Історії жінок

– Це міні-спідниця, Олено, схаменися! – співчутливо казала Марія подрузі. – А ця як тобі? – усміхнулася Олена. – Слухай, так ти не допоможеш своїй проблемі, – сказала Марія. Олена, яку недавно зрадив чоловік, помовчала. І вона пішла вибирати… Ще коротшу спідницю! – Стій, цю візьми, – наздогнала її Марія. – Ні, я таку не хочу. Сама носи, Марійко, – сказала Олена. – Вибач, але ти сама мені розповіла про зраду Вадима. Я розлучилася і хочу змінитися. І ще, я не розумію, чому він так хоче зберегти сім’ю, якщо у вас… Тобто у нього з коханкою, великі плани на майбутнє? Марія аж змінилася на обличчі від почутого

– Це міні-спідниця, а тобі вже сорок! Олено, схаменися, – співчутливо виказувала Марія подрузі в магазині й посміхалася.

Вона бачила, що Олена стає ну вже зовсім не схожою на себе колишню.

Вона змінювала зачіску, одяг, і змінювалася все дужче. А найголовніше – чомусь стає все красивішою і сучаснішою! Волосся он як уклала і наростила, вії…

– А ця як тобі? – усміхнулася Олена.

– Слухай, такими речами ти не допоможеш своїй проблемі… Спідниця надто коротка, а твої ноги… Я ж давала тобі кілька номерів салонів краси, сходи! Так – довго, так – багато часу витратиш, зате… Ніжки в тебе будуть гарні!

Олена, яку недавно зрадив чоловік Вадим, спочатку мовчала. А потім вона пішла вибирати… Ще коротшу спідницю! Зовсім коротку.

– Стій! Ось цю візьми, дивись прямо твій стиль, – наздогнала її Марія.

– Ні, я таку точно не хочу. Вона зробить із мене стару. Сама носи, Марійко, – сказала Олена. – А що ти маєш проти міні-спідниці? У тебе ж така є. Пам’ятаю, ти до нас у гості в такій приходила. Червоний колір… І нічого. Я ж не сказала, що твої ноги негарні. І не злилася на тебе. Чого ти? Даремно я тебе з собою взяла…

– У мене була спідниця-шорти. І піджак такий самий, діловий. Це якраз модно, стильно й підходить для мого віку. А ти куди в такій спідниці зібралася, Оленко? Куди ти йдеш?

– Я йду в примірочну! Міряти чотири спідниці, одна з них якраз шорти. Ось подивися. Тільки колір спокійніший, кораловий. І тобі сорок три роки вже. А що значить підходить, не підходить… Мені подобається і все.

– Оленко, я не хочу тебе образити… Але ти робиш безглуздя. Не любить він тебе вже…

– Ти ж була певна, що любить! Сама мені розповіла, показала, як його зупинити. Обіцяла визначити коханку.

– Я тобі ніколи б не сказала, якби знала, що ти одразу подаси на розлучення.

– А якої ти чекала від мене реакції?

– Іншої.

– Наприклад?

– Що ти… Просто… Що ви посваритеся. І все.

– Що справді? А я й думаю, чого ти чекаєш від мене весь час? Коротше, я подала на розлучення, мій чоловік про це не знав, а ти йому видала цю таємницю… І він влаштував сварку. Тоді ти порадила мені змінити стиль, зачіску, все змінити в собі.

– І кого ти хочеш у такий спосіб знайти? Оленко, але ця спідниця перебір. Якщо ще з твоєю цією кофтою, ти будеш схожа невідомо на кого!

– А ось зараз я одягну, і ти побачиш, що спідниця – просто шик!

– Спідниця з тебе дівчинку двадцятирічну не зробить!

– А хіба я не дівчинка? По-моєму, дівчинка.

– Слухай, ти непогано виглядаєш, Оленко. Але нещодавно була дуже слаба.

– І тобі не хворіти!

– Ти не думаєш, що треба спочатку лягти на обстеження…

– Не збираюся я вставати о шостій ранку, щоб ходити по чергах у поліклініці, лягати ще не вистачало… Я збираюся жити так, як я хочу. І ти мені обіцяла допомогти!

– Але що скаже ваша дочка?

– Єва? Та вона ахне, побачивши таку маму! Я ще збираюся в салон краси сьогодні.

– Мені аж трохи соромно за тебе, люба!

– Марійко, тільки не вигадуй, гаразд?

– Ти ж не думаєш прийти в такій спідниці…

– Я прийду в такій спідниці, якій захочу. А захочу взагалі без спідниці.

– Все, я подругу втратила!

– Марійко… Вибач, але погану звістку мені принесла ти. Я розлучилася. Сама відчувала, що мій чоловік став якимось смиканим, нервовим, брехливим. І тебе сахається, коли ти мені дзвониш…

– Прямо вже. Я дзвоню, як підтримка, своїй подрузі. Я хвилююсь за тебе. І на роботі вже всі турбуються.

– Не вигадуй! Я повністю змінилася. І не розумію, чому Вадим так хоче зберегти сім’ю, якщо у вас… Тобто у нього з коханкою далекосяжні плани на майбутнє.

Тут Марія помітно змінилася на обличчі. Олена не повинна дізнатися, що це вона, Олена і є розлучниця. Вони вирішили з Вадимом приховувати до останнього, він переживає за Єву й Олену.

Розлучення. Саме цього вона так старанно добивалася від Вадима, а він ну ніяк. Але ось зовнішність в Олени змінилася, і на розлучення вона сама подала, а він знову не хоче. Невже знає Олена все? Звідки?!

– Ну, як мені ця спідниця?

– Оленко…

– То мені пасує?

– Ти що, збираєшся повертати… Вадима?

– Я ніколи не піднімаю з підлоги те, що туди впало. Він дуже впав у моїх очах. Я дуже сподіваюся, що він переїде з нашої квартири, допоки ми не розміняємо її. Візьми його до себе, ти ж сама живеш, ви так дружите!

– Як ти це собі уявляєш?

– Що ЦЕ? Чи ти не хочеш чоловіка, подружко моя найкраща?

– А якщо я помилилася? Раптом він не має нікого?

–Ти скільки волосся довгого з його піджаків зняла? Скільки помади знайшла на сорочках? Хто мені це все показував? Скоро нашому шлюбу кінець. А хто слухав – молодець!

– Не можу повірити. Інші б так…

– Марійко, найпоширеніший привід для розлучення – невірність чоловіка. Я підключила до розкриття його невірності фахівця. Бо Вадим не зізнається, і не йде – подала на розлучення і піду в суд. А знаєш, що у давнину винуватій у зраді жінці забороняли вступати в шлюб. Ти хочеш одружитися?

– Навіщо таке питання?

– Я помітила, як ти листувалася… З ним… З моїм поки що чоловіком.

– Ти що? Ні, звісно, ​​не з ним!

– Ми багато років дружили. І тобі він завжди подобався. Ви разом їздили купувати тобі машину. В інше місто. Повернувся він ніякий. Весь скуйовджений і втомлений…

– Я за компанію поїхала! Його ж туди у відрядження направили…

– І що, непогане вийшло відрядження?

– Я просто боялася сама купувати! Він так і подумав, що ти собі навигадуєш.

– Якщо ви збираєтеся одружитися – це ваше право. А розмінювати квартиру ми не будемо. Або купіть нам квартирку чи дві у моєму районі. Займатися переїздом, обміном і документами будете ви.

Марія мовчала.

– Після того, як я виставила Вадима, ти ходила до мене. Навіщо? Ох, подруго. Знаєш, я на роботі залишусь, часом зустрічатиму Вадима. Ти маєш рацію, він мене любить. А з тобою не живе, я знаю. Так що… Розбирайся… Все одно він мене більше любитиме, аніж тебе. Тільки мені такий не потрібний. Підбирати не буду.

Олена забрала етикетку зі спідниці і з усмішкою підійшла до стійки, щоб оплатити. Не обернувшись вона пішла, залишивши оторопілу подругу в магазині…

…Марія згадала той момент, коли вирішила, що чоловік подруги Вадим дуже підходить їй. Дочка у них підросла, шанс був, він безвідмовний. Поїхала з ними навіть купила стару машину, яку він допоміг вибрати. А коли відзначали, все й почалося.

Марія була впевнена, що Олена не дізнається. Вона в ті дні проявила неймовірну підступність, щоб добитися від нього взаємності. Було випробувано всі чари. Але подіяла банальна схема: Марія почала плакати і скаржитися на самотність і нещасне кохання в юності. Після спільних переживань, Вадим не пережив її бурхливий натиск. І потім червонів, куйовдив волосся, білів і червонів.

Марія казала, що їй дуже соромно перед найкращою подругою, і обіцяла, що про цей зв’язок ніколи в житті не розповість. Що це так, для здоров’я. Але коли Вадим їй відмовив, почала показувати Олені ознаки його зради.

Олена проявила залізний характер і одразу подала на розлучення.

Дочку вона відправила до бабусі, а сама почала змінюватися і розквітати.

Вони й досі працюють разом. Марія сподівалася, що Олена піде, але та поводилася неймовірно спокійно.

…Олена вмостилася у свою маленьку чисту машину з таким полегшенням, ніби вже знала, як влаштується її подальше життя. Вона написала доньці повідомлення:

«Купила спідницю, ось фото».

«Класно! Мамо, яка ти в мене гарна! Сильна жінка моя мама! Даси поносити?»

«Так це тобі, сонечко».

«Дякую, матусю, ти найкраща!».

Дочка вибачила батька сама. Спочатку вона нічого не говорила ні матері, ні батькові, але ігнорувала його повністю, а про маму турбувалася.

Олена дивилася на себе в дзеркальце і поступово заспокоювалася.

Очі не здавалися вже нещасними. Після того, як вона тонко натякнула подрузі, що знає про все, їй стало набагато легше. Вони обоє не зізнавалися. Але…

Розлучення і така правда стали для Олени тим шансом, який взагалі все змінив!

І довжину спідниці вона вважала своїм привілеєм, а не правилом.

Кожна жінка, яку зраджує чоловік, може купити собі нову спідницю, яку хоче! І флакон дорогих парфумів. Ці речі здатні стати тією невідомою силою, яка допоможе краще будь-якої подруги, яка ходить за тобою і співчуває.

Часом трапляється, що чоловік іде зовсім не тому, що він перестав любити дружину, а через збіг обставин, і він сам шкодує про цю помилку.

Вадиму так і не вдалося повернути сімʼю.

А сильна жінка може бути холодною, як крига, але з правильною людиною її серце легко розтане…

Вам також має сподобатись...

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру з кабачків передала, уявляєш? – радісно сказав Ігор. – Ну давай, – зітхнула дівчина і вирушала на кухню смажити картоплю. – Доки не забув! У моєї сестри скоро день народження. Пам’ятаєш? – радісно сказав чоловік. – Так, пам’ятаю, – спробувала усміхнутися Світлана. – Так ось, я вирішив купити їй дорогий телефон. Все таки 35 років, ювілей, – повідомив Ігор дружину. Раптом Світлана змінилася на обличчі. – А ось це вже ні! – вигукнула Світлана. Ігор здивовано дивився на дружину, не розміючи такої реакції

– Ігорівно! – Тетяна Петрівна стала навшпиньки біля паркану. – Ніно-о-о! Ніхто не відповів… Жінка прислухалася. За сараєм чувся голос її сусідки, Ніни Ігорівни. Відповідав їй чоловік – Віктор Максимович. – Знову сваряться, доведеться дзвонити! – вирішила Тетяна Петрівна. Вона пішла додому і взяла телефон. – Ой, Петрівно, а ти чого дзвониш? – відповіла Ніна Ігорівна. – Гукнути не могла? – А тебе догукаєшся?! – ахнула Тетяна Петрівна. – Я чого дзвоню. Справа у мене важлива… Почула я недавно розмову доньки з подругою. Так все про нас з тобою говорили! – І що ж вони там казали?! – Ігорівна не розуміла, що відбувається

В Андрія був день народження. Його наречена Зоряна з його матір’ю накрили стіл. Приїхали друзі батьків Андрія зі своєю дочкою Катею. Катя одразу кинулася до Андрія в обійми. – Привіт, Андрійку! – вигукнула вона. – Бажаю тобі щастя, удачі, ну і палкого кохання. Взявши Андрія за руку, вона посадила його поруч із собою за стіл. Всі розсілися, а Зоряна стояла й не знала куди їй подітися. Довелося прилаштуватися на куті столу… Коли гості вже збиралися йти, Зоряна раптом почула, що Катя щось шепоче Андрію. Дівчина прислухалася, й очі вирячила від почутого

Мар’яна готувала вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – А Дмитра, ще немає? – одразу запитала Інна Григорівна. – Немає, – підтвердила Мар’яна. – Ну тоді я його зачекаю, – оголосила свекруха. Інна Григорівна зайшла на кухню, сіла за стіл. – Ну що, годинник вже цокає? – якось єхидно запитала Інна. – Ви про що? – напружилася Мар’яна. – Ти знаєш про що! Дмитро мені все розповів! Рік всього тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм Дмитром! – пояснила свекруха. – Інна Григорівна, який рік? Що ви говорите? – Мар’яна здивовано дивилася на свекруху, нічого не розуміючи