– Мамо, я їсти хочу! – Дмитрик тряс її за руку, видно вже давно.
Марина ледь розплющила очі, треба ж, як вона заснула. Третій день слаба, з вечора прийняла щось від температури і тут же заснула.
Їй снився якийсь дивний сон, наче вона накрила величезний стіл. Запекла м’ясо, овочів та фруктів багато на столі, у вазі грона винограду, апельсини. А за столом немає нікого, потім синочок до столу підійшов, на виноград показав пальчиком:
– Мамо, а це смачне? Можна спробувати?
Дмитрик ще раз торкнувся її за плече:
– Мамо, вставай, мамо!
І раптом заплакав.
– Ну ти що, синку! Та я вже встала, дивись! Ти що, злякався, га? Ходімо я тебе зараз нагодую, ну що ти плачеш?
Марина сіла на ліжку, трохи посиділа, а то голова крутиться, треба ж як її прихопило! Як вона завтра піде на роботу?
– Мамо я хочу їсти! – знову почав Дмитрик.
– Ходімо, Дмитрику, ну а там же печиво є, булочки, взяв би сам, маленький!
– Мамо, я вчора їх з’їв, а ти спиш і спиш, – ще дужче заплакав той.
Марина пішла на кухню, але раптом задзвонив телефон – начальник дзвонить, дивно, що в неділю,
– Марино, ти чому на роботу не вийшла? Яка неділя, ти що, зовсім? Та сьогодні вже понеділок! Як ти мені набридла, то дитина, то твої викрутаси, ти звільнена!
З останніх сил вона пройшла на кухню, подивилася – печиво й булочки з’їдені! Ну звісно, якщо вона спить із суботи, а син їсти хоче! Швидко зварила йому кашку.
– Дмитрику, їж, а я скоро буду!
Марина накинула пальто і вийшла до найближчої крамниці.
У гаманці залишилося зовсім трохи грошей. Зайшла і купила хліба, молока і яєць, син любить омлет. Завтра вона поїде до начальника, Ігорович не такий уже й злий, довго не вміє сваритися.
Звичайно йому важко працювати з жінками, майже всі матусі-одинаки у них у салоні – перукарні. Та нічого, все обійдеться!
На виході з магазину був прилавок із фруктами. Марина глянула й здивувалася – грона винограду й апельсини – ну прямо як з її сну!
Дмитрик уві сні так хотів винограду, давно не купувала, син навіть смак його забув. Перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно.
Продавчиня зневажливо на неї глянула і кинула гроно на ваги, видно, щоб ваги більше показали. Ще й гілку рукою тримає.
Марина цю продавчиню пам’ятає, багато хто скаржиться, і її вона не раз обманювала. Ось і зараз явно більше візьме, але грошей начебто вистачає. Обурюватися нема сил, Марина дала продавчині гроші і подивилася їй прямо в очі, невже їй не соромно обраховувати людей?
І раптом Марині здалося, що вона знає все про цю жінку! Вона одружена, чоловік на заробітках, дочка доросла.
Навар сьогодні хороший, поки чоловіка немає вдома – Віктор хотів зайти, на пляшечку біленької та гарну закуску уже вистачить їм!
Марина ніби заворожена з огидою читала з її очей смакування стосунків із Віктором.
А та застигла, потім відрахувала їй здачу, ледь відвела очі і роздратовано гукнула жінці, що стояла за Мариною.
– Вибирайте швидше, бачите чергу зібрали!
Вдома Марина дістала гроно винограду і Дмитрик несподівано спитав:
– Мамо, а це смачно?
Ну прямо як у її сні.
Вона помила виноград:
– Їж, Дмитрику!
– Як смачно, мамо, ми що, розбагатіли?
Вона засміялася:
– Скоро точно розбагатіємо.
Марина відкрила сумочку, дістала гаманець і оторопіла від побаченого – здачі було в два рази більше, аніж вона дала тій продавчині, та вперше обрахувалася собі в мінус! Перший порив був піти й повернути.
Але потім згадала, як та всіх і раніше обманювала, і вирішила, що, мабуть, коханець продавчині Віктор обійдеться і без частування сьогодні!
Цей дивний випадок із часом забувся.
Ігоровича вдалося вмовити, всі дівчата були на її стороні.
А потім Марина з подругою у Ігоровича викупили частку в салоні. Він відійшов від справ, Марина з Аделіною йому частину доходу віддавали, самі в салоні керували і життя наче налагодилося.
Щоправда, у сина у старших класах якісь недруги з’явилися.
Якось Марина чекала на Дмитрика зі школи, у вікно виглянула, а там старші школярі її сина оточили. Вискочила надвір, дивиться – в одного з хлопців у руці Дмитриковий телефон новий, а син із кишень уже витрушує все, що є.
– Ну-но відійшли від мого сина! – гукнула Марина, і той, що з телефоном із викликом подивився на неї,
– Що треба?!
І застиг, а Марина ніби пішла у темряву його очей.
І одразу ахнула – молодий зовсім, а душа як сажа чорна! Поки набирала кого треба, всі хлопці так і стояли, наче не могли ворухнутися.
Їх забрала у відділок, Дмитрику смартфон віддали, і він із захопленням запитав:
– Мамо, а як ти так зробила, що вони не рухалися? Ти що, жінка-супергероїня?
– Будь-яка мама за сина свого готова на все, – посміхнулася Марина, але сама вона й гадки не мала, і як це у неї так вийшло?!
Але й ця дивна історія з часом призабулася.
Син виріс, працює. Живуть вони так само удвох. У Дмитрика вже дівчина з’явилася – Ганнуся, обіцяв мамі, що скоро їх познайомить.
Та й у Марини все гаразд, свою роботу вона любить. Тільки от заміж так і не вийшла. Та нічого, син уже дорослий, тепер він її захисник.
…Того дивного дня Марина їздила замовляти дещо для салону. Пообідати не встигла, та ще й всі карти й готівку забула.
Поруч із салоном був невеликий ринок. Не втрималася, пішла рядами, а там!
Марина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру – ікринка до ікринки, на жирні шматки риби й слинки ковтала.
Треба збігати по гаманець, але раптом їй прийшла шалена думка – може подивитися в очі продавцю і він їй так віддасть? Адже вона може людей увести в якийсь дивний стан, сама навіть не знає, як це відбувається.
Марина правда давно так не робила і подумки собі казала – не смій більше так робити, адже соромно буде потім! У тебе все є, ти можеш купити майже все, що хочеш!
Вона зустрілася поглядом із чоловіком біля прилавка – очі його сміялися!
І раптом він сказав:
– Хочете вам дам безкоштовно все, що ви хочете? Для такої вродливої жінки мені нічого не шкода. Я господар цієї крамнички, довелося сьогодні підмінити – продавці всі зайняті, приймають товар. А ви мене прямо в ступор увели, я готовий вам все віддати!
– Ну, що ви, я зайшла просто подивитися
– Та годі вам, я по ваших очах прочитав, як вам хочеться шматочок скумбрії, та й лосось у мене дуже хороший! Я вас бачив, ви в тому салоні працюєте? Я вас хочу на вечерю запросити, мене звуть Михайло Іванович, я не одружений, та й ви бачу незаміжня!
Марина одразу навіть і не придумала, що сказати! Вперше їй зустрівся чоловік, який їй не піддався. Мало того – він прочитав по очах Марини про неї все, що вона думала!
Михайло щоранку зустрічав Марину, а вечори вони все частіше проводили разом.
Весілля сина Дмитрика з Ганнусею та Марини з Михайлом відбулися в один день, це тепер їхнє спільне сімейне свято.
Щоправда донька Софійка у Михайла та Марини народилася раніше, ніж їхня онука Ліза – донька Ганнусі та Дмитрика.
Марина вперше в сорок з невеликим відчула себе справжньою жінкою, тепер у неї є люблячий чоловік та захисник – її Михайло.
Жаль, що її таємничий дар впливати на людей більше не проявляється. Вона якось спробувала – нічого не вийшло.
Напевно, це тому, що вона тепер не одна.
У кожному з нас спить таємнича сила, стародавній дар, що допомагає нам у скрутну хвилину.
Але допомагає тільки тоді, коли доводиться розраховувати лише на себе.
А коли поруч є сильні і вірні – цей дар дрімає до певного часу… Але тільки до певного часу…
