Історії жінок

Марина накинула пальто і вийшла до найближчої крамниці. Вона зайшла, купила хліба, молока і яєць. Її син Дмитрик любить омлет. На виході з магазину був прилавок із фруктами. Марина вирішила купити винограду. Вона перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно. Продавчиня похмуро зиркнула на неї і кинула гроно на ваги – видно, щоб ваги більше показали. Ще й гілку рукою тримає… Вдома Марина дістала гроно винограду: – Їж, Дмитрику! – Як смачно, мамо, а ми що, розбагатіли? – запитав син. Марина засміялася: – Скоро точно розбагатіємо. Марина відкрила свою сумочку й оторопіла від побаченого

– Мамо, я їсти хочу! – Дмитрик тряс її за руку, видно вже давно.

Марина ледь розплющила очі, треба ж, як вона заснула. Третій день слаба, з вечора прийняла щось від температури і тут же заснула.

Їй снився якийсь дивний сон, наче вона накрила величезний стіл. Запекла м’ясо, овочів та фруктів багато на столі, у вазі грона винограду, апельсини. А за столом немає нікого, потім синочок до столу підійшов, на виноград показав пальчиком:

– Мамо, а це смачне? Можна спробувати?

Дмитрик ще раз торкнувся її за плече:

– Мамо, вставай, мамо!

І раптом заплакав.

– Ну ти що, синку! Та я вже встала, дивись! Ти що, злякався, га? Ходімо я тебе зараз нагодую, ну що ти плачеш?

Марина сіла на ліжку, трохи посиділа, а то голова крутиться, треба ж як її прихопило! Як вона завтра піде на роботу?

– Мамо я хочу їсти! – знову почав Дмитрик.

– Ходімо, Дмитрику, ну а там же печиво є, булочки, взяв би сам, маленький!

– Мамо, я вчора їх з’їв, а ти спиш і спиш, – ще дужче заплакав той.

Марина пішла на кухню, але раптом задзвонив телефон – начальник дзвонить, дивно, що в неділю,

– Марино, ти чому на роботу не вийшла? Яка неділя, ти що, зовсім? Та сьогодні вже понеділок! Як ти мені набридла, то дитина, то твої викрутаси, ти звільнена!

З останніх сил вона пройшла на кухню, подивилася – печиво й булочки з’їдені! Ну звісно, якщо вона спить із суботи, а син їсти хоче! Швидко зварила йому кашку.

– Дмитрику, їж, а я скоро буду!

Марина накинула пальто і вийшла до найближчої крамниці.

У гаманці залишилося зовсім трохи грошей. Зайшла і купила хліба, молока і яєць, син любить омлет. Завтра вона поїде до начальника, Ігорович не такий уже й злий, довго не вміє сваритися.

Звичайно йому важко працювати з жінками, майже всі матусі-одинаки у них у салоні – перукарні. Та нічого, все обійдеться!

На виході з магазину був прилавок із фруктами. Марина глянула й здивувалася – грона винограду й апельсини – ну прямо як з її сну!

Дмитрик уві сні так хотів винограду, давно не купувала, син навіть смак його забув. Перерахувала залишок грошей і взяла найменше гроно.

Продавчиня зневажливо на неї глянула і кинула гроно на ваги, видно, щоб ваги більше показали. Ще й гілку рукою тримає.

Марина цю продавчиню пам’ятає, багато хто скаржиться, і її вона не раз обманювала. Ось і зараз явно більше візьме, але грошей начебто вистачає. Обурюватися нема сил, Марина дала продавчині гроші і подивилася їй прямо в очі, невже їй не соромно обраховувати людей?

І раптом Марині здалося, що вона знає все про цю жінку! Вона одружена, чоловік на заробітках, дочка доросла.

Навар сьогодні хороший, поки чоловіка немає вдома – Віктор хотів зайти, на пляшечку біленької та гарну закуску уже вистачить їм!

Марина ніби заворожена з огидою читала з її очей смакування стосунків із Віктором.

А та застигла, потім відрахувала їй здачу, ледь відвела очі і роздратовано гукнула жінці, що стояла за Мариною.

– Вибирайте швидше, бачите чергу зібрали!

Вдома Марина дістала гроно винограду і Дмитрик несподівано спитав:

– Мамо, а це смачно?

Ну прямо як у її сні.

Вона помила виноград:

– Їж, Дмитрику!

– Як смачно, мамо, ми що, розбагатіли?

Вона засміялася:

– Скоро точно розбагатіємо.

Марина відкрила сумочку, дістала гаманець і оторопіла від побаченого – здачі було в два рази більше, аніж вона дала тій продавчині, та вперше обрахувалася собі в мінус! Перший порив був піти й повернути.

Але потім згадала, як та всіх і раніше обманювала, і вирішила, що, мабуть, коханець продавчині Віктор обійдеться і без частування сьогодні!

Цей дивний випадок із часом забувся.

Ігоровича вдалося вмовити, всі дівчата були на її стороні.

А потім Марина з подругою у Ігоровича викупили частку в салоні. Він відійшов від справ, Марина з Аделіною йому частину доходу віддавали, самі в салоні керували і життя наче налагодилося.

Щоправда, у сина у старших класах якісь недруги з’явилися.

Якось Марина чекала на Дмитрика зі школи, у вікно виглянула, а там старші школярі її сина оточили. Вискочила надвір, дивиться – в одного з хлопців у руці Дмитриковий телефон новий, а син із кишень уже витрушує все, що є.

– Ну-но відійшли від мого сина! – гукнула Марина, і той, що з телефоном із викликом подивився на неї,

– Що треба?!

І застиг, а Марина ніби пішла у темряву його очей.

І одразу ахнула – молодий зовсім, а душа як сажа чорна! Поки набирала кого треба, всі хлопці так і стояли, наче не могли ворухнутися.

Їх забрала у відділок, Дмитрику смартфон віддали, і він із захопленням запитав:

– Мамо, а як ти так зробила, що вони не рухалися? Ти що, жінка-супергероїня?

– Будь-яка мама за сина свого готова на все, – посміхнулася Марина, але сама вона й гадки не мала, і як це у неї так вийшло?!

Але й ця дивна історія з часом призабулася.

Син виріс, працює. Живуть вони так само удвох. У Дмитрика вже дівчина з’явилася – Ганнуся, обіцяв мамі, що скоро їх познайомить.

Та й у Марини все гаразд, свою роботу вона любить. Тільки от заміж так і не вийшла. Та нічого, син уже дорослий, тепер він її захисник.

…Того дивного дня Марина їздила замовляти дещо для салону. Пообідати не встигла, та ще й всі карти й готівку забула.

Поруч із салоном був невеликий ринок. Не втрималася, пішла рядами, а там!

Марина дивилася на смачну копчену скумбрію, на ікру – ікринка до ікринки, на жирні шматки риби й слинки ковтала.

Треба збігати по гаманець, але раптом їй прийшла шалена думка – може подивитися в очі продавцю і він їй так віддасть? Адже вона може людей увести в якийсь дивний стан, сама навіть не знає, як це відбувається.

Марина правда давно так не робила і подумки собі казала – не смій більше так робити, адже соромно буде потім! У тебе все є, ти можеш купити майже все, що хочеш!

Вона зустрілася поглядом із чоловіком біля прилавка – очі його сміялися!

І раптом він сказав:

– Хочете вам дам безкоштовно все, що ви хочете? Для такої вродливої жінки мені нічого не шкода. Я господар цієї крамнички, довелося сьогодні підмінити – продавці всі зайняті, приймають товар. А ви мене прямо в ступор увели, я готовий вам все віддати!

– Ну, що ви, я зайшла просто подивитися

– Та годі вам, я по ваших очах прочитав, як вам хочеться шматочок скумбрії, та й лосось у мене дуже хороший! Я вас бачив, ви в тому салоні працюєте? Я вас хочу на вечерю запросити, мене звуть Михайло Іванович, я не одружений, та й ви бачу незаміжня!

Марина одразу навіть і не придумала, що сказати! Вперше їй зустрівся чоловік, який їй не піддався. Мало того – він прочитав по очах Марини про неї все, що вона думала!

Михайло щоранку зустрічав Марину, а вечори вони все частіше проводили разом.

Весілля сина Дмитрика з Ганнусею та Марини з Михайлом відбулися в один день, це тепер їхнє спільне сімейне свято.

Щоправда донька Софійка у Михайла та Марини народилася раніше, ніж їхня онука Ліза – донька Ганнусі та Дмитрика.

Марина вперше в сорок з невеликим відчула себе справжньою жінкою, тепер у неї є люблячий чоловік та захисник – її Михайло.

Жаль, що її таємничий дар впливати на людей більше не проявляється. Вона якось спробувала – нічого не вийшло.

Напевно, це тому, що вона тепер не одна.

У кожному з нас спить таємнича сила, стародавній дар, що допомагає нам у скрутну хвилину.

Але допомагає тільки тоді, коли доводиться розраховувати лише на себе.

А коли поруч є сильні і вірні – цей дар дрімає до певного часу… Але тільки до певного часу…

Вам також має сподобатись...

– На Великдень поїдемо у село, познайомлю тебе з моїми батьками! – сказав Олексій своїй коханій Валентині. Сина Мишка із собою брати Валентина не стала. Валя вирішила, що не варто везти дитину в незнайоме місце до незнайомих людей. Хто зна, яка там ситуація? Згодом вона зрозуміла, що зробила абсолютно правильно! В будинку батьків Олексія їй не сподобалося. Його мати запросила Валю пройти до хати, але більше на гостю уваги не звертала. А після вечері, коли Олексій із матір’ю були на кухні, Валентина випадково почула їхню розмову. Жінка прислухалася й застигла від почутого

Сашко лежав на дивані та дивився футбол, коли несподівано у двері подзвонили. Він глянув на годинник і пішов відчиняти. Повернулася Тамара – його дружина. Вона влетіла в квартиру і почала сваритися з порога: – Де вона? Де вона, кажи зараз же! Тамара бігала по кімнатах, заглядала в шафи, а Сашко лише здивовано погладив на неї, намагаючись зрозуміти, що сталося. – Де вона, Сашко? Куди ти сховав її? – голосила дружина. Побігла на кухню – пусто. Перевірила лоджію – пусто. Вона губилася у здогадах. – Тамаро, та що ж сталося? – не витримав Сашко не розуміючи, що відбувається

– Не варто мені більше виходити заміж, – зітхнувши, сказала матері Софійка. – Невдачлива я. – Працюю важко. Коли вдома, то на городі і в будинку купу справ стараюся переробити, з дітьми більше побути. А якщо в рейсі провідницею, то ти допомагаєш. – Не знаю, – відповіла мати. – Ось виростуть твої діти, і поживеш тоді вже для себе… Софійка була в рейсі, коли в її купе для провідниць зазирнув пасажир. Чоловіки йшли повз і шукали вагон-ресторан. – Не підкажете, а ще далеко до ресторану? – запитав високий блакитноокий чоловік. Не встигла Софійка відповісти йому, як сталося несподіване

Марія зайшла в квартиру, зняла мокре взуття і раптом зрозуміла – приїхав її коханий Андрій. Двері на кухню були відкриті і звідти чувся легкий аромат його парфумів. Марія зняла плащ і тихенько зайшла на кухню. Біля вікна стояв Андрій, на підвіконні у вазі красувалися тюльпани, а на столі стояло ігристе й лежала коробка цукерок. – Набір чоловіка для примирення з коханою жінкою, – подумала Марія. Андрій підійшов і обійняв її. Він шепотів ніжні слова, просив вибачити за довгу відсутність… Аж раптом Марія глянула на його руку й застигла від побаченого