– Цю залишай, – задоволено посміхнулася Ніна, коли батько повернувся додому.
Ішов він недалеко – проводити до таксі свою дівчину, яку, власне, запрошував додому на вечерю познайомитись із дочкою.
– Думаєш? – підморгнув він Ніні.
– Ага. Вона класна. Не те що Олена твоя минула, ось де фу–фу–фу…
– Так, Ніно, ми з тобою хіба не домовлялися, що ти обходишся без цих ось твоїх гримас?
– Так ми домовлялися на “при сторонніх”, а тут один ти, – розвела руки в сторони дівчинка.
Певно, часом Максим навіть частково розумів свою матір, яка якось сказала, що Ніну провчити треба.
Ні, сам провчати не хотів і іншим не дав би, але усвідомлював, чим таке бажання викликано.
«Все нормально, дитина так відстоює свою самостійність та особисті межі», – щоразу говорили психологи та педагоги.
Знову і знову запевняли, що з Ніною немає жодних проблем, просто такий у неї характер.
Цей характер спричинив проблеми з усіма попередніми дівчатами Максима.
Ні, Ніна не хотіла, щоб батько завжди любив тільки маму і зберігав їй вірність.
Та й сама 10-річна дівчинка свою маму не знала – тієї не стало при пологах, залишивши Максиму на згадку про себе ось це диво …
Але виникало часом відчуття, ніби кожна обраниця проходить у дитини якийсь відбір, точніше сказати – не оминає його.
Максим уже майже змирився з можливою самотністю, коли в його житті з’явилася Оля.
Дівчина прийшла працювати до їхнього відділу відразу після коледжу. Була вона на десять років молодша за самого Максима, якому цього року виповнилося тридцять.
Так вийшло, що йому доручили шефство над новенькою і… Він сам не зміг зрозуміти, коли саме все почалося.
Ось вони розмовляють про щось робоче, потім жартують – і ось уже після роботи цілуються в глибині парку, подалі від цікавих очей, як якісь підлітки.
Він нічого не приховував. Ні наявність дочки, ні її специфічний характер, через який не затримувалися попередні дівчата.
Але Ольгу не злякали навіть численні пересуди колег по роботі. Мовляв, виживе донька і її з життя Максима.
Замість того, щоб розірвати стосунки, дівчина навпаки наполягла на якнайшвидшому знайомстві з дитиною.
Першу зустріч Максим їм влаштував з відеозв’язку. Сказано нічого не було, але вони разом запросили Ольгу в гості, а та, як і належить, запитала, що принести до столу.
У призначений час прийшла до них при повному параді і з коробкою улюблених цукерок Ніни під пахвою.
І, як не дивно, це знайомство вдалося. Максим не розумів причин, але… Схоже, що цього разу все буде гаразд?
Так і сталося. Ніна не заперечувала ні проти переїзду Ольги до них, ні проти укладення шлюбу через два роки.
Але, як з’ясувалося, заперечував дехто інший. І не те що навіть заперечував, але…
– Сину, та як можна, рідну кровинку чужій жінці довіряти! – голосила мати, дізнавшись, що Оля вже два роки живе з Максимом та його дочкою.
Що з Ніною вона знайшла спільну мову, що часом саме вона ходить на батьківські збори.
І що в перспективі, після шлюбу, Ольга планує удочерити Ніну, ставши їй матір’ю за документами.
– Мамо, Оля не чужа. Ми з нею вже два роки разом живемо. І все в нас добре, хвилюватись не треба.
«Та й запізно ти схаменулась», – цього Максим не сказав, щоб не ображати її.
Та й розумів чудово, чому мама не прагне до сина в гості: Ніна чудово тримала літню жінку віку на відстані від себе і заодно – від батька.
З її характером бабусі не вдалося впоратися.
– Ох, синку, неспокійно у мене на серці. Приїду я до вас, гляну, як що. Заодно з своєю нареченою мене познайомиш. А то що ж ми, на весіллі й побачимось тільки?
Та й на Ніночку подивитися треба, вона виросла, напевно, пройшли ці дитячі вигадки…
– Ну хай приїжджає, – зовсім по–дорослому рипнула зубами Ніна, почувши слова батька про те, що бабуся збирається зробити їм свій візит з метою допомогти. – Як приїхала, так і поїде.
– Ніночко, ти що? – здивувалася Ольга. – Хіба можна так із бабусею?
– З цієї – можна. Ще побачиш, яка вона.
– Так, у мами… Складний характер, – зам’явся чоловік.
– І твердий характер в нашій родині є тільки в мене, щоб це обламувати. Ось повір, якби не я і не мої зусилля – вона вже тут жила б і нас усіх муштрувала.
– Рятівниця ти моя, – зітхнув Максим, притискаючи долоню до щоки.
І вже через тиждень Оля переконалася, що так, рятівниця.
Почалося з того, що спітніла жінка, яка дві доби проїхала потягом, вважала гарною ідеєю загребти у свої обійми спочатку сина, потім Ніну, а потім, мабуть, і самій Ользі дісталося б.
Та тільки дівчинка при спробі бабусі ступити до неї з розкритими руками, зробила крок назад і якимось незнайомим Олі грубим тоном сказала.
– Е, я ж казала, щоб до мене без рук.
У результаті обійм не дісталося ні Ніні, ні Ользі, за що остання була вдячна майбутній падчерці.
Але, не маючи можливості провести фізичний контакт, мати Максима почала тиснути на них вербально.
Максим не відволікався на те, що відбувається в салоні – тільки їхав машиною, міцно стиснувши зуби і намагаючись зайвий раз навіть не рухатися.
А ось Олі та Ніні довелося вислуховувати нудні та розлогі коментарі, що зводилися в результаті тільки до того, які родичі погані.
Що ж, це було… Все ще все очікувано.
Але кульмінація сталася, коли Оля і Ніна готували вечерю. Точніше, готувала в основному Оля, а Ніна сиділа поруч, розповідаючи про шкільну сварку з давнім другом, який зовсім не виявився другом.
– Так–так–так, і що в нас тут ти готуєш, господине, га? Це ти свинок годувати зібралася, чи що, щось не розберу ніяк, – пролунав за спиною уїдливий голос.
Тим не менш, Ольга постаралася посміхнутися і чемно сказала:
– М’ясо з картоплею та грибами.
– Ой, викинь ти це, як можна таке на ніч їсти. Ось що б ви без мене робили – як відчувала, зварила на швидку руку зупу, поки ви вешталися…
Побачивши «зупу» Ніна та Ольга застигли. Тому що з усіх видів супів майбутня свекруха приготувала той, що не любила Ніна і просто не могла їсти Ольга.
– У мене ж неперносимість на квасолю, я говорила, – спробувала чемно відмовитися від частування жінка, але майбутня свекруха вже налила хорошу порцію.
– Досить вигадувати, їж давай, – сказала мати Максима.
Але більше нічого зробити не встигла – весь вміст тарілки опинився у смітті.
– Сказали ж тобі – непереносимість у людини. І, до речі, це виглядає дуже несмачно, – буденним тоном сказала Ніна у бік Ольги.
– Та ви… Та як ти… Та як ви смієте… Я вас…
Жінка кинулась у кімнату сина, розповідати про те, які погані люди його оточують.
– Все. Зараз вона посвариться, потім тато помовчить, потім вона поїде на пару років і будемо ми жити спокійно, – зітхнула Ніна. – Так, я в курсі, що трохи занадто, але, зрештою, я відстоювала твою честь.
За стіл вони зрештою сіли втрьох, а не вчотирьох. Адже мати Максима, не дочекавшись підтримки від сина, викликала собі таксі, сварячись до родичів і вигукуючи, що ноги її тут не буде. Тому що ніхто її не любить, не цінує та й взагалі…
– І взагалі, ваша дочка – зовсім вже! – Прокричала вона наостанок, гримаючи дверима.
– Дочка як дочка, – знизав плечима Максим.
Ольга пирснула зі сміху. Цей сміх підхопила Ніна.
Після вечері жінка і дитина сиділи за кухонним столом і згадували минулий день.
Оля не вважала Ніну якоюсь поганою. Навіть у чомусь заздрила дівчинці, бо вона так не змогла б.
Можливо втекла б під пристойним приводом, але щоб суп вилити – ні, її все-таки не так виховували.
– А мене взагалі не виховували, – хмикнула Ніна. – Не було кому. Батька ти бачила, з нього такий собі вихователь.
Його колишні час від часу намагалися, але я їх виставляла. А ти мені відразу сподобалася, – відверто розповідала дівчинка.
– І чому ж?
– А тому що ти єдина, хто приніс до вечері саме ті цукерки, які я попросила, а не «я подумала і вирішила, що ці тобі сподобаються більше». І потім ніколи не лізла в ці… Як їх…
– Особисті межі, – підказала термін Ольга.
– Так. Ось у них. Так що я тут цей… Як би хочу трохи чи то тебе у свої пустити, чи то в твої сама влізти, щось таке… Можна тебе мамою називати?
Звичайно, Ольга Ніні це дозволила. І вже за місяць, розписавшись із Максимом, офіційно удочерила дівчинку. Так і з’явилася в неї дочка.
Невихована на думку деяких людей, які й самі невиховані , але при цьому – найрідніша та найулюбленіша….
