Життєві історії

Марія та Павло поверталися додому, коли на телефон чоловіка зателефонували. Дзвонила його мама. – Де вас носить? Я три години сиджу біля під’їзду! – почала сварити сина жінка. – Ми гуляли, – спробував виправдатися Павло. – Швидко додому! – скомандувала Тетяна Петрівна. Марія та Павло рушили додому, і за пів години були біля своєї квартири. – Ви чому так довго?, – сказала жінка, побачивши сина та невістку. – Мамо, а ти чому не сказала, що приїдеш? – запитав Павло. – Щоб ви встигли підготуватися! – загадково промовила жінка. – Підготуватися? До чого? – Марія здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Прекрасний настрій, весняна погода, тепло, майже як влітку. Марія та Павло вдосталь нагулялися і вже поспішали додому.

– А давай купимо додому тістечок.

– Ми ж лише з кафе.

– Увечері до чаю.

Вони тільки підходили до магазину, як на телефон Павла зателефонували. Та й побачив він випадково, телефон був на беззвучному режимі. Виявилося, що дзвонить його мати і вже багато разів.

– Де вас носить? Я три години сиджу біля під’їзду. Стукаю, дзвоню!

– А чому ти не попередила, ми тебе зустріли б.

– Попередила? Щоб твоя дружина встигла підлогу намити.

– Мама!

– Швидко додому!

– А якби нас не було у місті?

– Що? Досить обманювати!

– Ну, ми вже майже вдома. Все чекай.

– Там мама, – винно сказав він. – Але вона не попереджала. Що на неї найшло? Треба поспішити.

На приїзд свекрухи Марія не чекала. Тетяна Петрівна була жінкою суворою і без комплексів. Вона вважала себе вищою за всіх, і говорила все в командному тоні. Жила вона в іншому місті, а отже, приїхала не на один день.

– Де вас носить! З’явилися. Беріть сумки.

Мати Павла сиділа перед під’їздом поруч із найголовнішою пліткаркою їхнього будинку. Про що вони говорили, можна було лише гадати.

– Мамо, що це за речі? Ти надовго до нас?

– Ти не знахабнів? Так одразу питати непристойно, тим більше матір.

– А що, мамо, навіть чаю не поп’єш? – Вирішив пожартувати Павло, але мама тільки глянула на нього і він замовк.

– Підлога не мита. Порожній холодильник. Чим ви харчуєтесь? Значить так! Я спеціально приїхала заздалегідь, щоб ви навели порядки.

– Заздалегідь? Що ще на нас чекає, мамо?

– Приїжджає моя старша сестра! З дочкою та онуками.

– А ми тут до чого? Вона ж до тебе приїжджає, а ти живеш…

– Вона приїжджає подивитись ваше місто! В них відпустка, у дітей канікули.

– А наше місто таке знамените, що саме сюди.

– Вінниця, це звичайно не Київ! Ви, до речі, туди не збираєтесь переїжджати?

– Ні!

Перспективи приїзду гостей не тішили Марію. Павло теж був не в захваті від маминого рішення. Тітонька та ще й двоюрідна сестра з дітьми йому ніколи не подобалися. Все почалося ще змалку. Якщо тітка приїжджала у гості, це були зіпсовані канікули, вихідні. Усі повинні були танцювати під їхню дудку. Дві сестри вартували одна одну, а якщо вже збиралися, то добре було тільки їм. Павло мав розважати примхливу сестру, а потім ще й няньчитися з її дітьми. Коли він складав іспити, а дітям було два і три роки. Про нього ніхто не думав, навіть мати. На першому місці гості. Іспит довелося перездавати пізніше.

***

– Марія, я справді нічого не знав. Що будемо робити?

– Приймати гостей. Хазяї ми. Правила наші.

– Ти впевнена?

Павло розповів усе про цих гостей, про своє дитинство, зіпсоване ними.

– Впевнена.

Ранок наступного дня.

– Тетяно Петрівно, а коли ваші гості приїжджають? Вдень? Ми, на жаль, на роботі, понеділок, зустріти не зможемо, будемо пізно. Все у вашому розпорядженні. Думаю вам час вже готувати обід.

– Обід? Я? Я ж у гостях!

– Ви у нас у гостях. А решта гостей у гостях у вас. Тож приймайте, але дивіться за ними. Всі поломки будуть за ваш рахунок. Бруд не розводити, посуд за собою прибирати, пил витирати, підлогу мити, слідкувати за дітьми. Якщо що-небудь забула, то ви й самі здогадайтеся. Наша спальня на замку, відкривати не рекомендую.

– А хто їх розважатиме? Я сказала, що ви візьмете відпустку.

– Відпустку ми вже відгуляли, більше нам не можна. Всього доброго. Родичам привіт. Увечері познайомимося.

Марія та Павло пішли. Тетяна Петрівна не очікувала на такий поворот подій. Адже вона звикла командувати, а тут не встигла й слова сказати. Потрібно готувати обід, потім їхати на вокзал. Пил, підлога, посуд. А ще й стежити, щоби діти нічого не зламали.

***

Господарі повернулися до восьмої вечора. Свекруха ледве стояла на ногах. У будинку був порядок, гості дивилися телевізор, діти тихо сиділи з телефонами.

– Тетяно Петрівно, вам із сестрою я постелила на дивані, а ось дітям доведеться на матраці спати. Розкладуачка лише одна. Павло, постав розкладачку для сестри.

– А ми всі будемо в одній кімнаті?

– А де ви тут бачите ще одну? Там наша спальня. Туди вхід заборонено.

– Я думала ви поступитеся мені своїм ліжком. – сказала сестра свекрухи.

– Диван новий, зручний, широкий. Звичайно, ви можете обговорити кому де спати, вибір у вас є. Вибачте нам рано на роботу, ми спати.

– А як же завтра? Що ми будемо робити?

– Не знаю. А що ви планували? Не відступайте від плану. Розважайтеся, відпочивайте. У суботу ми маємо вихідний. Погуляємо разом. Добраніч.

Гості планували жити тиждень, але у четвер господарі повернулися до порожньої квартири. Було чисто, як завжди. Марія була гарною господаркою. Пилу не було, зламаних речей теж. Посуд виблискував, навіть постільна білизна висіла на балконі.

– Що могло статися, що вони поїхали?

– Може ти подзвониш мамі?

***

– Мамо, а чому ви поїхали? Твоїй сестрі не сподобалося?

– А їй ніколи не подобалося. Ми завжди з нею після її візитів сварилися. Їй не подобалося. Сьогодні їм не сподобався мій сніданок. Ковбаса не та, а каша рідка. Потім вони захотіли гуляти зі мною, а в мене ще не готовий був обід. А потім діти зламали мій телефон. Набридло їм добре поводитися. Я попросила гроші за ремонт, тут ми й посварилися. Вони поїхали, я все забрала у вас. Телефон вже купила, але ще не розібралася у ньому.

– Мамо, а ти де?

– На вокзалі.

– Мамо, не плач. Ми їдемо, тільки не їдь. Начхати на квиток, ми тобі новий купимо.

***

Павло, Марія та Тетяна Петрівна сиділи на кухні та пили чай із тортом. Свекруха сміялася та плакала.

– Вибачте, але це була моя ідея. Це сестра вирішила подивитись ваше місто. Подивилася.

У вихідний вони гуляли всі разом, адже жінка так нічого нормально з гостями не бачила. З телефоном їй допомогла розібратись Марія.

Тетяна Петрівна поїхала, але обіцяла повернутися за півроку, подивитися на першого онука.

Вам також має сподобатись...

Олексій повертався з додому від матері. Вчора він посварився з своєю дружиною Світланою, тому вирішив переночувати у мами. – Треба, мабуть, вибачення просити у Світлани, бо так і до розлучення дійде, – думав дорогою додому чоловік. Через декілька хвилин він був біля свого під’їзду. Швидко піднявся на свій поверх, тихо відкрив двері своїм ключем. З кухні долинали два жіночі голоси.  – Знову ця, Марина прийшла, – подумав Олексій. – Напевно, Світлану проти мене налаштовує. Олексій прислухався до розмови дружини та її подруги і застиг від почутого

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається

– Привіт, мамо! – сказав з порога Сашко. – Сину! – Галина Василівна розкрила руки для обіймів. – Чому не попередив? – Вирішив сюрприз зробити. Взяв на роботі відпустку і до вас приїхав, – усміхнувся син. – Ой, ти з дороги, мабуть голодний… Мий руки і за стіл! – забігала на кухні мама. Сашко кивнув, поставив сумки на диван і подався у ванну. За кілька хвилин він вийшов із ванної, і  тільки-но хотів піти на кухню, як почув стукіт у двері. – Сашко, не відчиниш? – почувся голос матері. Сашко відкрив двері і застиг на місці, як тільки побачив, несподіваних “гостей”

Наталя та Роман одружилися, відгуляли шикарне весілля та вирушили у весільну подорож. За десять днів молодята повернулися додому. – Я така щаслива, – говорила Наталя зайшовши у квартиру. – Я маю терміново подзвонити Риті, та розповісти їй, як все пройшло. Наталка зняла туфлі, пройшла у кімнату і застигла – всі меблі були не на своїх місцях. – Коханий, швидко йди сюди! – покликала вона чоловіка. – Що тут відбувалося? – Наталю, ти повинна дещо дізнатися, – почав Роман і зупинився. Чоловік ще не знав, як наважитися розповісти дружині, що відбувалося в їхній квартирі, поки вони були у весільній подорожі