Життєві історії

В Олени на дачі зібралися друзі. Дівчата накрили стіл. Молодики стояли біля мангалу і готували шашлик.– Миколо, а ти чого сьогодні сам? Чому Яну свою не привіз? – запитала Олена. – Та ми не зійшлися в одному питанні, – відповів хлопець. – Я їй дзвонив – слухавку не бере… – Ви ж начебто заяву в ЗАГС збиралися подавати? – запитав Олексій. – Тепер уже й не знаю, – сказав Микола. – Ми почали були обговорювати весілля і раптом про Яну з’ясувалася одна дивна річ… – Яка ще така річ?! – здивовано запитав Олексій. Він не розумів, про що взагалі мова

На дачі у Олени зібралася компанія: її коханий чоловік – Павло і ще дві пари – Олег і Рита, Олексій і Карина – і ще Микола.

Усі вони всього місяць тому закінчили університет, отримали дипломи і зараз були у процесі пошуку роботи. Єдиним, хто вже півтора роки працював був Микола.

Дівчата сиділи в альтанці: вони вже виконали свою частину роботи – накритий стіл був ідеальним. Чотири молодики ж зібралися біля мангалу і були зайняті приготуванням шашлику.

– Миколо, а чого ти сьогодні один? Чому Яну свою не привіз? – запитала Олена.

– Та ми позавчора не зійшлися в думці з одного важливого питання, – відповів хлопець. – Я їй учора дзвонив, а вона слухавку не бере…

– Зрозуміло, посварилися, – сказала Рита. – А з якого приводу була сварка?

– Та не було ніякої сварки, так, поговорили і з’ясували, що ми зовсім по-різному бачимо наше майбутнє, – пояснив молодик.

– Так ви ж начебто заяву у ЗАГС збиралися подавати? – запитав Олексій. – Не передумали?

– Тепер уже й не знаю. Саме після того, як зібралися йти в ЗАГС, все й почалося. Почали обговорювати весілля та інше і про Яну з’ясувалася одна дивна річ…

– Яка ще така річ? – здивовано запитав Олексій, не розуміючи, про що взагалі мова.

– Ну-у, що Яна, як би це акуратніше сказати… Вельми меркантильна дівчина…

— Ось чого, а цього я за Яною ніколи не помічала! — сказала Рита. – А ми з нею п’ять років у одній кімнаті у гуртожитку прожили.

– І в чому ж виявилася ця меркантильність? – поцікавилася Каріна.

– Ну от дивіться: я, як почав працювати, почав збирати на машину. Зрозуміло, що із салону мені не взяти – не вистачить грошей, але можна знайти непогану автівку з пробігом. Яна теж має гроші. Я їй запропонував на мої купити машину, а на її відзначити весілля. У неї інший план: весілля зробити скромне – запросити в кафе чоловік десять найближчих друзів і батьків, а всі гроші бухнути в кредит на житло – взяти однокімнатну квартиру. Вона сказала, що машина, навіть, у нашій ситуації – розкіш. І що народжувати дітей у орендованій квартирі вона не збирається.

– Цікаво, і що тобі здалося меркантильністю у цій ситуації? – запитала Олена. – На мою думку, це цілком здорові міркування дорослої людини. А в тебе, вибач, будь ласка, дитинство ще грає. Не готовий ти ще до сімейного життя. До відповідальності не готовий.

– А я з Миколою згоден, – почав розмову Олег. –Хочеться йому машину – нехай купує. Чому жінки, щойно виходять заміж, вважають, що вони мають право вирішувати, куди витрачати гроші, які заробив чоловік? Та ще й починають говорити, що він мало заробляє, їм треба дедалі більше. І, до речі, коли нареченого приглядають, теж намагаються побагатше вибрати.

– Все дуже просто, Олеже, – жінки, принаймні більшість із них, заточені на те, щоб зробити і виростити потомство, а для цього потрібна міцна матеріальна база. Тож ця поведінка цілком розумна і практична, – заперечив Павло. – А от коли одружуються за принципом «люблюнеможу», а де і на що житимуть, навіть не замислюються, рожеві окуляри в обох зникають дуже швидко. Тільки, на жаль, у деяких у цей час вже діти є, які зазвичай залишаються з матір’ю.

Тут у суперечку втрутилася Олена:

– Послухайте, я вам зараз розповім історію однієї моєї родички, а ви скажете потім, чи мав рацію чоловік, коли назвав її меркантильною.

Іра, 32 роки, розлучена, є дочка сім років. Іра працює бухгалтеркою, заробляє непогано. Плюс до того колишній чоловік платить аліменти. Квартира своя, двокімнатна.

Після розлучення Іра три роки жила одна, жодних стосунків із чоловіками не заводила.

І ось якось під час обіду у кафе, яке розташоване на першому поверсі їхнього офісу, Іра познайомилася з Максимом. Йому тридцять п’ять, теж розлучений, є син п’яти років, який живе з матір’ю.

Максим працював у майстерні, розташованій у сусідній будівлі, і теж часто обідав у цьому кафе. Іра розповідала, що Максим дуже красиво залицявся. І за пів року він зробив їй пропозицію.

Не знаю, чи було між ними велике кохання, але, мабуть, якісь почуття були.

Але Іра таки попросила Максима трохи почекати з офіційною реєстрацією і спочатку спробувати пожити разом. Він погодився.

Максим жив із матір’ю, зрозуміло, що він переїхав у квартиру Іри. У перші два місяці вона звернула увагу на те, що до кінця місяця у неї майже не залишається грошей. Тоді жінка запропонувала Максиму проаналізувати їхні фінанси – бухгалтерка, що сказати.

Вона задала чоловікові кілька запитань:

– Скільки ти платиш на сина?

– Чи маєш якісь додаткові заробітки?

– На що ще, окрім продуктів, ти витрачаєш гроші?

З’ясувалась цікава картина: щомісяця в нього бухгалтерія списувала аліменти.

Жодних додаткових заробітків у Максима не було, а ще він любить по п’ятницях посидіти з друзями в кафе.
Іра все порахувала і сказала:

– У нас із дочкою на кожну у місяць є певна сума. Значить, ти теж маєш вносити до сімейного бюджету таку саму суму. Протягом місяця ми витрачаємо ці гроші на продукти та побутові потреби, а те, що залишилося, переводимо на окремий рахунок – це гроші на відпустку та непередбачені витрати.

Таким чином, вийшло, що після вирахування аліментів Максим мав вносити до сімейного бюджету всю решту зарплати. А на «посидіти з друзями» не лишалося.

– А чому ти не порахувала аліменти, які сплачує твій колишній? – поцікавився Максим. – Це теж треба вносити до сімейного бюджету.

– Ці гроші збираються на рахунку на навчання чи на житло для доньки, – пояснила Максиму Іра.

– Але це несправедливо, – заявив Максим. – Чому я маю спонсорувати майбутнє твоєї доньки?

– А ти його й не спонсуєш, – намагалася пояснити йому Іра.

Але він не хотів цього зрозуміти.

А якось він виклав Ірі «геніальну» ідею:

– Давай я заберу у колишньої свого сина. Мені не доведеться платити аліменти, та ще й вона буде підкидати. Я вже зі своєю колишньою дружиною поговорив, вона ніби заміж збирається, тож не проти віддати мені Віктора.

– А зі мною ти не думав обговорити це питання? Виходить, я маю взяти на себе турботи про п’ятирічного хлопчика, щоб у тебе з’явилися гроші на суботні посиденьки з друзями? Вибач, мене це не влаштовує.
Максим порахував, що Іра хоче від нього надто багато, і через чотири місяці переїхав до мами.

А коли його запитали, чому вони з Ірою розлучилися, він сказав, що та меркантильна.

– Олено, а ти не жартуєш? Це реальна історія? –запитала Рита.

– За два тижні у Іри відпустка, вона з Оксанкою – своєю донькою – приїде до нас на дачу. Приїдь, сама її розпитаєш. Вона тобі, може, ще якісь подробиці розповість.

– Меркантильними можуть бути і жінки, і чоловіки, але я ось що скажу: меркантильними жінок зазвичай називають ті мужики, які самі сім’ю утримувати не можуть, а частіше – не хочуть, – сказав Павло. – Я б таким взагалі заборонив одружуватися.

– Ну, ти вже, Павло, й загнув! – засміявся Олег. – Добре, що ти законів не пишеш.

– А ідея хороша, – сказала Олена, і дівчата з нею погодилися.

У цей момент на телефон Миколи надійшло повідомлення від Яни:
«Миколо, вибач, я думаю, що ми з тобою з весіллям поквапилися»…

Вам також має сподобатись...

– Олено! Бабуся приїхала! – гукнула мама з коридору. Олена неохоче встала з ліжка і попленталася на кухню. Галина Петрівна викладала на стіл з сумки гостинці – ароматну буженину, домашнє сальце, неймовірні ковбаски та домашні закрутки. – Люба моя, а це тобі! – з любов’ю сказала бабуся і вручила Олені якусь скриньку. – Дякую, – байдуже усміхнулася внучка і поставила скриньку на стіл. Коли бабуся пішла, Олена забрала скриньку в свою кімнату, відкрила кришечку, заглянула всередину і застигла від побаченого

Марина була на роботі, розкладувала товар на стелаж. Раптом двері магазину відкрилися, і всередину зайшов якийсь чоловік. Марина обернулася, глянула на нього і застигла. Це був її колишній чоловік Роман. – Привіт, – як ні в чому не бувало, привітався він. – Доброго дня, – стримано відповіла Марина і напружилася. – Радий, що ти сьогодні працюєш, і я зміг тебе побачити, – тихо сказав Роман. – Нам треба поговорити! – Я вас слухаю, – тон дівчини став холодним. – Вам щось підказати? Але Марина навіть здогадатися не могла, який подарунок підготував їй колишній чоловік

-Такими чоловіками, як ти, дівчата крутять, як хочуть! – казала Іванові мати. – Одна тебе вже залишила, а в цієї Олени ти робиш все, що попросять! – Мамо, а що такого, що я допомагаю своїй дівчині робити ремонт? – дивувався Іван. Та якось він прийшов до Олени раніше. Ще з порога він почув якісь голоси. Іван зайшов на кухню й застиг. – Мама була права, – тільки й подумав він

-Коханий, я маму з бабусею запросила в гості. У мами якраз відпустка, – усміхнулася Христина. Віталій чомусь не був у захваті. – Хіба ми це обговорювали? – тихо запитав він у дружини. – Ти ж сам казав, що гості можуть приїжджати будь-коли! – здивуванню Христини не було меж