Матері Сашка не стало другого серпня. Поховали її на сільському цвинтарі, поруч із чоловіком та матір’ю. Батька не стало два роки тому. Мати сильно сумувала, а коли їй поставили ще й невтішний діагноз, злягла. Пішла тихо, уві сні. Зовсім ще не стара, 52 роки.
Зібралися родичі, дві її молодші сестри із сім’ями, брат, численні племінники. Найбільше переживали сестри. Звісно після Сашка. Вони іноді підкидали на літо сестрі своїх дітей, самі приїжджали. Та й годувались із її городу.
– Ну ось, Сашко, все тепер на тобі, і господарство, і родичі. А як інакше, ти в нас тепер один сільський житель. Ми завтра поїдемо, нам би картоплі молодої, та огірків із собою. Мати встигла зробити якісь закрутки? Ні! Як же тепер? А ти вмієш? Як шкода сестричку. Така господиня була. А вже помідори у неї, огірки.
– Жаль.
– Ти, Сашко, знайди материні рецепти та вчися. А краще тобі одружитися. Хазяйка потрібна в будинок.
– Одружуся, але не зараз. Матері тільки не стало. Хто ж знав, що так все буде.
– А на прикметі є хто?
– Є.
– Випадково не Дарина, яка на кухні стирчить та їжу підносить? От вже не знаю, як з нею житимеш. Вона ж мене в льох не пустила. Та й чоловікам не дала ключа від батьківського гаража. А там мати завжди цибулю зберігала. Хотіли подивитись який оружай. Ну а хлопцям ще якийсь гайковий ключ був потрібен. Відчула себе господаркою! Ти її постав на місце, нехай поважає рідню!
– Ключ від гаража батько й раніше нікому не давав, лише мамі. А тепер я там розпоряджаюсь. Могли й у мене спитати.
– Ми ж рідні. Ось і зараз тобі допомагаємо. Ключі пошкодували.
Сашко хотів відповісти, але промовчав. Допомога від родичів була тільки з урожаєм, і то як їдків. До кінця сезону кожен приїжджав за своїм, сестра не шкодувала, загалом було багато. Варення, закрутки. А поки ще був живий чоловік була і риба з грибами. Про гриби та рибу згадали.
– Сашко, а білі в лісі є?
– Може й є. Ніколи мені було ходити, мама нездужала.
– То значить і нема нітрохи?
– Ні.
– А що у Дарини теж немає?
– Це зовсім погано. Ось молоду картоплю з грибочками. А у вас нічого немає.
– Все, що було на стіл поставили, та на поминки залишили.
– Гаразд. Поки обійдемося. А картоплі нам накопай вранці.
***
Рідня поїхала. Дарина мила посуд. Після сніданку всі кинулися на вихід, не забувши про картоплю. Дарина перейшла жити до Олександра ще за життя його матері. Мати благословила сина і її не стало. Весілля зіграти не встигли. Дарина була вже вагітна, але розписатися вони вирішили лише за рік.
– Як мені від родичів позбутися. Мама привчила сестер, тіток моїх, взагалі знахабніли. Дядько хоч не лізе та й приїжджає рідко, далеко живе.
– А я замок на льох почепила, вони всюди почали повзати. Ну я й подумала…
– Правильно подумала. Мені завжди було неприємно, що вони нишпорять по хаті. А ще їхні діти – все літо під ногами. У мами відпустка майже все літо, канікули, от вони й користувалися. Вчительці від дітей відпочити не давали. І від гаража ти ключа не дала, теж правильно. Батько їх не пускав туди. Це за два останні роки вони знахабніли. А минулого літа взагалі заявили, що треба збільшити теплиці та грядки. Мама вже нездужала, а їм байдуже. Ось як тепер із ними бути?
– Нічого, ми впораємося. Коли вони за картоплею приїдуть?
– Зазвичай останніми вихідними серпня. Ми саме копали перед вереснем, щоб маму від роботи не відволікати. Ось копати вони помагали. Єдина користь від них.
– Чудово.
– Що, чудово?
– Викопаємо, хорошу приберемо, а дрібну назад зариємо. Вдамо, що нічого не чіпали.
– І ти думаєш, вони не зрозуміють?
– Ні. Ми все обережно зробимо, тільки почати треба буде раніше. Тихенько висмикнути кущ, вибрати все і назад посадити. Вона вже в’яне, буде непомітно.
– Я вже сміюся.
– Сміятись будемо потім. Роботи багато. Не треба стільки грядок на городі, собі вистачить меншого. Наступного літа я не зможу сидіти на грядках з дитиною. А для твоєї рідні працювати не буду.
– А й не треба. Як ти сказала, буде мінімум для нас. А картоплі нам вистачить?
– Якщо не вистачить, то в моїх батьків візьмемо. Але думаю, обійдемося без цього.
***
– Сашко, а чого картопля у тебе погана. Одна дрібна.
– Не знаю. Може, далі буде хороша.
– А чого це тобі Дарина не допомагає.
– Вагітна вона. Та й обід треба комусь готувати.
– Прив’язала тепер тебе до себе. Ну, тепер все. Краще б ти собі простіше дівчину знайшов, яка б нас поважала. Вона хоч із дітьми поводитися вміє?
– Вміє.
– А може, це й добре. Вона ж вдома сидітиме найближчим часом. От і буде на канікулах з нашими дітьми сидіти, твоїми, між іншим двоюрідними братами і сестрами. Вони вже не маленькі, може їй допоможуть.
– За вашими дітьми дивіться самі. Я не візьму на себе відповідальність за підлітків. Я працюю. А Дарині не дозволю, та вона й сама не візьметься за цю справу.
– Ось воно як! Рідня! Я відразу сказала, що не пара вона тобі. Добре, що мати не бачить.
– Мама нас благословила, їй Дарина сподобалася.
– Навіть так. Гаразд, тоді й говорити нема про що. Погана у вас картопля. А гриби були?
– Ми не ходили. Я працюю, а Дарину одну не відпускаю. Збираємо картоплю та обідати, потім докопаємо.
– Сам і докопаєш. Нам такої дрібної не треба. Цю всю заберемо, а вам там вистачить. Рийтеся хоч до весни. Обідати не будемо.
– Як хочете.
– Як надумаєш з нами спілкуватися – дзвони.
– А зараз ми що робимо?
– Я мала на увазі твою Дарину. Не подобається вона нам. От не буде її тут, тоді й поговоримо.
– Ну тоді нема про що говорити. Вона буде тут завжди.
***
Родичі іноді дзвонили, дізнавалися про особисте життя Сашка, але нічого не змінювалося.
Дарина народила сина. За два роки на світ з’явилася донька. Вони тихо розписалися. Родичі зрозуміли, що як раніше не буде. Не буде безкоштовної няні, картоплі, огірків та грибів. Дуже швидко їхнє спілкування припинилося зовсім.
Може, щось було зроблено неправильно?
