Тамара Степанівна все своє життя присвятила сім’ї: чоловікові й дітям. Сім’я була забезпечена, нічого не потребувала.
Жінка сиділа вдома і, як часто казав її чоловік, відпочивала.
– Ваша мама, – казав Геннадій про жінку. – Як на курорті. Холодильник повний, кімнати просторі. Знай – відпочивай, і телевізор дивись.
До речі, Тамара ніколи не відпочивала. І відпочинок, який репрезентував її чоловік, був просто неможливий.
Чоловік приїжджав додому на обід і вимагав усе гаряченьке і свіженьке, після обіду приходили діти зі школи, вони теж сідали за стіл і вимагали те саме.
Потім діти (син і дочка) розбігалися по кімнатах, а мати залишалася на кухні готувати вечерю та мити посуд.
Тільки зі справами було закінчено, як приїжджав чоловік після роботи. І знову, погодувати, поговорити, прибрати, уроки з дітьми вивчити, на завтра все приготувати. Ось і вечір пролітав.
Полегшало, коли діти виросли. Син вступив у інститут, дочка Настя навчалася у десятому класі. Але тоді чоловік став по трохи гульбанити, а веселий він був ще примхливішим.
– Дай, принеси, прибери! Ти мені зобов’язана, все життя на моїх харчах!
Тамара мовчки терпіла і, коли чоловіка не стало, чого вже приховувати, полегшено видихнула. Діти дорослі: Настя на третьому курсі, живе окремо, Роман працює в іншому місті.
Можна і про себе подумати, пожити для себе, спокійно, без сварок, нервів і вимог.
Але де там. Настя зібрала речі і повернулася.
– Відрахували? – невдоволено дивилася на дочку мати. – Чого з речами?
– Житиму з тобою. Ти ж сама залишилася, тобі нудно стало, самотньо.
– З чого це ти вирішила? Я ремонт почала, перестановку.
– Ось я й допоможу.
Мати мовчала спочатку, Настя взяла на себе керування домом. Командувала робітниками, вибирала матеріали для ремонту й меблі. Тільки оплачувала усе мати. А вечорами Настя сідала на кухні.
– Втомилася, – говорила вона серйозно, приймаючи від матері чай. – Цілий день для тебе старалася.
Тамару це стало трохи дратувати. Настя намагалася командувати матір’ю, наче зайняла місце батька.
Жінка спочатку мовчала, все-таки дочка, рідна людина. А потім сказала прямо.
– Ти чого приїхала? Мене контролювати?
– Мамо, ти чого? Я подумала, тобі нудно та самотньо.
– І зайняла батькове місце, стала мною командувати, як прислугою, – зупинила її мати.
– Та ж за тобою слідкувати треба! – раптом видала дочка. – Ти не самостійна, правильно батько казав!
Тільки одна залишилася, як почала хату переробляти! Це треба до такого додуматися.
Тільки батька не стало, а ти кинулася все міняти! А він сюди гроші вкладав і душу!
Тамара розгубилася від таких одкровень дочки. Не очікувала. Та що там не очікувала, навіть і подумати не могла – донька в батька пішла.
Настя продовжила, тільки спокійніше.
– Ти навіть не цінуєш грошей, я вже мовчу про пам’ять. Сама в житті жодного дня не працювала, батькові гроші тільки так розбазарюєш!
Тамара зробила глибокий вдих. Вона ніколи не підвищувала голосу, але, мабуть, тепер виходу не було.
– Зібрала свої речі і пішла звідси! – прошипіла мати. – Зараз же! Не потерплю від тебе таких висловів і такого відношення.
– Ти не виставиш мене, – Настя все ще не вірила, що мати розізлилася.
– Це мій дім і я десять разів повторювати не буду. Сама не підеш, доведеться тобі допомогти!
Мати відкрила кімнату дочки, зібрала її речі у валізи, викотила надвір. Повернулась до дочки.
– Таксі сама замовиш.
Настя йшла з батьківського будинку зі сваркою. Вона вважала, що мати не має права виставляти її на вулицю, не має права взагалі командувати будинком.
Тому перше, що зробила дочка, зателефонувала братові.
– Уяви, вона ремонт у хаті затіяла, хоче пам’ять про батька стерти! Напевно, вже й заміж зібралася. Жила все життя на всьому готовому.
А ще мене виставила!
– І що? Вона доросла, має право, – спокійно відповів брат.
Він давно не ліз до матері з порадами.
– Та ти думаєш, про що говориш? Вона ж наш спадок розбазарює!
– Ну, гроші дісталися їй, а не нам. Тож і спадок її.
– Ну, знаєш, після неї вони можуть дістатись і нам…
– Зрозумів я, зрозумів. За мамою треба доглянути. Приїду в гості, одразу як зможу.
Тамара тільки заспокоїлася. У будинку тиша і спокій. Ремонт було закінчено. Настя не з’являлася.
Жінка думала з нею зустрітися і поговорити, обговорити все, порозумітися зрештою. Але не зараз, пізніше.
Зараз вона хотіла насолодитися своїм тишею та спокоєм.
Та не встигла. Приїхав син із нареченою.
– Мамо, ми хочемо розписатися, – розповідав Роман. – І вирішили, що відзначатимемо це тут.
Тамара тільки зітхнула. Хочуть перекласти все на її плечі…
– Добре, тільки організовуйте все самі. У мене плани, – заявила жінка.
– Ще чого! Ми, думаєш, сюди приїхали відзначати, бо нам так хочеться? – раптом огризнувся Роман. – Ти маєш усе зробити.
– Романе, я тебе виростила, освіту ти здобув, хорошу роботу знайшов. Все, я тобі нічого не винна!
– Ви не праві,– втрутилася невістка. – Батьки все життя зобов’язані допомагати дітям.
– Тоді ви можете звернутися до твоїх батьків, Таня, – Тамара намагалася відстояти себе, але виходило це не дуже.
– Мої батьки працюють, на відміну від вас. Мені Роман все розповів. Ви ніколи не працювали, так що й візьметеся за наше весілля.
– Ні, – зберігаючи спокій, заявила жінка. – Я не займатимуся вашим весіллям, не розміщуватиму ваших гостей у своєму будинку, не витрачатиму гроші.
Ви дорослі люди. Хочете весілля, будь ласка, будь-де і як завгодно, але без мене.
– Романе, – Таня повернулася до нареченого. – Ти ж мені сказав, що вона все зробить, а я тільки їй напишу свої побажання.
Я писала, старалася, стільки часу витратила, а ти навіть не спромігся з нею домовитися?
Роман, розуміючи, що мати може їх зовсім виставити, трохи заспокоївся.
– Ну мамо, тобі що, шкода для нас чи що? Ми старалися, тобі приємно хотіли зробити. Думали, порадієш.
– Пораділа. Тільки я на святах хочу бути не організатором, а гостем. І хамство у свій бік чути не хочу. Поваги хочу.
– Хіба ми не з повагою? Мамо, ми дуже з повагою. Нам потрібна твоя допомога.
Тамара трохи заспокоїлася, все ж таки погодилася допомогти. До того ж гроші, справді, на урочистості були.
Таня видала майбутній свекрусі величезний список побажань і пішла.
А вже ввечері Тамара випадково підслухала розмову Романа та Насті по телефону.
– Так, вона погодилася. Доведеться таки тут весілля робити. Так, звісно, ми не планували. Навіщо нам у цьому селі свято?
Що ми скажемо гостям? Соромитись тільки будемо. Але ти не хвилюйся. Таня зайняла маму на два місяці, не менше.
– Он як, – пробурмотіла Тамара. – Вирішили мене контролювати і заняття придумали. Доведеться йти на крайні заходи.
Два місяці Тамара вдавала, що займається весіллям. Навіть подзвонила батькам нареченої та запросила їх сама.
– Отже, – розповідала Тамара. – Приїжджає лімузин і ви вирушаєте вдвох на фотосесію. Години на дві, не менше.
Там гарні місця, я переглянула, мені сподобалося. Потім ЗАГС…
У ЗАГСі зберуться гості за три години. Ігристе, побажання і нарешті реєстрація.
Потім усе повертаєтеся, тут уже столи накриті і все організовано.
– Що значить тут? – скривилася Таня. – Я хотіла у ресторані.
– І жодної копійки не дала.
– Як це не дала? Я ж переказала вам 5 тисяч, ми з Романом обговорили і вирішили, що цього достатньо!
Тамара не хотіла спочатку робити зовсім погано, але своєю поведінкою вони просто змусили її вчинити так.
У день весілля молодята поїхали, залишивши матір одну в домі. І та почала здійснювати задумане.
– Ти що вигадала? – дочка заїхала до матері випадково, вона проїжджала повз, прямувала у ЗАГС і побачила поряд з будинком, як вантажать речі в машину.
Забігла в будинок, де активно щось перебудовувалося, прибиралося і виносилося.
– Мамо, я з тобою розмовляю! Куди ти зібралася?
У жінки, в якої ще хвилину тому на обличчі була усмішка і очі сяяли від щастя, настрій миттєво зіпсувався.
– Тобі яке діло? Не плутайся під ногами.
Мати хотіла пройти повз, вона тримала в руках велику коробку. Але дочка її зупинила.
– Ні, почекай. Я мушу знати, куди ти з речами.
Тамара уважно пильно подивилася на дочку.
– Від вас подалі, зрозуміло?
Настя щось хмикнула, хотіла відповісти, але мати сіла в автомобіль і поїхала, за нею рушила і вантажівка.
Коли повернулися наречений із нареченою та гостями, великий святковий торт стояв на порозі, двері були зачинені. На торті була записка.
Наречений взяв її і побілів від прочитаного.
“Вітаю. Фотосесія була моїм подарунком на весілля.
Будинок продано. Відзначайте весілля самі, як хочете і гостей своїх розважайте самі”.
Куди поїхала мати, ніхто так і не дізнався. І не хотіли, злилися на неї.
Настя, яка сказала, що бачила матір, виправдовувалася.
– Я думав у ресторані відзначати будемо… Я ж не знала, що вона й справді назовсім поїхати зібралася…
