Життєві історії

Валя вже спала, як раптом хтось наполегливо почав стукати в двері. Крізь сон жінка подумала, що це їй причулося. Але стукіт повторився знову. Цього разу він був ще більш нетерплячишим і вимогливішим. Валя важко встала з ліжка і, накинувши домашній халатик, попрямувала до дверей. – Хто там? – запитала вона. – Може, відчините вже?!– почувся за дверима незадоволений жіночий голос. На порозі стояла незнайома жінка з великою картатою сумкою. Не чекаючи на запрошення, вона зайшла в квартиру повз господиню зі словами: – Ну, нарешті! Валя оторопіла від несподіванки

Валя вже спала, як раптом хтось наполегливо почав стукати в двері.

Крізь сон Валя подумала, що це їй причулося.

Але стукіт повторився знову.

Цього разу він був ще нетерплячишим і вимогливішим.

Жінка важко встала з ліжка і, накинувши домашній халатик, попрямувала до дверей.

– Хто там? – запитала вона.

– Може, відчините вже?!– почувся за дверима незадоволений жіночий голос.

На порозі стояла незнайома жінка з великою картатою сумкою. Поряд з нею хлопчик років десяти.

Не чекаючи запрошення, жінка зайшла в квартиру повз господиню зі словами:

– Ну, нарешті!

Валя оторопіла від несподіванки.

– Хіба ж можна змушувати родичів стільки чекати на сходах? – продовжила незнайомка. – Мишко, проходь.

Валя прикрила двері і здивовано глянула на непрохану гостю.

– А ви, власне, хто?

– Давайте пізніше з’ясовуватимемо, хто тут хто. Ми із сином їхали з іншого кінця міста. Втомилися і зголодніли.

Валя відчула, як її обдало жаром.

– Послухайте, я не маю сил з’ясовувати, хто ви, звідки приїхали і до кого. Поставте чайник. Можете попити чаю на кухні – я вас не жену. Тільки попереджаю, я занедужала. Якщо ви не турбуєтеся про своє здоров’я, то подумайте про сина.

Що-небудь сказати ще, сил Валі не вистачило.

Прямуючи в спальню, вона почула за спиною обурений голос:

– Навіщо ходити по гостях слабою?! У себе вдома треба відлежуватись!

Валя добралася до ліжка і лягла без сил. Вона відчула, що в неї знову піднялася температура.

Простягнувши тремтячу руку, вона взяла склянку води з тумбочки і запила пігулку. Потім вкрилася пледом і, підтягнувши коліна майже до самого підборіддя, лежала, поки непомітно для себе не заснула.

Скільки часу проспала, вона не знала. Отямилася від гучних розмов на кухні. Чоловік, який повернувся з роботи, і незнайома жінка говорили голосно. Хоча більше обурювався Віктор, а жінка намагалася його чимось переконати.

Через деякий час шум стих, і в спальню обережно увійшов чоловік.

– Як ти почуваєшся, люба?

– Погано. Відчуваю, що температура спала, але я дуже слаба. Ти б не сідав так близько до мене, Вітю.

– У будь-якому випадку, я теж мабуть зляжу, – чоловік ласкаво доторкнувся до її чола. – Ти права – температури немає. Може, тобі чогось хочеться? Можу сходити в магазин.

Валя не відповіла.

– Вітю, хто ця жінка?

– Це моя колишня дружина.

– Що їй потрібно?

Відповісти чоловік не встиг. Двері в спальню прочинилися, і просунулась жіноча голова:

– Вікторе, можна тебе на хвилину?

Зітхнувши, чоловік неохоче підвівся з ліжка і вийшов зі спальні. Знову почулися голосні голоси. Потім усе раптово стихло.

…Валентина та Віктор познайомилися випадково. Це сталося у морозний лютневий день. Напередодні вночі Валя погано спала. Заснула вона тільки під ранок.

Вона поверталася увечері з роботи.

В автобусі в цей час було багато людей. Коли чоловік, що сидів, встав, Валя влаштувалася на його місці. Монотонний рух автобуса почав її заколисувати, і вона непомітно задрімала.

Отямилася вона від того, що автобус різко загальмував. Люди, що стояли в проході, ледь втрималися. По салону пройшли обурені вигуки на адресу водія і якогось мужика, який несподівано вискочив перед автобусом на проїжджу частину.

Валя здивовано озирнулася на всі боки, не розуміючи, де знаходиться. Виявилося, що вона поклала голову на плече молодого чоловіка, що сидів поруч.

– Вибачте, будь ласка. Не помітила, як це сталося, – соромлячись промовила дівчина, поправляючи шапку, що з’їхала набік.

Той добродушно посміхнувся.

– Не хвилюйтеся. Все гаразд.

Наступною була її зупинка. Виходячи з автобуса, краєм ока Валя помітила, що чоловік вийшов за нею.

Не пройшла вона й кількох кроків, як він наздогнав її.

– Не заперечуєте, якщо я піду поруч із вами?

– Нам з вами по дорозі? – поцікавилася дівчина.

– Можливо. Загалом я проїхав три свої зупинки. Не хотів вас будити, – сказав він, так само посміхаючись.

Дівчина ахнула:

– Як незручно! Через мене ви пройшли зайвий шлях!

– Ви знаєте, я ж їжджу на машині. А вчора здав її в ремонт, мотор застукав. І ось судилося мені зустріти таку дівчину! Ви не проти, якщо я проведу вас додому?

Так вони познайомились й почали зустрічатись. Незабаром Валя переїхала до Віктора, і за тиждень вони розписалися в РАГСі.

Валентина знала, що Віктор був одружений. За його розповідями колишня дружина виявилася жінкою сварливою. У цьому Валя спромоглася переконатися сьогодні сама.

Знайомство Віктора з колишньою дружиною відбулося також завдяки міському транспорту.

Колись із Раїсою обоє працювали на одному м’ясокомбінаті. Він був майстром, вона – начальницею іншого цеху. Зійшлися якось непомітно.

Сталося це у звичайний будній день, коли Віктор їхав після закінчення робочого дня додому.

Був дощовий осінній день, що почався з дрібного колючого дощу.

Доїжджаючи до зупинки, чоловік помітив, як жінка не встигла добігти до автобуса і той, зачинивши дверцята прямо перед її носом, поїхав. Жінка засмучено пройшла в глибину зупинки.

Придивившись, Віктор впізнав Раїсу, начальницю з іншого цеху.

Пригальмувавши, він відчинив дверцята і покликав її. Дорогою він з подивом відзначив, що вона цікава співрозмовниця, чого раніше на коротких випадкових зустрічах на місці роботи він не помітив.

Наступного дня Віктор підійшов до кінця робочого дня до дівчини і запропонував її підвезти. Очі її радісно засяяли – вона була не проти.

Пізніше неодноразово він згадував здивування своїх колег, коли розповів їм, що збирається одружитися з Раїсою.

– Ох, не той плід з дерева ти зриваєш. На вигляд стиглий, соковитий, а всередині – одна гнилизна. Не поспішав би ти, – сказав йому якось літній колега, але він пропустив ці слова повз вуха.

Через місяць зіграли весілля. Коли синові виповнилося три роки, Раїсі запропонували підвищення.

Отоді вона й змінилася.

Можливо, сварливість була в ній, але вона її старанно приховувала. А тут випустила все на волю.

Віктору доводилося нелегко. Працювали вони у різних місцях, але часто в їдальні доводилося чути, як у розмові до імені дружини додавали невтішні епітети. Побачивши його, похмуро перезираючись, всі відразу замовкали.

Пробував він поговорити з дружиною і переконати її змінити ставлення до своїх підлеглих, але кожна розмова закінчувалася сваркою.

Плюс до всього Віктор став помічати, що дружина почала сваритися і з його матір’ю.

Їхній синочок дуже часто був слабий. Його не водили у дитсадок і залишали вдома з бабусею, яка зовсім недавно стала пенсіонеркою.

Через любов до сина Віктор терпів ставлення дружини до своєї матері, піддаючись її словам та обіцянкам, що такого не повториться. Але проходив якийсь час, і все повторювалося знову.

Терпіння покинуло чоловіка, коли одного разу він, забувши документи, повернувся додому і ще на сходовому майданчику почув галас дружини про те, що «він бездарний і разом зі своєю матір’ю всім, що має, завдячує їй.»

Якби не Раїса, на “копійки, які заробляє її син, вони ледве зводили б кінці з кінцями».

Хоча, чим він їй був зобов’язаний, чоловік зрозуміти не міг – машина і квартира були куплені ним самим.

Мати тільки встигла сказати на захист сина кілька слів, як Раїса почала галасувати, що втомилася терпіти її у своїй квартирі і нехай вона “їде у село”.

Розлючений Віктор ледве стримався. Але Раїса, як завжди, спритно викрутилася, що втомилася на роботі. Слізно почала вибачатися, і він її вкотре пробачив.

Але не це стало причиною їхнього розлучення.

Якось, зайшовши у кабінет дружини, Віктор застав її за милою розмовою з новим начальником з техніки безпеки.

Усю дорогу назад додому Віктор мовчав, тоді як його дружина говорила незамовкаючи.

Останнім часом він став помічати зміни у поведінці Раїси. Вона стала змінювати зачіски, часто ходила у салон на манікюр.

У серці чоловіка причаїлися підозри. Він став роздратованим і нервовим. На роботі відчував себе ніяково в очах своїх колег, які посміхалися під час зустрічі з ним і поглядали на нього.

Через маленького сина, якого він дуже любив, Віктор не хотів руйнувати родину.

Якось Віктор попередив дружину, що затримається на роботі на кілька годин, і сказав їхати додому автобусом. Він уже не довіряв їй і, відігнавши машину вбік, почав чекати на Раїсу.

Чекаючи якийсь час, Віктор вже подумав, що помилявся щодо дружини і даремно собі всякого понавигадував.

Аж раптом він помітив її і того начальника. Мило розмовляючи, вони сіли в машину й поїхали.

Але й тоді ще теплилася в його душі надія, що дружина не може його зрадити і той начальник тільки довозить її додому.

Вирішивши простежити за ними, він поїхав за машиною, де сиділа його дружина…

…У сусідній кімнаті мати дивилась телевізор. Син щось малював, сидячи за столом. Сам Віктор був в очікуванні на кухні.

Раїса, яка повернулася додому, оторопіла, заставши чоловіка вдома. За її розрахунками він мав прийти за годину.

Віктор не став слухати її виправдань і сказав зібрати необхідні речі й забиратися з квартири.

Раїса, яка не чекала такого повороту подій, стала дорікати чоловікові в тому, що винним у цій ситуації є він сам, який не приділяв дружині належної уваги і не робив нічого для поліпшення матеріального стану їхньої родини.

Але Віктор не хотів більше говорити з нею. Від однієї думки, що вона щойно зрадила йому з іншим чоловіком, йому ставало нестерпно. Влаштовувати сварку, галасувати він не хотів. Тільки ще раз повторив:

– Щоб через годину тебе тут не було.

Матері Віктор не став говорити про зраду дружини.

Розкаявшись у скоєному, Раїса підходила до чоловіка на роботі, підстерігала біля машини після робочої зміни, благаючи пробачити її, але Віктор говорив з нею сухо і уникав розмови.

Він дуже важко пережив розлучення з сином, але інакше бути не могло. Син залишився з матір’ю. У вихідні Віктор забирав його й проводив із ним час.

І ось сьогодні, майже через шість років, колишня заявилася до нього додому з хлопчиком.

Справа була в тому, що жила вона з батьками у трикімнатній квартирі. Крім неї там жили ще й її молодші брат із сестрою. Два роки тому брат одружився. Нещодавно у нього народилася дитина.

Раїса незлюбила невістку, яка була родом із села, і всіляко докоряла її.

Марія була дуже охайною і часто обурювалася з приводу залишеного на ніч брудного посуду в мийці та на плиті. Тому між жінками часто були сварки.

Спочатку невістка мовчки терпіла вибрики Раїси, але потім почала відповідати їй, бо була не з боязкого десятка.

Два дні тому був день народження батька. Наприкінці урочистості, коли гості розійшлися, Раїса, вже весела, стала знову чіплятися до невістки, критикуючи приготовані нею страви, які сподобалися всім гостям.

Марія не гульбанила, тому що годувала дитину, і тому всіляко намагалася уникнути сварки із веселою Раїсою. Прибравши на кухні, вона пішла до своєї кімнати.

Ображена тим, що “якась сільська її ні в що не ставить”, Раїса відчинила двері в кімнату і стала сваритися до невістки, яка сповивала дитину.

Коли та спокійним тоном попросила її піти, Раїса не витримала, почалася метушня.

Брат Раїси заскочив у кімнату і забрав сестру від дружини.

На ранок він почав вимагати, щоб Раїса вибачилася перед його дружиною. Брата підтримали батьки.

Ображена тим, що батьки стали на бік брата, Раїса поспіхом зібрала одяг, говорячи, що без житла вона не залишиться і їй є куди піти.

Вона забрала сина й пішла.

Опинившись на вулиці, вона незабаром зрозуміла, що посварилася майже з усіма своїми родичами та подругами, і йти їй практично нікуди.

Тут вона згадала про свого колишнього чоловіка. Про те, що він одружився, вона не знала, і вирішила навідатися до нього, щоб розчулити колишню свекруху, яка дуже сумувала за онуком.

Побачивши Валю, вона прийняла її за чергову сільську родичку, яка прийшла відвідати свою тітку.

Про те, що навесні свекруха поїхала в село і не захотіла більше повертатися до міста, вона також не знала. Хоча Віктор при зустрічі із сином розповідав йому про це.

Раїса мала своє життя, і її такі дрібниці не цікавили.

Ось і вся історія. Історія нерозумної жінки, яка зіпсувала своїми власними руками своє життя.

До речі, Раїсу мало не звільнили з роботи. Заступник директора застав її у кабінеті веселу. Її попросили написати заяву за власним бажанням.

Залишившись без роботи, вона підробляла то там, то тут прибиральницею, допоки нова знайома не допомогла їй влаштуватися продавчинею.

Після закінчення школи син спробував вступити на навчання, але не пройшов конкурс. Відучившись рік в простому училищі, він пішов на службу.

Він рідко приїжджав до рідного містечка, але завжди навідувався до рідного батька, де його зустрічали з радістю і де підростали дві сестрички.

Відвідувати матір Михайло не любив. Вона вийшла заміж за якогось гульвісу, і сама теж стала потихеньку гульбанити частіше й частіше. При кожному приїзді сина вона скаржилася на своє невдале життя та постійну нестачу грошей.

Син давав їй грошей і завжди їхав з важким тягарем на серці. Одружившись, два роки поспіль він приїжджав у відпустку з молодою дружиною.

Свого однорічного онука побачити Раїсі не довелося – її раптово не стало. Спосіб життя до добра не привів.

Отак безглуздо закінчилося життя колись красивої та квітучої жінки.

Отак, що ми маємо, про те не дбаємо, а як втратимо, то плачемо…

Вам також має сподобатись...

-А що це у нас тут відбувається? – запитав Олексій у дружини, знімаючи куртку. – Це я тобі твої речі зібрала, щоб ти не напружувався. Можеш іти, куди ти так хотів, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше. – Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що? – розвів руками Олексій. – Син мені все розповів. Навіть не думай виправдовуватися. Я все знаю, – раптом сказала Світлана. – Що ти знаєш? Що розповів? – Олексій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

У Ганни та Ігоря народився синочок. – Кохана, мені брат телефонував, хочуть приїхати, привітати з народженням сина, – сказав якось до Ганни чоловік. – Звісно, нехай приїжджають, – усміхнулася Ганна. В суботу Ганна накрила стіл, і ближче вечора у двері подзвонили. На порозі стояв усміхнений брат Ігоря Олег з дружиною Катею. – Ну, де мій племінник! – одразу сказав з порога Олег. – Він ще спить, – відповіла Ганна. – Тоді тримайте, передайте йому подарунок від дядька з тіткою, – гордо сказав Олег і передав Ганні якийсь пакет. Ганна зазирнула всередину і застигла від побаченого

Мар’яна Олегівна гуляла з онуком у парку. Раптом вона побачила свого колишнього зятя Сашка. Той був з якоюсь жінкою і хлопчиком. Мар’яна Олегівна дочекалася, коли Сашко залишиться сам, взяла онука й сіла поряд із ним на лавку. – Сашко, це ти, чи що?! – запитала вона. – І вам, здрастуйте, – сказав Сашко. – В тебе, я дивлюся, є дитина, – сказала жінка. – Великий хлопчик, напевно, непросто тобі з ним… Сашко не одразу зрозумів, на що йому натякає його колишня теща. Він глянув на жінку і раптом посміхнувся від несподіваної думки

Марина вклала доньок спати, прибрала на кухні, вимила посуд. – Нарешті! – вдихнула жінка, закінчивши всі справи. – Тепер можна трошки відпочити! Марина зробила собі чай і сіла за комп’ютер. Вона почитала останні новини, подивилася якісь відео, і вирішила зайти у соціальну мережу. Несподівано, Марині на очі потрапила сторінка її свекрухи. – Що там у Людмили Іванівни робиться? – усміхнулася вона і зайшла на сторінку свекрухи. Сторінка Людмили Іванівни швидко завантажилася на екрані компʼютера. Марина глянула не неї і аж ахнула від побаченого