– Що є запорукою ідеального шлюбу? – запитала у Василини її подруга, Тетяна.
– Кохання? Довіра один до одного? – поділилася думками молода жінка, з посмішкою дивлячись у вікно на сніг, що повільно кружляє в повітрі.
– Безперечно, але найголовніший компонент тут – добрі стосунки зі свекрухою. Якщо виявиться вічно невдоволеною жінкою, то хоч як ти намагайся, а зберегти шлюб не вийде. Палиці в колеса вставлятиме, налаштовуватиме сина проти дружини. Он, Олеся наша, так і розлучилася в результаті. Мені пощастило, що мій Юра з дитбудинку.
– Скажеш також, Таня! Як можна радіти такому щастю? Він не мав батьків… він ріс у дитячому будинку і не знав, що таке сімейне щастя.
– Не знав, а зі мною тепер дізнається.
– Ну, я б з тобою посперечалася. Кохання – це одне. Ти його дружина. Це вже інше щастя, а коли батьки поряд – інше. Хіба ж я не права?
Тетяна лише знизала плечима.
– Ну, може, й маєш рацію. Але все одно я рада, що я не маю свекрухи.
– А мені подобається моя свекруха. Ніна Анатоліївна – чудова жінка. Як там кажуть? Загалом вона хороша мама у свого сина. І за мене заступається, якщо він жартома сперечатися починає, коли ми в гостях. Вона мені одразу сказала, що син свій вибір зробив, а це означає, що вона у будь-якому разі буде на моїй стороні.
Василина говорила щиро, адже насправді раділа, вважаючи, що їй пощастило зі свекрухою.
– Ну-ну… Це вона зараз така гарненька, а подивишся ще, подруго, як вона поведеться після весілля. Як пити дати – почне свій ніс пхати, куди не слід.
– Та облиш ти! Ну що ти таке кажеш? Не треба. Вона насправді гарна. Напевно, я потрапила в той самий рідкісний виняток. Ось твоя мама, наприклад, якою свекрухою буде для дружини Вадима?
Тетяна засміялася.
– Справжнісінькою свекрухою з анекдотів! Вона ж Вадима як любить! Це в моє життя не лізе, а Вадима досі оберігає, пиріжки йому на роботу носить.
Василина тільки знизала плечима. Вона не могла, звичайно, загадувати наперед, але лізти у сімейні стосунки свого сина, якщо він, звісно, народиться… не планувала. Навіщо? Тільки заважати. Сам буде дорослий, свій вибір зробить, а далі йому жити з цим вибором.
Поговоривши з подругою, Василина поїхала додому. Вона раз у раз поглядала на обручку. Кілька днів тому коханий зробив їй пропозицію. Відтягувати дату весілля молоді люди не хотіли і вирішили зіграти його навесні, коли зацвітуть яблуні. Василина вже передчувала, яка краса буде довкола. Природа буде радіти разом із нею.
Біля під’їзду на лавці сиділа Ніна Анатоліївна та розмовляла із сусідкою Василини.
– Ой, а ви давно тут? – Василина глянула на годинник. Майбутня свекруха мала приїхати до них на вечерю. Їжу вони з Денисом вирішили замовити з ресторану, відзначити разом із матір’ю нареченого їхні заручини. Замовлення привезуть до призначеного часу, якраз Денис повернеться з роботи, але його мама приїхала дуже рано.
– Та ні, не хвилюйся, Василинко. Я посиділа, з твоєю сусідкою познайомилася. Тільки переконалася, що мій син зробив правильний вибір. Як тебе усі люблять!
Василина посміхнулася. Вона поцікавилася у сусідки, як почувається її чоловік, який потрапив тиждень тому в палату. Переконавшись, що чоловік іде на поправку, передала йому привіт і поспішила зі свекрухою в квартиру, щоб жінка трохи відпочила.
– Хочете, я постелю вам у вітальні? Підрімайте трохи, поки Денис не прийшов з роботи? Там і їжу якраз кур’єр привезе.
– Я не втомилася. Ти не хвилюйся. Краще чаю налий, посидимо з тобою за столом, попліткуємо.
Василина погодилася. Вона дивилася на усміхнену свекруху і знову думала, як їй пощастило. Хоч ще дружиною Дениса не стала, але відчувала турботу від жінки.
Наливши чай з обліпихою, Василина поставила вазочку з вафлями та печивом на стіл і присіла навпроти гості.
– Як справи у вас? Розповідайте…
– Та ні, у мене нічого цікавого в житті не відбувається, тому ти розповідай – як справи у тебе.
– Все чудово. Робота – будинок – робота. Ми з Денисом вирішили взятии спільну відпустку, щоб після весілля вирушити в невелику подорож, але потрібно спочатку з датою визначитися.
– Не терпиться тобі, бачу, заміж за мого сина вийти?
Василина лише кивнула. Вона любила Дениса та хотіла носити його прізвище. Можливо, штамп у паспорті і не грав високої ролі, адже молоді вже півроку жили разом, але все ж таки Василина відчувала особливий, хвилюючий трепет.
– Ну добре. Якщо ти така щаслива і заміж вискочити швидше хочеш, послухай, що я тобі скажу… адже я вже казала, що вибором сина цілком задоволена? – Василина посміхнулася. Приємно було чути такі слова. Вона готувалася почути від свекрухи побажання, але обличчя тій змінилося – посмішка сповзла з губ, а в очах з’явилося щось лякаюче… Це не було зневагою, але пояснити емоцію Василина в жодному разі не могла. Вона чекала, коли свекруха продовжить, але та не поспішала, ніби навмисне витримувала драматичну паузу і спостерігала за реакцією невістки. – І я не обманула. Ти чудова дівчина. Рада, що ти не намагаєшся сісти на шию мого сина, працюєш разом з ним на рівних. Це не можна не відзначити. І квартира у тебе своя! Трикімнатна.
– Мені її батьки подарували. Я вам розповідала. Самі купили собі житло поменше, щоб бути ближче один до одного, а у нас з Денисом підуть діти… правда, поки не знаю, наскільки скоро. Все-таки в декрет рано йти. Хочеться якусь фінансову подушку спершу зібрати, щоб були гроші на «чорний» день.
– Це правильно. Мене тішить твоє судження. Я мріяла, щоб син знайшов собі наречену з квартирою в місті, щоб любила вона його, звичайно ж… Ти ж кохаєш Дениса?
Питання свекрухи видалося дивним. Акцент на тому, що вона мріяла про невістку з квартирою додатково зачепив, але Василина намагалася не піддаватися паніці. Ну, а до чого це? Буде нервувати зайвий раз, накручувати себе. Хіба це призведе до чогось доброго?
– Дуже люблю. В іншому випадку я не стала б виходити за нього. Адже ви розумієте?
– Звісно. І це чудово. Немає нічого кращого за найщиріше і світліше кохання в цьому світі, – свекруха сьорбнула чай, поставила чашку і постукала нігтями по стільниці.
Василина якось мимоволі подивилася на свої нігті: у свекрухи був такий гарний манікюр, а ось дівчина шкодувала на це гроші, доглядала вдома, нігті стригла дуже коротко. Вона думала, що з довгими незручно займатиметься домашніми справами, та й загалом – це скільки часу треба витратити… краще провести його з коханим.
– Відпиши мені частку у своїй квартирі, інакше весілля не буде! – вимогливо заявила свекруха, не зводячи з Василини пильного погляду карих очей.
Молода жінка здригнулася. Вона спробувала вдихнути глибше. Свекруха, хай майбутня, намагалася в такий спосіб її перевірити?
– Навіщо вам частка у моїй квартирі, якщо у вас є своя? – обережно поцікавилась Василина.
– Ха! Житло зайвим не буває, між іншим. Якщо зробиш це, то я буду впевнена, що ти не маєш злих намірів і насправді любиш мого сина. Спробуєш кинути його, і я зроблю все, щоб позбавити тебе цієї частки. Тож сто разів подумаєш, перш ніж сваритися з Денисом і тим більше говорити йому про розлучення. Не хочу, щоб якесь дівчисько мало такий вплив на мого сина.
Логіки в словах свекрухи Василина не вловлювала, а її вимога здавалася дивною. Відписувати частку у своїй квартирі молода жінка не збиралася. По-перше, це квартира її батькам дісталася насилу. Хто вона така, щоби розпоряджатися майном самостійно. А по-друге, за всієї поваги до Ніни Анатоліївни, Василина переживала, що все після весілля може статися так, як передрікала Тетяна. І що ж це? Добровільно дати свекрусі кермувати своєї сім’єю? Ні… Цього Василина робити не збиралася.
– Ви мені вибачте, звичайно, але нічого подібного робити я не стану, – рішуче сказала Василина.
Ніна Анатоліївна скривила губи від невдоволення.
– Значить, не потрібен тобі мій син, якщо поводиться так…
– Ви не праві. Я люблю вашого сина і виходжу за нього заміж, але ви до моєї квартири не маєте жодного стосунку. Я не маю наміру дозволяти комусь маніпулювати мною. Якщо ми з Денисом вирішимо розлучитися – це буде наше рішення. Я й не думала собі маніпулювати квартирою при розлученні. І собою керувати не дозволю. Це моя квартира, в якій ми житимемо з чоловіком. До вас вона не має жодного відношення, повторюю.
– Ось як значить… Даремно ти псуєш зі мною стосунки. Тепер я тобі свого сина не віддам. Як я й сказала – жодного весілля не буде. Якщо не довіряєш мені, то й Денису теж. Я поговорю із сином. Подивимося, скільки ще протримаються ваші заручини.
Ніна Анатоліївна заявила, що залишатися в квартирі більше не має наміру, і святкувати нема чого, тому що скоро вона відкриє синові очі на правду, і той покине наречену.
Василина почувала себе так, ніби на неї відро води вилили. Начебто не зробила нічого поганого, а ніби образила людину своєю відмовою. У Денисі вона анітрохи не сумнівалася. Навряд слова свекрухи могли змусити його кинути кохану. А якщо змусять – так тому й бути. Переживання – тимчасове явище, а маніпуляції – незмінне, якщо дозволяти комусь керувати тобою. Ще з дитинства Василина звикла викреслювати зі свого життя людей, які ставлять умову, тому саме так вирішила вчинити і зі свекрухою, якщо вона не схаменеться.
Коли Денис повернувся, Василина розповіла йому про розмову, що відбулася.
– Мама вже встигла зателефонувати мені, і я сказав їй все, що думаю про цю ситуацію.
– І що ти думаєш? – схвильовано поцікавилася Василина, відчуваючи, як на душі наростає хвилювання.
– Як що? Це зрозуміло! Мама не має права лізти в наші стосунки і вказувати мені, на кому я маю одружитися, а на кому ні. І ти правильно вчинила. Не думай навіть йти в неї на поводі. Вона мене дуже неприємно здивувала, і поки я не знаю, як спілкуватися далі, але в будь-якому випадку ти не переживай – весілля буде, як і вирішили. Мама не посміє лізти до нашої родини, а якщо зробить це, я обірву з нею всі контакти.
Ще опівдні Василина вважала себе щасливою, хвалила свою свекруху перед подругою, а тепер почувала себе безглуздо. Проковтнувши грудку, що стала в горлі, молода жінка пірнула в обійми нареченого. Впевненість чоловіка заспокоювала її, і вона розуміла, що зі своїм вибором не помилилась.
Василина та Денис одружилися. Ніна Анатоліївна не прийшла на їхнє весілля. Хоч вона продовжувала підтримувати зв’язок із сином час від часу, від невістки зреклася, заявила, що близько той час, коли син розплющить очі і розлучиться з нею. Однак… якщо Денисові очі на щось і розплющувалися, то тільки на неналежну поведінку матері. Він не шукав їй виправдання, вважав, що вона не має рації, а дзвінки їй ставали все рідше і рідше. Можливо, вона поки що не усвідомлювала цього, але своїми спробами налаштувати сина проти невістки, налаштовувала лише проти себе.
