Життєві історії

Тамара крутила голубці, коли на кухню зайшов її чоловік Олексій. – Тамаро, моя мама дзвонила. Просила мене терміново прийти. У нас родинна рада, – раптом сказав чоловік. – Тебе? А я не твоя родина? – здивувалася жінка. – Там нічого цікавого. Я тобі потім все розповім, – відповів Олексій, зібрався і пішов. Олексій повернувся пізно ввечері, виглядав він дуже схвильовано. – Ну як? Що ви там таке вирішували? – одразу запитала Тамара. Олексій мовчав. – Олексію! Що сталося? – захвилювалася жінка. І Олексій все їй розповів. Тамара вислухала чоловіка і застигла від почутого

Тамара та Олексій прожили після весілля півроку. Винаймали невелику квартиру, працювали, збирали на іпотеку. Тамара на рахунку вже мала гроші ще до весілля, тільки вона про це нікому не говорила. Нехай лежать, час покаже.

Щоліта дівчинка відпочивала у бабусі в селі. Мудра жінка вчила її усьому, що знала сама. От і про гроші краще мовчати, говорила бабуся. Прикмет, прислів’їв та приказок бабуся знала величезну кількість. І завжди знала, де сказати. Тамара ніколи її не забувала, хоча бабусі вже не було на цьому світі. Будинок бабусі продали, гроші поклали на рахунок. Все дісталося Тамарі, єдиній онучці.

– Тамаро, мама просила мене прийти. У нас сімейна рада.

– Тебе? А я не твоя родина?

– Там нічого цікавого. Я тобі все розповім.

Ось так сімейна рада! Ну, може, у них так прийнято, подумала Тамара. Та й розкаже.

– Ну як? Що ви там таке вирішували?

– Ми маємо віддати накопичені гроші мамі. Сестра не змогла вступити на бюджет, доведеться платити за навчання, плюс винаймати квартиру.

– Віддай половину, ти її вклав.

– Ти мене не зрозуміла. Все треба віддати.

– Вони знають, скільки у нас грошей?

– Так, а що такого, це ж родина.

– І коли вони повернуть?

– Вони не повернуть. Це для сім’ї.

– Я працюватиму на вашу родину, а моя думка не має значення?

– Наступного разу підемо разом. Я спитаю про тебе.

– Ось наступного разу і почнемо. Віддай половину, а половину я візьму собі.

– Але як пояснити все?

– Ти вже постарайся.

Скарбничка поповнюватися перестала. Олексій допомагав сім’ї, а Тамара збирала для себе. На загальні потреби вони скидалися.

– А чому ти не відкладаєш на іпотеку?

– Так і ти не відкладаєш.

Тамара дізналася, що вагітна та поспішила поділитися радістю з чоловіком. Він був дуже радий.

– Треба повідомити батьків. Давай покличемо їх у гості. Я впевнений, що всі будуть раді.

Але ніхто не зрадів. Прийшли батьки Олексія, сестра, старший брат із дружиною. Радості не було ні в кого. Усі вирішили, що рано ще їм заводити дітей. Квартири немає, гроші потрібні сестрі на навчання кудись ще, ще й ще. А дитини у планах немає. Тамара вже слухати не могла, коли сімейна рада винесла вердикт – дитину не потрібно залишати.

– І ти так само думаєш? – Запитала вона, коли всі пішли.

– Вони праві.

– Ну і живи зі своєю родиною.

Тамара зібрала речі та пішла. Гроші в неї були, робота хороша, впорається. Вона вже зараз могла б оформити іпотеку, але вагітність змінила плани. Олексій приходив, але міняти свою думку не збирався.

Тамара подала на розлучення відразу після народження малюка, і на аліменти для себе та дитини. Але сімейна рада вирішила оскаржити батьківство, і Олексій подав до суду.

– До чого ти опустився, – сказала йому Тамара після суду. – Своєї думки немає, ти сам собі не віриш, тільки сім’ї. Ні, ти не спустився, ти такий і був. Не розгледіла я тебе. Тепер плати аліменти, а якщо не будеш, то вже я подам до суду. Не забудь спитати у них, що робити.

– Я не хотів.

– А це вже не має значення. Справу зроблено.

Час йшов. Олексій сплачував аліменти. Тамара вже працювала, син Ігор ходив до дитячого садка. Жили вони у новій квартирі. Тамара купила її в іпотеку. Олексій вирішив розпочати все наново.

– Тамаро, у нас син. Спробуємо знову жити разом. Я буду добрим чоловіком і батьком.

– Згадав? Синові вже п’ять років.

– Йому потрібний батько.

– А як же сімейна рада? Вони схвалили?

– Схвалили.

– Чудово! Я навіть знаю, що там було! Їм вигідніше збагрити тебе, ніж жити разом із тобою. Квартира в мене вже є. А там з тобою одні витрати та ще й аліменти. Так! Аліментів поменшало, ти змінив роботу? Чи ще хтось народив від тебе?

– Ну, навіщо ти так? Просто тимчасові проблеми. Мене скоротили. Шукаю.

– Значить я права!

– Ти згодна?

– Ні!

– Тоді я заберу дитину і аліменти платитимеш ти!

– Спробуй. Тільки з родиною порадься. Ти їм і один заважаєш, а тут ще дитина.

Олексій так і пішов, син до нього навіть не вийшов. Інтересу у нього до батька не було, бо той приходив рідко і розмовляв лише з його мамою. Шоколадки та іграшки він не приносив, і зовсім не грав із сином. Напевно, сімейна рада не дозволила.

***

Ну, а коли Ігор виріс, то сімейна рада вирішила, що він повинен допомагати батькові та бабусі з дідом. Тільки от Ігора ніхто не спитав. Просто повідомили.

– Ну, ви вирішуйте! В мене від ваших рішень нічого не зміниться. – Відповів він, коли батько передав йому все. – Вирішуйте! Це дуже важливо для вас.

Вам також має сподобатись...

Микола вийшов зі спальні і побачив, що його дружина стоїть перед дзеркалом в коридорі, і кудись збирається йти. – І куди це ти з самого ранку? – звернувся Микола до дружини. – Йду подавати на розлучення…, – спокійно відповіла вона. – Що? – не зрозумів чоловік. – Бачиш, любий мій, годину тому до мене приходила вона, і дуже просила тебе відпустити! – Люда підозріло глянула на Миколу. – Хто приходив? – перпитав він. – Коханка твоя… Хто ж ще? – відповіла Людмила. – Моя хто? У мене коханки ніколи не було, – Микола здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Світлана готувала вечерю, коли додому повернувся чоловік. Андрій їздив до своєї матері. – Як там Ірина Михайлівна, – поцікавилася Світлана. Чоловік мовчав. – Андрію, щось сталося? – помітивши його замішання, поцікавилася Світлана. – Ні. Просто є до тебе прохання. Ти тільки нічого такого не подумай, – чоловік повільно опустився на крісло. Жінка перевела на чоловіка здивований погляд, намагаючись зрозуміти, про що таке може попросити її Андрій. – Загалом, мама тут дещо хоче, – зам’явся чоловік. – Що? – запитала Світлана. – Вислухай мене, і не ображайся, – раптом сказав Андрій і все розповів дружині. Світлана вислухала його і застигла від почутого

Діана прокинулася рано, швидко приготувала сніданок і почала збиратися на роботу. – Вадиме, сніданок на столі, поїсиш, бо я запізнююся, – сказала жінка до чоловіка. – І відведеш сина у садочок. – Добре. Не хвилюйся! – якась байдуже відповів Вадим. Діана прийшла на роботу, в коридорі її зустріла її колега Ірина. – Діано, маєш хвилинку? Нам треба поговорити, – сказала вона. – Хвилинка знайдеться, – усміхнулася Діана. – Ти тільки не ображайся. Але краще тобі почути це від мене, – почала Іра. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. І Ірина все розповіла подрузі. Діана вислухала її і застигла від почутого

Олег прийшов додому пізно. Його мати Олена Петрівна сиділа сама за столом на кухні. Перед нею стояв свіжий торт з її улюбленої крамниці солодощів. – Синку, це ти вже прийшов?! – гукнула вона. – А тут твоя наречена Марина мені торт надіслала… Свіженький он який. Сідай давай чай будемо пити! – Торт надіслала? – пробурмотів він. – Он як… Олег сів за стіл, глянув на той торт і побачив на ньому якийсь дивний напис. Чоловік повернув тарілку з тортом до себе, прочитав напис і застиг від несподіванки