Життєві історії

Тамара крутила голубці, коли на кухню зайшов її чоловік Олексій. – Тамаро, моя мама дзвонила. Просила мене терміново прийти. У нас родинна рада, – раптом сказав чоловік. – Тебе? А я не твоя родина? – здивувалася жінка. – Там нічого цікавого. Я тобі потім все розповім, – відповів Олексій, зібрався і пішов. Олексій повернувся пізно ввечері, виглядав він дуже схвильовано. – Ну як? Що ви там таке вирішували? – одразу запитала Тамара. Олексій мовчав. – Олексію! Що сталося? – захвилювалася жінка. І Олексій все їй розповів. Тамара вислухала чоловіка і застигла від почутого

Тамара та Олексій прожили після весілля півроку. Винаймали невелику квартиру, працювали, збирали на іпотеку. Тамара на рахунку вже мала гроші ще до весілля, тільки вона про це нікому не говорила. Нехай лежать, час покаже.

Щоліта дівчинка відпочивала у бабусі в селі. Мудра жінка вчила її усьому, що знала сама. От і про гроші краще мовчати, говорила бабуся. Прикмет, прислів’їв та приказок бабуся знала величезну кількість. І завжди знала, де сказати. Тамара ніколи її не забувала, хоча бабусі вже не було на цьому світі. Будинок бабусі продали, гроші поклали на рахунок. Все дісталося Тамарі, єдиній онучці.

– Тамаро, мама просила мене прийти. У нас сімейна рада.

– Тебе? А я не твоя родина?

– Там нічого цікавого. Я тобі все розповім.

Ось так сімейна рада! Ну, може, у них так прийнято, подумала Тамара. Та й розкаже.

– Ну як? Що ви там таке вирішували?

– Ми маємо віддати накопичені гроші мамі. Сестра не змогла вступити на бюджет, доведеться платити за навчання, плюс винаймати квартиру.

– Віддай половину, ти її вклав.

– Ти мене не зрозуміла. Все треба віддати.

– Вони знають, скільки у нас грошей?

– Так, а що такого, це ж родина.

– І коли вони повернуть?

– Вони не повернуть. Це для сім’ї.

– Я працюватиму на вашу родину, а моя думка не має значення?

– Наступного разу підемо разом. Я спитаю про тебе.

– Ось наступного разу і почнемо. Віддай половину, а половину я візьму собі.

– Але як пояснити все?

– Ти вже постарайся.

Скарбничка поповнюватися перестала. Олексій допомагав сім’ї, а Тамара збирала для себе. На загальні потреби вони скидалися.

– А чому ти не відкладаєш на іпотеку?

– Так і ти не відкладаєш.

Тамара дізналася, що вагітна та поспішила поділитися радістю з чоловіком. Він був дуже радий.

– Треба повідомити батьків. Давай покличемо їх у гості. Я впевнений, що всі будуть раді.

Але ніхто не зрадів. Прийшли батьки Олексія, сестра, старший брат із дружиною. Радості не було ні в кого. Усі вирішили, що рано ще їм заводити дітей. Квартири немає, гроші потрібні сестрі на навчання кудись ще, ще й ще. А дитини у планах немає. Тамара вже слухати не могла, коли сімейна рада винесла вердикт – дитину не потрібно залишати.

– І ти так само думаєш? – Запитала вона, коли всі пішли.

– Вони праві.

– Ну і живи зі своєю родиною.

Тамара зібрала речі та пішла. Гроші в неї були, робота хороша, впорається. Вона вже зараз могла б оформити іпотеку, але вагітність змінила плани. Олексій приходив, але міняти свою думку не збирався.

Тамара подала на розлучення відразу після народження малюка, і на аліменти для себе та дитини. Але сімейна рада вирішила оскаржити батьківство, і Олексій подав до суду.

– До чого ти опустився, – сказала йому Тамара після суду. – Своєї думки немає, ти сам собі не віриш, тільки сім’ї. Ні, ти не спустився, ти такий і був. Не розгледіла я тебе. Тепер плати аліменти, а якщо не будеш, то вже я подам до суду. Не забудь спитати у них, що робити.

– Я не хотів.

– А це вже не має значення. Справу зроблено.

Час йшов. Олексій сплачував аліменти. Тамара вже працювала, син Ігор ходив до дитячого садка. Жили вони у новій квартирі. Тамара купила її в іпотеку. Олексій вирішив розпочати все наново.

– Тамаро, у нас син. Спробуємо знову жити разом. Я буду добрим чоловіком і батьком.

– Згадав? Синові вже п’ять років.

– Йому потрібний батько.

– А як же сімейна рада? Вони схвалили?

– Схвалили.

– Чудово! Я навіть знаю, що там було! Їм вигідніше збагрити тебе, ніж жити разом із тобою. Квартира в мене вже є. А там з тобою одні витрати та ще й аліменти. Так! Аліментів поменшало, ти змінив роботу? Чи ще хтось народив від тебе?

– Ну, навіщо ти так? Просто тимчасові проблеми. Мене скоротили. Шукаю.

– Значить я права!

– Ти згодна?

– Ні!

– Тоді я заберу дитину і аліменти платитимеш ти!

– Спробуй. Тільки з родиною порадься. Ти їм і один заважаєш, а тут ще дитина.

Олексій так і пішов, син до нього навіть не вийшов. Інтересу у нього до батька не було, бо той приходив рідко і розмовляв лише з його мамою. Шоколадки та іграшки він не приносив, і зовсім не грав із сином. Напевно, сімейна рада не дозволила.

***

Ну, а коли Ігор виріс, то сімейна рада вирішила, що він повинен допомагати батькові та бабусі з дідом. Тільки от Ігора ніхто не спитав. Просто повідомили.

– Ну, ви вирішуйте! В мене від ваших рішень нічого не зміниться. – Відповів він, коли батько передав йому все. – Вирішуйте! Це дуже важливо для вас.

Вам також має сподобатись...

Ганна замісила тісто на пироги, коли з магазину повернувся її чоловік Василь. – Ну де ти так довго ходиш? – гукнула вона. Василь зайшов на кухню і мовчки сів за стіл. – Ау, я до тебе говорю! – повторила Ганна, як раптом побачила, що чоловік дуже схвильований. – Що сталося? – Ганно, я був біля магазину і почув, як люди між собою дещо обговорювали, – тихо сказав Василь. – Ти про що? – здивувалася жінка. – Обговорювали Тетяну, нашу невістку, – додав Василь і все розповів дружині. Ганна вислухала чоловіка і застигла від почутого

Славко поїхав до своєї сестри в село. Тетяна обійняла брата. Давно не бачилися. Рідко вона їздила до міста. Родичі посиділи за столом, згадали рідних, сходили на цвинтар. Наступного дня Славко ходив і оглядав подвірʼя, старий похилений сарай і кухню. – Так, при батьку все міцніше було, – зітхнув він. – Поживу я тут поки що… – Бачу, що й обріс ти, бороду відпустив, і змарнів, мабуть, не вариш собі супу й борщу? – сказала сестра. – І сорочки не прасуєш? – Та не прасую, – зітхнув Славко. А за тиждень Тетяна почала хмуритися спостерігаючи, що робив брат

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Оля прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама. – Олю, я не можу в це повірити! Сваха мені щойно розповіла. Це правда? – одразу вигукнула вона в слухавку. – Що саме? – спокійно запитала Оля. – Ви з Андрієм розлучаєтеся? – запитала мама. – Так, – коротко сказала донька. – Але ще тиждень тому все було гаразд. Що сталося? – затараторила мама. – Що сталося? Ти хочеш знати, що сталося? Ну тоді слухай, – сказала Ольга і все розповіла матері. Мама вислухала доньку і застигла від почутого