Вероніка на годину раніше звільнилася з роботи. У начальниці був ювілей і після невеликого чаювання всіх відпустили. Попереду – вихідні. Зазвичай Вероніка закуповувалась у суботу на весь тиждень. Розподіляла, щоб вистачило, але останнім часом апетит чоловіка різко посилився. Всі продукти у холодильнику зникали вже до середи. Особливо це стосувалося ковбас, сирів та готових страв. Все, що не потребувало приготування, зникало з неймовірною швидкістю. У підходах до холодильника Дмитра помічено не було, але…
На цей раз вона вирішила купити все зараз, щоб відпочити два дні без походів до магазину. До зарплати саме тиждень, вистачить вирішила Вероніка, викочуючи візок з супермаркету.
Вдома вона відразу розібрала все по полицях і почала готувати. Вона любила порядок, кожна річ знала своє місце. Меню на тиждень завжди було в голові. Багато хто дивувався цьому, але для Вероніки це було звичайною справою.
Якщо чоловік іноді не міг знайти чогось, то Вероніка могла серед ночі сказати.
Олів’є було майже готове, залишалося відкрити банку горошку. Вероніка не стала купувати її сьогодні, бо достеменно знала, що вона є. Але її не виявилося.
– Не може бути! – вигукнула Вероніка.
Вона оглянула полиці, але не знайшла. З ковбасою та сиром Дмитро міг зробити бутерброди, але горошок він їв лише у салаті. Вероніка згадала все, що готувала. Горох має бути, а його немає. Шматок червоної риби теж безвісти зник. Чоловік з’їв? Але він ніколи так не робив. Вероніка відчула дивне відчуття, ніби хтось сторонній був у їхній квартирі. У двері постукали, сусідка.
– Вероніка, вибач, не хочу бігти в магазин, позич два яйця. Я ввечері куплю і занесу тобі.
– Яйця… Так, зараз. Яйця.
– А ти що така загадкова, задумлива? Я навіть сказала б дивна. Ти не вагітна?
– Мені треба подумати.
– Дякую. Тобі ще що захопити? Ти не соромся.
– Ні, дякую. Я вже все купила.
***
– Чогось сьогодні у салаті не вистачає. Ти не помітив?
– Ну що ти, кохана, у тебе завжди все смачно. Чого не вистачає? Може солі, чи майонезу мало? Я не вгадав?
– Горошку.
– Горошку. А я й не помітив. Ти знаєш, без нього навіть краще. Ти якщо любиш, то купуй, а мені байдуже. Щоправда, сьогодні дуже смачно.
– Я хотіла вранці зробити бутерброди із червоною рибою, але не знайшла її.
– А ти її купила?
– Ще перед тими вихідними. Ми ж не їли?
– Ні… Ти просто втомилася і забула купити, напевно, просто подивилася в магазині і не взяла.
Дмитро говорив спокійно, не викручувався, і мабуть не бачив ні горошку, ні риби. Може, він і ковбаси з сиром не їв. Розпитувати про це чоловіка Вероніка не стала. Вийшло б, що вона пошкодувала йому їжу. Ображати його не хотіла. Та й розуміла, що для чоловіка це важка тема.
Його дитинство було не дуже щасливим. Батько пішов до його народження, а мати кинула його на бабусю у трирічному віці. Бабуся дитиною займалася добре, але їжа проста і за розкладом. Печиво та цукерки були розкішшю, не кажучи вже про інше. Дмитро знав, що гроші бабуся має, але вона їх не витрачала. Таке виховання дало свої переваги. Дмитро вирішив всього досягти сам.
– Виросту, куплю великий торт, багато цукерок і сам все з’їм. – казав він іноді бабусі.
– З’їси, любий, з’їси. – казала бабуся.
З першої зарплати Дмитро купив цукерок, великий торт та приїхав до бабусі. Звичайно, він збирався з нею поділитися.
– Мені не можна. А ти їж. З’їла б шматочок, спокуса велика, але…
– А я не хочу. Я просто не хочу. Що ж тепер робити?
– Думати треба, перш ніж купувати. Ти ж бачив, що я не купувала цукерок.
– Я думав що ти жадібна, вибач, бабусю.
– Я не в образі, може й не дала чого тобі, але я старалася.
Після того, як її не стало, виявилося, що гроші та будинок, у якому вони жили, бабуся заповіла Дмитру. Все це допомогло придбати спільну квартиру з Веронікою.
У двері постукали, то знову була сусідка.
– Дякую, повертаю. До речі, я тобі три дні тому заносила варення, мама привезла, а його у нас так багато скупчилося. Я вирішила пригостити тебе, ти завжди виручаєш мене. Сподобалось?
– Варення?
– Так. Сестра твоя сказала, що передасть.
– Сестра?
– Ну, так! Двері гримнули, я думала що ти прийшла, з баночкою вискочила. Постукала й увійшла, було не замкнено. Вона обіцяла передати.
– А… ось воно що! Вибач, я погано все розумію. То була моя сестра?
– Звісно, я ж її знаю. Я ж із малим вдома, чути, а іноді ми на вулиці зустрічалися.
– Дякую, варення було дуже смачне.
– Гаразд, бувай, мені треба йти.
Ось все й прояснилося – Таня! І варення немає. А звідки ключі? Вероніка одразу перевірила третій комплект ключів, на місці їх не було. Свої ключі Вероніка та Дмитро вішали на спеціальну ключницю, а запасний сховали в тумбу.
Першою думкою було змінити замки, але Вероніка вирішила все з’ясувати до кінця, попрацювавши тиждень вдома. Їй пішли назустріч. Останнім часом вона почувала себе погано. Першого ж дня вона приготувалася до зустрічі гостей і не помилилася. Ближче до обіду пролунав шум у коридорі. Тетяна була одна і розмовляла телефоном.
– Мамо, почекай. Кажи, що тобі треба… Так, так, зрозуміла… Я зараз куплю все. – Тетяна засміялася. – Все, мамо, я тобі ще від себе додам.
Чути було, як Тетяна пройшла на кухню і відчинила холодильник. Дверцята стукнуло об одвірок дверей, якщо їх не дотримувати, то це так і відбувається. Тетяна дивилася в холодильник та читала записки: сир, ковбаса, риба, ікра, кукурудза, горох, сметана, варення… Продуктів не було, але лежали папірці.
– Це що таке?
– Це мій холодильник. – Вероніка вийшла з кімнати. – А ти що тут шукаєш? Ковбасу, ось вона. Ікру, будь ласка. Бери все. – З цими словами Вероніка зібрала всі записки і кинула в пакет сестрі. – У мене є ще цукор, чай, цукерки, торт, картопля… Все? Більше точно нічого не треба? А то, напевно, буде важко. Сіль! Сіль забула, а ще перець, приправи, горіхи, хліб…
Тетяна розгубилася. Вона мовчала, але потім її прорвало.
– А що я зробила? Я мамі допомагаю. Їй важко. Ти ж не можеш їй нічого дати, а мама собі не може цього дозволити. Чому все повинна одна я? А у мами комуналка подорожчала, за таку квартиру величезні гроші. Ти могла платити.
– Одна? Я оплачую мамі половину комуналки, бо там моя частка якраз половина квартири. Мама працює, вона не бідує. Вона щороку відпочиває на морі, чого ми собі поки що дозволити не можемо. І нарешті – вона має чоловік, твого батька. Продукти? Ти їм допомагаєш продуктами із мого холодильника? Ти сама вирішила їм допомагати чи тебе попросили?
– А де я по твоєму візьму гроші? Чоловік мене суворо контролює. Сама вирішила, після того, як батько роботу втратив.
– Іди, мені більше не цікаво. Ключі поверни!
Батьки у сестер були різні. Батько Вероніки при розлученні свою половину переписав на дочку і поїхав. Тетяна народилася пізніше від другого чоловіка матері. Різниця у віці була вісім років. Вітчим не любив Вероніку, а вона щойно змогла пішла з дому. Мати тоді відразу почала говорити про оплату комуналки, адже половина Вероніки. Розділила рахунки, хотіла, щоб дочка віддала свою частку їй. Але Вероніці допоміг батько. Він узяв на себе оплату, доки не стала на ноги. Викупити частку Вероніки мати не могла.
Ось все й з’ясувалося. Мати навіть не підозрювала, що молодша брала продукти у старшої, а казала, що все купила сама. Доброта за чужий рахунок. А якщо мамі розповідати, то вона не повірить, а Таня викрутиться.
– Вероніка, я вдома. А що це за свято? А що я питаю, у нас завжди свято.
– Я вагітна.
– Ух! Точно справжнє свято. – Дмитро підхопив Веронику і закружляв по кімнаті. – Ой, тобі не погано?
– Мені добре! Дуже добре.
