– Ух ти! Який симпатичний! – Катя захоплено розглядала фото темноволосого чоловіка, з яким Віка зібралася завтра йти на побачення. – Невже начальник який? Діловий, у піджачці. І машина крута… Не впусти його, Віка!
– Катю, машина та піджак не показник, – парирувала Вікторія, але скоріше з принципу і заради сміху. – Раптом він бібліотекарем працює, а машину в друга взяв?
– Ой, перестань, – Катя склала руки, примруживши очі, глянула на подружку. – Якби він тебе не зачепив, то ти не погодилася б на зустріч.
– Гаразд, гаразд, ти перемогла, – здалася Віка, сідаючи за стіл поряд.
Після тридцяти років стає дедалі складніше знайти супутника життя. Особливо тим, хто вже побував у шлюбі та опинився у розлученні. Віка не вважала це чимось страшним, але кавалери, з якими вона знайомилася на одному популярному сайті частенько фукали, називали її «другим сортом». Або взагалі закривали діалог без пояснень, дізнавшись про те, що співрозмовниця два роки у розлученні. Часто справа навіть не доходила до того, щоб розповісти про дочку Олену.
Спочатку після того, як залишилася одна, Віка довго відходила. Чоловік зрадив їй, з молодшою дівчиною.
– Та глянь на себе! Обвисло все, старієш і нічого з цим не робиш, – говорив колишній чоловік. – Чоловікові треба гарне тіло та обличчя бачити, щоб бути щасливим. А не складки на пузі, зморшки та недоглянутість!
Витримати таке жінка не спромоглася і першою заявила про бажання розірвати шлюб.
Але час поступово допомагав забути все, і за півтора року Вікторія знову задумалася про те, щоб завести стосунки. Хотілося кохання, романтики, прогулянок, компліментів. Але ні-ні, а скреб ще далеко в душі, нагадував про слова, сказані їй перед розлученням.
Часто Віка підходила до дзеркала і починала прискіпливо оглядати себе з усіх боків: обличчя, шия, живіт, стегна, ноги. Так, є недоліки, але їй вже не двадцять років. Тим більше, вагітність пережила. Віка почала ходити до косметолога, відвідувати спортивні заняття з фітнесу. Результати були, але відмотати вік назад не здатний жоден найвідоміший тренер.
На сайті знайомств Вікторії траплялися різні чоловіки. Але до зустрічі справа доходила нечасто. Більшість відсіювалося ще в процесі листування. Один втрачав інтерес, інший поводився грубо, третій взагалі надсилав знімки непристойного характеру. Але були в цій купі й екземпляри, з якими Вікторія погоджувалася зустрітися. Але вже на побаченні з’ясовувалися неприємні сюрпризи. Наприклад, кавалер сильно відрізнявся від фото у профілі, був набагато старшим або просто шукав коханку на якийсь час. Все це Віку не влаштовувало. Але вона не впадала у відчай.
– Розкажи хоч, що вже дізналася про цього красеня? – Катя підперла руками підборіддя і приготувалася слухати.
– Йому тридцять п’ять, – Віка почала розповідати. – Одружений не був. Любить грати у більярд, живе у новому районі. Виховує ротвейлера Гектора. І працює, керівником відділу в компанії, що постачає будматеріали.
– Вау! – Катя навіть свиснула. – Очманіти! Ти маєш неодмінно викласти мені, як усе минуло, після побачення!
– Не хвилюйся, одразу зателефоную, – пообіцяла Віка.
Вона й сама трохи не вірила у свій успіх. Що знайшов у ній Олександр? Сам написав, сам запросив зустрітися, був чемний і дотепний. Чи… чудеса таки трапляються?
У день побачення Вікторія відвела доньку до мами, адже сама могла повернутися дуже пізно. А у дитини режим і рано до школи вставати.
Після повернення від родички Віка ретельно підібрала вбрання, вклала волосся, нафарбувалася. І в напарфумившись улюбленими парфумами, сіла в таксі, яке незабаром привезло її до обраного Олександром ресторану.
Чоловік зустрів її, відчинив двері машини, поцілував руку. Вікторія навіть трохи зніяковіла, оскільки не звикла до подібної галантності. Колишній чоловік максимум важкі пакунки допомагав носити.
Вони зайшли до ресторану. Олександр допоміг їй зняти пальто, підсунув стілець. Вікторія пройшлася очима по меню і застигла від цін.
– Можеш замовляти все, що хочеш, – чоловік сліпуче посміхнувся і відразу зробив комплімент її зачісці.
Жінка неуважно кивнула. Але замовила тільки салат і келих ігристого.
Олександр, побачивши це, додав до замовлення ще рибу на вугіллі. А згодом озвучив офіціанту і свій вибір.
Поки готували страви, Вікторія непомітно розглядала свого супутника. Він виявився навіть кращим, ніж на фотографії. Високий, підтягнутий, гладко поголений, в гарній сорочці і брюках, що ідеально сидять.
«Як це такого красеня ніхто досі не одружив на собі?» – думала Віка, слухаючи розповіді Олександра про роботу, собаку, захоплення.
Офіціант приніс замовлення. Чоловік не замовив собі мінних напоїв, але запропонував формальний тост за знайомство, оперуючи тим, що за кермом сьогодні і особисто відвезе Вікторію додому. Жінка не побачила у цьому нічого поганого, навіть навпаки. Який дбайливий кавалер потурбувався про те, щоб особисто повернути її за місцем прописки.
Їжа виявилася божественно смачною. А під дію ігристого і солодких промов Олександра, Вікторія до кінця вечора зовсім розімліла. Вона вже збилася з рахунку, скільки компліментів їй зробили і просто насолоджувалася увагою гарного чоловіка.
Коли настав час закінчувати трапезу, Олександр заплатив за рахунком. Потім допоміг Вікторії одягнутися і, обійнявши, повів до виходу з ресторану. Усадив у білий кросовер, зачинив двері і сам зайняв місце водія.
– Яка в тебе адреса? – запитливо глянув на супутницю.
Віка, якій від ігристого було весело, назвала вулицю та будинок. Машина виїхала з парковку. На шляху Олександр знову вдався до розповіді про своє життя, жартував, а Вікторія слухала, сміялася, кокетувала і зовсім не стежила за тим, куди вони їдуть.
Прийшла в себе вона тільки, коли вони заїхали в якийсь незнайомий район і зупинилися в темному подвірʼї на маленькій парковці.
– Ми, здається, не туди приїхали… – зауважила Віка, повертаючись до Олександра.
А той якось одразу розгубив всю свою чарівність, дивився на неї, криво посміхаючись. І ніби чогось чекав.
– Пропоную не витрачати час, піднятися до мене і зробити те, що роблять наодинці дорослі люди, – сказав він, поклавши руку Віці на коліно.
Вона тупо дивилася на долоню, потім змахнула її і відсунулася ближче до дверей автомобіля.
– Я не з таких! – сказала жінка, миттю прийшовши в себе. – Відвези мене негайно додому.
– Не зрозумію, і чого ламатися, – простягнув Олександр. – Ти розлучена з дитиною пересічної зовнішності і не першої свіжості. Я тебе нагодував, вигуляв. Вдячна маєш бути, що такий чоловік, як я взагалі звернув увагу. Ви ж, розлучені, спите та бачите принца на білому коні. Готові до будь-кого в ліжко стрибнути, хто вам посміхнеться.
Хвилювання, яке підібралося до горла липким павутинням, змінилося гнівом. Віка відчула, що щоки її почервоніли. Ось значить, кого в ній побачив цей самовдоволений нахабник?
– А що ти так витріщилася, люба? – продовжував, посміхаючись чоловік. – Думаєш, ти мені раптово сподобалася? Так розлучена – це найкращий контингент для розваг на одну ніч. Готові старатися за трьох, аби заслужити шанс на другу зустріч. Я таких, як ти змінюю по п’ять на тиждень. Ходімо, хоч згадаєш, як це. Ще «дякую» скажеш потім.
Він настільки огидно посміхнувся, що Вікторії стало погано. Вона міцно стиснула ключі в маленькій сумці і виставила їх металевим краєм у бік Олександра, смикала дверну ручку іншою рукою.
– Негайно випусти мене!
Чоловік перестав посміхатися, зрозумівши, що Вікторія налаштована серйозно. Він лише сердито сказав:
– Гроші мені поверни за вечерю!
– На, тримай! – Віка вигрібла з сумки кілька купюр, які завбачливо взяла із собою, і кинула їх прямо в обличчя Олександру.
Той натиснув кнопку розблокування дверей. Вікторія вискочила надвір. Її переповнював сором, страх, гнів та образа. Жінка забігла до найближчого під’їзду і викликала собі таксі, розмазуючи по щоках сльози. Додому того вечора вона повернулася засмучена.
– Віка, ти чому мені не подзвонила? Як все пройшло? – почувся голос Каті в слухавці вранці.
Вікторії було соромно розповідати правду. Вона б взагалі вважала за краще забути минулий вечір, як страшний сон.
– Так собі, ми посиділи півгодини і зрозуміли, що один одному не підходимо, – коротко відповіла вона.
– Ох, як шкода… Ну не переймайся, подруго, – співчутливо заговорила Катерина. – Обов’язково ще знайдеш потрібну партію.
– Знаєш, напевно, поки я візьму паузу в пошуках, – помовчавши, промовила Вікторія. – Найкраще запишуся до косметолога, на лобі нові зморшки пішли…
