Світлана вперше приїхала до старшої сестри в гості. З Вірою вони не бачилися два роки. Щойно сестра вийшла заміж, вони одразу з чоловіком переїхали до нового району. Квартира у новобудові. Світлана в той час навчалася ще в школі і одну її нікуди не відпускали, тим більше в інше місто. Батьки квартиру теж поки що не бачили, справи, робота, нездужа бабуся, за якою потрібен постійний догляд.
Різниця у сестер була у дванадцять років. Коли Світлана пішла до школи, Віра поїхала на навчання. Батьки допомагали, але Віра вирішила досягати успіхів сама. У вільний від навчання час вона працювала, мила посуд, підлогу, писала контрольні, реферати, переклади. Жила у гуртожитку. Вона ще у школі вирішила, що буде перекладачем. На останньому курсі університету вона вже знала чотири мови досконало, працювала у престижному агентстві. Вона винаймала невелику квартиру, сподіваючись у майбутньому купити свою. Тепер робота займала більший час. Її випускний співпав із відрядженням. Вона обрала вигідний контракт. Там вона й познайомилася із майбутнім чоловіком. Перекладати треба було для його батька, а Роман лише був присутній при цьому. Батько Віктор Федорович намагався передати йому свій досвід. При підписанні договорів Віра вказала на помилку, вірніше на фразу, якої не мало бути. Від цього залежало майбутнє компанії. Хтось зробив це навмисне або просто закралася помилка розбиратися не стали. Але Вірі додатково виплатили добру премію. Віктор Федорович запросив Віру до своєї компанії, але дівчина відмовилася. Їй було набагато цікавіше працювати з різними людьми та їздити світом, ніж сидіти в кабінеті та чекати чергового контракту компанії.
– Я поважаю твій вибір, але звертатимуся саме до тебе наступного разу.
Віра та Роман стали зустрічатися. Через півтора роки вони одружилися і майже одразу переїхали до нової просторої квартири. Віра продовжувала працювати, а Роман працював у компанії батька.
***
– Віро, добре ти влаштувалася. Я просто заздрю. От би і мені так жити.
– У тебе все попереду, сестричко. Вчись і все в тебе буде.
– Ні. Це довго. Я хочу все одразу, ось прямо зараз. У тебе добре.
– Це важка праця, іноді безсонні ночі, вічні переїзди.
– Це ж класно. Ти стільки країн бачила. Мандруєш, ні в чому собі не відмовляєш. Ось що означає успішно вийти заміж.
– До чого тут це? Я працюю.
– Ой! Говори мені. Я знаю. Он Катя, моя однокласниця вискочила вже заміж. Краще за тебе живе. А я ще краще буду! Вона зловила свій щасливий квиток, і я зловлю.
– Ти краще вступи вчитися кудись спочатку.
– Мама сказала, якщо я не вступлю на бюджет, то ти допоможеш. Це правда? Ти мені все сплатиш?
– Я оплачу тільки навчання, а решту досягай сама. Житимеш у нас, твоя кімната ліворуч. Тобі простіше, я починала в гуртожитку.
– А можна мені іншу кімнату. Он ту з балконом.
– Там ще ремонт не зроблено та немає меблів. Ми плануємо її під дитячу.
***
Звичайно, Світлана на бюджет не вступила, Вірі довелося платити за її навчання. До знань у неї не було інтересу. Зате вона щодня міняла вбрання, доступ до гардеробу сестри був, можна сказати, цілодобовим.
До кінця першого року навчання Віра помітила дива в поведінці сестри. Вона часто вибігала з-за столу, іноді одразу надвір. А потім Віра знайшла тест на вагітність. Дві смужки.
– Світлано, нам треба серйозно поговорити.
– Треба…
– Значить, ти сама розумієш про що.
– Звісно розумію.
– І що ти сама про це думаєш?
– Ну… час робити ремонт у дитячій.
– А ось це ще зарано, я не вагітна.
– А тобі тепер і не треба. Досить того, що вагітна я. Ти сестричка добре влаштувалася, а я житиму ще краще. Що раніше почну, то більше отримаю від життя.
– Ти про що? Знайшла собі багатого нареченого?
– Знайшла, і далеко ходити не довелося.
– Нічого не розумію.
– Не розумієш! Речі збирай. Твій чоловік батько моєї дитини.
– Що?
– Що чула. Роман? Як ти посміла!
– А ходімо в нього спитаємо.
– І спитаємо! Романе, у тебе буде дитина, і її мати не я. – Віра встала перед чоловіком, який лежав на дивані дивлячись у телефон. – Ти знаєш про це.
– Вже знаю. А не було чого свою сестру до нас пускати. Вона ж як… сама на мене накинулась, а я чоловік! Не встояв.
‐ Він обманює, він сам до мене залицявся.
– А не було чого виходити з ванної в костюмі Єви.
– Подумаєш, я просто забула рушник.
– Чудово. Збирайте речі і вимітайтесь обидва. Ви маєте годину на збори.
– Ти, сестричка, сама речі збирай. Пожила гарно і вистачить. Тепер це мій чоловік і квартира моя.
– Це хто тобі сказав?
– Сама здогадалася. Його батько бізнес має, а ти нічого, крім чоловіка. Твоя робота – розвага. Їдеш і на світ дивишся. Живеш за рахунок Романа.
– От і добре. Живи тепер ти за його рахунок. Тільки тобі треба було спочатку дізнатися, що то моя квартира. Моя! У батька Романа є будинок, у матері квартира. Тільки у них своє життя. Речі збирай, годинник цокає.
– Я все мамі розповім про тебе.
– Дитячий садок. Тільки про вагітність не забудь, і про батька дитини.
***
Роман довго виправдовувався, вибачався, але Віра подала на розлучення. Ділити не було чого. Квартира належала їй повністю. Роман не мав до неї жодного стосунку. Навіть всі меблі та побутова техніка купувалась Вірою ще до весілля.
Батько Романа не збирався пускати сина до будинку з новою вагітною дружиною, мав своє життя. Мати жила в іншому місті і на сина теж не чекала. Вона мала на це свої причини.
– Даю тобі останній шанс, – батько був дуже сердитий. – Я куплю тобі однокімнатну квартиру, а далі працюйте самі. Не цінував ти свою дружину, а Віра дуже перспективна людина і жінка прекрасна.
– Однокімнатну? Як ви можете? В нас дитина буде, ваш онук.
– Сестра твоя порядна, а ти… слів немає! Пішли геть! За ключами прийдеш за тиждень.
Ну ось і все. Кожен отримав своє.
