Віра вже закінчувала пити каву, коли у двері подзвонили. «Дивно, хто це може бути так рано? Може, Вітя щось забув»? – подумала молода жінка.
Віра з Віктором одружилися лише три дні тому. Грошей на весільну подорож у них не було, тож молоді люди вирішили відкласти її до найкращих часів.
Віктор сьогодні перший день вийшов на роботу в новій якості одруженого чоловіка, а Віра мала ще два відгули.
Накинувши на піжаму халат, вона пішла відчиняти. На її подив, на порозі стояли дві жінки: одна з них – Рита Петрівна – свекруха Віри, іншу вона, здається, бачила на весіллі, серед гостей, але як звуть даму, не знала.
Рита Петрівна, не відповівши на вітання, швидко пройшла до єдиної кімнати квартири, оглянула її, потім зазирнула на кухню та у ванну.
Друга жінка мовчки стояла в дверях кімнати.
– Ну, що, Галю, як я й передбачала: ліжко не прибрано, посуд не помито, на столі – крихти, кошик для брудної білизни повний, – переможно заявила вона. – Як ти це поясниш, Віро? – звернулася Рита Петрівна до Віри.
– Я нічого пояснювати не збираюся, – відповіла Віра. – А мене цікавить, яка ваша справа, що і де лежить у моїй квартирі? Ви навіщо сюди прибули, та ще якусь сторонню тітку з собою притягли? Хто вас запрошував?
Зі своєю свекрухою Віра познайомилася за місяць до весілля – після цього бачилися ще кілька разів. Риту Петрівну дуже цікавило питання, звідки у дівчини у двадцять сім років з’явилася квартира.
– Все дуже просто, – пояснила Віра. – Коли мені виповнилося вісімнадцять, бабусі та дідусі з обох боків скинулися та подарували гроші на перший внесок. Поки я навчалася в університеті, іпотеку виплачували батьки, а останні п’ять років я сама платила. Два місяці тому зробила останній платіж.
– Зрозуміло, – відповіла Рита Петрівна, чомусь посміхнувшись.
І ось зараз ця, по суті, чужа жінка увірвалася до її квартири і робить їй якісь зауваження.
– Я попрошу вас піти, – сказала Віра.
– Ти нас виганяєш? Навіть чаю не запропонуєш? Я взагалі мати твого чоловіка!
– А в мене до чаю нічого немає, – сказала Віра. – Я гостей не чекала, тож попрошу на вихід.
– Ти думаєш, тобі це просто так зійде? – Запитала, йдучи, Рита Петрівна. – Я зараз сину подзвоню!
– Навіть не намагайтеся – у них розмови телефоном у робочий час не вітаються. Тож Вітя вам, швидше за все, не відповість, – сказала Віра.
Увечері у Ліри та Віктора відбулася розмова.
– Мама сказала, що ти вигнала її і тітку Галю.
– Вони з’явилися через півгодини після того, як ти пішов на роботу. І твоя мама, не привітавшись, без запрошення, увірвалася в квартиру і стала пред’являти мені претензії щодо немитого посуду та неприбраного ліжка. Причому закликала у свідки цю саму тітку Галю. А потім вимагала, щоб я їх чаєм напоїла. Загалом я запропонувала їм піти. До речі, дуже чемно запропонувала. А знаєш чому? Тому що я такого нахабства не чекала і розгубилася. Наступного разу я справді їх вижену.
– Віро, це все-таки моя мама! – вигукнув Віктор.
– Ну то й що? Вона чомусь вважає, що має право приходити сюди без запрошення лише через те, що ти тут живеш. Поясні їй, що це не так. Мої батьки, які заплатили за цю квартиру майже половину, завжди дзвонять та узгоджують свої візити.
– Мама просто дуже переживає за мене, адже вона одна мене виховувала.
– Вітя, мене ця фраза просто дістає: «Мама мене народила, вона виховувала мене одна». Виглянь у вікно: бачиш, скільки народу ходить – і кожного мама народила, і багатьох, напевно, жінки, на жаль, виховували самі, і дякую всім мамам за це. Однак це не подвиг, а життя. Чув таку фразу: «Дитина – гість у твоєму домі. Нагодуй, вивчи, відпусти». Я ще додала б: дай йому самостійно будувати своє життя. А деякі мами тиснуть на дорослих дітей своєю турботою. Сподіваюся, що твоя не така. Бо інакше ми матимемо великі проблеми.
І проблеми справді почалися. Причому дуже скоро – першого ж місяця.
Віктор та Віра не домовлялися спеціально, який у них буде бюджет. Комунальні платежі, як і раніше, сплачувала Віра. За продуктами вони зазвичай ходили разом. Оплачував покупки то один, то інший, не зважаючи.
Але якось за тиждень до зарплати Вірі треба було затриматися на роботі і вона скинула чоловікові список продуктів, які треба було купити.
Він купив, але ввечері попросив Віру переказати йому на карту суму, яку він витратив у супермаркеті.
Вона, звісно, здивувалася.
– Розумієш, Віро, я трохи не розрахував із зарплатою, і в мене зараз на карті порожньо – навіть на проїзд та на обіди цього тижня не вистачить.
Вона перевела йому потрібну суму, а потім задумалася: куди чоловік міг витратити стільки грошей? Віра приблизно знала, скільки отримує Віктор – трохи менше, ніж вона, але сума все одно пристойна – на одні продукти за три тижні не спустити, тим більше вона теж платила в магазинах. Жодних великих покупок вони не робили.
– Вітя, а давай ми з тобою прикинемо наш бюджет. А то, якщо кожен місяць у нуль виходитимемо, то у вересні у відпустку з’їздити не вийде.
Стали прикидати – у банківському додатку переглянули витрати за категоріями, приплюсували витрати на обіди в офісі та виявили нестачу досить великої суми.
– Цікаво, куди ми її витратили? – Здивувалася Віра. – Це ж третина твоєї зарплати або чверть моєї.
– То ти не порахувала ті гроші, які я мамі віддав, – сказав Віктор.
– Мамі? Навіщо?
– Я завжди мамі із зарплати гроші віддаю. Раніше більше віддавав, а цього разу лише третину, – пояснив він.
– Вітя раніше ви разом жили – мама купувала продукти, готувала. Все, що треба в будинок – усілякі господарські товари – теж вона купувала. А зараз навіщо? – Запитала Віра.
– Вона сказала, що їй не вистачатиме її зарплати. Їй на пігулки багато треба.
– Послухай, твоїй мамі всього п’ятдесят три роки. Вона — здорова самостійна жінка. Ходить на йогу, до басейну. Які пігулки? Вона має в квартирі свіжий ремонт, вона дуже добре одягається, видно, що салони відвідує регулярно. На весіллі я чула, як твоя мати розповідала, що щороку літає відпочивати за кордон. Вона працює головним бухгалтером у такій солідній фірмі, і ти хочеш сказати, що їй там платять зарплату у розмірі прожиткового мінімуму? Ти сам у це віриш?
– А як я можу їй відмовити? Мама дзвонить і просить перевести десять чи пʼятнадцять тисяч. Я що, маю сказати їй, що не дам?
– Вітя, допомагати батькам треба. Але з твоєю мамою це не той випадок. Я виходила заміж, щоб мати сім’ю та дітей. Але в такій ситуації це навряд чи вдасться. Якщо ти виконуватимеш усі бажання мами, то на що ми житимемо, коли я буду в декреті?
– Не знаю, Віро. Ми з тобою другий місяць одружені, а вже сваримося через гроші. Мені це не подобається.
– Вітя, ми поки що не сваримося, а намагаємось домовитися. Сподіваюся, що в нас вийде. Поговори з мамою, постарайся пояснити їй, що тепер ти маєш свою сім’ю. Звичайно, якщо вона раптом занедужає, тьху-тьху, ми їй обов’язково допоможемо, але брати в тебе гроші, щоб ходити з подружками до ресторанів, вона не повинна.
Віктор обіцяв поговорити з матір’ю, навіть спеціально їздив до неї для цієї розмови, але безрезультатно.
Наступного місяця вона знову попросила у сина грошей – Віра чула, як він розмовляв з матір’ю, хоча Віктор намагався тихо говорити. На цей раз із сімейного бюджету пішло двадцять тисяч.
Так тривало майже півроку. Апетити Рити Петрівни росли та росли.
Якось Віра побачила, що Віктор знову перевів матері п’ятдесят тисяч.
Вона нічого не сказала, але наприкінці місяця раптом з’ясувалося, що грошей немає не тільки в нього, а й у неї. Причому зовсім немає, навіть на продукти.
– Віро, а куди ти всю зарплату витратила? – здивувався чоловік.
– То я батькам двадцять тисяч перевела. Вони бронювали готель у Туреччині – у них трохи не вистачило, – відповіла вона.
– А коли вони віддадуть? – спитав Віктор.
– Як твоя мама віддасть три твої зарплати, так і вони віддадуть, – пояснила Віра.
– Ти спеціально це зробила? – Запитав чоловік.
– Ні. Просто батькам треба було, я їх виручила. Хіба ж не можна? Твоїй мамі – за першим дзвінком – будь-яку суму, а моїм батькам, виявляється, так не можна.
Віктор образився, закинув сумку деякі речі і поїхав до мами. Кілька днів він не дзвонив Вірі, а в суботу з’явилася Рита Петрівна – забрати речі сина, що залишилися.
– Я відразу зрозуміла, що у вас нічого не вийде – дуже ти жадібна. Через гроші такого хлопця прогавила, – сказала Рита Петрівна, витягаючи до ліфта велику валізу та дві сумки.
– Я вам відкрию секрет, Рито Петрівно: якщо ви таким чином вичищатимете у Віті кишені, він ніколи не одружується – жодна нормальна жінка на це не погодиться, – сказала Віра.
– Допоможи хоч речі до таксі дотягнути, – попросила майже колишня свекруха, але Віра мовчки зачинила двері.
