– Мамо, у мене до тебе є розмова.
– Який насторожуючий початок. – Ірина з тривогою подивилася на сина.
Симпатичний, розумний. Завжди був слухняним хлопчиком, не завдавав їй зайвого клопоту. А в одинадцятому класі вперше закохався. Почав пропускати уроки, отримувати погані оцінки. Вона намагалася з ним поговорити. Виявилось, що дівчинка не відповідає взаємністю. Їй подобається інший хлопчик, який має заможних батьків.
І скільки б Ірина не переконувала сина, що перше кохання – це найщиріше почуття, що не залежить від фінансових та інших розрахунків, що заможні батьки іншого хлопця тут ні до чого, що просто дівчинка закохана в нього, син не слухав її. Він вирішив, що якби в них було багато грошей, крута машина, дівчинка полюбила б його.
Син дуже переживав цю несправедливість. А потім він успішно вступив на навчання. І, звісно, знову закохався.
Наприкінці першого курсу він заявив, що багато хто в інституті живе окремо від батьків, що він теж хоче зняти квартиру, стати незалежним.
– А чим ти платитимеш за неї? Оренда квартири дорога. Я не зможу тобі допомагати. Ти ж знаєш, яка у мене зарплатня. Тобі вісімнадцять, я більше не отримую аліменти від батька. Чи ти вирішив покинути інститут, перевестись на заочне? – поцікавилася Ірина.
– Я поговорив з батьком, він обіцяв мені допомогти спочатку, – відповів син.
– Ти розмовляв із ним? Бачився? Чому мені про це не сказав? – обурилася Ірина.
– Ти б почала відмовляти мене. Це ти розлучилася з ним, а не я, – запально відповів Володя.
– А ти знаєш, що коли ми розлучилися, він одразу змінив роботу. Він домовився, що офіційно платитимуть йому значно менше, щоб знизити величину аліментів. Тож пішов він не тільки від мене, а й від тебе теж.
Ти впевнений, що батько не обмане тебе? Щось я сумніваюся у його безкорисливій допомозі. Місяць–два дасть грошей на квартиру, а потім придумає щось і відмовиться допомагати. Що тоді робитимеш? Тим більше, що у нього росте дочка. Чи батьки Лізи допомагатимуть? – Своїм материнським серцем Ірина зрозуміла, що син багато чого не договорює.
Довго випитувала, нарешті, Володимир здався.
– Я сказав Лізі, що це моя квартира, дісталася у спадок від бабусі, матері батька. Що за неї не треба буде платити, – зізнався він.
– Тобто, ти збрехав Лізі? Допомагати її батьки вам не будуть? А на що ви збираєтесь жити?
– Ліза не сказала батькам, що ми житимемо разом. Вони дуже строгі. Вони надсилають їй щомісяця гроші. Нам має вистачити, – сказав Володя.
– Виходить, що Ліза теж обманює батьків. Вона боїться сказати їм правду, а жити за чужий рахунок не боїться? Дай вгадаю. Ти сказав їй, що в тебе крутий батько, щоб вона не вибрала когось багатшого, так? Але рано чи пізно обман обов’язково розкриється. Що ж тоді?
– Та я сказав, що в мене крутий батько, що маю квартиру. А що робити, мамо? На жаль, все вирішують гроші. А у нас їх нема. Дівчата завжди обиратимуть не мене, а когось іншого. Коли в мене з’являться гроші, я вже постарію. – Володя сердився, що мати не розуміє таких простих істин.
– Не добре починати життя з обману. Зізнайся їй, синку, скажи правду. Якщо кохає, вона тебе зрозуміє і пробачить…
– Досить, мамо. Я все вирішив. Все одно винайму квартиру. Краще б нічого не казав тобі. Ми ж не одружуємося. Не вийде, розбіжимося й усе. Ти створюєш проблему на порожньому місці, мамо.
Ірина не спала всю ніч. Вранці знову спробувала відмовити сина, але він насварився, побіг, навіть не поснідавши. Коли вона повернулася з роботи, частина речей Володі зникла. Ірина не могла прийти до тями. Не очікувала, що її Володька, її такий улюблений і вразливий хлопчик піде ось так, потай, навіть не попрощавшись з нею.
Пізно ввечері вона додзвонилася до нього. Але нормально поговорити не вдалось. Заважала гучна музика на задньому плані. Напевно, вони відзначали початок нового життя. Ірина тільки зрозуміла, що Володя боявся її сліз та умовлянь, вибачився. На душі стало трохи легше.
Ірина розгублено ходила квартирою. Потім зателефонувала подругам, щоб поділитися, отримати підтримку чи пораду. Одна сказала, що в Ірині говорить материнський егоїзм та ревнощі. Їй треба відпустити сина, нехай звикає до самостійності. Друга не мала таких проблем, бо був чоловік, який просто не відпустив доньку у вільне плавання.
Мама сказала, що Ірина сама винна. Балувала сина, намагалася дати йому все, щоб він не відчував себе обділеним, собі у всьому відмовляла. Ось і здобула. А могла б ще й сама вийти заміж, якби не забувала про себе і одягалася модніше.
Усі були праві. Ірина з себе провини не знімала. Але як інакше? Вона ж мати, готова життям пожертвувати заради сина. Що у цьому поганого? Вона любить Володю, його спокій і щастя для неї важливіше і дорожче за все. Він головний чоловік у її житті й інший їй не потрібен.
Вона ніби стояла на роздоріжжі перед каменем з покажчиками… Як не крути, яку дорогу не вибери – без втрат не обійтись.
Ірина втомилася сумніватися. Володя її син, вона його любить будь-яким. Їй лишається тільки сподіватися, що все в нього буде добре.
Спочатку вона часто дзвонила йому, питала, як він живе. Володя дратувався, говорив, що в нього все добре, що не треба контролювати його. Похапцем прощався, посилаючись на зайнятість і клав слухавку.
Він приїжджав, коли вона була на роботі. Ірина помічала це по продуктах у холодильнику та речах у шафах. За два місяці він прийшов на вихідних. Вона зраділа. Але материнським серцем одразу зрозуміла, що все погано. Володя змарнів і схуд. Сорочка на ньому була запрана і погано попрасована. Вона запропонувала йому поїсти. Син тільки знизав плечима. Але з’їв усе, що вона виставила на стіл.
Ірина склала в пакет усі продукти, що залишалися в холодильнику, дала синові з собою. Боялася розпитувати, щоб не викликати роздратування. І так все видно і зрозуміло. Син почав розмову сам. Як вона й припускала, батько відмовився допомагати з оплатою квартири. Хто б сумнівався?
– Мамо, ви з бабусею живете окремо. Вона вже літня, з тобою їй буде краще. Може є сенс вам з’їхатися, а нам віддати одну з ваших квартир? – запропонував раптом син.
– Ти тільки бабусі не скажи, що вона літня. Образиться. Їй всього шістдесят п’ять. Адже причина не тільки в грошах, правда?
– Так. У нас буде дитина.
– Як же ж ви так?! – ахнула Ірина.
– Так вийшло. Мамо, я поговорив із бабусею. Вона згодна.
– Он як? Ти знову ставиш мене перед фактом. Чому ти спочатку розмовляєш із батьком, з бабусею, тільки потім оголошуєш ситуацію мені? На мою думку, я ніколи тобі ні в чому не відмовляла. І яку квартиру ви з Лізою придивилися собі?
Тривога й образа заполонили серце. Саме цього Ірина і боялася, що всі проблеми сина ляжуть на її тендітні плечі.
– Що ти починаєш? Чому одразу придивилися? Ліза сказала, що у бабусі квартира надто маленька й стара. Для дитини там важкий мікроклімат. Мамо, правда, вам удвох із бабусею буде краще.
Тільки силою волі Ірина уникла сварки. Їй дуже хотілося виказати синові все, щоб мізки стали на місце. Ірина пообіцяла подумати. Син пішов, а вона ходила по квартирі, дивилася довкола. Все звичне, рідне. І як від цього поїхати? Переїхати до матері, значить, не бути більше власницею свого життя. А хіба зараз вона господиня? Ніколи не думала, що таке станеться з нею.
Правильно, вона розбалувала Володю. У всьому винна сама. Її безмежна материнська любов до сина не принесла щастя ні йому, ні їй.
Подзвонила мати, сказала, що не в захваті від пропозиції онука. Але робити нічого, йому треба допомогти. Що звільнила шафу для речей Ірини. Що вона звикла жити у великій кімнаті, де є телевізор. А Ірині, так вже й бути, поступається маленькою, де вона і жила до заміжжя.
Ірина вислухала, сперечатися з мамою не стала, собі дорожче. Все одно за неї вирішили. Заплакавши, вона постаралася взяти себе в руки і заспокоїтися. А що, власне, сталося? Вона переїде не кудись там, а до рідної матері. Так, певною мірою втрачає свободу. Але не міг її хлопчик вигадати таке. Чомусь Ірина була певна, що батько підказав йому цю ідею.
Вона перейшла до матері і раптом відчула полегшення. Віддала синові все, навіть квартиру, тепер із неї нема чого взяти. Це її остання жерт ва. Тепер син залишить її в спокої. Вона перестане йому бути апаратом безперебійної видачі грошей та допомоги.
Тільки зараз вона зрозуміла сенс приказки, що нічна зозуля перекує денну. Ліза вважає, Ліза сказала, Ліза хоче … А чому жертвувати собою, самотужки, нервами і квартирою повинна вона? А батьки Лізи? Вони так і не знатимуть, що дочка живе з хлопцем, що чекає дитину? Дивно це все.
Ірина подумала, що непогано було б дізнатися більше про батьків Лізи. Чому вони не приїжджають до неї? Потрібно спробувати знайти їх, поговорити, дізнатися, чому Ліза так їх боїться. Нехай також беруть участь у житті молодих. Вони мають право знати, що скоро у них з’явиться онука чи внук.
Вона зателефонувала знайомому подруги, і попросила допомогти. Той швидко зрозумів, як дізнатися адресу дівчини.
Він сам поїхав до батьків Лізи у інше місто, а то Ірина жінка емоційна, наговорить зайвого.
Знайомий подруги повернувся і сказав, що батьки Лізи давно розлучені.
Мати вийшла заміж і живе у чоловіка. Поговорити вдалося лише з батьком, який живе у їхній квартирі разом із жінкою. Гульбанить, звісно. Кожен живе своїм життям. Батько сказав, що Ліза дівка розумна, сама собі раду дасть. Він за неї не переживає.
Значить, он як все насправді. І що робити? Нічим це не допомогло. Син закоханий Ліза вагітна. Почни вона сваритися, стане ворогом синові, можливо, навіть втратить його. Цього вона не могла допустити. Залишилось тільки чекати.
Все поступово налагодилося. За пів року у сина з Лізою народилася дівчинка, назвали Даринкою. Перед пологами вони розписалися. Ірина з матір’ю поїхали у пологовий зустрічати Лізу з донькою.
Вперше вона гостем зайшла у свою квартиру. Здивувалася безладу, що панував у ній. Син сказав, що не встиг прибрати. Здивувала Ірину й реакція Лізи. Вона не помітила брудної кухні і безладу. Раніше Ірина схопила б ганчірку і кинулася прибирати квартиру. Але зараз вона поспішила піти і відвести маму.
Допомогу свою вона не пропонувала. Нехай живуть як хочуть. Мати звинувачувала її в черствості. Володя все частіше почав приходити до них, залишався навіть ночувати. Ще більше схуд, жадібно накидався на їжу. Дитина була неспокійна, він не висипався. Того й диви покине інститут.
Зізнався, що після народження доньки з Лізою все змінилося. Вона вимагала більше грошей, допомоги. Сварилися постійно.
– Я більше так не можу, – бідкався Володя.
Ірині стало шкода його. А чим вона могла допомогти йому? У неї нічого не лишилося.
В один із своїх приходів Володя оголосив, що вони з Лізою розлучаються.
– Мамо, Ліза сказала, що закон на її боці. Вона не дасть мені розлучення, якщо я не погоджуся розміняти квартиру. Інакше я ніколи не побачу дитину. Мамо, будь ласка, допоможи.
Он як? Знову Ліза …
– Пробач, але я не дозволю розміняти мою квартиру чи продати її. З чим ти залишишся? Ти прийдеш до нас із бабусею. Три покоління в одній маленькій квартирі. Чи виставиш нас вулицю?
– Виходить, не допоможеш? – Володимир насупився, спідлоба глянув на матір.
– Ти правильно зрозумів. Хотів самостійності? От і вирішуй свої проблеми сам. Я попереджала, що заплутаєшся в обмані, як у павутинні. І Ліза твоя не краща. Нехай хоч раз її батьки допоможуть вам.
І раджу не намагатися щось робити з квартирою. Ти ж знаєш, у мене є звʼязки. Залишився ні з чим, і ще вісімнадцять років виплачуватимеш аліменти. Ось як ти розпорядився своїм життям.
– Не очікував я такого від тебе!
– Давно треба було так. А то звик отримувати все на першу вимогу! – відповіла Ірина.
Син пішов невдоволений, ображений, наговоривши матері всякого, звинувативши її у всіх своїх невдачах.
Ірина не почувала себе винною, вперше відмовивши синові. Більше вона не дозволить йому маніпулювати собою…
…Безкорислива материнська любов часто приносить розчарування.
Вона дає в руки дитини безмежну владу над матір’ю.
Намагаючись бути хорошою, мати віддає всю себе синові чи дочці, дозволяє керувати собою, добровільно заплутуючись у цьому всьому.
Важко дозувати любов, віддавати синові чи дочці рівно стільки, щоб зробити їх щасливими, але й не втратити саму себе…
