Рита та Ігор розлучилися після майже тридцяти років спільного життя — просто раптово, одного дня прийшли до взаємного рішення, що нарізно їм буде краще. Не те щоб нічого цьому не передувало, навпаки: в обох накопичилася надзвичайна втома один від одного. Ділити їм не було чого, у кожного — своя квартира, дочка Аліна давно виросла і вже сама збиралася заміж, тож і перешкод для розлучення не було жодних. То навіщо триматися за цей, обом набридлий шлюб?
Спочатку Рита почувала себе незвично і незатишно на самоті, квартира здавалася їй порожньою та холодною. Ніхто не дивився телевізор вечорами, нікому не треба було готувати вечерю, заварювати свіжий чай. Прибирати теж стало значно менше, і спочатку вона просто не знала, чим себе зайняти, і сиділа вечорами на кухні, слухаючи мірний, тихий стукіт годинника. Напевно, востаннє одна вдома вона була… вже й не пам’ятала скільки років тому.
Ігор з’їхав ще до розлучення. Рита мовчки допомогла йому зібрати речі, навіть сама викликала таксі, провела поглядом з вікна; Ігор же жодного разу не підняв голову, поки йшов вузькою доріжкою до машини. Спокійними, впевненими рухами вклав чемодан у багажник, сів у салон. Машина рушила з місця і зникла з поля зору, блиснувши червоними задніми фарами.
Рита глибоко вдихнула, на кілька секунд затримала подих. От і все. Скінчилося колишнє життя. Чи розпочнеться нове? І якщо так, то яким вона буде? Рита відчувала дискомфорт, переживання перед майбутнім, невизначеність. Їй здавалося, що з її життя раптово зникло щось важливе, що становило більшу частину, якщо не все життя. Хотілося терміново зробити щось, повернути на місце те, що пішло, і, хоч Рита й розуміла, що це тимчасово, і незабаром вона звикне, душа переживала, не знаходячи виходу.
Рита навіть поривалася зателефонувати Ігорю, поговорити з ним, спробувати помиритися, виправити те, що пішло навперейми, але щоразу зусиллям волі зупиняла себе. Ні. Навряд чи їм вдасться почати все з початку, адже розлад тільки здавався раптовим, насправді все руйнувалося потроху, поетапно, поки вони не прийшли до того, що є. А чи можна з купи поламаної цегли заново звести будинок?
* * *
– Рито, ну ти даєш, звичайно! — вигукувала подруга Таня. — І, головне, нікому нічого не сказала! По-англійськи розлучилася!
— А що, мені треба було дати оголошення в газету? — кисло спитала Рита і посміхнулася. — Не хочу, знаєш, зайвої уваги до своєї персони, бережу від чужих очей своє особисте життя. А то папараці набіжать!
– Ага! – засміялася Таня. — А як без цього? Ну, ти там як? Сподіваюся, не дуже переживаєш?
– Я переживала до розлучення. А тепер я щаслива! Напевно…
— Це найголовніше. Ну не розкисай, вище ніс. Що не робиться, все на краще. На вихідні під’їду до тебе, поговоримо. Або якщо хочеш, ти до мене.
— Приїдь краще сама. У мене тепер квартира порожня, можеш навіть із нічною залишитися.
– Домовилися.
Рита поклала трубку і довго дивилася в одну точку на стіні, сидячи на пуфчику перед дзеркалом. Награна радість злетіла з неї в одну мить, натягнута посмішка пропала, куточки губ опустилися, а між брів пролягла глибока складка. Зазвичай Рита забороняла собі хмуритись, але тут навіть не звернула на це уваги. І навіщо вона обманює? Гаразд би подрузі, але ж вона й саму себе обманює, буквально переконує радіти, не розуміючи, що робить тільки гірше. Але глянути правді в очі, визнати і прийняти ситуацію такою, якою вона є, Риті не вистачало сміливості.
Вона і справді переживала, але, навіть розуміючи це, ніяк не могла зупинити процес. Спроби радіти через силу робили лише гірше. Як у болоті. Смикатимешся — грузниш швидше.
Рита знову й знову ганяла по колу одні й ті самі думки, часом втомлюючись від них, але ніяк не могла зупинитися: заспокоїтися і перемкнутися на щось інше не виходило. Адже не жарт, прожити з людиною майже три десятки років, а ближче до пенсії раптом залишитися однією. Звичка — адже вона, як кажуть, страшна сила… чи це про красу? Та яка різниця!.. У будь-якому разі, від неї ось так просто, по клацанню пальців, не позбудешся.
«Може, змінити щось у собі? — думала Рита, пильно розглядаючи своє відображення у дзеркалі. — А раптом поможе? Нове я — нове життя!» Але, подумавши, відкинула цю ідею. Навіщо? Кавалерів приваблювати? А навіщо?
Рятувало з цієї нескінченної круговерті лише спілкування з дочкою. Аліна дзвонила щодня, докладно розпитувала як справи, старанно обминаючи тему розлучення, розповідала про своє навчання та стосунки з нареченим, Віктором. Кілька разів вони навіть приїжджали в гості, і тоді Рита ніби оживала: енергійно крутилася кухнею, готувала частування, прибирала, підбирала вбрання. І потихеньку приходило розуміння: їй так самотньо і незатишно саме тому, що вона не звикла приділяти час собі. Все життя сім’я, сім’я та ще раз сім’я, все на благо сім’ї.
Цими висновками вона обережно поділилася із подругою. Таня захоплено підтримала:
– Звичайно! Ти, наприклад, коли востаннє у салоні краси була? І чи взагалі була?
— Не пам’ятаю, — здивовано простягла Рита і наморщила чоло: — Слухай, правда, не пам’ятаю.
— А одяг новий коли собі купувала?
– Ой! Та навіщо мені це все, Таня? Щоб чоловіків чарувати? У моєму віці?
– Ще скажи, що ти стара, – насварила її Таня.
– Скажу. Я вже стара!
– Так, коротше, збирайся. Їдемо до салону. А потім – на шопінг!
— Відмовитись, я так розумію, можливості немає?
– Ні. Тому що це не пропозиція! І що тільки не зробиш для найкращої подруги.
* * *
Перукарка впевнено і спритно клацала ножицями, вилася навколо Рити, перебираючи пальцями пасма мокрого, тільки-но пофарбованого в платиновий блонд волосся. Таня сумувала на кушетці біля стіни, ліниво перегортала якийсь глянсовий журнал, закинувши ногу на ногу, і попивала чай із тонкої порцелянової філіжанки. Рита іноді дивилася на неї через відображення у великому, від підлоги до стелі, дзеркалі. Подруга ловила її погляд та посміхалася.
Настрій і справді піднімався – навіть незважаючи на те, що нова стрижка і колір волосся здавалися Риті зайво зухвалими і помітними для її віку. Та й обновки, які вони з Танею цілий день обирали по всіх магазинах — від найдорожчих до найдешевших — були незвичними, ніби не з гардеробу Рити. Але, зізнатися, все пасувало їй неймовірно, вона й подумати раніше не могла, що такий фасон, крій і відтінок будуть так їй личити.
— Просто ти закопалася у своїй родині, — тоном наставниці мовила Таня півгодини тому, коли вони вибирали одяг. — Про себе взагалі не думала.
Рита мовчки погоджувалася. А що тут скажеш? Адже це правда.
— Я ось, наприклад, завжди собі приділяю час, — продовжувала подруга. — Інакше не можна. Та й взагалі, кому потрібні всі ці жертви у вигляді твого часу, здоров’я та краси? Нікому! Ось і Ігор твій користувався і пішов. Впевнена, він собі вже когось завів. Навіть ні, не так. Він ще до розлучення завів.
— Що ти таке кажеш! – округлила очі Рита. — На що натякаєш?
— Не натякаю, говорю прямим текстом. Чоловіки такого типужу завжди собі на стороні жінку знаходять. І всім кажуть, що просто дружина стала не такою… І як ти думаєш, хоч один із них оцінив усі пожертви, які принесені на благо сім’ї? — вона зневажливо пирхнула. – Та в житті не повірю!
Рита знизала плечима, понуро подивилася на подругу і почепила назад на плічики сукню, яку збиралася приміряти. Вона не могла, не вміла бути такою ж безжурною оптимісткою, як Таня.
— Правильно, — кивнула вона. – Вона не дуже. Придивись краще до цієї, — вона сунула їй в руки плічики з купою напівпрозорої тканини, — це якраз для твоєї фігури. Досить її ховати. Підкреслюй!
Коли вони вийшли із салону, то ніс до носа зустрілася з Ігорем. Він йшов під руку з якоюсь мадам, несучи кілька паперових пакетів. Та весело щебетала щось, показувала пальцем на вітрини, примхливо, як маленька дівчинка, дула явно підкачані, нафарбовані губи. Рита застигла. Ігор ще не помітив їх, і Таня різко смикнула її за руку, прошепотіла на вухо:
– Усміхайся.
Сама не знаючи, навіщо, Рита посміхнулася у всі свої тридцять два. «Господи, я напевно безглуздо виглядаю!» — у хвилюванні подумала вона і стиснула долоню Тані. Та ледве стрималася, але відразу повела її за собою.
– О, кого я бачу! — радісно вигукнула вона, порівнявшись з Ігорем та його новою пасією. — А ви, Ігоре Васильовичу, дивлюся, часу даремно не гаєте?
Ігор повернув голову, здивовано глянув на них, піднявши брову. Рита відчула, як червоніє, і квапливо відвернулася.
– Хто це? — навмисне голосно запитала пасія.
— Знайомі по роботі, — повагавшись, відповів Ігор, і раптом висловив комплімент: — Маргарита, чудово виглядаєш.
— Дякую, — пробурмотіла Рита і опустила очі.
Обсмикнула себе: ну і чого збентежилася, як школярка? Зібралася з духом, подивилася колишньому чоловікові просто в обличчя та посміхнулася. Той дивився на неї так, ніби вперше бачив. Хоча, може, так воно й було? Він звик до неї в домашньому, з гулькою на голові і втомленим виглядом, а тут раптом – ефектна дама.
Рита підняла підборіддя. Очі Тані сяяли, іскрились веселим сміхом. Вона потягла її за руку, і вони рушили далі.
— Тільки не озирайся. У жодному разі не оглядайся!
А Ігор стояв і дивився їм услід. Рита це точно знала: всією спиною відчувала його здивований досі погляд. А ще чула сердитий голос пасії. Та явно була незадоволена — мабуть, здогадалася, що вони не «знайомі по роботі».
* * *
Ігор зателефонував наступного ранку. Рита ще спала — у неї був вихідний, і вставати раніше десятої години вона не планувала, тому дзвінок висмикнув її з солодкої пелени сну. Вона неохоче потяглася до тумбочки, де вібрував телефон, не дивлячись на екран, натиснула зелений кружок.
– Рита? — невпевнено, ніби дзвонив комусь іншому, спитав Ігор. – Розбудив, так?
– Розбудив, – ще перебуваючи в напівсні відповіла Рита. – Що ти хотів?
– Вибачитись.
– Що? — вона різко розплющила очі, піднялася на лікті. — Вибачитися?
– Угу.
– За що?
– За все. Загалом… я зрозумів, що зробив помилку. Може спробуємо почати все спочатку?
«Боже! Як же банально! — майнула нечітка думка. Рита сіла в ліжку, відкинула убік тонку ковдру, великим і вказівним пальцем вільної руки потерла очі. Мабуть, вона ще спить. Безглуздий сон!
— Чого тобі раптом прийшла така думка? — спитала вона.
— Я про тебе думав із тієї зустрічі у торговому центрі, — зізнався Ігор. — Я не знав, що ти можеш бути такою красунею.
Рита недовірливо хмикнула.
– Знав. Це в шлюбі з тобою я стала хатньою робітницею. А до того була красунею, так…, – пояснила Рита.
— Рито, ну що ти думаєш про мою пропозицію?
— Поки що нічого. Обдумаю та відповім.
Вона спеціально лукавила, щоб потримати його, як кажуть, у підвішеному стані, хоча вже знала свою відповідь: ні про яке повернення стосунків і мови не може бути. Досить. Наїлася. І вчора воно дуже добре це зрозуміла, коли спіймала на собі кілька захоплених поглядів чоловіків, що проходять повз. Правильно Таня казала: не озирайся, ні за що не озирайся! Інакше пропустиш те прекрасне, що чекає попереду.
