Історії жінок

Володимир подзвонив своїй нареченій Насті і скасував їхню зустріч. Чоловік сказав, що в нього заслабла мати, але завтра вони обов’язково зустрінуться… Був уже вечір наступного дня, а Володимир все не дзвонив. Його телефон не відповідав… Настя не витримала й пішла до нареченого додому. Вона довго дзвонила у дзвінок. Нарешті двері відчинилися. На порозі з’явилася якась жінка. – Чого тобі? – запитала вона. – Володі вдома немає. Нічого ходити сюди! Настя розгубилася. – Вибачте, а ви мама Володі? – запитала вона. Жінка щось буркнула і зачинила двері. Настя не розуміла, що це відбувається

Володимир не з’являвся вже кілька днів. На дзвінки не відповідав, сам не дзвонив. До цього сказав Насті, що треба кудись поїхати. Це було більш аніж дивно. І раніше ніколи такого не траплялося. Настя переживала.

У них із Володькою були чудові стосунки. І наречений він був – усім подругам на заздрість. Дорослий, серйозний. Два роки тому в нього не стало батька і той залишив йому свою компанію, гарну квартиру та машину.

Володимир зміг утримати бізнес в руках, маючи хороших помічників. Настю він мріяв взяти на роботу, як тільки вона отримає диплом.

Все йшло добре і вони навіть говорили про те, щоб поєднати свої долі.

І от саме в цей час він раптом зник…

Батьки Насті були раді за дочку, але зараз теж трохи напружилися, особливо мама.

Батько заспокоював їх:

– Ну мало які справи у чоловіка можуть бути? А що не дзвонить, значить, просто не може.

Мати оптимізму не поділяла і турбувалася разом із Настею.

До Володимира батьки ставилися добре, вважаючи його чудовою парою для дочки, і було б прикро, якби вони помилилися в ньому.

І ось нарешті довгоочікуваний дзвінок! Володимир довго перепрошував, говорив, що був зайнятий, скоро повернеться і все пояснить.

І, як виявилось, до нього приїхала мати. Точніше, він сам поїхав за нею і привіз до себе.

Володимир з’явився в Насті того ж вечора, трохи якийсь нервовий.

– Настю, ти не питай поки ні про що, гаразд, – почав з порога він. – Я тобі потім все розповім.

І якось усе змінилося у їхніх стосунках. Володимир перестав запрошувати Настю до себе додому. Відмовки були різні – то мама заслабла, то дуже втомилася, то виявилося, що вона не любить чужих у будинку.

І якось, запросивши Настю увечері в ресторан, Володимир поділився своєю історією…

…Батьки його розлучилися дуже давно, і мати поїхала в інше місто, залишивши його, школяра, з батьком.

З того часу вони практично не бачилися. Але зараз вона, дуже слаба, дізнавшись, що батька не стало, напросилася до сина на постійне місце проживання.

– Я не зміг їй відмовити, Настю. Забрав до себе поки що, а далі вирішуватиму, що з цим робити.

– Ну, а що вирішувати, – відповіла дівчина. – Вона твоя мати, здоров’я в неї слабке. На вулицю ж не виставиш.

– Так, але… – замʼявся Володимир, але одразу змінив тему розмови, почав розпитувати про навчання.

А ось про пропозицію руки і серця більше не було ані слова…

…Вони продовжували зустрічатися, але здебільшого у Насті вдома.

Батьки Насті завжди були раді його бачити, але й вони помітили, як він змінився: став мовчазним, задумливим, замкнутим.

– Настю, ти впевнена, що до нього мама переїхала, а не колишня якась наприклад? Ти її бачила? Він тебе познайомив? – допитувалася мама Насті, стурбована поведінкою Володимира, до якого дуже добре ставилася до цього моменту.

Але на ці запитання Настя не могла відповісти впевнено. Вона так само любила Володимира і хотіла у всьому розібратися…

…Суботнього ранку Володимир зателефонував їй і скасував запланований похід у кафе.

Послався він на те, що мама слаба, він не може залишити її, але завтра обов’язково передзвонить, і вони зустрінуться.

Був уже вечір неділі, а дзвінка від Володимира так і не було, його мобільний теж не відповідав.

Тут Настя не витримала і вирішила все з’ясувати до кінця. Та й мама підлила масла:

– Все це неспроста, не поводився він так раніше!

Дівчина зібралася і вирушила до Володимира додому. Вона довго дзвонила у дзвінок. Нарешті двері відчинилися, і на порозі з’явилася якась жінка.

– Чого тобі? – запитала вона. – Володі вдома немає і нічого ходити сюди!

Настя розгубилася.

– Вибачте, а ви мама Володимира? – запитала вона.

Та буркнула щось і зачинила двері.

Настя не розуміла, що це таке відбувається.

…Через день зателефонував Володимир і сказав, що їздив у справах матері, ось тільки повернувся і чекає не дочекається зустрічі. Настя погодилася.

Чоловік приніс величезний букет квітів, але виглядав втомленим, під очима кола, сліди безсонної ночі. Проте він намагався бути веселим, хоч і напруженість, і заклопотаність відчувалася.

Вони вирішили пройтися парком, подихати свіжим повітрям, поговорити. Їй хотілося багато про що розпитати його, а потім зайти повечеряти.

Тільки-но Настя зібралася розповісти про свій невдалий візит, як у чоловіка задзвонив телефон.

Володимир відповів, відійшовши убік. Спершу просто кивав, потім сказав, що прийде пізно, але раптом не витримав і почав галасувати:

– Дай мені спокій, чуєш! – і після цього поклав слухавку.

Він підійшов до Насті й сказав:

– Вибач, це була мати. Я не можу більше витримувати її, що мені робити?

Вони зайшли у найближче кафе. Настя мовчала, а Володимир спробував все пояснити…

…Мати покинула їх із батьком, коли йому було лише десять років. Просто пішла з якимось пройдисвітом.

І він і вона гульбанили. Батько не шкодував жодних грошей, але нічого не допомагало. І нарешті мати пішла.

Слід загубився на довгі роки. А зараз, дізнавшись, що батька більше немає, а син не бідує, мати повернулася до нього.

Але не гульбанить як раніше, хоч… Не має здоровʼя.

Насті стало ніяково від його розповіді.

– Знаєш, – сказала вона нарешті, – я не чекала від тебе такого хамства. Яка б вона не була, вона твоя мати, слаба людина! Хіба так можна, Володю?

– А що мені робити? Ти не уявляєш, як вона мене дістає!

– Ну ось спочатку розберися з цією проблемою, а потім поговоримо.

З цими словами Настя встала й пішла. Від мами їй приховати свій настрій не вдалося. Довелося розповісти. Та поділилася з чоловіком.

Батько Насті довго думав над ситуацією, а потім сказав:

– Ти, доню, маєш для себе зробити правильні висновки. Я вважаю, що Володимир вчинив по-чоловічому, не покинувши матір. Але він потребує хоча б моральної підтримки. Тому, якщо ти любиш його, то маєш допомогти, підтримати.

– Після всього, що я почула, тату? А якщо я заслабну, він мене теж незлюбить і так говоритиме?

– Не вигадуй. Гаразд, мабуть без чоловічої участі справа не зрушиться…

Він сам розшукав Володимира та запропонував свою допомогу. Сидячи в його офісі і вдивляючись у його похмуре засмучене обличчя, запитав:

– Настя нам все розповіла, Володю. Допомога потрібна?

– Боюся, що марно все, Сергію Петровичу. Вона давно вже поводиться дуже негідно. Я аж оторопів, коли за нею приїхав. І Насті я не можу її таку показати. Доведеться мені самому справлятися з цим.

Але, як виявилось, у батька Насті був знайомий лікар у закладі для таких випадків. Туди її і провели. Відвозили разом, Сергій Петрович та Володимир.

Жінка всю дорогу поводилася шумно. Приставала до чоловіків із розмовами про те, як їй важко жилося. Скаржилася, що син рідний із дому випроваджує.

– Ви їдете у хороший санаторій. За вами буде догляд, а син відвідуватиме, – намагався заспокоїти її Сергій Петрович.

Надвечір вони повернулися додому, де на них чекали Настя з мамою. Була приготовлена вечеря і відбулася довга, ґрунтовна розмова. Говорили про все відкрито.

І про те, що слаба мати тепер потребує уваги, і про спадковість, і про те, що потрібно набратися терпіння. Все зважити по-доброму і ухвалити рішення.

На тому й розійшлися. На прощання Володимир обійняв Настю й сказав:

– Тепер ти все знаєш. Як ти вирішиш, так і буде.

Вона промовчала. Не стала згадувати його грубий тон, образи на адресу матері. Їй справді було над чим подумати.

І тільки після його відходу батько обійняв дочку і сказав:

– Він так грубо відповів матері по телефону тоді, бо вона, дізнавшись, що він з тобою, назвала тебе… Нехорошим словом… Не зміг стриматись.

Настя знову згадала той вечір, його змарніле обличчя і подумала:

– Якщо люблю, то маю допомогти, підтримати, не кидати в біді. Батько правий.

Але вона усвідомлювала, що легко не буде, та все ж написала йому:

«Володю, я з тобою. Ми впораємось. Люблю тебе. Настя».

…Бувають такі моменти у житті, коли тільки ти сам можеш ухвалити рішення.

А від нього часом залежить доля іншої людини.

І головне тут – не помилитися, щоб потім не шкодувати все життя…

Вам також має сподобатись...

Ірина поїхала до бабусі в село. Поки вона добиралася автобусом, то пішов такий дощ, що хоч не виходь на вулицю! А виходити треба, інакше автобус завезе у чужі краї… Ірина зістрибнула зі сходинки і втрапила прямо в калюжу. Вибралася – туфлі мокрі, парасольки немає… Нарешті дівчина дійшла до бабусиної хати. Бабуся сплеснула руками, принесла тазик з водою, рушник, шкарпетки. Ірина із задоволенням вимила ноги, одягла пухнасті шкарпетки й переодяглася у халат. – Сідай, доню, зараз чайку гаряченького з дороги попʼємо, – сказала старенька. Ірина підійшла до великого трюмо й ахнула від побаченого

Настя розлучилася з чоловіком Павлом. Жінка взяла дочку Марічку і приїхала до матері в село. Там вони побули недовго – мати не дуже зраділа гостям… Вранці, коли всі спали Настя і Марічка поїхали. Перший автобус був о шостій ранку. Куди йти? Треба шукати квартиру, або хоча б кімнату. Настя вирішила попроситись пожити в своєї знайомої старенької – Тетяни Андріївни. – Ти хазяйнуй собі тут, – сказала бабуся. – А там розберемося. Так вони й залишилися жити у баби Тані. Через тиждень пролунав дзвінок телефону. Дзвонила мати Насті. Жінка взяла слухавку й застигла від почутого

Олег встав, налив у склянку води і поставив її перед своєю дружиною Оленою. – Ти тільки не хвилюйся, – винувато попросив він. – Все одно це колись би сталося… Олена скрушно похитала головою. – Олеже, чому ти йдеш?! – нарешті сказала вона. – Що трапилося? Ти що, маєш іншу?! Чоловік скривився. – Причому тут це?! – відповів він. – Олено, чому ти не хочеш мене зрозуміти? – Що саме я маю зрозуміти? – схлипнула жінка. Вона не могла розібратися, чому її коханий Олег, після стількох років щасливого життя, кидає її! Та виявилось, що все дуже просто

Марина зі своїм чоловіком Сергієм вечеряли на кухні. – Сергійку, може тобі ще вареничків? – запитала Марина. – Ще сметани покласти може? Сергій відставив тарілку і якось дивно подивився на дружину. – Марино, я люблю іншу жінку і хочу розлучення, – раптом сказав він. – Сподіваюся, ти не станеш нам перешкоджати. Квартиру я ділити не буду. Піду зі своїми речами, як порядний чоловік. Донька вже доросла. Спілкуватися з нею я буду, допомагатиму грошима, звісно, теж. На аліменти можеш не подавати, я даватиму набагато більше… Марина дивилася на чоловіка і не вірила, що це відбувається насправді