– Набридли ви мені всі, мамо, своїми супер правильними порадами! Я, напевно, взагалі скоро від вас з’їду і квартиру зніму, бо… Бо я скоро одружуся! – Микита схопив куртку і вийшов, гримнувши дверима.
– Микито, стривай, як ти зі мною розмовляєш! Микито! – Марина Євгенівна безсило опустила руки – ну що з ним діється!
Перехідний вік давно позаду, а син знову свариться…
– Маринко, що за шум? Де наш хлопчик, де Микитка? – Злата Павлівна запитливо дивилася на дочку.
Марина була ще досить молода жінка – сорок п’ять через пів року буде.
Але особисте життя у дочки не склалося. Про батька Микити вона ніколи не розповідала, скільки Злата Павлівна її не розпитувала.
У результаті Злата Павлівна і Марина виховували Микиту вдвох, стараючись, щоб відсутність батька не позначилася на ньому негативно.
Він завжди був дуже добрий і слухняний хлопчик. Вступив в інститут на юридичний, як йому бабуся радила.
У бабусі старий друг – юрист, у нього своя юридична консультація.
Бабуся з мамою навіть усе спланували – що Микита закінчить інститут і працюватиме юристом у Степана Аркадійовича. І між собою вони навіть сподівалися, що, можливо, Микиті сподобається донька Степана Аркадійовича – Олена.
От би було чудово їм поріднитися, тоді це був би вже сімейний бізнес!
І тоді за Микиту вони могли б бути спокійними…
Але він одного разу випадково почув усі ці розмови мами та бабусі, та плани, які вони будували на його життя.
І дуже розгнівався.
– Мамо, ви що, хочете з бабусею все життя мною керувати? Ви й так мене змусили на юрфак вступити, хоча я взагалі не хотів! Просто тоді я сам не знав, що хочу, а тепер знаю. І ось що! Я вирішив покинути інститут і піти працювати. Вчитися буду на вечірньому, а працювати піду на завод програмістом – наладчиком верстатів. Там мій друг працює Вітька, ми навчалися разом. Не можу більше сидіти на ваших харчах, я хочу сам себе забезпечувати!
– Наш хлопчик зовсім заплутався! – Злата Павлівна була дуже засмучена, що їхній такий гарний план зійшов нанівець.
– Марино, треба щось робити, треба терміново їхати на цей завод! Які верстати? Адже на Микиту чекає кар’єра юриста!
Але Микита несподівано вперся, куди й поділася його покірність. Зібрав речі та поїхав, зняв житло у борг, під майбутню зарплату…
– Це щось немислиме! – ахнула Злата Павлівна.
Хлопчик виховувався в хорошій обстановці. І те, що він ріс без батька, вони з Мариною компенсували своєю любов’ю та увагою!
Але тепер Микита живе незрозуміло де, працює на заводі та навчається в технікумі!
Це якийсь поганий сон, не інакше!
…Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з Мариною накрили гарний стіл у залі, запросили друзів і родичів.
Всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Але не було головного гостя – Микити.
– І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася Злата Павлівна. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося?
На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері.
Злати Павлівни поспішила до дверей. Марина пішла за нею.
Жінка відкрила двері й застигла від несподіванки.
– Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона.
– Бабусю, мамо, познайомтеся, це Таня, – сказав Микита з порога. – Вона на нашому заводі працює, і вже заступниця начальника відділу!
Дівчина зашарілася:
– Микито!
– Таню, а що не так? – запитав хлопець. – Ти як і я покинула те, що не любиш, і почала жити так, як сама вирішила. І сама досягла успіху, це ж дуже важливо. Це дуже важливо – самому бути господарем свого життя, а не дозволяти господарювати в ньому іншим!
Злата Павлівна ображено підібгала губи, прийнявши натяки онука на свою адресу. Але Микита це побачив,
– Бабусю, тільки ти не ображайся, я і тобі, і мамі, за все дуже вдячний. Ти ще мною пишатимешся, ось побачиш!
– Мені здається, Микита робить все це нам наперекір, хоче показати себе, зробити все не так, як ми хотіли. Марино, треба щось робити! Адже він так із шкідливості може й одружитися з цією Танею! Уявляєш, наперекір нам одружися і зіпсує собі все життя! Невже ти, Марино, будеш на все це так спокійно дивитися?
І тут Марина не витримала:
– Мамо! Та якби не ти, у Микити був би батько! Я тоді вчинила, як недолуге дівчисько. Дмитро хотів на мені одружитися, але він був із простої родини. А я була під твоїм впливом, мені було всього вісімнадцять! Жалкувала потім про це. Дмитро образився і поїхав, його батька перевели в інше місто. А потім я зрозуміла, що вагітна, але вже було пізно! Нехай Микита сам будує своє життя!
…Микита й Таня одружилися. У них росте маленький син Євген.
Микита став чудовим фахівцем, любить свою роботу і, між іншим, непогано заробляє.
А нещодавно Марина познайомила Злату Павлівну із чоловіком, який зробив їй пропозицію.
Олексій працює простим водієм, але він виявився дуже приємним і ввічливим чоловіком.
На обличчі Злати Павлівни не ворухнувся жоден м’яз, коли вона бажала щастя своїй дочці та Олексію…
…Вночі Злата Павлівна гірко плакала. Згадувала свою юність, батька Мариночки – Євгена, з яким вона майже одразу розлучилася.
Євген так її любив, але її батьки його не прийняли і фактично їх розлучили.
Тепер у їхній дружній родині дві пари молодих – Микита з Тетяною і Марина з Олексієм.
Злата Павлівна більше не вирішує нічого за інших. Тим більше, що останнім часом їй є чим зайнятися – вона захопилася спортивною ходьбою.
Їхній сусід Григорій Васильович, дуже приємний чоловік, складає їй компанію.
І все одно, що він працював колись звичайним механіком в автомайстерні! Хіба ж тільки в цьому щастя?
А онуком Микитою та донькою Мариною Злата Павлівна дуже пишається.
Дуже.
Тому що вони щасливі, а завдяки їм щаслива й сама Злата Павлівна…
