Життєві історії

Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з донькою Мариною накрили у залі гарний стіл, запросили друзів і родичів. Гості всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Та не було головного гостя – онука Злати Павлівни, Микити! – І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася жінка. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося? На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері. Злата Павлівна поспішила до дверей. Марина пішла за нею. Іменинниця відкрила двері й застигла від несподіванки. – Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона

– Набридли ви мені всі, мамо, своїми супер правильними порадами! Я, напевно, взагалі скоро від вас з’їду і квартиру зніму, бо… Бо я скоро одружуся! – Микита схопив куртку і вийшов, гримнувши дверима.

– Микито, стривай, як ти зі мною розмовляєш! Микито! – Марина Євгенівна безсило опустила руки – ну що з ним діється!

Перехідний вік давно позаду, а син знову свариться…

– Маринко, що за шум? Де наш хлопчик, де Микитка? – Злата Павлівна запитливо дивилася на дочку.

Марина була ще досить молода жінка – сорок п’ять через пів року буде.

Але особисте життя у дочки не склалося. Про батька Микити вона ніколи не розповідала, скільки Злата Павлівна її не розпитувала.

У результаті Злата Павлівна і Марина виховували Микиту вдвох, стараючись, щоб відсутність батька не позначилася на ньому негативно.

Він завжди був дуже добрий і слухняний хлопчик. Вступив в інститут на юридичний, як йому бабуся радила.

У бабусі старий друг – юрист, у нього своя юридична консультація.

Бабуся з мамою навіть усе спланували – що Микита закінчить інститут і працюватиме юристом у Степана Аркадійовича. І між собою вони навіть сподівалися, що, можливо, Микиті сподобається донька Степана Аркадійовича – Олена.

От би було чудово їм поріднитися, тоді це був би вже сімейний бізнес!

І тоді за Микиту вони могли б бути спокійними…

Але він одного разу випадково почув усі ці розмови мами та бабусі, та плани, які вони будували на його життя.

І дуже розгнівався.

– Мамо, ви що, хочете з бабусею все життя мною керувати? Ви й так мене змусили на юрфак вступити, хоча я взагалі не хотів! Просто тоді я сам не знав, що хочу, а тепер знаю. І ось що! Я вирішив покинути інститут і піти працювати. Вчитися буду на вечірньому, а працювати піду на завод програмістом – наладчиком верстатів. Там мій друг працює Вітька, ми навчалися разом. Не можу більше сидіти на ваших харчах, я хочу сам себе забезпечувати!

– Наш хлопчик зовсім заплутався! – Злата Павлівна була дуже засмучена, що їхній такий гарний план зійшов нанівець.

– Марино, треба щось робити, треба терміново їхати на цей завод! Які верстати? Адже на Микиту чекає кар’єра юриста!

Але Микита несподівано вперся, куди й поділася його покірність. Зібрав речі та поїхав, зняв житло у борг, під майбутню зарплату…

– Це щось немислиме! – ахнула Злата Павлівна.

Хлопчик виховувався в хорошій обстановці. І те, що він ріс без батька, вони з Мариною компенсували своєю любов’ю та увагою!

Але тепер Микита живе незрозуміло де, працює на заводі та навчається в технікумі!

Це якийсь поганий сон, не інакше!

…Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з Мариною накрили гарний стіл у залі, запросили друзів і родичів.

Всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Але не було головного гостя – Микити.

– І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася Злата Павлівна. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося?

На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері.

Злати Павлівни поспішила до дверей. Марина пішла за нею.

Жінка відкрила двері й застигла від несподіванки.

– Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона.

– Бабусю, мамо, познайомтеся, це Таня, – сказав Микита з порога. – Вона на нашому заводі працює, і вже заступниця начальника відділу!

Дівчина зашарілася:

– Микито!

– Таню, а що не так? – запитав хлопець. – Ти як і я покинула те, що не любиш, і почала жити так, як сама вирішила. І сама досягла успіху, це ж дуже важливо. Це дуже важливо – самому бути господарем свого життя, а не дозволяти господарювати в ньому іншим!

Злата Павлівна ображено підібгала губи, прийнявши натяки онука на свою адресу. Але Микита це побачив,

– Бабусю, тільки ти не ображайся, я і тобі, і мамі, за все дуже вдячний. Ти ще мною пишатимешся, ось побачиш!

– Мені здається, Микита робить все це нам наперекір, хоче показати себе, зробити все не так, як ми хотіли. Марино, треба щось робити! Адже він так із шкідливості може й одружитися з цією Танею! Уявляєш, наперекір нам одружися і зіпсує собі все життя! Невже ти, Марино, будеш на все це так спокійно дивитися?

І тут Марина не витримала:

– Мамо! Та якби не ти, у Микити був би батько! Я тоді вчинила, як недолуге дівчисько. Дмитро хотів на мені одружитися, але він був із простої родини. А я була під твоїм впливом, мені було всього вісімнадцять! Жалкувала потім про це. Дмитро образився і поїхав, його батька перевели в інше місто. А потім я зрозуміла, що вагітна, але вже було пізно! Нехай Микита сам будує своє життя!

…Микита й Таня одружилися. У них росте маленький син Євген.

Микита став чудовим фахівцем, любить свою роботу і, між іншим, непогано заробляє.

А нещодавно Марина познайомила Злату Павлівну із чоловіком, який зробив їй пропозицію.

Олексій працює простим водієм, але він виявився дуже приємним і ввічливим чоловіком.

На обличчі Злати Павлівни не ворухнувся жоден м’яз, коли вона бажала щастя своїй дочці та Олексію…

…Вночі Злата Павлівна гірко плакала. Згадувала свою юність, батька Мариночки – Євгена, з яким вона майже одразу розлучилася.

Євген так її любив, але її батьки його не прийняли і фактично їх розлучили.

Тепер у їхній дружній родині дві пари молодих – Микита з Тетяною і Марина з Олексієм.

Злата Павлівна більше не вирішує нічого за інших. Тим більше, що останнім часом їй є чим зайнятися – вона захопилася спортивною ходьбою.

Їхній сусід Григорій Васильович, дуже приємний чоловік, складає їй компанію.

І все одно, що він працював колись звичайним механіком в автомайстерні! Хіба ж тільки в цьому щастя?

А онуком Микитою та донькою Мариною Злата Павлівна дуже пишається.

Дуже.

Тому що вони щасливі, а завдяки їм щаслива й сама Злата Павлівна…

Вам також має сподобатись...

Галя встала вдосвіта, приготувала сніданок, спакувала своєму чоловікові Сашку їжу з собою, і тільки після цього пішла його будити. – Галиночко, навіщо ж так багато?! – сказав чоловік, побачивши об’ємну сумку. – Ну я поїхав, а ти лягай, доспи ще. Галя закрила двері, прилягла на ліжко й заснула… Раптом пролунав дзвінок у двері. – Хто ж це так рано? – здивовано прокинулася Галя. Вона взула капці й пішла в коридор. Дзвінок пролунав знову. – Та йду я, йду! – жінка відкрила двері. Галя глянула хто ж прийшов і від несподіванки мало не закрила двері назад

Зіна вирішила провідати сина з невісткою. Але попереджати про свій приїзд не стала. – Приїду несподівано! Гляну, як невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати. Вже біля будинку сина Зіна помітила на його балконі випраний одяг. – Ну, молодець невісточка! – сказала вона. З квартири чувся смачний запах пирога з яблуками. – Ох вже ця Марина! Пече улюблений пиріг Сергія! Жінка подзвонила в квартиру. Та невістки вдома не виявилося! – А хто ж тоді прав одяг? – здивовано подумала мати

Світлана вже кілька днів літала, як на крилах. Їй не вірилося, що нарешті це сталося, і вони з Олегом стануть батьками! Минув ще тиждень. Сумнівів бути не могло – вона чекає дитину! Світлана приготувала святкову вечерю і покликала гостей. Жінка весь вечір сиділа в передчутті, як зрадіє її чоловік Олег, коли все дізнається! Олег і гості вже кілька разів питали її, з якого приводу вони тут зібралися? Та Світлана незворушно мовчала… І ось прийшов кур’єр і приніс якогось листа, адресованого Олегу. Олег розкрив конверт і оторопів від побаченого

-Микола, ми правильно йдемо? – запитала Ольга. – Так, це саме та вулиця, – кивнув чоловік. – Тільки номер будинку не знаю. Бабуся виїхала звідси давно. Вона казала, що в них брама дуже помітна була – залізна й на цегляних стовпах. – Глянь! Ось ці ворота? – зупинила його дружина. Раптом з хвіртки виглянула молода жінка. – У мого чоловіка тут бабуся жила, – сказала їй Ольга. Жінка застигла від здивування