Життєві історії

Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з донькою Мариною накрили у залі гарний стіл, запросили друзів і родичів. Гості всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Та не було головного гостя – онука Злати Павлівни, Микити! – І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася жінка. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося? На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері. Злата Павлівна поспішила до дверей. Марина пішла за нею. Іменинниця відкрила двері й застигла від несподіванки. – Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона

– Набридли ви мені всі, мамо, своїми супер правильними порадами! Я, напевно, взагалі скоро від вас з’їду і квартиру зніму, бо… Бо я скоро одружуся! – Микита схопив куртку і вийшов, гримнувши дверима.

– Микито, стривай, як ти зі мною розмовляєш! Микито! – Марина Євгенівна безсило опустила руки – ну що з ним діється!

Перехідний вік давно позаду, а син знову свариться…

– Маринко, що за шум? Де наш хлопчик, де Микитка? – Злата Павлівна запитливо дивилася на дочку.

Марина була ще досить молода жінка – сорок п’ять через пів року буде.

Але особисте життя у дочки не склалося. Про батька Микити вона ніколи не розповідала, скільки Злата Павлівна її не розпитувала.

У результаті Злата Павлівна і Марина виховували Микиту вдвох, стараючись, щоб відсутність батька не позначилася на ньому негативно.

Він завжди був дуже добрий і слухняний хлопчик. Вступив в інститут на юридичний, як йому бабуся радила.

У бабусі старий друг – юрист, у нього своя юридична консультація.

Бабуся з мамою навіть усе спланували – що Микита закінчить інститут і працюватиме юристом у Степана Аркадійовича. І між собою вони навіть сподівалися, що, можливо, Микиті сподобається донька Степана Аркадійовича – Олена.

От би було чудово їм поріднитися, тоді це був би вже сімейний бізнес!

І тоді за Микиту вони могли б бути спокійними…

Але він одного разу випадково почув усі ці розмови мами та бабусі, та плани, які вони будували на його життя.

І дуже розгнівався.

– Мамо, ви що, хочете з бабусею все життя мною керувати? Ви й так мене змусили на юрфак вступити, хоча я взагалі не хотів! Просто тоді я сам не знав, що хочу, а тепер знаю. І ось що! Я вирішив покинути інститут і піти працювати. Вчитися буду на вечірньому, а працювати піду на завод програмістом – наладчиком верстатів. Там мій друг працює Вітька, ми навчалися разом. Не можу більше сидіти на ваших харчах, я хочу сам себе забезпечувати!

– Наш хлопчик зовсім заплутався! – Злата Павлівна була дуже засмучена, що їхній такий гарний план зійшов нанівець.

– Марино, треба щось робити, треба терміново їхати на цей завод! Які верстати? Адже на Микиту чекає кар’єра юриста!

Але Микита несподівано вперся, куди й поділася його покірність. Зібрав речі та поїхав, зняв житло у борг, під майбутню зарплату…

– Це щось немислиме! – ахнула Злата Павлівна.

Хлопчик виховувався в хорошій обстановці. І те, що він ріс без батька, вони з Мариною компенсували своєю любов’ю та увагою!

Але тепер Микита живе незрозуміло де, працює на заводі та навчається в технікумі!

Це якийсь поганий сон, не інакше!

…Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з Мариною накрили гарний стіл у залі, запросили друзів і родичів.

Всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Але не було головного гостя – Микити.

– І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася Злата Павлівна. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося?

На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері.

Злати Павлівни поспішила до дверей. Марина пішла за нею.

Жінка відкрила двері й застигла від несподіванки.

– Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона.

– Бабусю, мамо, познайомтеся, це Таня, – сказав Микита з порога. – Вона на нашому заводі працює, і вже заступниця начальника відділу!

Дівчина зашарілася:

– Микито!

– Таню, а що не так? – запитав хлопець. – Ти як і я покинула те, що не любиш, і почала жити так, як сама вирішила. І сама досягла успіху, це ж дуже важливо. Це дуже важливо – самому бути господарем свого життя, а не дозволяти господарювати в ньому іншим!

Злата Павлівна ображено підібгала губи, прийнявши натяки онука на свою адресу. Але Микита це побачив,

– Бабусю, тільки ти не ображайся, я і тобі, і мамі, за все дуже вдячний. Ти ще мною пишатимешся, ось побачиш!

– Мені здається, Микита робить все це нам наперекір, хоче показати себе, зробити все не так, як ми хотіли. Марино, треба щось робити! Адже він так із шкідливості може й одружитися з цією Танею! Уявляєш, наперекір нам одружися і зіпсує собі все життя! Невже ти, Марино, будеш на все це так спокійно дивитися?

І тут Марина не витримала:

– Мамо! Та якби не ти, у Микити був би батько! Я тоді вчинила, як недолуге дівчисько. Дмитро хотів на мені одружитися, але він був із простої родини. А я була під твоїм впливом, мені було всього вісімнадцять! Жалкувала потім про це. Дмитро образився і поїхав, його батька перевели в інше місто. А потім я зрозуміла, що вагітна, але вже було пізно! Нехай Микита сам будує своє життя!

…Микита й Таня одружилися. У них росте маленький син Євген.

Микита став чудовим фахівцем, любить свою роботу і, між іншим, непогано заробляє.

А нещодавно Марина познайомила Злату Павлівну із чоловіком, який зробив їй пропозицію.

Олексій працює простим водієм, але він виявився дуже приємним і ввічливим чоловіком.

На обличчі Злати Павлівни не ворухнувся жоден м’яз, коли вона бажала щастя своїй дочці та Олексію…

…Вночі Злата Павлівна гірко плакала. Згадувала свою юність, батька Мариночки – Євгена, з яким вона майже одразу розлучилася.

Євген так її любив, але її батьки його не прийняли і фактично їх розлучили.

Тепер у їхній дружній родині дві пари молодих – Микита з Тетяною і Марина з Олексієм.

Злата Павлівна більше не вирішує нічого за інших. Тим більше, що останнім часом їй є чим зайнятися – вона захопилася спортивною ходьбою.

Їхній сусід Григорій Васильович, дуже приємний чоловік, складає їй компанію.

І все одно, що він працював колись звичайним механіком в автомайстерні! Хіба ж тільки в цьому щастя?

А онуком Микитою та донькою Мариною Злата Павлівна дуже пишається.

Дуже.

Тому що вони щасливі, а завдяки їм щаслива й сама Злата Павлівна…

Вам також має сподобатись...

Ольга з самого ранку крутилася на кухні. Аякже ж?! Сьогодні у гості приїде її сестра та брат. До обіду все вже було готово. У дворі зупинилася машина і Ольга з чоловіком кинулися зустрічати гостей. Всі сіли за стіл, перекусили, порозмовляли. – Я зараз голубці розігрію. Коханий допоможеш? – сказала Оля і пішла з чоловіком на кухню. Жінка швидко розігріла голубці, наклала в тарілку і хотіла було віднести на стіл. Ольга підійшла до дверей кімнати, як раптом почула, що брат з сестрою про щось розмовляють. Оля прислухалася до розмови і застигла від почутого

Олег гарненько повечеряв, і, залишивши на столі брудний посуд, подався у вітальню. Він зручно вмостився на дивані з газетою в руках і вирішив поговорити з дружиною Вірою. – Віро, ти віриш у дива? – гукнув Олег дружині. Віра подивилася на брудний посуд, перевела погляд на курочку, яка розморожувалася для того, щоб вона коханому чоловікові могла на завтра обід приготувати, і замислилася над його питанням. – Віро, ти чого мовчиш? Я ж із тобою розмовляю! Ти віриш в чудеса? – повторив своє запитання Олег. – Віро, я з ким розмовляю?! Аж тут сталося несподіване

Марина зайшла на кухню. Вона попила какао з бутербродом і вирішила сьогодні похазяйнувати. Вона налила в маленьку каструльку молока, посолила і трохи підсолодила його й поставила на плиту. – Зварю манну кашу, вона найшвидше готується, – вирішила Марина. Вона стала всипати крупу в гаряче молоко і помішувати його ложкою. – Що ти тут робиш? – раптом почула вона за спиною. Маринка застигла з ложкою в руці

Раїса з чоловіком Дмитром приїхали на дачу. Вони зайшли на подвірʼя й оторопіли від побаченого. На кущі улюблених троянд Раїси не було жодного бутону! – Ох, як так можна? – заплакала Раїса. Дмитро як міг заспокоював дружину. – Так, Раїсо, давай-но, переодягайся, і ми з тобою підемо гуляти, – нарешті сказав він. Вони вийшли з дому, і пішли повз місцевий цвинтар у бік лісу. Раптом Раїса глянула на цвинтар і застигла. – Дмитрику, а що це там таке?! Дивись! – дружина побігла до паркану і хвацько перелізла через нього. Дмитро не розумів, що відбувається