Життєві історії

Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з донькою Мариною накрили у залі гарний стіл, запросили друзів і родичів. Гості всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Та не було головного гостя – онука Злати Павлівни, Микити! – І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася жінка. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося? На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері. Злата Павлівна поспішила до дверей. Марина пішла за нею. Іменинниця відкрила двері й застигла від несподіванки. – Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона

– Набридли ви мені всі, мамо, своїми супер правильними порадами! Я, напевно, взагалі скоро від вас з’їду і квартиру зніму, бо… Бо я скоро одружуся! – Микита схопив куртку і вийшов, гримнувши дверима.

– Микито, стривай, як ти зі мною розмовляєш! Микито! – Марина Євгенівна безсило опустила руки – ну що з ним діється!

Перехідний вік давно позаду, а син знову свариться…

– Маринко, що за шум? Де наш хлопчик, де Микитка? – Злата Павлівна запитливо дивилася на дочку.

Марина була ще досить молода жінка – сорок п’ять через пів року буде.

Але особисте життя у дочки не склалося. Про батька Микити вона ніколи не розповідала, скільки Злата Павлівна її не розпитувала.

У результаті Злата Павлівна і Марина виховували Микиту вдвох, стараючись, щоб відсутність батька не позначилася на ньому негативно.

Він завжди був дуже добрий і слухняний хлопчик. Вступив в інститут на юридичний, як йому бабуся радила.

У бабусі старий друг – юрист, у нього своя юридична консультація.

Бабуся з мамою навіть усе спланували – що Микита закінчить інститут і працюватиме юристом у Степана Аркадійовича. І між собою вони навіть сподівалися, що, можливо, Микиті сподобається донька Степана Аркадійовича – Олена.

От би було чудово їм поріднитися, тоді це був би вже сімейний бізнес!

І тоді за Микиту вони могли б бути спокійними…

Але він одного разу випадково почув усі ці розмови мами та бабусі, та плани, які вони будували на його життя.

І дуже розгнівався.

– Мамо, ви що, хочете з бабусею все життя мною керувати? Ви й так мене змусили на юрфак вступити, хоча я взагалі не хотів! Просто тоді я сам не знав, що хочу, а тепер знаю. І ось що! Я вирішив покинути інститут і піти працювати. Вчитися буду на вечірньому, а працювати піду на завод програмістом – наладчиком верстатів. Там мій друг працює Вітька, ми навчалися разом. Не можу більше сидіти на ваших харчах, я хочу сам себе забезпечувати!

– Наш хлопчик зовсім заплутався! – Злата Павлівна була дуже засмучена, що їхній такий гарний план зійшов нанівець.

– Марино, треба щось робити, треба терміново їхати на цей завод! Які верстати? Адже на Микиту чекає кар’єра юриста!

Але Микита несподівано вперся, куди й поділася його покірність. Зібрав речі та поїхав, зняв житло у борг, під майбутню зарплату…

– Це щось немислиме! – ахнула Злата Павлівна.

Хлопчик виховувався в хорошій обстановці. І те, що він ріс без батька, вони з Мариною компенсували своєю любов’ю та увагою!

Але тепер Микита живе незрозуміло де, працює на заводі та навчається в технікумі!

Це якийсь поганий сон, не інакше!

…Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з Мариною накрили гарний стіл у залі, запросили друзів і родичів.

Всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Але не було головного гостя – Микити.

– І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася Злата Павлівна. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося?

На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері.

Злати Павлівни поспішила до дверей. Марина пішла за нею.

Жінка відкрила двері й застигла від несподіванки.

– Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона.

– Бабусю, мамо, познайомтеся, це Таня, – сказав Микита з порога. – Вона на нашому заводі працює, і вже заступниця начальника відділу!

Дівчина зашарілася:

– Микито!

– Таню, а що не так? – запитав хлопець. – Ти як і я покинула те, що не любиш, і почала жити так, як сама вирішила. І сама досягла успіху, це ж дуже важливо. Це дуже важливо – самому бути господарем свого життя, а не дозволяти господарювати в ньому іншим!

Злата Павлівна ображено підібгала губи, прийнявши натяки онука на свою адресу. Але Микита це побачив,

– Бабусю, тільки ти не ображайся, я і тобі, і мамі, за все дуже вдячний. Ти ще мною пишатимешся, ось побачиш!

– Мені здається, Микита робить все це нам наперекір, хоче показати себе, зробити все не так, як ми хотіли. Марино, треба щось робити! Адже він так із шкідливості може й одружитися з цією Танею! Уявляєш, наперекір нам одружися і зіпсує собі все життя! Невже ти, Марино, будеш на все це так спокійно дивитися?

І тут Марина не витримала:

– Мамо! Та якби не ти, у Микити був би батько! Я тоді вчинила, як недолуге дівчисько. Дмитро хотів на мені одружитися, але він був із простої родини. А я була під твоїм впливом, мені було всього вісімнадцять! Жалкувала потім про це. Дмитро образився і поїхав, його батька перевели в інше місто. А потім я зрозуміла, що вагітна, але вже було пізно! Нехай Микита сам будує своє життя!

…Микита й Таня одружилися. У них росте маленький син Євген.

Микита став чудовим фахівцем, любить свою роботу і, між іншим, непогано заробляє.

А нещодавно Марина познайомила Злату Павлівну із чоловіком, який зробив їй пропозицію.

Олексій працює простим водієм, але він виявився дуже приємним і ввічливим чоловіком.

На обличчі Злати Павлівни не ворухнувся жоден м’яз, коли вона бажала щастя своїй дочці та Олексію…

…Вночі Злата Павлівна гірко плакала. Згадувала свою юність, батька Мариночки – Євгена, з яким вона майже одразу розлучилася.

Євген так її любив, але її батьки його не прийняли і фактично їх розлучили.

Тепер у їхній дружній родині дві пари молодих – Микита з Тетяною і Марина з Олексієм.

Злата Павлівна більше не вирішує нічого за інших. Тим більше, що останнім часом їй є чим зайнятися – вона захопилася спортивною ходьбою.

Їхній сусід Григорій Васильович, дуже приємний чоловік, складає їй компанію.

І все одно, що він працював колись звичайним механіком в автомайстерні! Хіба ж тільки в цьому щастя?

А онуком Микитою та донькою Мариною Злата Павлівна дуже пишається.

Дуже.

Тому що вони щасливі, а завдяки їм щаслива й сама Злата Павлівна…

Вам також має сподобатись...

Максим повернувся з роботи додому. В коридорі його зустріла засмучена дружина. – Щось сталося? – запитав він у Яни. – Це ти мені скажи! – вигукнула дружина. – Ти про що? – не зрозумів Максим. – Кого ти приводив у нашу квартиру за моєї відсутності? – поставивши руки в боки, ображено запитала Яна. – Нікого, – збентежено запереживав чоловік. – Тоді що це? – Яна взяла чоловіка за руку і повела на кухню. Максим з Яною зайшли на кухню, чоловік глянув на стіл і застиг від побаченого

– Моєму Володі від мене вже нічого не потрібно, – тихо сказала Олена подрузі. – Я вже починаю думати, що він десь гуляє… – Та годі тобі, Оленко! – підтримала її Оля. – Просто у вас криза в стосунках! Олена тільки знизала плечима… Одного дня Олені довелося затриматись на роботі. Їй не вдавалося зробити звіт, який зранку треба було покласти на стіл начальника. Була вже майже дев’ята вечора, коли Олена врешті-решт вимкнула комп’ютер і зібралася додому. – Вас підвезти? – раптом з темряви почувся голос. Олена голосно скрикнула, бо була впевнена, що в офісі нікого більше немає. З темряви хтось вийшов

Жанна прибирала в квартирі, коли подзвонила свекруха. – Нам треба поговорити! – серйозним тоном вимовила Дарина Олексіївна. – За годину чекай! Дівчина здивувалася дзвінку, оскільки особливого контакту зі свекрухою не підтримувала. Жанна накрила на стіл, свекруха прийшла за годину, як і обіцяла. – Чаю? – люб’язно запропонувала Жанна. – Я не за цим сюди прийшла! – холодно процідила свекруха. – Хотіла дізнатися, скільки ти ще наглітимеш? – Ви про що? – не зрозуміла Жанна. – Не прикидайся! Я не дозволю тобі використовувати мого сина! – вигукнула свекруха. – Та про що ви? – Жанна здивовано дивилася на Дарину Олексіївну, не розуміючи, що відбувається

Микита повернувся додому з роботи. В коридорі він побачив дружину, яка стояла при параді: у сукні, із зачіскою. – Ми кудись ідемо? – поцікавився чоловік. – Так! – кивнула Катя. – Ми їдемо в театр! Наші батьки нас запросили на виставу. Микита швидко зібрався, подружжя викликало таксі і вирушили до театру. Через півгодини Микита та Катя були на місці. – О, а ось і наші батьки, – Катя помітила, як з машини вийшов її батько, її мати… І мати Микити. Раптом, Катя глянула на свекруху і… заціпеніла від побаченого