Головне бути живим, а решту можна змінювати.
Які мудрі слова!
І ось тепер це саме змінювання треба було випробувати на собі красуні й розумниці Зої, яка вже помилилася в першому заміжжі.
Ну, ось за кого може вийти заміж гарна й розумна дівчина?!
Одразу ясно: тільки за красивого і розумного молодого чоловіка! І ні за кого іншого!
Так, щоб був їй під стать. Щоб милувалися на вулиці і оберталися на них.
Щоб було не соромно виставити фото у соцмережах і похвалитися перед подругами: а це ми – у весільній подорожі. Як вам мій? Правда, гарний?
І з задоволенням побачити в очах подруг неприкриту заздрість…
Все це дуже приємно. Але вродливий чоловік подобатиметься всім: він же ж – вродливий…
І його на кожному кроці чатуватимуть спокуси. Тому що у світі дуже багато красивих жінок, окрім його дружини.
Так, і обов’язково хтось приверне його увагу. Ну, а там і до зради недалеко: бо ж гарний чоловік – чоловік, який гуляє! – так завжди казала старенька бабуся Зої.
– Накликала лихо, стара! – галасувала дівчина, яка застала чоловіка з найкращою подругою. – Це все ти винувата! Думки матеріальні!
– Схаменися, дочко! – намагалася привести її до тями мама, дивлячись на бабусю. – Вона в чому винна? Ти б на свою Лізу і Вадима галасувала – ось, хто, справді, завинив!
Тоді Зоя, яка повернулася невчасно додому, застала картину – її чоловік… В обіймах подруги… На їхньому ліжку.
Від несподіванки в неї пересохло в горлі – може, здалося? Але це їй не здалося.
Приголомшена Зоя постояла трохи в дверях. Першою її помітила Ліза і верескнула.
Ну, а потім все стало відбуватися за класикою жанру:
– Люба, це не те, що ти подумала! – почав Вадим.
– Не те? А що?!
Але Зоя не стала з’ясовувати стосунки. Тим більше, що і слів слушних теж не було: одні емоції.
Зоя вийшла на вулицю і сіла на лавку біля під’їзду. Невдовзі повз неї пробігла, не дивлячись в очі, Ліза.
Дівчина сиділа, дивлячись в одну точку: так от, як виявляється, буває! Добре, вона була б якоюсь недолугою, негарною, не такою… Тоді зрада була б хоч якось зрозуміла.
Але зрадити їй, красуні й розумниці, з цією ніякою Лізою, до якої вона Вадима ніколи навіть не ревнувала?
Та й до кого там ревнувати?! Виявилося, що було до кого…
Вадим дзвонив, не перестаючи. Але дівчина скидала дзвінки. Та й що він міг сказати? Тільки збрехати, бо те, що сталося, трактувалося абсолютно однозначно.
Коли перші емоції від побаченого пройшли, Зоя потихеньку пішла до батьків, які жили неподалік.
Саме пішла, а не поїхала, щоб трохи охолонути. А прийшовши додому, почала сваритися до ні в чому не винної баби Марії.
Їх розлучили, хоч Вадим інтенсивно намагався помиритися. І багато хто б пробачив чоловіка, який оступився: – Ну переплутав! Але більше – ні-ні! Навіть дивитись у бік жінок не буду!
Але Зоя стояла на своєму, хоч їм давали час на примирення: шкода було розлучати таку прекрасну пару.
– Ну, все – тепер жодних красенів! – сказала собі дівчина, вийшовши із ЗАГСу. Бабуся була права!
Сумний Вадим, який вийшов слідом, не втрачав надії повернути свою кохану, запропонував разом пообідати, але був різко і несподівано відправлений за відомою адресою.
Коротше, Зоя стала вільною жінкою.
Через місяць вона познайомилася з Миколою. І коли привела його додому представити батькам, усі були злегка здивовані: кавалер виявився, м’яко кажучи, не дуже гарний.
Так, не гарний, але якось породисто не гарний, чи що. І міг бути зарахований до тих, кого називають некрасивими красенями.
Так бувають негарні артисти й артистки, в основі зовнішності яких лежить як би внутрішнє благородство.
Таких людей часто називають харизматичними. А чоловіків ще й брутальними. Так, Миколу можна було б назвати брутальним, якби він не мав проблеми з ногою, колись був втрапив у халепу на машині.
Так, і що? Зате вже його точно ніхто не відведе! І зраджувати він не стане: кому він потрібний?
А в комплекті з ногою йшла розкішна тростина: такий собі Шерлок Холмс… До речі, кавалер з верхнього одягу волів вдягати пальто.
– Ну-ну, – багатозначно сказав тато після його відходу.
– З лиця воду не пити, – обережно додала бабуся, яка бачила нареченого внучки тільки одну мить.
– Тепер задоволені? – поцікавилась Зоя.
– А нам що? Це ти маєш бути задоволена! – сказала мама, якій дуже подобався Вадим.
Доводилося всім пояснювати, що вона знайшла у ньому.
І це виявилося зовсім непросто. Тому що особливих здобутків у чоловіка не було.
– А чому ти тоді з ним? – дивувалися подружки, знайомі з Вадимом. – Може, багатій? Чи дуже розумний? Ну, зізнавайся!
А зізнаватися не було в чому. Так, на всі запитання у Зої була одна відповідь: ні!
Тому що нічого такого новий кавалер не мав: він не мав великих доходів, як і величезного інтелекту.
І була нога…
Жодних особливих почуттів красива Зоя до кавалера не відчувала. Хоча чимось невловимим він таки дівчину притягував.
Все відбувалося, як би, на зло всім.
Але, в принципі, на фоні один одного обоє вигравали. Із Зоєю все було ясно.
Але й Микола на фоні гарної супутниці набував якоїсь значущості: про чоловіка ж судять по жінці поруч із ним. А поряд із Миколою була розкішна панянка.
Значить, у ньому було дещо: не дарма ж така красуня вибрала собі його!
– Навіщо, дочко? – поцікавилася мама. – Ти ж його не любиш!
– Все одно, – байдуже відповіла Зоя. – Я вже якось любила, і нічого хорошого з цього не вийшло! Може зараз вийде?
– Ну-ну, – багатозначно сказав тато свою улюблену фразу. – Подивимося!
– Дивись, не прогадай! – вставила свої «п’ять копійок» бабуся.
І Зоя переїхала до Миколи: він запропонував пожити у нього. Чоловік працював на віддаленні і мав доволі непоганий дохід.
І в них усе було гаразд. Дівчина навіть поміняла за власний кошт машину і видала кавалеру доручення на користування. Щоправда, спільних фото з викладанням у соцмережі вже чомусь не було.
Може тому, що щастя любить тишу. А може, для цього була якась інша причина.
А потім сталося те що сталося.
Зоя приїхала в гараж забрати деякі інструменти. Ще здалеку вона побачила, що двері в гараж відкриті і там стоїть її машина.
Зоя підійшла ближче. В машині явно хтось був!
Вона придивилася хто там такий і раптом тихенько розсміялася від побаченого.
Там був її Микола з якоюсь жінкою!
Цього разу враженою Зоя не була. Вона трохи постояла, дивлячись на машину.
День був недільний і нікого поряд не було, а потім вона постукала у вікно і сказала:
– Приїхали, кінцева, виходьте!
– Люба, це не те, що ти думаєш! – пролунало з прочиненого вікна.
Десь вона вже це чула…
Жінка швидко пішла.
– Господи, чому ж так не щастить? – сумно думала гарна Зоя, дивлячись на Миколу, який метушливо вдягав штани, навіщось вийшовши з машини…
А потім вона сіла в машину й поїхала на мийку – добре, що авто було оформлене на неї.
І згодом, захопивши речі, поїхала до батьків. А бідний Микола добрався додому тільки до вечора, хоча гараж був не так далеко – він похапцем забув у машині свою тростину…
– Ну, а цей у чому завинив? – запитав тато, побачивши дочку з валізою.
– Ти не повіриш, тату, але він теж мені зрадив! – зізналася з досадою Зоя.
Вона вже починала думати, що вона якась не така. Вже два мужики зрадили їй – красуні й розумниці. І це було не випадковістю, а закономірністю!
– Та ти що?! – ахнув батько. – Невже? А цей – з ким?!
– З якоюсь жінкою, я не придивлялася!
– Ну що, онука, знову на ті ж самі граблі? – єхидно сказала бабуся.
– Ох, бабусю, так! Цих граблів, виявляється, розкидано купа – тільки встигай відскакувати.
– Так, повно, – погодилася старенька. – Обов’язково щось трапиться!
– Невже всі мужики такі? Нізащо не повірю! Тато наш не такий! Так, тату? Скажи ж щось із цього приводу!
– Ну-ну, – глибокодумно сказав своє улюблене слово тато і хмикнув.
Цікаво, що він мав на увазі?
Так, а тростину Зоя, звичайно ж, повернула! Хоча, чесно кажучи, у дівчини було бажання просто її викинути.
Як там кажуть: жінці для зради потрібна причина, а чоловікові достатньо збігу обставин.
А ще, зрада – це не помилка, це – вибір.
Ви вже зробили свій вибір, кавалери. І, швидше за все, ви про це ще пошкодуєте. Однозначно!
Ну а Зоя ще довго була сама. Не вірила вона більше чоловікам.
Але якось вона познайомилася з таким собі Дмитром. Чоловік не був ні красенем, ні негарним – звичайний здоровий мужик.
А ще у Дмитра виявилося була велика родина, купа сестер братів, племінників. І він був вдівцем і мав дочку.
Зоя одразу сказала, що заміж не піде, і розповіла причину.
Дмитро наполягати не став. А через два роки якось так вийшло, що вони таки одружилися.
Дмитро виявився хорошим і вірним чоловіком. Ну принаймні поки що…
