Історії жінок

Юля поверталася додому на таксі. З роботи вона взяла два важкі пакети з паперами. Водій зупинив машину біля її під’їзду. – Господи, який дощ на вулиці! – промовив чоловік. – А ви бачу ще й з пакетами важкими. Зараз допоможу… Юля не встигла нічого відповісти, як чоловік вийшов з машини і, відкривши дверцята, взяв пакети. – Нужбо, ходімо! – гукнув він. – Ллє, як з відра! Я, до речі, Славко… Водій допоміг Юлі дотягнути пакети до квартири. Вони стали перед дверима. Юля глянула на Славка і раптом розсміялася! Чоловік не розумів, що відбувається

Андрій впізнав Юлю одразу, хоча не бачилися вони давно, років із десять.

Вона була так само гарна, тільки в очах сум. Одягнена як завжди з голочки: дорогий офісний костюм, шовкова блузка, елегантні туфлі на підборах.

– Привіт, – сказав Андрій, підійшовши до дівчини.

Юля зраділа так, що він і не очікував. Швидко обмінялися інформацією, чи давно він повернувся до їхнього міста, де й ким працюють і які плани на вечір.

Вирішили провести його удвох, згадати студентські роки, посидіти у кафе.

Питання про статус з’ясували одразу: обидвоє вільні. Сівши за столик і замовивши легку вечерю, розмовляли.

– Я лікар, працюю у столиці в приватній клініці, – почав розмову Андрій.

– А я менеджерка в турагентстві. Усього в житті досягла сама, хоча мене завжди дуже підтримувала мама. Ти пам’ятаєш її?

Андрій пам’ятав. І от начебто б і нічого особливого чи неправильного в словах Юлі «підтримувала мама» не було.

Навпаки, цілком нормальна ситуація, але йому чомусь здалося, що тут якась проблема.

Далі Юлія поділилася, що їй уже світить місце заступниці директора, на роботі її цінують та поважають.

Та й узагалі, все в неї добре. Тільки от незаміжня і не була ніколи.

Андрій запитливо підвів брову, і Юля пояснила причину своєї самотності: спочатку навчання, потім кар’єра, мама, купівля квартири.

– І ось тепер начебто все є, а… А час втрачено, – невесело підсумувала вона.

Андрій зауважив, що у кожному її реченні, звучало слово мама.

– А батько як?

Виявилося, що батько людина зайнята, весь у роз’їздах, і всім у сім’ї завжди керує саме мама.

Від його очей не вислизнуло її сум’яття. Юлія ніби не наважувалася продовжити розмову і намагалася перевести стрілки на нього.

Андрій розповів про те, що у нього є наречена, що зустрічаються вони другий рік, він збирається зробити їй пропозицію, сподівається на згоду.

– Давай про тебе детальніше, – сказав він нарешті. – Щось тебе турбує. Може зможу допомогти, – усміхнувся він підбадьорливо.

І Юля, трохи подумавши, вирішила відкритися для свого старого приятеля. Він почув історію, через яку самодостатня жінка втратила спокій та стійку рівновагу в житті.

– Я завжди ставилася до чоловіків дуже добре та позитивно, Андрію. І в мене було в житті два серйозні романи, ну не рахуючи студентських, про них ти пам’ятаєш.

Він кивнув головою. Юля завжди мала успіх у чоловіків, але поводилася дуже пристойно.

Навчалися вони у різних закладах, але товаришували зі школи.

– З першим чоловіком я розлучилася, тому що він поїхав працювати за кордон, а я відмовилася з двох причин: не знала мови і не хотіла залишити маму.

– Знову мама, – майнуло в Андрія в голові, а вголос він запитав: – Ну, вона ж не одна, з батьком. А мова діло наживне. Ти не любила його?

Юля непевно знизала плечима і продовжила:

– З другим, Олегом, я зустрічалася цілий рік, ми навіть двічі з’їздили разом у відпустку за путівками від моєї фірми. Я все чекала на пропозиції руки і серця, особливо після другої поїздки. Але тут… Загалом, я дізналася, що він одружений, Андрію.

Обличчя Юлі спохмурніло, було видно, що їй неприємно згадувати про це. І все-таки вона закінчила розповідь:

– Після цього я довго ні з ким не зустрічалася. А мама на мене сварилася, що я так легко поступилася своїм чоловіком. Вона сама з’ясувала, що дітей у Олега із дружиною немає і не буде. Сам він, до речі, обіймає дуже солідну посаду, при грошах і з великими перспективами.

– А навіщо вона все це з’ясовувала? – не втримався від запитання Андрій.

– Ну, мама така людина, – ніяково відповіла Юлія. – Їй потрібний солідний зять, щоб вона за мене була спокійна.

– І як? Є успіхи у пошуках солідного? – спитав Андрій обережно.

І тут почув чергову історію, після якої він зрозумів, що без допомоги, Юлі не обійтися…

…Якось дощового вечора вона поверталася додому на таксі.

З собою вона взяла два величезні і важкі пакети з паперами.

Юля хотіла посидіти ввечері за комп’ютером і розібратися з роботою.

Водій зупинив машину біля її під’їзду. Він глянув к вікно, а потім на Юлю.

– Господи, який дощ на вулиці! – промовив чоловік. – А ви бачу ще й з пакетами важкими. Зараз допоможу.

Юля не встигла нічого відповісти, як чоловік вийшов х машини і відкривши задні дверцята взяв пакети.

– Нужбо, ходімо! – гукнув чоловік. – Ллє, як з відра! Я, до речі, Славко…

Водій допоміг Юлі дотягнути пакети до дверей, але при цьому весь промок, оскільки парасольку над ним тримати було не дуже зручно.

Дорогою вони розмовляли. Чоловік виявився веселим, дотепним і дуже привабливим.

Вони стали перед дверима в квартиру. Юля глянула на Славка і раптом розсміялася!

Чоловік не розумів, що відбувається.

– Та ви весь мокрий, – сказала дівчина. – Вибачте, мене ваша зачіска кудлата насмішила. Заходьте, погрієтеся!

Юля й сама не чекала від себе такої спритності: взяла та й запросила хлопця до себе, щоб випити гарячого чаю і трохи обсохнути.

Він не відмовився. І ось тепер у них любов, справжнісінька любов!

– Ти знаєш, він незвичайний чоловік. Ерудит, розумник, характер чудовий. Із цим чоловіком я ожила! Руки золоті, засклив мені лоджію, поміняв усю сантехніку. Допомагає абсолютно в усьому…

– Та тобі просто пощастило, як я дивлюся, – щиро зауважив Андрій, але Юля зробила незадоволене обличчя і відповіла:

– Якби…

Андрій уже не сумнівався, що почує слово «мама» і не помилився.

Звичайно ж, Юлина мама була руками і ногами проти такого зятя для своєї любої доньки!

– Вона вважає, що Славко на моє житло ласий, хоч у нього свій дім. Від батьків лишився. Він його весь відремонтував, цілий котедж вийшов. І він усе життя працював. На жаль, вчитися йому було ніколи. Батьки дуже слабі були, спочатку тато, потім мама пішла… І Славко працював, щоб їх лікувати й утримувати.

І його годують його золоті руки. Здається, він може буквально все!

– То чому ж мама проти, якщо ви такі щасливі, Юлю? – запитав Андрій.

– Каже, що він мене використовує, ніхто за нього такого не піде, за простолюдина. А мені потрібний солідний чоловік, такий, як мій попередній. Що я ганьблю сім’ю.

Андрій оторопів. Той обманщик, що морочить голову її доньці цілий рік, підходить їй більше, аніж молодий, енергійний, вільний і цілком забезпечений чоловік, який любить її дочку?

Але ж мова навіть не про неї. Не мамі ж з ним жити, зрештою!

Він спробував вгамувати свої емоції, що вирували і обурювалися в душі і сказав так:

– Юля, ти робиш непоправну помилку. Хіба можна відмовлятися від любові для мами, сама подумай?!

Але вона лише знизала плечима і невесело посміхнулася, сказавши при цьому, що з мамою сваритися не збирається.

– Так і взагалі. Мені пора, Андрію, – сказала вона нарешті, і він дав їй свою візитку зі словами:

– Дзвони, якщо що. Або приїдь, якщо потрібна буде допомога…

…Юля передзвонила йому приблизно через пів року. Голосок звучав дзвінко і радісно. Все склалося добре, завдяки її коханому.

Він сам вирішив ситуацію. Знайшов можливість поговорити з Юлиною мамою і повідомив:

– Я хочу зробити пропозицію вашій дочці, але було б непогано, якби ви з чоловіком відвідали мій дім. Дозвольте запросити вас?

Мама несподівано погодилася, хоча в душі мала намір дати відсіч цьому недолугому мужику.

Але він проявив себе таким гостинним господарем!

Вони з батьком здивувалися тому, в яких умовах він живе і тому, що все в хаті зроблено його руками.

– Я дуже люблю вашу дочку, – сказав він за чудово накритим столом, а батько з матір’ю подивилися на Юлю.

– І я його люблю, – впевнено сказала вона.

І тепер у них весілля через місяць. Мама нарешті змирилася з вибором доньки, тим більше, що майбутній зять обіцяв відремонтувати їхню дачу.

– Андрію, приїжджайте зі своєю нареченою, – запросила Юля, і він не відмовився, заповажавши в глибині душі її майбутнього чоловіка.

– Молодець, хлопець! – подумав він. – Кращого підходу до норовливої майбутньої тещі і не знайти!

Щасливі шлюби, кажуть, відбуваються на небесах. А може вони народжуються там, де люди справді кохають одне одного?

Надміру турботливі матусі не мають заважати дочкам стати щасливими. Треба шанувати їхній вибір!

Вам також має сподобатись...

Марія поверталася додому. Жінка увійшла до під’їзду, ковзнула поглядом по поштових скриньках, її скринька була повна. Марія відкрила скриньку, серед рекламних листівок виднівся лист. – Хто зараз листи пише? Телефони є. – подумала Марія. Увійшовши до квартири, Марія пройшла на кухню, взяла в руки конверт. Марія прочитала листа і застигла. По щоках потекли сльози, вона плакала і не могла заспокоїтись

Михайло прокинувся від того, що його хтось будив. Він знехотя відкрив очі і сонно позіхаючи повернув голову. Біля ліжка стояла його дружина Ольга з його ж телефоном в руках… – Олю, що сталося?! – здивовано запитав він. – Третя година ночі… Ти чого не спиш? – А мені не спалося, – єхидно сказала Ольга. – Я все знаю. Я все прочитала. Твої речі зібрані. Квартира ця моя. Вставай і йди звідси. Михайло дивився на дружину й не розумів, що відбувається

Валерія була одружена з Олегом близько десяти років. Перші декілька років були найщасливішими, а потім, з народженням дітей, все стало стрімко змінюватися. Чоловік раптом перестав надавати їй знаки уваги, став повертатися додому в «веселому» стані, хоча до цього взагалі за ним такого не помічалося. Валерія вирішила не закривати очі на поведінку чоловіка, не прощати та подала на розлучення. Але жінка навіть уявити не могла, до чого приведе її рішення розлучитися з чоловіком

Таксі приїхало швидко. Оксана сіла в автомобіль. – Вам, потрібно встигнути на літак? Вилітаєте? – усміхнувся водій. – Зустрічаю, – Оксана нервово зітхнула. – А кого зустрічаєте? – запитав водій. – Та так… – Знайомого? Чи хлопця? – Чоловіка. – Чоловіка? Треба ж. Ви що, довго не бачились? – Хлопець здивовано озирнувся. – Угу. – І скільки, як не секрет? – Довго. Він від мене пішов рівно рік тому, – раптом відповіла Оксана