Зінаїда Степанівна підібгавши губи, спостерігала, як чоловік її дочки вправно вправлявся інструментами.
Ще кілька помахів і теплиця була готова.
– І як це у нього виходить, думала жінка, адже начебто ніхто його не вчив, батька рано не стало, а мати… Прости Господи…
– Мамо, приймайте роботу! Все зроблено у найкращому вигляді!
– Не знаю, в якому вигляді було зроблено, але у мого Мишка теплиця набагато краще б вийшла. Хоча, що з тебе взяти…
Олег давно звик до такого відношення. І ніби свого часу до Світланки красиво залицявся, все квіти дарував, дрібнички всілякі, на відпочинок разом їздили, а яке весілля зіграли пишне, але все одно не міг догодити тещі.
Заради того, щоб у його Світланки було весілля мрії, Олег навіть пів року безвилазно стирчав на заробітках. Спочатку після весілля, звичайно, було важко, жили в тещі, але потім він назбирав трохи, взяли кредит, і тепер у них велика простора квартира, нові меблі та багато чого ще, про що мріє кожна жінка.
І начебто Олег старався для сім’ї, але все одно тещі догодити не міг.
Все їй було не так, і шпалери могли б вибрати інші, і меблі світліші, та й взагалі, її дочка могла б знайти кращий варіант, а не сироту без роду.
От і зараз, коли парник був зібраний так, що й причепитися не було до чого, Зінаїда Степанівна знову знайшла причину, щоб кпинити, як вона вважала недбалого зятя.
– Ну, що робітнику, іди пити чай. Хоч був би хтось інший на моєму місці, він би тобі замість чаю…
Олег уже не чув, що чекало, будь кого іншого на місці Зінаїди Степанівни, він завжди вважав за краще пропускати такі слова повз вуха, за що його і любила дружина.
Світлана щоразу так йому й казала, коли вони поверталися від матері до міста.
– Олежику, який ти в мене молодець! За вихідні жодного разу з мамою не посварився, хоч міг. Янгольський у тебе терпець…
А ось Мишка дружина і кілька годин не могла всидіти у мами в гостях, ось тому вони до неї ні ногою.
– Я все розумію, Світланко. Не бери в голову. Літня вона людина, їй уваги не вистачає, дітки виросли, а бажання виховувати нікуди не зникло. Може, ми їй подаруємо онуків? Нехай спрямовує свою енергію у мирне русло.
– Олеже, знову ти завів цю розмову? Ти ж розумієш, як мені неприємно це чути.
Олег, звичайно, розумів дружину, але завжди мріяв про спадкоємця або спадкоємицю. Скільки грошей було витрачено на її процедури, скільки літератури було прочитано.
Ось і зараз не встиг Олег увійти на кухню, де теща вже накрила стіл до вечірнього чаювання, як він знову почув слова про те, що Світланка могла б знайти когось кращого, мабуть, і дітки давно були б.
Бо зв’язалася з таким…
Світлана, не витримавши слів матері, вискочила з-за столу. Їй було соромно перед чоловіком, що він повинен був терпіти всі ці висловлювання заради неї, але найбільше їй було прикро за те, що по-справжньому швидше за все винною була вона, адже в Олега на відміну від неї все було в нормі.
– Ну, навіщо ви так мамо? Невже вам не шкода дочку?
– Не мамкай! Ти мені не син, і взагалі мусиш дякувати мені, що я дозволила своїй донечці вийти заміж за такого, як ти!
Олег похитав головою, розумів суперечка, була недоречна, і найкращим рішенням було заспокоїти дружину і відвезти її звідси подалі.
Усю дорогу Світлана проплакала, і Олегу навіть доводилося кілька разів повертати на узбіччя, щоб заспокоїти дружину.
– Ти мене вибач, Світланко, але я вважаю, що нам не потрібно більше туди їздити.
– Добре… Олеже, обіцяй, що не кинеш мене. Обіцяй, що навіть якщо я не зможу тобі народити, ти не розлучишся зі мною.
– Дівчинко моя, що ти таке говориш? Як не зможеш народити? Ти обов’язково народиш і не одного, а кілька. У нас буде багато дітей.
– А раптом…
– А якщо не вийде, то всиновимо, чи вдочеримо когось. І взагалі, я вважаю, що більше ми думаємо про це і переживаємо, тим сильніше ми віддаляємось від нашої мрії.
– Як це?
– Я днями їду на роботу, і щоб ти не сумувала одна, я купив тобі путівку у Єгипет.
– В Єгипет?
– Так, ти ж завжди мріяла там побувати.
– Мріяла, але як я поїду туди одна?
– А ти не одна поїдеш, з тобою поїдуть твої подруги, Таня й Марина.
– Як це ти влаштував? Ти й їм путівки купив?
– Та ні. Я просто зустрів їх у турфірмі, вони якраз вибирали тур, ну я їм і пояснив що до чого. Ти б бачила їхні очі, коли вони дізналися, що ти полетиш разом із ними.
– Дякую тобі, коханий! І пробач ще раз за маму…
– Не бери в голову, вона це не зі зла…
…І ось настав день, коли Олег провів свою дружину до Єгипту, а сам поїхав на роботу.
Час пролетів швидко, і через кілька тижнів Світлана, засмагла і задоволена, повернулася додому.
Після того, як з роботи приїхав Олег, було вирішено влаштувати свято вдома. І ось усі гості були в зборі, святкове гуляння було в самому розпалі, і тут Зінаїда Степанівна не витримавши, знову вирішила покпинити зятя.
– Олеже, а твій парник все. Говорила ж я Світлані, що невмілий ти, не вірила вона мені. Тільки гроші перевела… Довелося замовляти новий.
– І як ваш новий парник поживає, мамо?
– Не повіриш, все просто чудовий! Там такий майстер приїжджав, такий гарний, дбайливий, він мені і парник встановив, і ще по дому дещо відремонтував. Мрія, а не чоловік! Жаль Світланки тоді не було, я б їх познайомила.
– Мамо, а нічого що я одружена?
– Ой, не городи нісенітниць! Зараз цю справу можна виправити, вас швидко розлучать, тим більше, що у вас немає дітей.
– Мамо, хоч мені й неприємно це казати. Та, хай пробачить мене Бог, йди і більше ніколи не приїжджай до нас! І взагалі забудь, що в тебе є дочка!
З того часу Олег і Світлана зажили спокійніше, не потрібно було щотижня їздити за місто, щоб у черговий раз вислуховувати моралі та чергові звинувачення Зінаїди Степанівни.
Жінка теж причаїлася на деякий час, і виношувала черговий план, як розлучити свою недолугу дочку з недбайливим зятем.
І така можливість їй незабаром надалася. Світлана вже кілька днів літала, як на крилах. Від хвилювання вона вже кілька разів робила тест, і щоразу він виявлявся позитивним. Їй не вірилося, що нарешті це відбулося, і вони з Олегом нарешті стануть батьками, хоча може це лише сон?
І ось, нарешті, минув ще тиждень, сумнівів бути не могло, вона чекає на дитину.
Приготувавши святкову вечерю та покликавши з цієї нагоди гостей, Світлана сиділа в передчутті того, як зрадіє чоловік, дізнавшись новину про її вагітність.
І хоч і чоловік, і гості вже кілька разів питали її, з якого приводу вони тут зібралися, Світлана стійко мовчала. І ось прийшов кур’єр і приніс листа, адресованого Олегу.
Олег розкрив конверт і оторопів. Там був тест із двома смужками, і знімок УЗД.
Щастю не було межі, і навіть Зінаїда Степанівна змінила гнів на милість і в які віки обійняла Олега і привітала його. Але його щастя було недовгим.
Щоразу, коли вона приїжджала до них, або вони приїжджали до неї на дачу, Зінаїда Степанівна намагалася пожартувати з зятя.
– Зятю, а тобі не здається дивним, що у вас дітей не було, а як поїхала Світланка у Єгипет, то одразу ж і завагітніла?
– А що тут дивного? Відпочила, розвіялася і заспокоїлася, от і вийшло все у нас. Усі слабості, як відомо від нервів. А там не було нікого поряд, хто міг би їй ці нерви зіпсувати.
Зінаїда Степанівна натяк зрозуміла, і вирішила не відставати від зятя, а ще підколоти його.
– А я ось думаю, що це все-таки якийсь іноземець. Ти тільки уяви: спекотні ночі, зірки, вона і він…
– Вам би романи писати, Зінаїдо Степанівно, та й не надумайте жартувати про це біля доньки, вона може на вас образитися.
Коли Світлана народила, приводів для сумнівів побільшало. Новонароджений був чорнявим, з чорними очима.
– Ну що я казала? А ти не вірив! Дитина точно не твоя! Ох, Світлано, ох, молодець!
І тут Олег засумнівався, а раптом теща має рацію, і його син не його зовсім.
Тепер щоразу беручи дитину на руки, він уважно вдивлявся, і все більше переконувався, що маленький Ігор не його син.
Поговоривши з дружиною і розповівши їй про його підозри, він поставив Світлані умову: або вони роблять тест, або…
– Ти мені не віриш? Як ти взагалі міг про це подумати?
– Так думаю не тільки я, твоя мати сама мені цим тицяє постійно.
– Добре, тест так тест, мені боятися нема чого, а тобі має бути соромно за це.
І ось заповітний конверт у них у руках, а там… Олег не міг повірити своїм очам, значить, права була теща, коли казала, що дитина не його.
А Світлана теж молодець, поїхала відпочивати і тут же завела роман на стороні.
Напевно, це й на краще, тепер Зінаїда Степанівна заспокоїться, збулася її давня мрія розлучити Світлану з ним.
Світлана вже місяць жила у матері, вона не могла зрозуміти, як таке взагалі могло статися, що Олег не є батьком її дитини.
Вона навіть у думках не могла зрадити йому, не те що в реальному житті, але все одно з результатами аналізів не посперечаєшся.
Олег подав на розлучення, і чекала на судовий розгляд, де вона мала виправдовуватися у своїй невинності.
Їй було соромно і водночас неприємно, що кохана людина їй не вірить. Не повірив їй і суддя, але чомусь направив їх на повторні аналізи.
Цього разу тест зробили вони обидва, і яке було здивування Світлани, коли вона дізналася, що її син не зовсім її. Як це взагалі могло статися? Що за нісенітниця? І де тоді її дитина?
У цей розгляд втрутилися служби, вони швидко з’ясували, що в день, коли народжувала Світлана, було багато породіль, і цілком можливо, що дітей могли просто переплутати.
Та й Світлані дитину відразу ж після пологів не дали, а принесли тільки наступного дня, коли вона отямилась. І знову пошуки, і знову аналізи, і ось нарешті Світлана тримала в руках своє дитя.
Про розлучення вони більше не думали, всі їхні думки були тільки про сина. Медперсонал отримав відповідно до закону, а Зінаїда Степанівна намагалася більше не втручатися в життя молодих. Хоча її ні-ні, та підмивало це зробити.
– Зінаїдо Степанівно, ви не уявляєте, як я вас люблю!
– З чого б це? Ти гульнув, чи що?
– Ні, ви ж знаєте, що я не гульбаню. Просто, якби не ви, то ми б і прожили в незнанні, і наша дитина зростала б десь далеко від нас, а так…
– Я теж хотіла тобі сказати… Ти пробач мені за все… Той парник, що ти робив, він стоїть і навіть не ворухнеться, я набрехала тобі про майстра. Все хотіла тобі досадити, вважала тебе не парою моєї дочки… Пробач мене стару, думала я, що Світланка після розлучення зі мною жити стане, зовсім нудно мені одній… Не врахувала я одного, що не про себе треба думати, а про щастя своїх дітей. Краще за тебе зятя на світі немає і бути не може. Ти пробачиш мені, Олежику?
– Пробачу, тільки я маю одну умову.
– Говори, все виконаю! Я обіцяю! Тільки пробач мені!
– Переїжджайте до нас. У нас місця багато, та й дитині з бабусею буде веселіше.
Світлана вийшла з кімнати, і побачила, як дві її рідні люди стоять, обійнявшись посеред кухні.
Невже сталося, і мама нарешті прийняла її вибір, чи це все ж таки тимчасове перемир’я?
Хоча якась зараз різниця? Головне вони разом, вони щасливі, а далі як складеться життя час покаже.
