Коли Олена заявила, що вона хоче переїхати на квартиру до свого коханого чоловіка, то мати прийняла її слова погано.
– Жодного співмешкання я не потерплю! – обурилася вона. – Жити разом будете тільки після весілля!
Олена знала вдачу своєї матері, тому сперечатися з нею не стала. Але вже наступного дня цією розмовою вона поділилася з Микитою.
І він тут же без роздумів зробив їй пропозицію руки та серця.
Олена прийняла його пропозицію із захопленням.
Микита був на цілих десять років старший за Олену, але вони дивилися один на одного закоханими очима, не помічаючи цієї різниці у віці.
Відразу після весілля молодята розмістилися у квартирі, яку Микита придбав пів року тому.
Сам Микита зізнався, що він у цій квартирі ще майже не жив.
– Щоб я тут робив без тебе, заявив він. – Готувати я не вмію, та й до прибирання душа особливо не лежить.
Олена поряд із коханою людиною почувала себе найщасливішою людиною на світі, і в ту хвилину не надала цим словам жодного значення.
Спочатку вона літала по квартирі на крилах кохання. По дорозі з роботи Олена забігала в супермаркет, щоб запастися всім необхідним для приготування вечері.
Потрапивши додому, вона одразу ставала біля плити.
Тим часом чоловік сидів за екраном монітора.
Повечерявши, чоловік продовжував свій відпочинок обійнявшись з пультом від телевізора на дивані.
А Олену ще чекало миття посуду, прання білизни. Адже чоловік любив щоранку одягати чисту пропрасовану сорочку.
Все прибирання квартири теж було на плечах Олени.
Повертаючись з роботи додому майже одночасно з чоловіком, Олені теж хотілося відпочити. Ось тільки часу на відпочинок у неї не лишалося.
Спочатку вона трималася за рахунок щастя, яке охопило її після весілля. Але згодом радість зійшла нанівець.
До Олени прийшло усвідомлення того, що вона виконує роль служниці в чоловіка. Так, зовсім іншого чекала вона від сімейного життя…
І ось одного разу Олена спробувала поговорити зі своїм чоловіком про рівні обов’язки в сім’ї.
Але Микита якось здивовано глянув на неї. Адже у своєї матері він жив так само, як і зараз, не обтяжуючи себе домашніми турботами.
І при цьому рідна мати жодним словом не дорікнула йому в неробстві.
Зрозумівши, що від розмов толку немає, Олена перейшла до рішучіших дій. Ні, ні, вона ще не розлюбила свого чоловіка, для неї він був, як і раніше, дорогий. І тим більше вона не мала в думках розлучатися з ним.
Просто вона хотіла привчити свого чоловіка до спільного ведення домашнього господарства. При цьому Олена розраховувала, що вона, як і раніше, стоятиме біля плити і готуватиме їжу на двох.
А ось посуд після вечері цілком міг би помити й чоловік. Та й із прибиранням квартири він міг би надати їй допомогу. Саме так міркувала Олена.
Але як, не образивши, змусити його виконувати ці обов’язки, вона не знала. Та з чогось треба було починати…
Тепер Олена намагалася пообідати в їдальні на роботі. А на вечерю та сніданок вирішила обмежитися бутербродами.
Чоловік, не побачивши колишнього достатку на столі, почав обурюватись. Та й на роботу тепер він був змушений йти у непрасованій сорочці. В Олени нарешті з’явився час посидіти за комп’ютером.
Таку зміну у поведінці дружини Микита розцінив як нахабство. Марно намагався пробудити «совість» у своєї дружини. Тепер вона вже його не чула…
Настав той день, коли Микита, зібравши свої речі, повернувся до своєї матері.
У глибині душі Олена ще сподівалася, що чоловік повернеться до неї. Але до справи приєдналася мати Микити…
…Якось Олена прийшла з роботи раніше. Вона підійшла до дверей у квартиру й оторопіла! Двері були привідкриті…
Олена обережно прочинила двері і зайшла в коридор. На підлозі вона побачила жіночі туфлі, а на пуфику була теж жіноча сумочка.
Олена насторожено прислухалась. На кухні явно хтось був. Олена поклала свою сумку і швидко попрямувала туди.
Вона зайшла на кухню й оторопіла!
– Що ви тут робите?! – тільки й сказала вона.
На кухні була її свекруха. Вона відкрила холодильник і щось там уважно роздивлялася…
– А-а-а, ось і наша хазяйка прийшла, – єхидно почала жінка. – Ти що це таке виробляєш?! Чого мого синочка не годуєш?!
Вона почала сваритися на Олену. За її словами, Олена виявилася поганою хазяйкою і ледаркою, яких світ не бачив.
– Як же ж не пощастило моєму синочку, треба ж було йому потрапити в руки до такої ледачої! – голосила вона.
Наприкінці свого гнівного монологу мати Микити зажадала від Олени, щоб та негайно забиралася з цієї квартири.
Коли Олена з речами повернулася додому, рідна мати почала шукати причину розбіжностей.
На що Олена відповіла:
– Мамо, а от, якби я пожила з Микитою, хоча б пару місяців до весілля, я б, напевно, не вийшла б за нього заміж!
У відповідь мати лише розвела руками.
– Значить правильно ти все зробила, доню, – сказала вона, обійнявши Олену. – Нема чого життя собі з такими мужиками, прости Господи, псувати…
