Життєві історії

Настя закрутила роман з Анатолієм. Мова пішла вже про весілля. – Познайомила б ти мене зі своїм нареченим, – казала мама Насті. – Я б стіл накрила, смачненьке б щось приготувала. – Ага, мабуть оту шоколадну ковбаску, як раніше готували! – посміхнулась Настя. – У тебе ж он все яке старомодне навкруги… І все ж таки Настя розповіла Анатолію про мамине запрошення. – Але хочу тебе попередити, обстановка у нас там в квартирі дивна, – сказала вона нареченому. Анатолій застиг від здивування

Настя жила удвох із мамою в маленькій суміжній двокімнатній квартирці.

Кімната Насті була дальньою, і щоб у неї потрапити, треба було проходити через мамину кімнату з жахливою обстановкою.

Мама ніби застрягла десь у минулому столітті і ні в яку не хотіла змінювати свій інтер’єр: два килими на стіні та громіздка «стінка» на півкімнати з розставленим кришталем.

Коли Настя була ще маленькою, вона не звертала на це уваги, тим більше була жива бабуся – затята прихильниця такого дизайну.

Але бабусі не стало, Настя підросла і на всі її прохання змінити вінтажний інтер’єр мати відмовляла.

– Ти зовсім, чи що? Це так затишно!

– Мамо, це негарно і старомодно, особливо ці килими на стінах, пилозбірник та й годі! А стінка ця величезна? Пів кімнати захаращує.

– Зате всі речі у ньому!

– Кришталь у ньому, яким ніхто не користується. Чи багато у нас гостей буває? Сервіз для чаювання, який просто для прикраси, хоча прикрасою його не назвеш. Викинути все це барахло.

Мама ображалася, але й сервіз і кришталь стояли в громіздкій стіні. Іноді в шафках тільки витиралася пилюка, і вся ця «краса» розставлялася знову на свої місця.

Насті ледь не соромно було привести друзів до своєї кімнати, адже мамина прохідна – просто жахлива, ніби у минуле століття потрапляєш.

– Вінтажно, – посміювалимь подружки, і Настя густо червоніла.

Вже після закінчення школи вона спеціально пішла вчитися на дизайнерку інтер’єру, щоб переконати матір змінити обстановку, хоч Насті і так цікава була ця професія.

Але мама говорила одну лише фразу:

– Вийдеш заміж, підеш жити до чоловіка, ось там і командуй, а тут я головна господиня. А заміжжя справді було не за горами: у Насті почався роман із Анатолієм, хорошим хлопцем трохи за 30 років.

Він багато заробляв, мав свою квартиру-студію та машину.

Саме Настя допомогла йому у дизайні інтер’єру, коли квартира була тільки куплена. Дедалі частіше Настя почала зникати в Анатолія, ночуючи в його квартирі, навіть заговорили про весілля.

– Познайомила б ти мене зі своїм нареченим, – казала мама. – Я б стіл накрила, смачненького чогось приготувала.

– Ага, шоколадну ковбаску зі своїх вісімдесятих!

– А що це ідея! Адже смачний десерт, незвичайний.

– Мамо, ти що – смієшся? Як я його в цю квартиру приведу? Подумає ще що я швець без чобіт – успішна дизайнерка із кришталем у шафці. Поміняй інтер’єр!

І все ж таки Настя розповіла Анатолію про мамине запрошення.

– Але хочу тебе попередити, обстановка у нас там дивна.

Анатолій застиг від здивування.

– Ну в бідності ж ніхто не винен, – знизав плечима Анатолій. – Це не страшно!

– Та яка бідність? Мама в мене головна бухгалтерка на великому підприємстві, але гроші вона в банку збирає, незрозуміло навіщо, краще б нові меблі собі купила. Розумієш, там все як у минулому, така квартира як у 80-ті, мені завжди було соромно навіть друзів до неї привести, а мама нічого міняти не хоче.

– Ух ти! – усміхнувся Анатолій. – Хотів би я на таке подивитись! Я правда не дуже пам’ятаю ті часи, ще зовсім маленький був, але це було якось затишно, чи що.

– Тьху ти! – розсердилася Настя. – Ти як мама моя говориш. І взагалі – вона в мене дивна жінка, ніби у тих роках застрягла: слухає диско, дивиться індійські фільми плаче над нісенітницями.

– Тим більше, це цікаво! Коли поїдемо знайомитись? Я будь-коли готовий!

– Так, але тільки ти намагатимешся переконати мою маму в тому, щоб вона змінила інтер’єр.

Був призначений день, коли Настя й Анатолій приїхали до маминої квартири для знайомства майбутнього зятя з майбутньою тещею.

Хлопець, як заворожений, ходив по кімнаті і розглядав кожну деталь, захоплюючись побаченим. Він відкривав шафки, крутив у руках кришталеві келихи, дивлячись як вони виблискують при денному світлі й ахав і охав.

– Подобається? – запитувала його майбутня теща.

– Дуже! Це ж ретро! Так гарно! І взагалі дуже у вас затишно, мені подобається!

Мама з викликом подивилася на дочку, мовляв – ну що, умилася зі своїм новим дизайном? Зятю подобається!

Настя ж метала на нареченого гнівні погляди, він же обіцяв переконати матір у протилежному!

Сіли за стіл. На десерт було подано ту саму шоколадну ковбаску, про яку Настя згадувала з іронією.

– Господи, як же смачно! – вигукнув Толік.

– Дякую! – зніяковіло відповіла мама

 – Це просто дивовижно! Щоб обстановка за столом була веселішою, мама увімкнула своє диско. Настя почервоніла – вона чудово знала, що Толік любить сучасну музику.

– О чудово! – сказав Толік. – Я також люблю диско!

На подив Насті, Толік навіть розповів деякі подробиці з біографії зірок минулого століття, чим викликав захоплення тещі.

– Ну, треба ж, – вона сплеснула руками. – Навіть я про це не знала. А ви цікавитеся індійським кінематографом? Я дуже його люблю!

– А як же ж! Це ж класика!

– О, так! Це класика! А хочете, зараз ми з вами подивимося якийсь хороший індійський фільм, навіть не з класики, а щось сучасне?

– На жаль, нам пора, – сказав Толік. – Багато справ, але наступного разу – обов’язково подивимося.

Коли вже молоді їхали додому, Настя здивовано дивилася на Толіка, який був за кермом. Мовчали. Але перша не витримала Настя:

– Звідки такі знання – і в музиці, і у фільмах? Ти ж таке терпіти не можеш!

– Ну, дещо я пам’ятаю з раннього дитинства, правда дуже неясно. Але загалом – я підготувався до знайомства з тещею, поповнив знання через інтернет. Я хотів сподобатися твоїй мамі.

– Значить, ти їй все брехав?!

– Чому брехав? Просто пішов на маленьку хитрість, знайшов із нею спільну мову.

– А навіщо ти брехав їй про цей безглуздий інтер’єр? Ти ж бачив, що це негарно та немодно!

– Ключове слово тут – немодно. Але і мода не завжди прекрасна. Так, інтер’єр не модний, але затишний! М’які килими, блиск кришталю – хіба це не гарно? І взагалі – мама так живе, оскільки їй подобається, не можна її переконувати, інакше вона вийде із зони комфорту.

Помовчали. Кожен думав про щось своє.

– Ну а що, якщо нам зробити інтер’єр у стилі ретро? – усміхнувшись, запропонував Толік.

– Ну вже ні! – похитала головою Настя. – Інакше я вийду із зони комфорту…

Вам також має сподобатись...

Надія готувала вечерю, як раптом на столі задзвенів телефон. – Мамо, я дуже заслабла, – почула Надія голос доньки в слухавці. Жінка ахнула і аж присіла на стільчик. – Донечко моя! Господи, Марійко, що з тобою? – Не можу по телефону говорити, – тихо сказала донька. – Доню, приїжджай додому, поговоримо, – сказала Надія. – Добре, мамо, – донька поклала слухавку. Надія ледь дочекалася вечора

– Мамо, ми з Максимом подали заяву, – сказала Антоніні її дочка Світлана. – Через два місяці весілля! Майбутній зять одразу не сподобався Антоніні. – Не пара він тобі! – все говорила вона доньці… Настав день весілля. Дали слово нареченому. Той підвівся і виголосив промову. – А ще я вирішив зробити весільний подарунок моїй коханій Світланці! – раптом сказав Максим. Він простягнув нареченій якусь коробочку. Світлана відкрила її і дістала ключики. – Це що? – здивовано запитала вона. – Це ключі від подарунка, він на вулиці, – сказав Максим. Гості вибігли на ґанок ресторану. – Боже мій! – Антоніна застигла від побаченого

Люба варила на кухні борщ, коли у двері постукали. Жінка відкрила двері і побачила на порозі якусь незнайомку. – Доброго дня! – суворо вимовила жінка похилого віку, оглянувши її з ніг до голови. – Ви живете разом із Михайлом? Люба, якщо не помиляюсь? – Так це я! – підтвердила Люба. – Михайло говорив, що ви маєте мені щось передати, – раптом сказала гостя. – Михайло повинен вам щось передати? – перепитала Люба. – Ні, саме ви, – уточнила незнайомка. – Вибачте, але я вас не розумію! Ви про що взагалі говорите? – Люба здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Того дня Світлана прокинулася рано, приготувала сніданок, зібрала доньку до школи. – Підвезеш мене до роботи? – запитала вона в чоловіка, коли він допивав каву на кухні. – Так, – кивнув він. Чоловік відвіз Світлану на роботу, і поцілувавши дружину у щічку, також поїхав працювати. Коли чоловік повернувся додому, Світлана вже була вдома. – Я вдома! – гукнув він з коридору, знімаючи взуття. Дружина вийла до нього на зустріч, вона була якась дивна. – Я йду від тебе! Нам треба розлучитися! – раптом сказала Світлана. – Як йдеш? Чому? – чоловік здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи