Життєві історії

Наталя Петрівна накрила стіл і почала чакати гостей. У двері подзвонил. – Ну нарешті! – зраділа жінка, побачивши на порозі сина Вадима з невісткою та синочком Андрійком. Всі сіли за стіл. – Сину, глянь на Андрійка, як він мружиться, ну копія тебе! – сказала Наталя, граючись з онуком. – Всі це помічають, – відповів Вадим. – А ще, Яно, дякую тобі за той договір, – раптом сказала свекруха. – Що за договір? Перший раз чую! – не зрозумів чоловік. – Та це наш з Яною секрет, – єхидно посміхнулася Наталя. Вадим здивовано дивився на маму та дружину, не розуміючи, що відбувається

– Наталя Петрівно, привіт. Це Яна, ваша майбутня невістка. Хочу зустрітись, поговорити. Коли і де вам буде зручно?

Наталя Петрівна напружилася, особливо після слів – майбутня невістка. Що це за такі новини? Вадим не казав, що збирається одружитися з нею.

– Здрастуйте, Яна. Сьогодні о 18 годині в мене вдома, чекаю.

“Цікаво, про що вона хоче поговорити? Невже вагітна? Ну, звичайно. Спеціально завагітніла, щоб Вадим одружився з нею, знаємо, проходили.

Ну ось про що він думає? Не рівня вона нам. Не те що Вадим. Архітектор з великим майбутнім. Своя квартира, машина, гарний, розумний. Завидний наречений. Будь-яка була б щаслива, але ні, вибрав цю дівчинку…”

Наталя Петрівна навела лад у квартирі, сходила до магазину. На душі було неспокійно.

Яну вона бачила кілька разів, і одразу ж її не злюбила, ще з першої зустрічі. Вадим приводив її до неї знайомитись, потім просто чай попити, поспілкуватися. І щоразу Наталя Петрівна говорила йому після зустрічі все, що думає про цю дівчину.

– Сину, а що інших немає? Чому саме вона? Що в ній гарного? Непоказна, худенька, маленька. Ось в наш час чоловікам подобалися зовсім інші дівчата! І взагалі, не пара вона тобі!

– Мамо, люблю її, і для мене вона найпрекрасніша! І готує вона божественно! Борщ просто смакота!

Від цих слів стало особливо прикро. Раніше він завжди хвалив їжу матері, а тепер та прекрасна дівчина готує божественні борщі.

Яна прийшла точно у призначений час. Принесла з собою тістечка – кошики з білковим кремом. Наталя Петрівна їх любила. “От же хитра, підлещуватися до мене вирішила”…

– Наталю Петрівно, не ходитиму довколо. Вадим зробив пропозицію, і я прийняла її. Він чекає на підходящий момент, щоб сказати вам про це. Переживає, що погано сприймете цю новину.

– Звичайно, люба! Чому ж мені радіти?

– Я хочу укласти з вами договір. Вислухайте мене, будь ласка.

Я знаю, що ви виховували одна Вадима. Заміж вийшли бо завагітніли, щасливого сімейного життя не вийшло. Чоловік пішов від вас. Мене теж мама ростила одна, тата не стало у молодому віці. Тому я знаю, як це рости в неповній сім’ї.

Ви всю душу та любов вклали у сина. Величезне вам дякую. Він дуже вихований, добрий, чуйний. Це ваша нагорода. Вам є ким пишатися.

Наталя Петрівна схвально закивала головою. Що є те є. Це лише її заслуга, що син виріс таким.

Яна продовжила.

– Ви мрієте, щоб син одружився з красивою, успішною, багатою дівчиною. І тут з’являюсь я. Маленька, непоказна, з простої сім’ї. Зарплата не найвища. Невдала партія для сина. На ваш погляд. Зараз ви розгублені, не знаєте, що робити, як відмовити сина від шлюбу зі мною, га?

Наталя Петрівна знизала плечима та кивнула. Саме так.

– Дивіться, що може вийти. Вадим вас не послухає однозначно. Він налаштований рішуче. Ви почнете переконувати його. У результаті, ви посваритеся. На весілля, звичайно, не прийдете. Ще б. Син вас не послухався. Так?

– Так, все так і буде.

– Ви всім розповідатимете, який поганий син, ви стільки всього зробили для нього і ось вона, подяка. Хтось вас пошкодує, хтось посміхнеться.

Тим часом ми з ним будемо щасливо жити. Ви будете ображено ігнорувати нас. Я народжу дитину, Вадим, природно, вас повідомить про це. Але ви вперто відмовитеся побачити онука чи онучку. Ви ж не визнаєте наш шлюб, і, відповідно, нашої дитини.

Моя мама няньчитиметься з улюбленим онуком, гулятиме з ним, розповідатиме казки, балуватиме. І вона буде найулюбленішою бабусею на світі.

У цей час, ви будете самотньо сидіти у своїй квартирі, дивитися телевізор і ображатися, що життя так склалося, що ви одне, нікому непотрібна.

У свята вам буде особливо сумно та самотньо. Усі люди із сім’ями святкують, а ви знову одна. Образа не даватиме спокою. Здоров’я стане неважливим, в палату покладуть.

До інших приходитимуть відвідувати, а до вас тільки сусідка, та подруга прийде. З сином та його поганою дружиною ви ж не хочете спілкуватися.

У результаті, ви проживете життя одна, так і не дізнавшись, як ріс ваш онук, ніхто не назве вас бабуся, не буде кому привітати вас з Днем народження. І це буде ваш вибір.

Або, може бути, все по-іншому. Після того, як я піду, ви ретельно все обміркуєте. І, як розумна і любляча мати, приймете вибір сина, адже якщо він мене полюбив, значить було за що.

Знаєте, не така вже я й погана. У колективі мене люблять і цінують, мама – душі в мені не чує, я порядна людина. Буду гарною дружиною та мамою. І, головне, я люблю вашого сина, а він любить мене.

Коли Вадим скаже, що має намір одружитися, ви похвалите його, скажіть, що приймаєте його вибір. Розумію, що любов до мене у вас може не прокинутися, але хоча б просте людське ставлення та тактовність виявляйте, цього буде достатньо.

У мене теж немає до вас теплих почуттів, але я готова змінити ставлення.

На весіллі ми посадимо вас на почесне місце. Ви будете милуватися сином і трошки мною. Коли я народжу дитину, ви завжди будете бажаним гостем. У нашої дитини буде дві люблячі бабусі, і це чудово.

Я ніколи слова поганого не скажу на вашу адресу, а ви на мою.

У нас з вами є одна спільна справа – зробити Вадима щасливим. Тож давайте співпрацювати. Обміркуйте все і зателефонуйте мені, щоб я знала, до чого готуватися. Дякую за чай, Наталю Петрівно, всього доброго!

Після того, як Яна пішла, Наталя Петрівна сіла у крісло біля вікна, і замислилась. Адже вона права! Саме так все й було і буде!

І справді, що з того, що їй не подобається майбутня невістка. Жити синові з нею. Ну, сваритиметься вона, переконуватиме сина – і що з того? Він засмутиться, звичайно, але все одно одружується. Адже вона бачила, як світяться у сина очі, коли він дивиться на Яну. Якщо навіть борщ матері вже не такий смачний йому здається…

Що виграє вона у результаті? Та нічого. Буде одна зі своєю образою та переживаннями, поки інша бабуся няньчить онука чи онучку. Адже вона теж хоче. А не зможе. Якщо… Ні, не буде цього, якщо…

– Алло, Яна… Я згодна на твій договір. Не хочу потім сама сидіти і сумувати, хочу дружити та спілкуватися з сином, а значить і з тобою доведеться. І онука мені давати у вихідні будете, гаразд? І ще. Що ти там такого до борщу додаєш, що Вадим так любить його?

Яна засміялася

– Наталю Петрівно, ваш борщ анітрохи не гірший, запевняю. Але секрет відкрию, справа у спеціях. Я рада, що ви погодилися на мій договір, від цього всім буде найкраще. Вадим мав рацію, коли казав, що ви розумна і любляча мама!

Пройшло три роки

– Вадиме, синку, глянь на Андрійка, як він мружиться, ну копія тебе! Який же славний хлопчик, я така рада, що в мене є внук! А ще, Яна, дякую тобі за той договір. Ти мала рацію…

– Що за договір такий? Перший раз чую!

– Та так, Вадиме, у нас свої секретики з Яною…

Наталя Петрівна перезирнулася з невісткою і змовницько підморгнула, а та підморгнула у відповідь.

Вам також має сподобатись...

Валя святкувала день народження. – Щоб обов’язково була на моєму святі! – запрошувала вона свою подругу Риту. Рита зайшла до Валі. Її бабуся вже сервірувала стіл, а Валя все ще поралась на кухні. – Та у вас тут бенкет! – усміхнулася Рита. – Допомогти? – Ні, ти сідай. Будеш мене оцінювати, – відповіла Валя. – Я маю всім показати, чому мене навчили в кулінарному! Дівчата сіли за столом серед рідні Валі. Гості куштували салати, закуски. І ось Валя принесла до столу на таці якусь страву накриту високим баранчиком. Вона відкрила кришку і всі ахнули від несподіванки

Лариса поверталася з роботи додому, зайшла в магазин купила продуктів. – Так, треба ще Галині Федорівні хліба купити, – згадала жінка про сусідку. Лариса швидко справилася з покупками і вирушила до Галини Федорівни. Старенька сиділа сумна, дивилася у вікно, як раптом сказала: – Не стане мене скоро, Ларисо. – Не вигадуйте! Ви ще до ста доживете! – спробувала Лариса відволікти її від поганих думок. – Слухай мене! Хочу я тобі зробити один подарунок. Простецький, але ти бережи його як зіницю ока! – несподівано сказала сусідка і простягла якийсь пакуночок. Лариса відкрила його, роздивилася і застигла від здивування

Михайло з дружиною Ритою поїхали в село на оглядини будинку. Вони хотіли купити собі хату. По дорозі їм трапився місцевий старенький, який зголосився показати дорогу. – Туди, – показав пальцем дідусь на один з сільських будинків. Вони всі зайшли в ту хату. Літня господиня сиділа на стільці біля столу і щось вʼязала. – Хто там ще прийшов? – запитала вона. – Я, – відповів дідусь. – Зустрічай-но, Ганно, гостей! – Яких ще гостей? – невдоволено перепитала господиня. – А ти сама глянь! – сказав дід і увімкнув світло. Михайло, як глянув на стіни хати, то так і оторопів від побаченого

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого