Життєві історії

Ліда мила посуд на кухні, коли у двері подзвонили. – Коханий, відкрий! – гукнула вона до чоловіка. Михайло вийшов у коридор, відкрив двері. – Лідо, тут тебе питають, – сказав Михайло, зайшовши на кухню. – Мене? – Ліда вийшла до коридору. – Ні, це не до мене, напевно помилилися. Закрий двері. На порозі стояв чоловік. Вона хотіла вже йти, але він раптом заговорив. – Лідо, дочко. Вислухай мене, – раптом сказав «гість». – У тебе є батько? А чому він не був на нашому весіллі? – Михайло здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Ліда пам’ятала розлучення своїх батьків. Було навіть не сумно, було неприємно. Батько оголосив, що має коханку. Почав збирати речі, а потім раптом різко передумав і виставив їх із мамою. Мама навіть не встигла схаменутися, як опинилася за дверима разом із Лідою без ключів. Ліді тоді було вісім років. Мама плакала, стукала, але батько виніс їхні речі, замкнув двері і пішов, не звертаючи на них уваги. Мама нарешті взяла сумку, стареньку валізу і пішла. Ліда тихо пленталася за нею. Іти було недалеко. Бабуся Ліди жила за два квартали.

У неї вони й почали жити. Тамара працювала, після роботи чекала на чоловіка. Умовляла його. Але все було марно.

Бабуся тихо витирала сльози, дивлячись на її переживання.

– Доню, перестань. У тебе ж Лідочка. Ти зовсім забула про неї. Прокинься. Не треба так за ним бігати. У тебе все ще буде.

Тамара прийшла в себе, але не від слів матері. З її колегою сталося так само, як і з нею. Дивитись на це збоку було неприємно. Невже і я так виглядаю, подумала Тамара, який сором. А мамі як? А Лідочці? З того часу Тамара, як то кажуть, взялася за розум. Перше, що вона зробила, – подала на аліменти. Розлучення вже було, нехай утримує дитину, це його обов’язок. Колишній чоловік Олександр, приходив до Тамари з розбірками, але бабуся просто викликала дільничого. Більше з ним жодних розбірок не було.

Платив за рішенням суду, але потім просто звільнився та гроші перестали надходити. Організував бізнес. А на кого його оформити, щоб колишня і донька рота не відкривали і в гаманець не лізли. Окрім батька кандидатури не знайшов. Він брав кредити, а батько мав бізнес. Хоча все це тільки на папері, але рано чи пізно і цьому приходить кінець. Батька Олександра не стало разом із дружиною.

Олександр не знав, що робити. Спадкоємець він не єдиний. Має трьох сестер. Бізнес та все майно довелося продати та ділити на всіх. Ніхто не слухав Олександра, що все це його, а батько був лише на паперах господарем. Залишився Олександр із великими кредитами, грошей від спадщини забракло навіть половини. Співмешканка від нього пішла. Вона звикла жити ні в чому не відмовляючи собі, а тут такий облом. Та й син її вже виріс і навчився на гроші Олександра. Щоб погасити всі борги, Олександр продав велику квартиру та купив маленьку на околиці у старому будинку. Починати новий бізнес нема на що. Довелося шукати роботу.

Тамара та Ліда так і жили у бабусі. Тамара забула про існування колись коханого чоловіка. Батька Ліда теж не згадувала. За всі роки він так і не приходив до неї. Тамара стала добрим фахівцем і добре заробляла. Вона хотіла купити свою квартиру, але її мати відмовила. Квартира є і не маленька. А гроші стануть у нагоді Ліді. І знадобилися. Ліда ще у школі мріяла про свою справу. Маленька кондитерська відкрилася поряд із їхнім будинком. Ліда господиня. Звичайно, з усім допомогла мама, і навіть бабуся. Потім була друга та третя.

Ліда вийшла заміж. Найбільше вона переживала розлучення. Вона навіть уявляла себе у цій ситуації. Адже її мати теж дуже любила чоловіка. Назвати його батьком Ліда не могла. Коли вона його бачила? Років скільки минуло? Близько двадцяти. Вона його й не знає.

– Лідо, тут тебе питають, – сказав Михайло, відчинивши двері.

– Мене? – Ліда вийшла до коридору. – Ні, це не до мене, напевно помилилися. Закрий двері.

На порозі стояв чоловік. Вона хотіла вже йти, але він раптом заговорив.

– Лідо, дочко. Вислухай мене.

– У тебе є батько? – Запитав здивований Михайло. – А чому він не був на нашому весіллі?

– У мене немає батька.

– Як немає, а я! – Раптом різко сказав чоловік.

– Ти став батьком чужій дитині, а мене виставив. Виставив разом із мамою. А їх привів до себе. Ти думаєш, я нічого не пам’ятаю? Я пам’ятаю все, до твого єдиного слова. Як ти ображав маму, як сварився на мене. Пам’ятаєш своє улюблене слово – нахлібниця. Я давно не нахлібниця. Дуже давно. Чи багато аліментів ти заплатив? У тебе борг досі висить. Чи прийшов ти його повернути? Так знай – я не потребую.

Батько стояв мовчки. Він не думав, що Ліда це все пам’ятає. Але вона все розповідала та розповідала. Все в найменших подробицях. Вона не була тиха, як її мати. Вона говорила сміливо, різко. А він прийшов попросити про допомогу. Жити в будинку без зручностей йому набридло. Хотілося краще, але можливостей не було. Він дізнався, що дочка має прибутковий бізнес. Знову хотів свій. Навіть план склав і згоден був все оформити на дочку. Адже більше в нього немає нікого. Тільки були потрібні гроші. Але після всіх слів доньки просити навіть не став.

– Вибач, вибачте, – тихо сказав він.

– Ви не ходіть сюди більше. Не треба мою дружину засмучувати.

Ліда пішла до кімнати, а Михайло зачинив двері.

– Тепер ти все знаєш про моє життя. Я про нього згадувати не хочу. Він нас давно викинув зі свого життя. Добре, що діти в бабусі. Не чули всього. Він не вартий бути дідом.

– Не переживай. У нас все буде добре. Я ніколи з тобою не розлучуся. Ніколи. Ти чудова. Ти сильна. Ти найкраща. А діда їм і одного вистачить. Натомість бабусі три.

Вам також має сподобатись...

Максим повернувся з роботи додому. В коридорі його зустріла засмучена дружина. – Щось сталося? – запитав він у Яни. – Це ти мені скажи! – вигукнула дружина. – Ти про що? – не зрозумів Максим. – Кого ти приводив у нашу квартиру за моєї відсутності? – поставивши руки в боки, ображено запитала Яна. – Нікого, – збентежено запереживав чоловік. – Тоді що це? – Яна взяла чоловіка за руку і повела на кухню. Максим з Яною зайшли на кухню, чоловік глянув на стіл і застиг від побаченого

Таня прокинулася рано, швидко посмажила рибних котлеток, зварила картопляне пюре. Нагодувала сніданком дітей та чоловіка. – Дякую, мамо, було дуже смачно! – сказали сини, взяли свої рюкзаки і побігли в школу. – Так, було справді смачно, – усміхнувся дружині Леонід. – Мені також вже час на роботу! Чоловік поцілував дружину, і вийшов з квартири. Таня помила посуд і пішла також збиратися на роботу. Жінка вийшла з кухні в коридор і побачила на тумбочці робочий записник Леоніда. Таня вже хотіла було зателефонувати чоловікові і нагадати про записник. Але раптом Таня відкрила його і ахнула від побаченого

Наталя Петрівна накрила стіл і почала чакати гостей. У двері подзвонил. – Ну нарешті! – зраділа жінка, побачивши на порозі сина Вадима з невісткою та синочком Андрійком. Всі сіли за стіл. – Сину, глянь на Андрійка, як він мружиться, ну копія тебе! – сказала Наталя, граючись з онуком. – Всі це помічають, – відповів Вадим. – А ще, Яно, дякую тобі за той договір, – раптом сказала свекруха. – Що за договір? Перший раз чую! – не зрозумів чоловік. – Та це наш з Яною секрет, – єхидно посміхнулася Наталя. Вадим здивовано дивився на маму та дружину, не розуміючи, що відбувається

Петро і Катя одружувалися. Свято було в самому розпалі. Гості веселилися, танцювали. -А тепер, дорогі молодята, слово для привітання надається мамі нареченого, – оголосив тамада. – Дорогі Петро і Катя, – почала Алла Вікторівна. – Дозвольте мені, в цей знаменний день, привітати вас з одруженням… Говорила вона дуже довго, так що навіть гості втомилися і зайнялися своїми справами. І, нарешті: – А ще я хочу вручити вам цей шикарний подарунок! Алла Вікторівна дістала зі своєї сумочки красиву коробочку і вручила її молодятам. – Дякую вам! – усміхнулася Катя, швиденько відкрила подарунок і… всі гості ахнули від побаченого