Життєві історії

Тетяна з Андрієм купили хату в селі. – Як ви там влаштувалися? – подзвонила невдовзі сестра Андрія, Ганна. – Пожалкували грошей на новосілля, так? Чекайте, я приїду до вас у гості! Наступного дня її машина стояла в дворі. Так пройшов тиждень, а Ганна навіть не збиралася їхати. – Я ще у вас залишусь, – сказала вона. – Саме помідори пішли. Ти, Таню, купи солі мені, і кришок на закрутку! Поки господарі були на роботі Ганна варила варення, закручувала банки. Невдовзі родичка поїхала. Тетяна пішла в погріб, взяти баночку варення до млинців й оторопіла від побаченого

Тетяна та Андрій купили будинок. Село велике, є школа, річка поряд, ліс.

Щоправда, город і всі господарські будівлі були запущені, бо до них там жила самотня бабуся. Будинок виявився хороший, теплий і міцний, руки все зроблять.

Тим більше, будинок їм дістався набагато дешевше, аніж вони планували.

Переїхали на початку літа, щоб не порушувати графік дітей у навчанні. Усе робили разом. Діти вже хороші помічники у 10 та 12 років, навіть просити не треба.

Тим паче, все буде своє, а не у бабусі з дідом у будинку, де й зайвого кроку не зробиш. Вдень вони допомагали батькам, а ввечері ганяли на новеньких велосипедах.

Приблизно в середині літа до Андрія зателефонувала його сестра Ганна:

– Як ви там влаштувалися? – розпитувала вона. – Пожалкували грошей на новосілля? Чекайте, я приїду до вас на тиждень…

Наступного дня її машина вже стояла у дворі. Так пройшов тиждень, а Ганна навіть не збиралася їхати.

– Я ще у вас залишусь. Саме помідори пішли. Ти, Таню, як із роботи підеш, купи солі. Зовсім у вас не лишилося. І кришок закручувати…

Поки господарі були на роботі Ганна варила варення, закручувала банки. На вихідний навіть сходили всі разом по гриби.

– Шкода фрукти ще не достигли. Вам треба було б пасіку, місця у вас дуже багато. Квітів не порахувати, садок. Є де нектар бджолам збирати. Ось і мед буде. Уявіть, як добре!

– Можна й пасіку, – відповів їй Андрій і навіть вирішив прикинути, як це виглядатиме.

Увечері він навіть із дружиною поділився своїми планами.

– Уяви, яка Ганна молодець. Таку ідею підкинула.

– Молодець. І овочі все позакручувала, і варення наварили. Жаль, що їде.

Так вони й заснули у солодких мріях про мед. Вранці, попрощавшись із родичкою, пішли на роботу, а ввечері, коли прийшли, Ганни вже не було.

Стало нудно без її постійних розмов. У вихідний Тетяна вирішила порадувати всіх млинцями. Згущеного молоко в будинку не було і вони згадали про варення.

Діти люблять млинці тільки з чимось солодким.

Тетяна пішла в погріб, взяти баночку варення і оторопіла від побаченого!

Варення вона не знайшла! Як не знайшла й банок із огірками та помідорами.

Вона чудово пам’ятала, куди вони їх ставили разом з Ганною.

У будинку було обладнано чудовий льох. Андрій намагався до сезону все там привести до належного вигляду. Ось і зараз там був порядок, як одразу після ремонту. Рівні порожні полички тішили око.

Тетяна вийшла з сяючим в усмішці обличчям і без варення.

– Таню. Ти що там побачила? Чого ти смієшся? Де варення?

– Там нічого нема.

– Як нема?

Діти першими побігли дивитись. За ними й Андрій.

– Ну, Ганна! От же ж сестра. Хоч би половину взяла, я зрозумів би.

– Все, що закрутила, наварила, все й забрала.

Те, що це була вона, було очевидним. Вхід у льох тільки з дому, вірніше із веранди. Та й узяти собі кілька баночок вони самі їй дозволили. Тільки не уточнили скільки. Адже сама їх готувала. Та й на городі допомагала.

– Добре, що все ще росте. Встигнемо собі закрити. Тільки варення не буде.

– Яблучне доведеться варити.

– А якби в нас ще мед був. Бджіл їй треба!

Таня та Андрій не засмутилися. Навіть сваритися не стали з Ганною. А вона й не виправдовувалася, зізналася.

Натомість Андрій зробив дуже хитрий замок у підвал, його не було видно, а двері не відчиниш…

…Наступного літа Ганна приїхала трохи пізніше. Тетяна вже й варення наварила й овочі закрила. Все у підвал сховали. Їм вистачить.

– Ти, Ганно, собі вари, овочі є. Тільки банок нема. Ти не привезла? У нас, звичайно, в магазині є.

– Привезла, але небагато. Куди й поділися…

– Ну, ви звикли все викидати. Тоді у магазині купуй.

Але Ганна купувати банки чомусь не стала. Адже на той раз тільки казала Тетяні, що купити. А та й купувала, думала для себе, розмріялася, що сестра чоловіка для них все робить.

Закрила Ганна ті банки, що привезла, а це було зовсім небагато.

– А мед у вас є? Бачу вулики вже стоять.

– Мало. Усього два вулики. Спершу треба спробувати, – відповів їй брат, хоча перший мед вже стояв у підвалі.

Ганна побачила, що Андрій пішов у підвал. Цікавість взяла гору – чи багато наготували запасів.

Вона вже до цього пробувала відчинити двері, але вони не піддалися.

Ні, без дозволу вона брати не збиралася, просто подивитися.

А Андрій встиг до неї потаємний гвіздок витягти і непомітно сховати.

– О! Як у вас багато всього! Варення, мед. А казав немає меду.

– Я казав, що мало.

– А що у вас із дверима. Я хотіла поставити банки, але відкрити не могла.

– То твої банки й так не зіпсуються. Ти ж завтра їдеш. А двері тепер тільки по чарівному слову відчиняються. Як у казці, – віджартувався брат.

– Та ну тебе. Ти дітям казки розказуй.

– Тримай мед, це тобі. Твоя ідея бджіл розводити. А я до чаю ще маленьку баночку візьму. З млинцями просто чудово піде. Ходімо, вже сюди запах млинців чути.

Двері зачинилися. Ганна потім до них ще раз підходила, але, нічого не змогла вдіяти. І замку немає, і не зайти.

…Перше літо у новому будинку вони часто згадують усі разом. Чого тільки не буває по молодості. Це її тоді свекруха навчила – працювала, отже, все, що закрила твоє.

Ось вона й узяла все. Нині тільки сміються з цього.

Ганна часто гостя в їхній сім’ї. Заготівлі роблять разом, але бере вона лише те, що дають…

Вам також має сподобатись...

Ірина бігала по квартирі, не знаходячи собі місця. Декілька хвилин тому на її телефон подзвонили, і повідомили, що з її чоловіком трапилася біда, коли він повертався на машині додому. – Боже, хоч би все обійшлося, – крутилася в голові Ірини лиш одна думка. Жінка швидко зібрала сумку, одягнулася, взяла документи Миколи, і вже хотіла було їхати до чоловіка. Раптом, Іра почула, як відкрилися вхідні двері. – Мама, прийшла? – подумала вона. Ірина швидко кинулася в коридор…і заціпеніла на місці, від побаченої картини

Оля ішла додому з пакетами продуктів у руках. Жінка вирішила зробити своєму чоловіку сюрприз – влаштувати романтичну вечерю! Оля відкрила двері й застигла на порозі… У квартирі було світло, відчувався запах чогось смачного, а з кухні чулися голоси й сміх… Жіночий сміх! Оля поставила пакети на підлогу. На вішалці було незнайоме жіноче пальто. Оля навшпиньки пройшла по коридору. З кухні відчувався запах її фірмової печені. – Надзвичайно смачно! – пролунав жіночий голос. – Ти де навчився так готувати? – У дружини підглянув рецепт! – відповів чоловік Олі і вона побіліла. Жінка зазирнула на кухню. А там… Їй відкрилася картина, від якої земля пішла з-під ніг

– Що, Степан, посміхаєшся? – запитала чоловіка Тоня. – Гарний сон бачив? – Ага, – не збрехав чоловік. – Гарний. – І що за сон? – все розпитувала дружина. – Жінка, мабуть, наснилася гарна? – Ага… – знову сказав правду Степан. – То була я? – хитро запитала Тоня. – Ні, не ти… – сказав чоловік. – А хто ж? – обличчя Тоні спохмурніло. – Ой, Тоню, ти її не знаєш… – відповів Степан. – Ну звісно… – пробурмотіла Тоня. До самого сніданку чоловік з дружиною не розмовляли. – Степан, іди сюди, – незабаром покликала Тоня чоловіка. – Сніданок готовий. Той зайшов на кухню і сів за стіл. Степана глянув, що дружина поставила у тарілці, і застиг від несподіванки

Тетяна Андріївна з своїм чоловіком Григорієм обідали на кухні. – Таню, ти якась дуже задумана. Тебе щось хвилює? – запитав у дружини чоловік. – Григорію, ти мене вибач, але мені потрібно у село на два дні поїхати! –  все таки не витримала і сказала чоловіку Таня. – Навіщо тобі у село? – запитав Григорій. – Бо це буде моя остання поїзда! Остання поїздка, перед тим, як мене не стане, – несподівано сказала жінка. – Таню, що ти таке говориш?!  – Григорій здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається