Життєві історії

Тетяна з Андрієм купили хату в селі. – Як ви там влаштувалися? – подзвонила невдовзі сестра Андрія, Ганна. – Пожалкували грошей на новосілля, так? Чекайте, я приїду до вас у гості! Наступного дня її машина стояла в дворі. Так пройшов тиждень, а Ганна навіть не збиралася їхати. – Я ще у вас залишусь, – сказала вона. – Саме помідори пішли. Ти, Таню, купи солі мені, і кришок на закрутку! Поки господарі були на роботі Ганна варила варення, закручувала банки. Невдовзі родичка поїхала. Тетяна пішла в погріб, взяти баночку варення до млинців й оторопіла від побаченого

Тетяна та Андрій купили будинок. Село велике, є школа, річка поряд, ліс.

Щоправда, город і всі господарські будівлі були запущені, бо до них там жила самотня бабуся. Будинок виявився хороший, теплий і міцний, руки все зроблять.

Тим більше, будинок їм дістався набагато дешевше, аніж вони планували.

Переїхали на початку літа, щоб не порушувати графік дітей у навчанні. Усе робили разом. Діти вже хороші помічники у 10 та 12 років, навіть просити не треба.

Тим паче, все буде своє, а не у бабусі з дідом у будинку, де й зайвого кроку не зробиш. Вдень вони допомагали батькам, а ввечері ганяли на новеньких велосипедах.

Приблизно в середині літа до Андрія зателефонувала його сестра Ганна:

– Як ви там влаштувалися? – розпитувала вона. – Пожалкували грошей на новосілля? Чекайте, я приїду до вас на тиждень…

Наступного дня її машина вже стояла у дворі. Так пройшов тиждень, а Ганна навіть не збиралася їхати.

– Я ще у вас залишусь. Саме помідори пішли. Ти, Таню, як із роботи підеш, купи солі. Зовсім у вас не лишилося. І кришок закручувати…

Поки господарі були на роботі Ганна варила варення, закручувала банки. На вихідний навіть сходили всі разом по гриби.

– Шкода фрукти ще не достигли. Вам треба було б пасіку, місця у вас дуже багато. Квітів не порахувати, садок. Є де нектар бджолам збирати. Ось і мед буде. Уявіть, як добре!

– Можна й пасіку, – відповів їй Андрій і навіть вирішив прикинути, як це виглядатиме.

Увечері він навіть із дружиною поділився своїми планами.

– Уяви, яка Ганна молодець. Таку ідею підкинула.

– Молодець. І овочі все позакручувала, і варення наварили. Жаль, що їде.

Так вони й заснули у солодких мріях про мед. Вранці, попрощавшись із родичкою, пішли на роботу, а ввечері, коли прийшли, Ганни вже не було.

Стало нудно без її постійних розмов. У вихідний Тетяна вирішила порадувати всіх млинцями. Згущеного молоко в будинку не було і вони згадали про варення.

Діти люблять млинці тільки з чимось солодким.

Тетяна пішла в погріб, взяти баночку варення і оторопіла від побаченого!

Варення вона не знайшла! Як не знайшла й банок із огірками та помідорами.

Вона чудово пам’ятала, куди вони їх ставили разом з Ганною.

У будинку було обладнано чудовий льох. Андрій намагався до сезону все там привести до належного вигляду. Ось і зараз там був порядок, як одразу після ремонту. Рівні порожні полички тішили око.

Тетяна вийшла з сяючим в усмішці обличчям і без варення.

– Таню. Ти що там побачила? Чого ти смієшся? Де варення?

– Там нічого нема.

– Як нема?

Діти першими побігли дивитись. За ними й Андрій.

– Ну, Ганна! От же ж сестра. Хоч би половину взяла, я зрозумів би.

– Все, що закрутила, наварила, все й забрала.

Те, що це була вона, було очевидним. Вхід у льох тільки з дому, вірніше із веранди. Та й узяти собі кілька баночок вони самі їй дозволили. Тільки не уточнили скільки. Адже сама їх готувала. Та й на городі допомагала.

– Добре, що все ще росте. Встигнемо собі закрити. Тільки варення не буде.

– Яблучне доведеться варити.

– А якби в нас ще мед був. Бджіл їй треба!

Таня та Андрій не засмутилися. Навіть сваритися не стали з Ганною. А вона й не виправдовувалася, зізналася.

Натомість Андрій зробив дуже хитрий замок у підвал, його не було видно, а двері не відчиниш…

…Наступного літа Ганна приїхала трохи пізніше. Тетяна вже й варення наварила й овочі закрила. Все у підвал сховали. Їм вистачить.

– Ти, Ганно, собі вари, овочі є. Тільки банок нема. Ти не привезла? У нас, звичайно, в магазині є.

– Привезла, але небагато. Куди й поділися…

– Ну, ви звикли все викидати. Тоді у магазині купуй.

Але Ганна купувати банки чомусь не стала. Адже на той раз тільки казала Тетяні, що купити. А та й купувала, думала для себе, розмріялася, що сестра чоловіка для них все робить.

Закрила Ганна ті банки, що привезла, а це було зовсім небагато.

– А мед у вас є? Бачу вулики вже стоять.

– Мало. Усього два вулики. Спершу треба спробувати, – відповів їй брат, хоча перший мед вже стояв у підвалі.

Ганна побачила, що Андрій пішов у підвал. Цікавість взяла гору – чи багато наготували запасів.

Вона вже до цього пробувала відчинити двері, але вони не піддалися.

Ні, без дозволу вона брати не збиралася, просто подивитися.

А Андрій встиг до неї потаємний гвіздок витягти і непомітно сховати.

– О! Як у вас багато всього! Варення, мед. А казав немає меду.

– Я казав, що мало.

– А що у вас із дверима. Я хотіла поставити банки, але відкрити не могла.

– То твої банки й так не зіпсуються. Ти ж завтра їдеш. А двері тепер тільки по чарівному слову відчиняються. Як у казці, – віджартувався брат.

– Та ну тебе. Ти дітям казки розказуй.

– Тримай мед, це тобі. Твоя ідея бджіл розводити. А я до чаю ще маленьку баночку візьму. З млинцями просто чудово піде. Ходімо, вже сюди запах млинців чути.

Двері зачинилися. Ганна потім до них ще раз підходила, але, нічого не змогла вдіяти. І замку немає, і не зайти.

…Перше літо у новому будинку вони часто згадують усі разом. Чого тільки не буває по молодості. Це її тоді свекруха навчила – працювала, отже, все, що закрила твоє.

Ось вона й узяла все. Нині тільки сміються з цього.

Ганна часто гостя в їхній сім’ї. Заготівлі роблять разом, але бере вона лише те, що дають…

Вам також має сподобатись...

Ганна була вдома, як раптом пролунав дзвінок телефону. Жінка взяла слухавку. – Ганна Андріївна? – запитав строгий жіночий голос. – Та-ак… – Ганна застигла від поганого передчуття. – Ваш чоловік Микола у лікарні, приїжджайте! – сказала жінка. – Що з ним?! – ахнула Ганна. – Пригода на дорозі… – жіночий голос у телефоні був спокійний і беземоційний. Їй сказали адресу лікарні, сказали яке відділення… Ганна стрепенулася. – Все серйозно! – ахнула вона. Жінка швидко вдяглася й помчала в лікарню. Дорогою до Ганни нарешті дійшов сенс всіх слів медсестри, яка їй дзвонила. – Микола лежить саме в тій лікарні! – Ганна побіліла від несподіваної думки

– Марійко, ти чула?! – гукнув дружину Віталій. – Моя сестра Юля в суботу відзначає ювілей. Мама дзвонила, сказала, що нас чекають у ресторані. Марія якраз годувала примхливого малюка. – Ну от, знову ці сімейні свята… – зітхнула жінка. – Віталію, ми ж домовлялися, що в найближчий рік-два нам краще посидіти вдома. Ми не можемо собі дозволити дорогі гулянки! – Так. Напевно, ти права, – буркнув Віталій. Наступного дня мати Віталія – Тетяна Семенівна, наче відчувши недобре, подзвонила синові. – Віталіку, ну що, ви з Марійкою готуєтеся?! – запитала вона в слухавку. – Завтра ж важливий день для Юлі! – Мамо, у нас не вийде, – зітхнув Віталій. Тетяна Семенівна ахнула від почутого

Віра прибирала у ванній кімнаті. На одній із поличок, вона помітила тест на вагітність, на якому виднілося дві смужки. – Світлано! Йди сюди! – гукнула вона до молодшої сестри, яка зараз гостювала у Віри. – Що сталося? – Світлана неохоче підійшла до Віри. – Світлано, нам треба серйозно поговорити, – сказала Віра. – Треба…, – зітхнула сестра. – Значить, ти розумієш про що, – додала Віра. – Може хоч скажеш, хто батько дитини? – А що тут казати…Твій чоловік і є батьком моєї дитини! – несподівано сказала Світлана. – Мій Роман?! Що ти таке каже? – Віра здивовано дивилася на сестру, не розуміючи, що відбувається

Злата Павлівна святкувала свій день народження. Вони з донькою Мариною накрили у залі гарний стіл, запросили друзів і родичів. Гості всі вже зібралися і весело гомоніли за столом. Та не було головного гостя – онука Злати Павлівни, Микити! – І де ж він так довго ходить? – вже хвилювалася жінка. – Не часто він запізнюється… Може щось сталося? На цих словах пролунав наполегливий дзвінок у двері. Злата Павлівна поспішила до дверей. Марина пішла за нею. Іменинниця відкрила двері й застигла від несподіванки. – Микито, а це хто?! – тільки й промовила вона