Життєві історії

Алла прийшла на роботу сама не своя. – Алло, щось сталося? На тобі обличчя немає, – запитала у неї подруга Катя. – Не знаю, Катю… Таке почуття, ніби щось має статися, – важко вдихнула вона. – Ти мене хвилюєш, – Катя пильно подивилася на подругу. – Та я й сама переживаю, як би чогось не сталося, – важко видихнула Алла. А вже ввечері Алла отримала дзвінок, який повністю перевернув її життя 

Алла неохоче вийшла з дому, здавалося, жінка відчувала, що коли вона повернеться, її життя вже не буде колишнім. Було відчуття, що саме сьогодні вона втратить те, що багато років їй було дуже дорого. На душі стало погано, Алла обернулася, і окинула поглядом вікна своєї квартири і поспішила на роботу.

Цілий день Алла не знаходила собі місця. Що це було? Невиразне хвилювання? Переживання перед неминучим, чи банальна жіноча інтуїція? Усього цього вона ще не знала, але розуміла одне, тепер її життя не буде колишнім. Щоб трохи розвіятися, Алла навіть почала складати меню на тиждень, вона завжди так робила, коли хотіла відволіктися від сумних думок. Однак не складання меню, ні список майбутніх покупок, ні навіть плани на вихідні не змогли покращити настрій. Навіть колеги помітили, що з нею щось відбувається, і за спиною почали перешіптуватись.

– Алло, щось трапилося? На тобі обличчя немає.

– Не знаю, Катю… Таке почуття, ніби щось має статися.

– Ти мене хвилюєш.

– Та я й сама переживаю, як би чогось не вийшло… Ігор скоро з відрядження повертається, Ліді скоро народжувати… Навіть не знаю, що й думати.

– Струсись, подруго! Все буде добре!

– Сподіваюся…

– А хочеш, ми замість обіду замовимо тістечок і посмакуємо, як тоді, у дитинстві?

– А хочу! Чур, я буду еклери!

– Хто б сумнівався!

Алла та Катя товаришували з дитинства. Разом шкодили, і разом отримували за заслуги. Здавалося, дівчата були ходячою бідою, їх і сварили, їм і забороняли дружити один з одним, але незважаючи на це, вони якось примудрялися знову знаходити один одного і витворяти таке, що від їхніх вчинків додавалося сиве волосся на головах їхніх батьків. Один із випадків, який досі не може забути ніхто, це коли Алла знайшла під столом важку пачку грошей. На той час у їхньому будинку гостював татовий друг, який приїхав із Одеси у в пошуках кращого життя. У Києві він мріяв почати нове життя, тим більше, що гроші спочатку він мав. Але тоді Аллі було лише дев’ять, вона як завжди грала з молодшим братом у вітальні, а коли мама взяла його, щоб укласти спати, їй довелося прибирати всі розкидані іграшки. Повзаючи по кімнаті і натикаючись на деталі від конструктора, то тут, то там, дівчинка машинально складала їх у коробку. Раптом під столом вона намацала щось, що зовсім не було схоже на іграшки. Діставши знахідку з-під столу, дівчинка переконалася, що це справжнісінькі гроші. Дивно, подумала вона про себе, батьки завжди зберігають свої гроші в скриньці, а це тоді чиї? Напевно, нічиї якщо валяються на підлозі. Ні, вона не була не розумною, просто Алла ніколи не бачила стільки грошей, їй завжди давали кілька копійок на морозиво чи цукерки, але щоб стільки…

Сховавши незліченне за її мірками багатство, дівчинка побігла до своєї найкращої подруги.

– Катя! Катю! Виходь, щось покажу!

І вони потім, як дорослі вирушили до кондитерської, щоб накупити собі тістечок. Алла купила еклери, а Катя пісочні кошички з кремом. Тістечок було так багато, що подруги не тільки переїли, а ще й почастували сусідських дітей. Коли з’ясувалося, що грошей немає, і що це Алла їх знайшла і витратила, вдома була велика сварка. Благо подружки не встигли все витратити, і частину грошей сховали у схованці під деревом. Гроші повернули власнику, а Аллі досі нагадують ті еклери.

От і зараз згадавши дитячі прокази, жінка посміхнулася. Як добре було тоді… Не було ні життєвих проблем, ні переживань, як зараз. Через деякий час подруги, як і домовлялися, сиділи в кондитерській і вплітали тістечка. Обідня перерва пролетіла непомітно, ситі, задоволені та найголовніше, щасливі вони повернулися на роботу, щоб продовжити свої трудові подвиги.

Зайшовши дорогою додому в магазин, і зробивши тижневий запас продуктів, Алла поспішила додому. Вона знала, що коли чоловік вдома і будь-яка затримка обернеться для неї його бурчанням. Воно і правильно, він далекобійник, любить смачно поїсти, а що вона, цілий день сидить в офісі, будь-якої миті може відволіктися, щоб попити чай з колегами. Проте вдома замість голодного чоловіка, на неї чекало суцільне розчарування. Не виявилося стереосистеми, що купував чоловік, великий телевізор та міні бар. Спочатку Алла навіть подумала, що у квартирі були чужі, але коли вона побачила, що з шафи зникли всі речі чоловіка, а у ванній відсутній його набір для гоління, зрозуміла, що він просто від неї пішов. Ось тільки Алла не могла зрозуміти, куди й навіщо? Подзвонити Ліді? А навіщо? Раптом вона почне переживати, а їй скоро народжуватиме. Чоловіку? Хоча якби він хотів порозумітися, він би почекав її, коли вона повернеться з роботи. Алла стояла посеред вітальні і не знала, кому їй дзвонити і що робити. Раптом задзвонив телефон, жінка здригнулася від хвилювання, але переконавшись, що дзвонить саме Ліда, відповіла на дзвінок.

– Доброго дня, доню. Як твоє здоров’я? Як справи? Як зять мій живе?

– Дякую нормально. Я чого дзвоню… Ви це… мого тата більше не чекайте… Не повернеться він… Інша у нього…

– І ти так спокійно про це кажеш? Хто вона ? Я її знаю?

– Неважливо. Думаю, нам також не варто більше спілкуватися.

– Лідо, а я в чому провинилася перед тобою?

– Ні в чому. Просто він мій батько. Єдина рідна та близька людина, а ви…

– Я зрозуміла, можеш не продовжувати.

Алла повільно опустилася на підлогу та заплакала. Вона не думала, що дівчинка, яку вона виростила, як свою дитину, якій замінила рідну матір, так відвернеться від неї. Ну, гаразд чоловік, від чоловіків все можна очікувати, але дитина, хай і не рідна, це було вже занадто. Після цього випадку Алла взяла відпустку за свій рахунок і засіла на дно. Ні, вона не гульбанила, не лежала пластом, заливаючись гіркими сльозами. Вона чомусь вирішила розпочати все спочатку, ніби хотіла дати собі ще один шанс стати щасливою. Алла переклеїла шпалери, змінила штори, в якісь віки сходила в перукарню і перефарбувалася в блондинку, хоча колись саме Ігор наполіг, щоб вона змінила свій природний колір волосся на каштановий. Раптом її потягнуло поміняти свій гардероб, вона зняла всі накопичення та влаштувала собі шопінг. Тепер вона мала саме ті речі, про які вона так давно мріяла, і які не могла собі дозволити, бо Ігорю це не подобалося. Старі мішкуваті сукні та костюми вона зібрала у великі пакети, і винесла в під’їзд, раптом комусь знадобляться, а нові вона акуратно розвішала у велику шафу купе, яка цілком і повністю тепер належала тільки їй одній. З новою зачіскою і в новому одязі Алла ніби помолодшала на п’ятнадцять років. Багато хто подумає, що вона не любила Ігоря і була тільки рада тому, що він пішов, але це не так. Вона дуже любила чоловіка, і дочку його від першого шлюбу теж любила, як неяк п’ятнадцять років прожили разом… І хоча їй було важко, що з нею так підло вчинили найближчі для неї люди, але вона все ж останніх сил боролася, щоб повернути собі віру в себе та в щасливе майбутнє.

Їй було тридцять, коли вони з Ігорем познайомились. Вдівець, з маленькою дитиною на руках, але її це не відштовхнуло, навпаки, Алла щосили намагалася замінити дівчинці маму. Чи хотіла вона свою дитину? Дуже хотіла, та Ігор заборонив їй навіть про це думати. Спочатку, тому що Ліда була ще маленькою і могла б ревнувати до новонародженого, потім підлітковий максималізм, а тепер, як виявилося, він вже давно має іншу, яка чекає від нього дитину. Чи шкодує Алла, що пов’язала своє життя з Ігорем? Швидше ні, чим так, адже прожили цілих п’ятнадцять років разом, і при цьому жодного разу не посварилися. Іноді Алла навіть думала, що це і є щастя, коли життя йде по накатаній доріжці, як у них, а виявилося, щастя ось воно – прокидатися, коли хочеш, не бігти відразу стрімголов на кухню, щоб приготувати млинці для чоловіка, і сирники для дочки. Тепер їй не треба було думати, що приготувати на обід чи вечерю, вона прислухалася до себе, і готувала саме те, що хотіла вона сама, а не те, що любили її домочадці. Єдине, про що вона шкодувала, це про витрачені роки, через які тепер вона втратила віру в чоловіків назавжди, і що тепер вона навряд чи зможе повірити комусь ще.

Раптом їй захотілося прогулятися, прогулятися не до магазину за хлібом, або не для того, щоб викинути сміття, а просто… Прогулятися, щоб насолодитися свіжим повітрям, прогулятися, щоб відволіктися від важких думок. У джинсах, у білій футболці та в таких же білих кросівках, Алла більше була схожа на підлітка, ніж на сорокап’ятирічну жінку. Чомусь ноги самі несли її до літнього кафе, де вона, як їй здавалося, вже тисячу років не була. Їй захотілося замовити все, що вона колись любила, але не могла собі дозволити, бо чоловік не схвалював зайвих витрат. Через кілька хвилин вона вже неквапливо пила каву в прикуску з тістечком, а ще через деякий час їй принесли кілька кульок морозива.

– Щось святкуєте?

– Розлучення та самотність.

– Теж добре.

– А що у цьому хорошого?

– Добре, що ви не сумує, а знайшли сили відсвяткувати, адже розлучення це не кінець…

Алла не могла зрозуміти, звідки взявся цей чоловік, який хотів залізти до неї в душу. На вигляд начебто її ровесник, охайно одягнений , значить, швидше за все одружений. Зробивши над собою зусилля, щоб грубо не відшити його, Алла подивилася чоловікові просто у вічі.

– Може це нетактовно, але чи не могли б ви залишити мене одну?

– Як скажете. У будь-якому випадку, не падайте духом. Життя тільки починається!

Вийшовши з кафе, Алла чомусь зайшла до квіткового магазину та купила собі букет квітів. Як давно їй ніхто не дарував квіти, а вона їх так любила. І взагалі звідки такі забобони, що квіти мають саме дарувати? Чому не можна просто так купити собі букетик, що сподобався, і зробити приємне самій собі? Вечір завершився на приємнішій ноті. Алла винесла на балкон журнальний столик та крісло, відкоркувала пляшечку ігристого та включила музику. Давно вона не насолоджувалася такою красою. Раніше на цьому балконі нагромаджувалися велосипеди та самокати, а зараз простір та роздолля. Потрібно ще квіти розвести, щоб було, як у тропіках, подумалося Аллі. Поступово одна за одною на небі почали з’являтися зірки, а в квартирах яскравими вогниками вікна. Аллі подобалося спостерігати за вікнами здалеку. Ось якась жінка підійшла до вікна, щоби полити квіти, а там якийсь чоловік вийшов на балкон. Чомусь у цей момент вона згадала про чоловіка, який підійшов до неї у кафе. Їй чомусь стало шкода себе, що вона залишилася сама і тепер завжди буде коротати вечори на самоті. Пощастило дружині цієї людини, подумалося Аллі. Напевно, вони зараз дивляться телевізор або п’ють чай, а може готуються до сну.

На роботу Алла повернулася посвіжілою та підтягнутою, ніби вона їздила у відпустку, а не пережила розлучення. Струнка і впевнена в собі жінка ловила на собі зацікавлені погляди одружених і неодружених чоловіків, жінки почали за спиною, мовляв, не дарма від неї чоловік пішов, напевно, дізнався, що вона коханця завела. Ніхто й не здогадувався, як все було насправді, про те, що сталося, знала тільки її близька подруга Катя, але вона кремінь, язиком тріпатися не буде.

– Ну, як ти?

– Начебто нормально, а всередині все ще важко.

– Нічого, час допоможе. Життя тільки починається. Ось побачиш, все буде гаразд.

– Не буде…

– Чому ти так думаєш?

– Мені вже сорок п’ять. Я вже навряд чи покохаю знову, навряд чи створю сім’ю, і дитину народити я вже навряд чи зумію.

– Ну, ти даєш! Тобі всього сорок п’ять! У тебе все ще попереду, ти на себе подивися! Красуня, більше тридцяти не даси! Після розлучення життя тільки починається.

– Що ти все залагодила, одне й теж? Прям як той чоловік з кафе.

– Чоловік? У тебе хтось з’явився?

– Ні, зустрівся один порадник, так він так само як і ти твердив те саме, що життя тільки починається.

– Ну, а ти?

– А я попросила його дати мені спокій.

– Все з тобою зрозуміло, через одного негідника образилася на всіх.

– Не образилася, просто він швидше за все одружений. Такий красень, впевнений у собі…

– А я дивлюсь, він тобі сподобався!

– Та йди ти! Не мороч мені голову!

– Добре, тільки не забудь, на вихідні ми їдемо на дачу. У батька день народження будуть всі свої, шашлики посмажимо.

– Добре, вмовила.

Алла любила відпочивати на природі, ось тільки Ігор не поділяв її поглядів. У вільний від роботи час він любив лежати на дивані і дивитись футбол, а Аллі доводилося пурхати біля нього немов метелик: це подай, то забери, це приготуй. Тепер, коли вона була вільна, Алла була вільна відпочивати як завгодно, і будь-де. Вибравши подарунок для батька подруги, вона поїхала у гості. Поки жінки нарізали салати на кухні, чоловіки смажили на вулиці шашлики. Потім вони разом накривали на стіл у альтанці, і до пізнього вечора відзначали день народження. Але чомусь було не по собі. Може від того, що всі були парами, і тільки вона одна, а може, від того, що тут був той чоловік, який підійшов до неї в кафе. Вона раз у раз ловила на собі його зацікавлені погляди, від якого її кидало то в жар, то в холод. А він дуже гарний, подумала тоді Алла, і ім’я у нього таке гарне – Олег. І хоча подруга просила Аллу залишитися, вона все ж таки викликала таксі і повернулася додому. Весь вечір суботи та всю неділю Олег не виходив у неї з голови. Що це зі мною, думала жінка. Я ніколи не була закоханою, а тут таке… На роботу йти не хотілося, але вже о сьомій ранку подруга заявила, що їй потрібно з нею серйозно поговорити. Серйозно, так серйозно, і заінтригована Алла, одягнувши новий костюм, поспішила на роботу. Вона розуміла, справа серйозна, і що Катя просто так не дзвонитиме зранку раніше.

– Що трапилося? Ти мене хвилюєш…

– Ти Олега пам’ятаєш?

– Так, а що?

В середині все похололо, ніби в очікуванні того, що їй повідомлять погану новину.

– Це син друга батька. Він ще з дівчиною був.

– Ну і?

– Так ось, їхніх батьків давно не стало, у його сестри проблеми зі здоров’ям, і він привіз її на огляд, тому поки вони живуть у батьків на дачі … Коротше, скажу як є. Олег попросив мене, щоб я поговорила з тобою… коротше, ти сподобалася йому, подруго.

Вперше за стільки часу у Алли стало тепло на душі, вона сподобалася чоловікові, який сподобався їй, і хто знає, може все вийти. Тепер Алла знала, напевно, що в сорок п’ять життя тільки починається. Вона любить і кохана, на її пальчику сяє заповітна каблучка, а під серцем вона носить найдорожче, що в неї є, їхню маленьку копію та плід їхнього кохання.

Вам також має сподобатись...

Іван стояв перед дзеркалом, намагаючись зав’язати собі краватку, та в нього нічого не виходило. – Та що ж це таке?! – занервував він, але одразу посміхнувся. А чого нервуватися?! Сьогодні він стане одруженим чоловіком! І його Христинка сама завʼязуватиме йому краватку. – Ти чого біля дзеркала крутишся? – підійшов друг Івана Микола. – Досі не готовий? Ходи, допоможу… Микола завʼязав краватку. – Ти тільки не ображайся, – раптом сказав він. – Але ти дуже поспішаєш з весіллям! – Чому?! – здивувався Іван. Микола мовчав. Він знав таку таємницю, що навіть не знав, як її розповісти другу

– Мамо! Як ти могла так вчинити зі мною! – вигукнула Настя, тільки-но зайшла в квартиру. Вона якраз повернулася із зустрічі з батьком, з яким Наталка була в розлученні вже близько десяти років. – Доню ти про що? – Наталка відволіклася від ноутбука, і вийшла до доньки. – Не прикидайся, тато мені все розповів! – мало не плачучи сказала Настя. – Розповів, як ти мене обманюєш! – Доню, та про що ти? Про який обман ти говориш? – округлила очі Наталя. Настя хвилинку помовчала, зібралася з думками і все розповіла матері. Наталя вислухала доньку і аж присіла від почутого

-А що це у нас тут відбувається? – запитав Олексій у дружини, знімаючи куртку. – Це я тобі твої речі зібрала, щоб ти не напружувався. Можеш іти, куди ти так хотів, – сказала Світлана чоловікові якомога спокійніше. – Я не зрозумів, які валізи? Світлано, ти що? – розвів руками Олексій. – Син мені все розповів. Навіть не думай виправдовуватися. Я все знаю, – раптом сказала Світлана. – Що ти знаєш? Що розповів? – Олексій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Олена з чоловіком ще спали, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила мама дівчини, її голос був стривожений. – Спите? – з осудом пробурчала вона. – Ну так, у нас вихідний, – позіхнула в слухавку Олена і відразу напружилася, зрозумівши, що мати дзвонить не просто так. – А ми зранку на ногах. В нас тут такі новини! – напівпошепки промовила жінка. – Що сталося? – захвилювалася дівчина. – Ой, сталося доню, сталося, – схлипнула мама. – Мамо, не тягни розаповідай! – ще більше захвилювалася Олена. І мама все їй розповіла. Олена вислухала її і застигла від почутого