Життєві історії

Ольга Юріївна вирішила зробити сюрприз та приїхати до сина на його день народження. – Ось він зрадіє! – думала жінка. Ольга спакувала гостинці, купила білет на поїзд і вирушила в дорогу. Наступного дня вранці, жінка вийшла з вокзалу, взяла таксі і поїхала до квартири сина. Ольга Юріївна з усмішкою на обличчі натиснула кнопку дзвінка. Ось син здивується, як побачить її! Клацнув замок, відчинилися двері… і посмішка вмить почала сповзати з обличчя Ольги Юріївни. – Що тут відбувається? – тільки й сказала жінка, нічого не розуміючи

– Значить так. Я даю гроші, і ти зникаєш із життя мого сина. Їдеш у своє село і більше ми тебе ніколи тут не бачимо! – Заявила Ольга Юріївна, прийшовши до Насті, нареченої сина, на орендовану квартиру.

Настя з подивом дивилася на маму Віталія. Вона здивувалася, коли побачила її в вічко вхідних дверей, але таке почути точно не очікувала.

— Ольга Юріївна, але ж ви сказали Віталію, що я вам сподобалася… Кілька днів тому ви привітно прийняли нас у своїй квартирі, вечеря пройшла просто чудово.

Ви мило посміхалися, жартували, пригощали нас смачним пловом та чізкейком. А тепер виявляється, хочете позбутися мене?

— Ти абсолютно правильно все зрозуміла, саме позбутися. По хорошому. Ти отримуєш гроші, я отримую сина, всі задоволені та щасливі! Думаю, гроші завжди потрібні молодій дівчині.

Звичайно, я вдавала, що ти мені сподобалася, я ж розумна, не хочу втратити сина. Думаю, ми домовимось.

— А про Віталіка ви подумали? Чи буде він без мене щасливий?

— Ой, я тебе прошу! Забуде за тиждень! Потім ще дякую скаже, що позбавилася тебе. Він ще молодий, рано одружуватися. А ти вчепилася в нього, голову зовсім загубив. Про мене зовсім забув син, як ти з’явилася.

Життя я вам все одно не дам, не сподівайся. Прикидатимуся нездужою, нещасною, син проводитиме багато часу зі мною, ти будеш ображатися, сваритися з ним.

Сама підеш рано чи пізно. А так хоч грошенят заробиш. Дівчина ти видна, одна не залишишся. А в мене, крім сина, немає нікого.

— Ольга Юріївна, я вас зрозуміла. Мені потрібен час на роздуми. Напишіть свій номер телефону, я повідомлю пізніше рішення.

— Оце я розумію! Ти не така вже й не розумна, як я думала, діловий підхід, молодець! До речі, я суму не озвучила, тисячу доларів даю!

Настя посміхнулася:

— На стільки ви оцінюєте щастя сина? Небагато ж, однак, ви готові заплатити…

— Тобі мало? Ну, знаєш, це нахабно з твого боку! У мене більше немає!

— П’ять тисяч доларів, і я ще подумаю, погоджуватися чи ні. Все-таки Віталій мені не чужий.

— Ну ти й нахаба! Ти дивися, розійшлася, на ходу вигадує суми! Дві тисячі доларів і розмова закінчена!

— Три з половиною тисячі і я згодна!

— Домовилися! Гроші я знайду! Бачиш, як я люблю і ціную свого синочка, не те що ти, продажна дівчино!

— Ольга Юріївна, попрошу без образ, бо я можу образитися і передумати!

— Все, все, мовчу! Давайте обміняємось телефонами, я подзвоню, як буде все готове! Постарайся якось м’яко розлучитися з ним, а то мало, переживати почне ще, він же в мене такий добрий хлопчик.

Ольга Юріївна пішла. Настя зайшла до кімнати та сіла на диван. Ну і справи.

За тиждень угода відбулася. Ольга Юріївна зняла гроші з рахунку у банку та зустрілася у кафе з Настею.

— Ось, тримай, все як домовлялися. Рівно три тисячі п’ятсот доларів. Бачиш, яка я чесна та порядна жінка! Я на все згодна заради щастя та спокою сина.

— Все, підкуп відбувся. Зараз же їду додому, збираю валізу і вирушаю до рідного села. Добре, що я нещодавно звільнилася, менше проблем. Віталіку я напишу повідомлення, що покохала іншого та поїхала з ним.

Ольга Юріївна задоволено посміхнулася. Все виявилося набагато простіше, ніж вона думала. Яке щастя, що ця дівчина виявилася такою, і любить гроші більше, ніж її сина.

Ольга Юріївна виховала сина сама. Заміжня ніколи не була, наречений, з яким зустрічалася в молодості пішов, дізнавшись, що вона вагітна. Після цього настало гірке розчарування у чоловіках.

Батьків у неї не було, не стало молодими. Виховувалась у тітки. Допомоги ні від кого не було.

«Нічого, зате в мене є син, синочок, він завжди буде поруч і ніколи не покине», — думала вона, дивлячись на маленьке личко новонародженого сина.

Коли Віталік підріс і почав виявляти інтерес до дівчаток, Ольгу Юріївну це злило.

— Мамо, знайомся, це Юля, моя наречена! — представив він маленьку біленьку дівчину мамі, коли вона випадково зустріла їх на вулиці.

– Наречена? Вам років скільки? — зневажливо спитала дівчину.

– Мені 16 років. Ми з Віталіком два місяці разом вже…

«З Віталіком… Та хто вона така, так називати мого сина? — подумала Ольга Юріївна і одразу не злюбила синову пасію.

На щастя матері, у нього серйозних стосунків ні з ким не було. Але Настя представляла загрозу, одружитися вони зібралися, бач, які…

Увечері Віталій прийшов додому з роботи сумний і похилий.

— Сину, трапилося щось? Ти чого сумний якийсь?

—Мене Настя покинула. Знайшла іншого, написала… Мамо, я до себе. Їсти не буду.

Ольга Юріївна радісно потирала руки. Нічого, оговтується. Цю позбулася, головне, щоб нова не завелася. Грошей більше нема на підкуп, все Насті віддала.

Віталію не ставало краще. Пригнічений, нічого не в радість. Треба ж невже справді любив цю дівчину?

Нічого часу допоможе. Поруч любляча мама, яку не замінить жодна дружина.

Погуляти з кимось – будь ласка, адже чоловік, але одружуватися, в будинок привести не зрозумій кого – ні.

— Мамо, я вирішив поїхати звідси. З роботи вже звільнився, поїду до Миколи, він там мені місце керівника відділу запропонував. Почну нове життя, – заявив несподівано Віталій.

— Сину, а як же я? Одну залишиш? Я з тобою не поїду, сам розумієш…

— Розумію, мамо. Ти ще молода в мене, впораєшся. Грошами допомагатиму. Все буде добре!

Ольга Юріївна довго не могла прийти в себе після від’їзду сина. Одна лишилася. Без свого хлопчика… Добре, що робота є відволікає хоч від сумних думок.

Віталію сподобалося на новому місці. Він часто дзвонив мамі, чому та була рада. Головне, що в нього нікого немає там, каже, ніколи, весь у роботі. От і добре…

Минуло два роки. Віталій узяв квартиру в іпотеку у тому місті, де працював. Сподобалося йому там дуже. Ольга Юріївна сумувала за сином. Кілька разів приїжджав, але цього так мало.

Вона вирішила зробити сюрприз та приїхати до сина на його день народження. Ось він зрадіє! Їхати було далеко й довго. Купила квиток на потяг та поїхала. Адрес в неї був, заздалегідь ненароком запитала у сина, про всяк випадок.

Дорога була довгою, але це нічого, порівняно з передчуттям зустрічі з коханим синочком.

Ольга Юріївна з усмішкою на обличчі натиснула кнопку дзвінка. Ось син здивується, як побачить її!

Клацнув замок, двері відчинилися. Посмішка почала сповзати з Ольги Юріївни.

— Настя?! Ти що тут робиш? — охриплим голосом спитала вона.

— Ой, яка несподіванка! Проходьте, Ольга Юріївно, коли вже приїхали!

— А що це за дитина у тебе на руках?

— Наш із Віталіком син. Денис.

— Ваш син?! Як? Звідки ти взялася? Ти ж пообіцяла зникнути з нашого життя?

— Із вашого життя я зникла. А із життя Віталія ні. Я одразу йому все розповіла про ваш підкуп. Він був здивований, звісно. Ми чудово розуміли, що ви не дасте нам спокійно жити.

Тому вирішили розіграти цю виставу. Гроші, які ви дали, ми витратили на квитки та орендовану квартиру на новому місці. Дуже знадобилися нам, дякую.

Ольга Юріївна не вірила у те, що відбувається. Її обманули, обманули… Вони були разом весь час. І цей хлопчик — її онук… Скільки всього треба переварити…

— А Віталік де? Я ж сюрприз йому хотіла зробити на день народження… А сюрприз мені вийшов…

— Віталік у магазин пішов за продуктами. Я буду святкову вечерю готувати. Якщо Денис дасть, звичайно, такий бешкетник у нас …

Онук був копією її сина. Таке ж світле волосся, карі очі, на Настю зовсім не схоже. Їй на хвилину здалося навіть, що то Віталік маленький.

— А можна потримати хлопчика? Він так на Віталіка схожий…

Настя простягла сина Ользі Юріївні. Та з обережністю взяла онука. Денис насторожено глянув на незнайому тітку, а згодом широко посміхнувся.

У Ольги Юріївни защеміло на душі. Господи, який славний малюк!

Гримнули вхідні двері. Віталій прийшов.

— Мама? Ти як тут виявилася? – Здивувався він, побачивши маму.

— На поїзді приїхала, синку. Привітати тебе з днем народження. А тут ось… — вона показала рукою на Дениса та Настю.

— А що робити, мамо, ти сама нас переконала так вчинити. Я розумів, що ти не даси мені життя ні з ким. Он до підкупу вже дійшло. Надто прив’язана до мене, ось вирішив діяти.

І ти впоралася чудово без мене. А я спокійно живу з коханою жінкою та сином. Вибач, що приховував, але інакше з тобою ніяк…

Святкова вечеря вийшла на славу. Настя з Ольгою Юріївною приготували кілька смачних страв, салатів, закусок. Денис теж допомагав, як міг, носив серветки на стіл, а потім тут же їх стягував.

Ольга Юріївна промовила тост:

— Синочку! Тільки зараз я зрозуміла, чого хотіла тебе позбавити. Сім’я – це головне в житті людини, бачити, як росте синок, радіти за нього. Адже я сама відчувала ці почуття, коли ростила тебе.

Материнські ревнощі затьмарили мене, мені здавалося, що ніхто нам не потрібен. Я помилялася.

Настя, пробач мене…

Я рада, що ви щасливі, мені навіть завидно, адже в мене не було чоловіка, що любить. Рада, що маю онука, гляньте, як він бабусю уважно слухає! Сподіваюся, ви пробачте мені і приїжджатимете в гості!

І ще … Тільки не смійтеся! У мене з’явився залицяльник! Так так саме так! Вдівець із першого поверху. Сумку допоміг донести, розговорилися, виявився дуже приємною людиною, цікавою.

Ми ходимо до театру, гуляємо, я ніби молода дівчина бігаю на побачення. Напевно, тому так поставилася до вашої родини, мені тепер є чим зайнятися.

– Мамо, я радий за тебе! І радий, що ти все усвідомила, думав, дуже важкий випадок, ні.

Давайте піднімемо келихи за нас усіх!

Ольга Юріївна щиро сміялася і раділа тому, що дізналася правду. Дай Бог щастя сім’ї сина, ну і їй трошки!

Вам також має сподобатись...

Олена крутилася на кухні, наспівуючи веселу пісеньку. Настрій у жінки був просто чудовий. Аякже ж?! Сьогодні вона дізналася, що невдовзі стане мамою. Раптом у двері подзвонили. Олена витерла руки об фартух, вийшла в коридор, відкрила двері. На порозі стояв її чоловік Іван. – Що сталося? – захвилювалася Олена, побачвши, що в Івана на очах сльози. – Олено, Каті не стало? – тихо сказав він. – Каті? Якої Каті? – Олена здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

Валентина зі Степаном вже були на пенсії, коли почали зустрічатися. Степан допомагав їй у всьому – зробити ремонт у квартирі, купити продуктів, звозити куди треба на своїй старенькій машині. Так вони прожили вісім щасливих років. Валентина аж помолодшала і погарнішала. А одного дня до Валі прийшов її колишній чоловік Борис. Він був слабий і постарілий. Валя не знала, що й робити

– Надю, ти допомагати збираєшся? – гукнула Ліда до доньки, зайшовши в будинок. Надія мовчала. Ліда зайшла в кімнату до Наді і помітила, що та збирає сумку. – А ти це куди? – здивувалася мати. – До Марини до міста поїду, на день народження, – усміхнулася Надя. – Ага, до Марини значить, ну-ну, – Лідія Іванівна поправила хустку на голові. – Я ненадовго, мамо, приїду і допоможу тобі, – ніби виправдовуючись, додала Надя.  Ага…, – прошепотіла Ліда, і вже голосніше, додала. – Доню, я все знаю! – Мамо, ти це про що? – Надя здивовано дивилася на матір, нічого не розуміючи

Був ще самий початок робочого дня, як раптом у Ганни задзвенів телефон. Номер був незнайомий, але могли дзвонити й по роботі. Не роздумуючи, жінка взяла слухавку. – Це Ганна Дмитрівна? – почувся у слухавці жіночий голос. – Не стало вашого батька… Ганна застигла від несподіванки. – Ви помиляєтесь, у мене немає батька, – тільки й пробурмотіла вона. – Адресу я вам надішлю у повідомленні, – сказала незнайомка. – Прощання й поминки післязавтра. Ви повинні встигнути, якщо поспішите. Це дуже важливо… В телефоні почулися короткі гудки. Ганна сиділа дивлячись в одну точку. Вона не знала, що й думати