Життєві історії

Марина з мамою сиділи на кухні та пили чай. – А ми вчора запрошення на весілля роздали, – поділилася новиною донька. – Я й тобі принесла! Марина швидко покопалася в сумочці і дістала з неї красиву листівку. – Ось тримай! – вона передала її мамі. – Чекаємо тебе на нашому весіллі! Алла Петрівна взяла запрошення, покрутила його в руках а потім важко видихнула. – Марино! Я не прийду на ваше весілля! – раптом сказала мама. – Як не прийдеш? Чому? – Марина здивовано дивилася на маму, не розуміючи, що відбувається

– Проміняла мене на квартиру, – ображено заявила мама дочці. – Вперше виходиш заміж, а я до тебе не прийду на весілля, якщо там буде дружина твого батька. 

Марина вже питала батька, може він прийде один. Але той відмовився. 

– Ми з дружиною завжди разом, – відповів він.

Розлучилися батьки Марини, коли їй було десять років. Її мати, Алла Петрівна, всі наступні роки не втомлювалася повторювати, що у всьому винна ця сама Віра, нова дружина батька. Зазіхнула на його гроші. У тій родині невдовзі народився син. Тато завжди допомагав Марині – і грошима, і подарунками.

А коли вона виросла, сплатив її навчання в інституті. Він часто запрошував Марину до себе, а її мати заявляла – моя дочка до вас не ходитиме. Марина потай від неї їздила до батька. З Вірою у неї були нормальні стосунки, та й з братом вона дружила.

Зараз Марині вже двадцять два роки, і вона виходить заміж. Житимуть або у матері Марини, або у батьків нареченого. Молодим це не до вподоби. І ось батько Марини натякнув їй, що вирішить квартирне питання, придивився хорошу однокімнатну квартиру для них.

– Дякую, тату, – Марина просто літала від щастя і, звичайно, запросила його з дружиною та дитиною на урочистість. А ось мати Марини, коли про це дізналася, то так і заявила дочці – проміняла мене на квартиру, я до тебе на весілля не піду, якщо там буде ЦЯ. Так вона завжди називала Віру.

Марина любила свою матір. Заміж Алла Петрівна так і не вийшла. Вона все робила для доньки. Неможливо уявити, щоб матері не було на весіллі! Та й родичі приїдуть. Алла Петрівна вже всім повідомила:

– Не потрібна я стала доньці! Батько квартирою перекупив.

Усі були в курсі і з нетерпінням чекали, що буде. Батькові Марини хотілося на весіллі зробити гарний жест і при всіх подарувати дочці квартиру, тож сказати йому – не приходь, Марина ніяк не могла. Батьки нареченого шкодували лише Марину.

– Чого ж твої батьки про тебе не думають? Навіщо вони тебе поставили у таку ситуацію?

Марина ходила вся засмучена, мало не плакала. Тато так багато до неї зробив уже, а тепер ще й квартиру дарує. Вона насилу вмовила матір все-таки прийти на весілля. Розсадили колишнє подружжя за різними столами. Алла Петрівна постаралася. Вона два дні готувалася до урочистостей. Ця Віра за неї молодша на десять років, так що довелося жінці постаратися. Вона навіть скинула зайві кілограми.

Купила нову сукню, зробила макіяж, зачіску. У банкетному залі столи було розставлено окремо. За кожним сиділо людей шість-сім за заздалегідь складеними списками. Молоді сиділи за окремим столом. Алла Петрівна розташувалася поряд зі своїми родичами, а колишній чоловік із дружиною та сином сиділи навпроти іншого столу. Все було спокійно та пристойно.

Почалася розважальна програма та гості почали ходити по залі, а потім танцювати. Тут Алла Петрівна і підійшла до колишнього чоловіка.

– Чи можна запросити тебе на танець?

– Звичайно, – трохи схвильовано відповів Сергій. 

Віра дипломатично вийшла із зали. Колишнє подружжя кружляло в танці. Марина дивилася на батьків та була щаслива. Все буде добре, шепотіла вона. Про що говорило колишнє подружжя, невідомо, тільки після танцю Алла Петрівна підійшла до дочки, побажала їй щастя та швидко поїхала. Мабуть, плакати, шкодувати про свою долю і нездійснене щастя. Кохала вона колишнього чоловіка, все ще кохала…

Вам також має сподобатись...

Таїса смажила чебуреки, коли у двері подзвонили. На порозі стояв син з невісткою. – Андрію! – гукнула вона до чоловіка. – Діти приїхали! З кімнати вийшов Андрій Петрович. – У нас до вас є розмова, – одразу з порога заявив син. – Ну, розповідайте, що там у вас. Чай ставити? – заметушилися мама. – Став. Ми принесли тортик, – сказав син. Поки Таїсія готувала на стіл, син та невістка почали розмову з батьком у кімнаті. – Таїсо, йди сюди! – рапом вигукнув Андрій Петрович. – Тут таке сатлося! Таїса швидко прибигла в кімнату, вислухала сина та невістку і застигла від почутого

Катерина посмажила котлетки, зварила картопляне пюре, відкрила баночку огірочків. До повернення чоловіка, вечеря якраз була готова. Вхідні двері відкрилися. Катерина пішла зустріти чоловіка. А чоловік із серйозним обличчям сказав: – Нам треба серйозно поговорити! – Ходімо на кухню, повечеряєш, якраз і поговоримо, – усміхнулася Катя. Чоловік пішов у ванну, помив руки, і за хвилину вже сидів за кухонним столом. – Загалом так, у мене до тебе буде прохання. І відмови я не прийму! – раптом сказав чоловік. – Ти про що? – здивувалася жінка. І чоловік все розповів дружині. Катя вислухала його і застигла від почутого

Микола запросив у гості свою тітку Валентину. Сказав, що буде якийсь сюрприз. – Ну, племінничку, показуй свій сюрприз! – сказала тітка, як вийшла з поїзда. – Зараз поїдемо, – весело відповів Микола. – Тут недалеко. – А ми, наче, в бік нашого рідного села їдемо, – сказала по дорозі Валентина. – Ти зупинись, я хоч одним оком гляну на наш колишній будинок. – Добре, – загадково посміхнувся Микола. Машина зупинилася біля хати. Тітка вийшла на вулицю й ахнула від несподіванки. – А твій батько, що тут робить?! – обернулась вона до Миколи. Валентина дивилася на родичів і не розуміла, що відбувається

Наталя поливала квіти на кухні, як раптом у двері хтось подзвонив. Дзвонили наполегливо, не зупиняючись… – Господи, та йду я! – гукнула жінка. – Що ж там таке сталося термінове? Наталя відставила лійку для поливу на підвіконня й поспішила у коридор. Вона відкрила двері й застигла від здивування. На порозі стояла її свекруха Надія Олексіївна. – Ой, проходьте! – одразу запросила її Наталя. Надія Олексіївна дістала з жіночої сумочки папірець і, не дивлячись на невістку, дала його своєму синові Степану. – Що це таке? – здивовано запитав той. Він дивився на папірець, не розуміючи, що відбувається