Життєві історії

Віра зі своєю мамою Лідією Миколаївною сиділи на кухні та пили чай. Раптом пролунав дзвінок телефону, Віра глянула на екран – дзвонила її двоюрідна сестра Рита. – Дивно, Рита дзвонить, – здивувалася Віра. – Так, дивно. Вона ж у нас на другому поверсі, що зійти і самій сказати, що потрібно важко, – погодилася мама. Віра підняла слухавку, але Рита мовчала, було чутно тільки якісь знайомі голоси десь далеко. – Може сталося щось? – запереживала Віра і кинулася в кімнату до сестри. Віра відкрила двері в кімнату Рити, зайшла всередину і застигла від побаченого

– Мамо, мамо, дивися… Це Олег? – тихо спитала Рита у своєї матері. По другий бік торгового центру, біля ювелірної крамниці стояли двоє: чоловік і молоденька дівчина в короткій спідниці.

– Так. Здається він, – ахнула Валентина Федорівна. – Цікаво, а Віра знає?

– Ні, звичайно, мамо, – вигукнула Рита. – Ти думаєш, вона стала б жити з ним, знаючи, що він ходить на сторону?

– Ну мало що, – знизала плечима жінка. – Різні бувають ситуації. Сім’ї теж…

– Ось ситуація … Що ж робити? По хорошому потрібно Вірі все розповісти… А з іншого боку…

Рита була збентежена.

— Не смій лізти до чужої родини! – взяла за руку Риту мати. – Ти не знаєш чим це закінчиться і які у них стосунки. Краще мовчи! Сама дізнається, час настане. А то потім ще будеш винна через те, що полізла туди, куди тебе не просили, – прошипіла Валентина Федорівна, поки Рита дивилася на “солодку парочку” в особі чоловіка її двоюрідної сестри та дівчини, яка більше була схожа на дівчину з низькою соціальною відповідальністю.

— Гаразд, гаразд… — тихо промовила Рита.

Не те, щоб Рита була слухняною дочкою, ні. Але вона відчувала, що саме сьогодні сьогодні мати швидше за все права. Тим більше, ситуація більш ніж незвичайна. Вони не дуже добре спілкувалися з Вірою і точно не були кращими подругами, але й руйнувати чужу родину було якось неправильно.

Рита довго думала про те, що побачила. І прикидала, розповісти Вірі чи все-таки ні. Вона не встигла дістати смартфон, щоб сфотографувати голубків, тож у неї не було жодних доказів. Лише слова. Її та Валентини Федорівни, яка втручатися точно не стане. Рита вирішила промовчати, тому що її завжди вчили – не можна втручатися у справи інших людей. Можливо Олег схаменеться, а може це й ні, мало що в житті буває. А тут Рита зі своєю правдою влізе і все зруйнує…

…Рита опустила сумку з підручниками на тумбочку і стомлено присіла поряд на маленький диван. Вона повернулася з універу дуже втомлена, до того ж надвечір їй стало трохи зле. Засмучена, вона вирішила лягти в ліжко з чаєм з медом та імбиром під серіал.

– Знаєте що, я не просила ваших порад! — доносився жіночий голос на кухні. – Можна я сама розберуся зі своїм життям!

– Віра, доню, адже я бажаю тобі тільки добра і саме з цієї причини смію тобі радити. Ти ж знаєш, що я дуже рідко коли втручаюся, але сьогодні саме той випадок… – плутано говорила старша жінка. Це була Лідія Миколаївна – сестра Валентини Федорівни та тітка Рити.

Рита ахнула і зрозуміла, що зовсім забула про день народження тітки, яке вони за звичкою святкували у батьківському домі. Вона зазвичай допомагала накрити на стіл, але сьогодні так забігалася через навчання, що ця подія в неї зовсім вилетіла з голови.

…Лідія Миколаївна та Валентина Федорівна були дочками різних батьків і, не дивлячись на це, тісно дружили, часто збиралися у батьківській хаті та відзначали спільні свята. Але їхні діти спілкувалися не дуже добре. Віра та Андрій були дітьми Лідії Михайлівни, а Рита дочкою Валентини Михайлівни. Причиною неприязні молодшого покоління було виховання дідусів, кожен із яких прищепив онукам негатив до іншої сім’ї.

— Що за шум тут? – запитала Рита, зайшовши на кухню, де столи були заставлені їжею та делікатесами на честь дня народження Лідії Миколаївни.

Біля плити стояла іменинниця, а її дочка Віра сиділа за столом, склавши руки, з обуренням дивлячись перед собою. Валентина Федорівна сиділа навпроти племінниці з ображеним обличчям.

– Тебе це не стосується, зрозуміло? – грубо буркнула Віра

.

– Твоя сестра вважає, що найрозумніша на світі і наші поради їй не потрібні, – сказала Валентина Федорівна, підібгавши губи.

– Бо нема чого лізти в мою сім’ю і моє життя. Ви всі просто заздрите мені! – вигукнула Віра.

– Я просто хочу, щоб ти була щасливою і не поспішала оформляти на себе іпотеку або заводити дитину, поки ви не твердо стоятимете на ногах.

– Ми твердо стоїмо!

– Із двома кредитами та боргами? Ну так, ви чудово стоїте на ногах, – хмикнула Валентина Федорівна.

Насправді мама Рити не любила пхати носа в чужі справи і вважала, що всі повинні розбиратися самі, проте вона терпіти не могла, коли Віра свариться на свою матір. Лідія Миколаївна піднімала своїх дітей без чоловіка, їй допомагав лише батько, спільна мати сестер давно пішла в інший світ. Лідія Миколаївна чудово знала, як це – жити без копійки та виховувати дітей. Вона не хотіла такої долі для своєї дочки. І сестра розуміла її, тому йшла всупереч своїм принципам і втручалася у сварки.

– А ви взагалі не втручайтесь! – вигукнула Віра, схопившись зі свого місця. – Вас ніхто не питав! Ви мені ніхто!

– Ніхто? Ти стоїш і качаєш права в моєму домі! – почервоніла Валентина Федорівна. – А знаєш, роби ти що хочеш, розумна. Тільки сваритися на мене в моєму будинку не треба, зрозуміло?!

– У вашому будинку? З чого це він раптом став вашим? Це будинок бабусі! А ви вважаєте, що він лише ваш. Родичі, називається…

-Не смій так говорити з моєю матір’ю, – вигукнула Рита. – Мені немає справ до твоїх проблем, але сваритися в нашому домі на мою матір я не дозволю!

– А ти, взагалі мовчи, – збираючись піти з кухні, але зупинившись на півшляху, промовила Віра.

– Я то може й помовчу! А ти взагалі далі свого носа нічого не бачиш! Чоловік твій ошивається по місту коханкою, а ти про це навіть не здогадуєшся!

На кухні спочатку всі замовкли, перетравлюючи сказане.

– Ти… ти… Ти обманюєш, щоб посварити мене з чоловіком! Він подобається тобі, і ти хочеш зруйнувати мою родину! Та він на тебе навіть не гляне!

– Геть звідси! Геть, я сказала! – втрутилася Лідія Михайлівна.

Віра вискочила з кухні – очі її метали іскри. Валентина Федорівна, її сестра та Рита втомлено сіли за стіл.

– Ми теж добрі. Порадники. Не треба було цього говорити, Рито. – похитала головою Валентина Федорівна.

– Але ж, мамо, вона ж не бачить, що діється в неї під носом! Ще дітей хоче завести, не розумна.

– Вона хоче не лише завести дітей, а й продати наш будинок, щоб зробити перший внесок на іпотеку.

– Будинок? – ахнула Рита. – Це ж дім бабусі та дідуся. Як можна його продати?

– Якщо Віра чогось хоче, її ніщо не зупинить, тож… Мабуть, можна.

– Гаразд, я провчу її. І зроблю так, що вона не те, що іпотеку, взагалі нічого не захоче… – про себе прошепотіла Рита і дістала телефон. Вона відкрила чат із Олегом, де було написано лише кілька повідомлень: “Привіт”, “як справи?”.

“Привіт. Зустрінемось за три години? ” – відповіла Рита та прибрала телефон, посміхнувшись.

…Валентина Федорівна відпочивала на другому поверсі після вечері. Віра знову сперечалася з матір’ю, Рита виразно чула її роздратований голос. У цей час у двері постукали. Вона відчинила вхідні двері і впустила чоловіка двоюрідної сестри.

– Привіт.

– Я думав, що ми сходимо до ресторану.

– Сходимо? Чому ні, – посміхнулася Рита. – Тільки трохи згодом.

Олег пройшов усередину і сів на шкіряний диван, безцеремонно роздивляючись.

– А ти молодець, смілива. Жаль твоя сестра не така. Мені часом здається, що вона дуже не розумна. Нічого до ладу зробити не вміє…

Рита знову посміхнулася. Їй стало неприємно. Але вона кивнула, підігруючи йому і відвернулася, нібито наливаючи ігристе, а сама непомітно увімкнула виклик сестрі, поставивши телефон на гучний зв’язок.

– Облиш! Іди сюди, я так давно цього хотів. Ти теж? – продовжував Олег. Рита знизала плечима і сіла поряд. В цей час відчинилися двері і в вітальню влетіла сестра.

– Олег? Що тут відбувається? – вигукнула Віра свердливши очима чоловіка. – Ви що, надумали робити обидва? Ти… Я так і знала, що ти хочеш відвести мого чоловіка. Так і знала! Я це відчувала!

Рита відсторонила Олега від себе і засміялася.

— Цей пройдисвіт мені сто років не потрібний. Тож заспокойся. Він написав мені перший, а я просто вирішила розкрити тобі очі. Адже ти хотіла продати наш дім заради життя з цим… Удачі вам.

Рита піднялася нагору, залишивши Віру з чоловіком, з розгубленим і червоним від сорому обличчям. Рита була дуже задоволена. Обличчя Віри, вірніше його вираз, було сьогодні для неї найкращою нагородою. Так, бабуся залишила будинок усім своїм дітям та онукам, не встигнувши написати заповіт, так що Віра мала повне право продати частину або просити розміну. Але це був особливий будинок. Будинок, де Рита прожила все життя, як і її мати.

Але тепер Віра точно не захоче дітей від Олега і брати з ним квартиру в іпотеку. Це було абсолютно точно.

…Віра та Олег розлучилися за кілька місяців. Як і говорила Валентина Федорівна, Віра звинуватила Риту, бо їй так було простіше. Рита може бути і була винна в чомусь перед сестрою, але точно не в тому, що чоловік Віри ходив на сторону.

Вам також має сподобатись...

Марина прибирала в будинку, коли у двері постукали. На порозі стояла її сестра. – Привіт, пригостиш чаєм? Розмова є, – одразу сказала Наталка. – Привіт. Звісно, проходь, – запросила сестра. Марина швидко накрила стіл, і сіли з Наталкою пити чай. – Я ось навіщо приїхала, – почала та. – Ти коли мені борг віддаси? – Який борг? Я не позичала у тебе нічого? – здивувалася Марина. – Так, не позичала. Але ти винна мені кругленьку суму! Знаєш за що? – Наталка єхидно подивилася на сестру. – За що? – запитала Марина. І Наталка все розповіла їй. Марина вислухала сестру і застигла від почутого

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого

– Віро, у нас проблема, – схвильовано сказав Сашко. – Моя мама збирається приїхати. – Коли? – спокійно запитала Віра, сідаючи на диван. – Нууу…, вона… ніби… вже їде, – нерішуче відповів Сашко. Віра глянула на нього і суворо запитала: – Чому ти мені раніше не сказав? – Я сам не знав, – приречено відповів Сашко. – Вона мені щойно подзвонила. Із поїзда. – Отже, так, – вирішила Віра. – Ти сьогодні залишаєшся вдома. Зустріти маму. А ввечері я приготую святкову вечерю і разом посидимо, відзначимо її приїзд, – сказала Віра і побігла на роботу. Але жінка навіть уявити не могла, чим закінчиться приїзд свекрухи

Надія Олексіївна готувала город під посадку картоплі. Раптом вона почула, що хтось її кличе. Жінка здивувалася, відклала граблі й пішла на подвірʼя. – Ба-бу-сю-ю! – пролунав голос її внучки Ганнусі. Надія Олексіївна, побачивши Ганнусю, сплеснула руками: – Люба моя! Та що ж ти мене не попередила? У мене ж їжа стареча – каша гречана, й куряча грудка відварена. А тобі я щось смачненьке приготувала б! – Та годі тобі, бабусю, – Ганна посміхнулася. – Я дещо по дорозі купила. Я поживу в тебе на дачі трохи? – А що ж сталося? – Надія Олексіївна не розуміла, що відбувається