Життєві історії

Віра зі своєю мамою Лідією Миколаївною сиділи на кухні та пили чай. Раптом пролунав дзвінок телефону, Віра глянула на екран – дзвонила її двоюрідна сестра Рита. – Дивно, Рита дзвонить, – здивувалася Віра. – Так, дивно. Вона ж у нас на другому поверсі, що зійти і самій сказати, що потрібно важко, – погодилася мама. Віра підняла слухавку, але Рита мовчала, було чутно тільки якісь знайомі голоси десь далеко. – Може сталося щось? – запереживала Віра і кинулася в кімнату до сестри. Віра відкрила двері в кімнату Рити, зайшла всередину і застигла від побаченого

– Мамо, мамо, дивися… Це Олег? – тихо спитала Рита у своєї матері. По другий бік торгового центру, біля ювелірної крамниці стояли двоє: чоловік і молоденька дівчина в короткій спідниці.

– Так. Здається він, – ахнула Валентина Федорівна. – Цікаво, а Віра знає?

– Ні, звичайно, мамо, – вигукнула Рита. – Ти думаєш, вона стала б жити з ним, знаючи, що він ходить на сторону?

– Ну мало що, – знизала плечима жінка. – Різні бувають ситуації. Сім’ї теж…

– Ось ситуація … Що ж робити? По хорошому потрібно Вірі все розповісти… А з іншого боку…

Рита була збентежена.

— Не смій лізти до чужої родини! – взяла за руку Риту мати. – Ти не знаєш чим це закінчиться і які у них стосунки. Краще мовчи! Сама дізнається, час настане. А то потім ще будеш винна через те, що полізла туди, куди тебе не просили, – прошипіла Валентина Федорівна, поки Рита дивилася на “солодку парочку” в особі чоловіка її двоюрідної сестри та дівчини, яка більше була схожа на дівчину з низькою соціальною відповідальністю.

— Гаразд, гаразд… — тихо промовила Рита.

Не те, щоб Рита була слухняною дочкою, ні. Але вона відчувала, що саме сьогодні сьогодні мати швидше за все права. Тим більше, ситуація більш ніж незвичайна. Вони не дуже добре спілкувалися з Вірою і точно не були кращими подругами, але й руйнувати чужу родину було якось неправильно.

Рита довго думала про те, що побачила. І прикидала, розповісти Вірі чи все-таки ні. Вона не встигла дістати смартфон, щоб сфотографувати голубків, тож у неї не було жодних доказів. Лише слова. Її та Валентини Федорівни, яка втручатися точно не стане. Рита вирішила промовчати, тому що її завжди вчили – не можна втручатися у справи інших людей. Можливо Олег схаменеться, а може це й ні, мало що в житті буває. А тут Рита зі своєю правдою влізе і все зруйнує…

…Рита опустила сумку з підручниками на тумбочку і стомлено присіла поряд на маленький диван. Вона повернулася з універу дуже втомлена, до того ж надвечір їй стало трохи зле. Засмучена, вона вирішила лягти в ліжко з чаєм з медом та імбиром під серіал.

– Знаєте що, я не просила ваших порад! — доносився жіночий голос на кухні. – Можна я сама розберуся зі своїм життям!

– Віра, доню, адже я бажаю тобі тільки добра і саме з цієї причини смію тобі радити. Ти ж знаєш, що я дуже рідко коли втручаюся, але сьогодні саме той випадок… – плутано говорила старша жінка. Це була Лідія Миколаївна – сестра Валентини Федорівни та тітка Рити.

Рита ахнула і зрозуміла, що зовсім забула про день народження тітки, яке вони за звичкою святкували у батьківському домі. Вона зазвичай допомагала накрити на стіл, але сьогодні так забігалася через навчання, що ця подія в неї зовсім вилетіла з голови.

…Лідія Миколаївна та Валентина Федорівна були дочками різних батьків і, не дивлячись на це, тісно дружили, часто збиралися у батьківській хаті та відзначали спільні свята. Але їхні діти спілкувалися не дуже добре. Віра та Андрій були дітьми Лідії Михайлівни, а Рита дочкою Валентини Михайлівни. Причиною неприязні молодшого покоління було виховання дідусів, кожен із яких прищепив онукам негатив до іншої сім’ї.

— Що за шум тут? – запитала Рита, зайшовши на кухню, де столи були заставлені їжею та делікатесами на честь дня народження Лідії Миколаївни.

Біля плити стояла іменинниця, а її дочка Віра сиділа за столом, склавши руки, з обуренням дивлячись перед собою. Валентина Федорівна сиділа навпроти племінниці з ображеним обличчям.

– Тебе це не стосується, зрозуміло? – грубо буркнула Віра

.

– Твоя сестра вважає, що найрозумніша на світі і наші поради їй не потрібні, – сказала Валентина Федорівна, підібгавши губи.

– Бо нема чого лізти в мою сім’ю і моє життя. Ви всі просто заздрите мені! – вигукнула Віра.

– Я просто хочу, щоб ти була щасливою і не поспішала оформляти на себе іпотеку або заводити дитину, поки ви не твердо стоятимете на ногах.

– Ми твердо стоїмо!

– Із двома кредитами та боргами? Ну так, ви чудово стоїте на ногах, – хмикнула Валентина Федорівна.

Насправді мама Рити не любила пхати носа в чужі справи і вважала, що всі повинні розбиратися самі, проте вона терпіти не могла, коли Віра свариться на свою матір. Лідія Миколаївна піднімала своїх дітей без чоловіка, їй допомагав лише батько, спільна мати сестер давно пішла в інший світ. Лідія Миколаївна чудово знала, як це – жити без копійки та виховувати дітей. Вона не хотіла такої долі для своєї дочки. І сестра розуміла її, тому йшла всупереч своїм принципам і втручалася у сварки.

– А ви взагалі не втручайтесь! – вигукнула Віра, схопившись зі свого місця. – Вас ніхто не питав! Ви мені ніхто!

– Ніхто? Ти стоїш і качаєш права в моєму домі! – почервоніла Валентина Федорівна. – А знаєш, роби ти що хочеш, розумна. Тільки сваритися на мене в моєму будинку не треба, зрозуміло?!

– У вашому будинку? З чого це він раптом став вашим? Це будинок бабусі! А ви вважаєте, що він лише ваш. Родичі, називається…

-Не смій так говорити з моєю матір’ю, – вигукнула Рита. – Мені немає справ до твоїх проблем, але сваритися в нашому домі на мою матір я не дозволю!

– А ти, взагалі мовчи, – збираючись піти з кухні, але зупинившись на півшляху, промовила Віра.

– Я то може й помовчу! А ти взагалі далі свого носа нічого не бачиш! Чоловік твій ошивається по місту коханкою, а ти про це навіть не здогадуєшся!

На кухні спочатку всі замовкли, перетравлюючи сказане.

– Ти… ти… Ти обманюєш, щоб посварити мене з чоловіком! Він подобається тобі, і ти хочеш зруйнувати мою родину! Та він на тебе навіть не гляне!

– Геть звідси! Геть, я сказала! – втрутилася Лідія Михайлівна.

Віра вискочила з кухні – очі її метали іскри. Валентина Федорівна, її сестра та Рита втомлено сіли за стіл.

– Ми теж добрі. Порадники. Не треба було цього говорити, Рито. – похитала головою Валентина Федорівна.

– Але ж, мамо, вона ж не бачить, що діється в неї під носом! Ще дітей хоче завести, не розумна.

– Вона хоче не лише завести дітей, а й продати наш будинок, щоб зробити перший внесок на іпотеку.

– Будинок? – ахнула Рита. – Це ж дім бабусі та дідуся. Як можна його продати?

– Якщо Віра чогось хоче, її ніщо не зупинить, тож… Мабуть, можна.

– Гаразд, я провчу її. І зроблю так, що вона не те, що іпотеку, взагалі нічого не захоче… – про себе прошепотіла Рита і дістала телефон. Вона відкрила чат із Олегом, де було написано лише кілька повідомлень: “Привіт”, “як справи?”.

“Привіт. Зустрінемось за три години? ” – відповіла Рита та прибрала телефон, посміхнувшись.

…Валентина Федорівна відпочивала на другому поверсі після вечері. Віра знову сперечалася з матір’ю, Рита виразно чула її роздратований голос. У цей час у двері постукали. Вона відчинила вхідні двері і впустила чоловіка двоюрідної сестри.

– Привіт.

– Я думав, що ми сходимо до ресторану.

– Сходимо? Чому ні, – посміхнулася Рита. – Тільки трохи згодом.

Олег пройшов усередину і сів на шкіряний диван, безцеремонно роздивляючись.

– А ти молодець, смілива. Жаль твоя сестра не така. Мені часом здається, що вона дуже не розумна. Нічого до ладу зробити не вміє…

Рита знову посміхнулася. Їй стало неприємно. Але вона кивнула, підігруючи йому і відвернулася, нібито наливаючи ігристе, а сама непомітно увімкнула виклик сестрі, поставивши телефон на гучний зв’язок.

– Облиш! Іди сюди, я так давно цього хотів. Ти теж? – продовжував Олег. Рита знизала плечима і сіла поряд. В цей час відчинилися двері і в вітальню влетіла сестра.

– Олег? Що тут відбувається? – вигукнула Віра свердливши очима чоловіка. – Ви що, надумали робити обидва? Ти… Я так і знала, що ти хочеш відвести мого чоловіка. Так і знала! Я це відчувала!

Рита відсторонила Олега від себе і засміялася.

— Цей пройдисвіт мені сто років не потрібний. Тож заспокойся. Він написав мені перший, а я просто вирішила розкрити тобі очі. Адже ти хотіла продати наш дім заради життя з цим… Удачі вам.

Рита піднялася нагору, залишивши Віру з чоловіком, з розгубленим і червоним від сорому обличчям. Рита була дуже задоволена. Обличчя Віри, вірніше його вираз, було сьогодні для неї найкращою нагородою. Так, бабуся залишила будинок усім своїм дітям та онукам, не встигнувши написати заповіт, так що Віра мала повне право продати частину або просити розміну. Але це був особливий будинок. Будинок, де Рита прожила все життя, як і її мати.

Але тепер Віра точно не захоче дітей від Олега і брати з ним квартиру в іпотеку. Це було абсолютно точно.

…Віра та Олег розлучилися за кілька місяців. Як і говорила Валентина Федорівна, Віра звинуватила Риту, бо їй так було простіше. Рита може бути і була винна в чомусь перед сестрою, але точно не в тому, що чоловік Віри ходив на сторону.

Вам також має сподобатись...

Баба Марія ошатно вдягнулася і пішла у сусіднє село, відвідати родичів. Спочатку до сестри Ольги зайшла. Та зраділа: – Маріє Василівно, дякую, що відвідала, як ся маєте, як внук ваш, Андрійко? – Добре Андрійко, допомагає мені. Ось усім вам подарунків накупив. І тобі хустку купив, дивись яка гарна! Обійшла Марія Василівна рідню і повернулась додому. А вранці Андрій з міста повернувся. – Бабусю, як ти тут? – запитав. – Я трохи заробив, але там не прижився у місті. Піду по селу знову підробляти… Баба Марія глянула куди пішов Андрій, і руками сплеснула від побаченого

Олег зʼїздив до матері та забрав сина додому. – Ну, як погостював у бабусі? – запитала Яна у Михайлика, коли вони з чоловіком повернулися. – У нас із бабусею вчора була дивна гра, – почав розповідати хлопчик. – Яка ще гра? – здивувався Олег. – Вона казала, що вміє робити магію, але для цього їй від мене потрібно кілька волосин, – продовжив Михайлик. – Волосини я дав, але ніякої магії не побачив! – Ти розумієш, що зробила твоя мама? – Яна здивовано глянула на чоловіка. – Ні! – розвів руками Олег. І Яна все пояснила чоловіку. Олег вислухав дружину і застиг від обурення

Христина вирішила познайомити свого коханого Михайла зі свої дідусем. Їхали вони досить довго. – Мій дідусь недавно оцей будиночок придбав у селі, – сказала Христина, коли вони вийшли з машини. – Каже, йому дуже подобаються ці місця… – Христино, внучечко моя люба! – вийшов з хати старий. – Проходьте, проходьте в будинок! Я, правда, тут не один живу, наречена у мене є, тож не соромтеся… Всі троє зайшли в хату. – Проходьте! – не вгавав дідусь. – Вірочко, став чайник! Тут моя внучечка приїхала, і не сама! Михайло глянув на наречену дідуся Христини й очам своїм не повірив

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається