Життєві історії

Ольга Данилівна готувала на кухні обід, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка з дітьми. – Доброго дня! – привіталася Світлана. – Доброго дня, – відповіла свекруха. – Можна дітям побути у вас пару днів? – прощебетала молода жінка. – Усього два дні. Мене відправляють у відрядження, а Василь повернеться тільки за тиждень. – Гаразд, але тільки два дні! – процідила Ольга Данилівна. Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми. – З’явилася! – зустріла її у дверях ображена свекруха. – Онуки були в мене вперше і востаннє! – Що сталося? – Світлана здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

Ольга Данилівна здивовано прочинила вхідні двері і розгублено дивилася на невістку і трьох онуків.

– Доброго дня! – дружелюбно сказала Світлана.

– Доброго дня, – не впускаючи непроханих гостей у квартиру, стримано процідила свекруха.

– Вибачте, що без дзвінка, але зовсім не було часу, – винувато прощебетала молода жінка. – Можна дітям побути у вас пару днів?

Світлана не просто так не попередила свекруху про свій візит. Вона чудово знала, що за такого розкладу Ольга Данилівна обов’язково знайде якусь відмовку і її план не складуться.

– Навіщо? – перегородивши шлях, насторожено просила жінка. – Чому не до свахи?

– Мама з батьком поїхали до родичів на тиждень, Василь у роз’їздах, а мене терміново відправляють на конференцію за триста кілометрів. Виїжджати треба завтра вранці, – повинилася Світлана під сліпучим поглядом свекрухи.

– Ти ніколи в мене їх не залишала, – зіщулилася жінка, роздумуючи, чи варто вплутуватися в цю авантюру.

Дітей вона не дуже любила, і в юності завжди думала, що в неї нікого не буде, але Бог подарував їй сина, якого Ольга Данилівна любила більше за життя, на відміну від онуків.

– Все буває вперше, – усмішка з’явилася на обличчі Світлани. – Усього на пару днів.

Свекруха скривилася. У її плани не входило доглядати маленьких дітей.

– Я на дачу планувала якраз завтра поїхати. Справ багато. Ні, я, мабуть, відмовлю тобі, – розвела руками Ольга Данилівна.

– Мені взагалі нема де їх залишити, – запереживала Світлана. – Візьміть онуків на дачу, заразом привчите до праці.

– Цим не я маю займатися, а ти, – закотила очі свекруха у відповідь на слова невістки.

– Усього два дні. Прошу вас, – благала жінка, з хвилюванням уявивши, яка сварка на неї чекає на роботі, якщо вона не поїде на конференцію.

– Гаразд, але не довше за зазначений час! – процідила Ольга Данилівна.

Радісна Світлана залишила дітей на свекруху і поспішно покинула її будинок, переживаючи, що жінка може передумати.

Щойно жінка проїхала половину шляху, як мати чоловіка почала посилено їй дзвонити.

Світлана вирішила не брати слухавку, доки не приїде додому. Вона остерігалася, що Ольга Данилівна може попросити її повернутись.

– Що сталося? – поцікавилася вона у свекрухи, коли повернулася додому.

– Твої діти невиховані. Поїдять і не прибирають за собою! – Докірливо промовила жінка.

– Навчіть їх цьому, і я вам буду дуже вдячна. Ольга Данилівна, ви ж учитель, – спеціально потішила родичку Світлана.

– Колишній, нагадаю тобі, – холодно уточнила жінка.

– Вчителі колишніми не бувають, – невістка швидко закінчила розмову зі свекрухою і почала збиратися в дорогу.

Два дні Світлана провела на конференції. За цей час їй було ніколи дзвонити Ользі Данилівні і дізнаватися, як справи у дітей.

Вона йшла рано вранці, коли свекруха ще спала, і поверталася пізно ввечері, коли свекруха вже спала.

Першого ж дня, повернувшись додому, Світлана поїхала за дітьми до Ольги Данилівни.

– З’явилася! – ображена свекруха з кухонним рушником у руках зустріла невістки у дверях. – Ти чому не брала слухавку? Невже не бачила від мене купу пропущених дзвінків?

– Бачила, – розгублено відповіла жінка, – але мені ніколи було передзвонити…

– Онуки були в мене вперше і востаннє! – Спершись спиною об стіну і схрестивши руки, заявила свекруха.

– Що сталося? – усередині невістки все застигло. – Щось із дітьми?

– Що їм буде? – скривилася зневажливо жінка. – Вони мене втомили за ці два дні…

Світлана підняла на Ольгу Данилівну запитальний погляд. Її трійця, звичайно, була галаслива, але не настільки, щоб так дістати бабусю.

– Ми їздили разом на дачу. Вони поїли в мене всю малину, а я збиралася варити з неї варення, – стала скаржитися жінка. – А ще твої діти зіпсували мені шпалери!

– Які шпалери?

– Які я збиралася клеїти на своїй дачі! – невдоволено сказала Ольга Данилівна, роздратована тим, що Світлана не відразу розуміє, про що саме йдеться. – Цікаво, хто мені відшкодує збитки?

– Скільки? – Жінка підвела на свекруху строгий погляд.

– Три тисячі, – Ольга Данилівна наголосила на першому слові.

Світлана мовчки дістала із сумочки гаманець і, витягнувши три купюри, простягла їх жінці.

– Діти, ми їдемо! – голосно вигукнула вона.

На голос Світлани відразу зібралася вся трійця. Поспіхом розпрощавшись зі свекрухою, сімʼя Василя поїхала додому.

За кілька днів повернувся з відрядження і сам господар. Дружина поспішила розповісти йому про історію з малиною та шпалерами.

– Я віддала твоїй матері гроші, – протяжно зітхнула Світлана. – Вона не дуже любить наших дітей.

– Шпалери? На дачі? – задумливо промовив Василь. – Ти впевнена?

– Так, це її слова…

– Хм, дуже цікаво, враховуючи, що тиждень тому я їй вже перераховував гроші на шпалери, – похитав головою чоловік, – і вона казала, що клеїтиме їх через два місяці.

– Діти, які шпалери ви зіпсували у бабусі на дачі? – Покликала на кухню своїх хлопчиків Світлана.

– Вони були на стіні. Частина вже була відірвана, я відірвав другу, – винувато відповів десятирічний син.

– На стіні? – подружжя переглянулося між собою.

– Я обов’язково навідаюсь завтра до матері на дачу, – заявив Василь, який хотів дізнатися правду.

Як і очікував, на стінах були старі шпалери, які мати досі не обдерла.

Виходило, що Ольга Данилівна попросила гроші у невістки нізащо. Чоловік не міг стерпіти обману та зателефонував матері.

– Мамо, я на дачі. Які шпалери зіпсували діти? За що ти взяла зі Світлани гроші? – гнівно прошипів Василь.

– Старі і зіпсували. Я ж не просила поки що їх чіпати. У мене був для цього спеціально відведений день, – незворушно відповіла жінка. – Вже нажалілася… Та я ще мало взяла з неї. Якби я підрахувала всю шкоду, вона б ніколи не розплатилася!

– За старі шпалери взяла?

– Ні, – зрозумівши, що її обман розкрився, почала відмовлятися Ольга Данилівна. – Я взяла за малину, з якої я могла зварити варення.

– Тобі шкода для моїх дітей малини? – вигукнув Василь. – Чудово!

Жінка почала виправдовуватися, але син більше не збирався її слухати. Наступного дня він купив відро малини та привіз його матері.

– Сподіваюся, тепер ми тобі точно нічого не винні! – рішуче промовив чоловік.

– Тепер не винні, – безглуздо посміхнулася Ольга Данилівна, – тільки онуків все одно до мене не привозіть.

– Ми й не збиралися, вже зрозуміли, як ти до них ставишся…

У відповідь жінка лише натягнуто посміхнулася і розвела руками, ніби показуючи, що вона з цим нічого не може вдіяти.

Вам також має сподобатись...

Ганна повернулася додому і побачила на кухні чоловіка. Олег сидів за кухонним столом, підперши голову обома руками. – Привіт, ти чому тут сидиш? Щось сталося? – запитала дружина. – А це ти мені скажи, що сталося! – Олег підвів голову і подивився в очі дружини. – В сенсі? – здивувалася Ганна. – Як ти могла?! Як ти могла так вчинити зі мною?! – вигукнув він. – Про що ти? – округлила очі Ганна. – Не прикидайся! Твоя подруга Валя все мені розповіла! – несподівано додав чоловік. – Що розповіла? Олег я тебе не розумію! – Ганна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Ірина насмажила сирників і покликала сімʼю до столу. Через декілька хвилини син з донькою та чоловік вже були за столом і наминали сніданок. – Мені потрібно з вами серйозно поговорити, – Ірина також сіла за стіл і уважно подивилася чоловіка та дітей. – Про що? – поцікавився Дмитро. – Я їду подавати на розлучення. Оскільки це вас всіх стосується, то повідомляю, – несподівано сказала жінка. – Як на розлучення? – заціпенів Дмитро. – Дмитро, я дізналася про твій «секретик» і я тобі цього не пробачу, – додала Ірина. – Який ще секрет? – Дмитро здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Весілля у брата Михайла було в самому розпалі! Всі привітання вже залишилися позаду, і тамада змінювала конкурси один за одним. Михайло був запрошений на свято зі своєю дружиною Оксаною. У якусь мить він раптом побачив, що його кохана десь зникла! Коли гості сіли за стіл, Михайло всерйоз запереживав через відсутність жінки. Чоловік не знайшов Оксану в ресторані і вийшов на вулицю. Він глянув на лавку яка була неподалік і оторопів! Там сиділа його Оксана в обіймах якогось чоловіка

Микола з дружиною і сином поїхали до тещі на дачу. Перший день пройшов добре. Тесть грався з онуком, теща безперервно хвалилася дачею. – Ну, звісно, дачу до пуття треба довести, – казала вона. – Тут треба перекопати, тут паркан зробити. Допоможеш, Миколо? Микола кивнув. – Відпустка почалася! – подумав він. Наступного дня Микола взяв лопату, молоток і подався працювати… Теща глянула на зятя, знизала плечима і пішла у хату. Ближче до вечора Микола сів поряд із дружиною в тіні. – Любий принеси мені склянку води! – попросила вона. Микола хотів встати, як раптом застиг від несподіванки