Життєві історії

Зоя Вікторівна без попередження з’явилася у вихідний день на порозі квартири свого сина Андрія й невістки Оксани. – До вас є розмова! – не привітавшись раптом промовила жінка. Молоді, які тільки-но прокинулися, здивовано перезирнулися. Ніхто не міг зрозуміти, що ж таке трапилося, що Зоя Вікторівна автобусом з самого ранку примчала аж у місто! – Може хочете кави? – поцікавилася Оксана, глянувши на свою засмучену свекруху. – Нічого я не хочу… Хіба ігристе десь у вас є… – промовила жінка. – Що ж трапилося?! – ахнув Андрій. Молоді здивовано дивилися на матір і не розуміли, що відбувається

Зоя Вікторівна без попередження з’явилася у вихідний день на порозі квартири Андрія та Оксани.

– Є розмова! – не привітавшись раптом промовила жінка.

Молоді, які тільки-но прокинулися, здивовано перезирнулися. Ніхто не міг зрозуміти, що ж такого трапилося, що Зоя Вікторівна автобусом з самого ранку примчала у місто!

– Може кави? – поцікавилася Оксана, глянувши на засмучену свекруху.

– Нічого не хочу… Хіба ігристе у вас є… – промовила жінка.

– Що трапилося?! – ахнув Андрій.

Молоді здивовано дивилися на матір і не розуміли, що відбувається.

– Твоя сестра сказала, що вступатиме в університет! – роздратовано видала Зоя Вікторівна і голосно схлипнула. – Не хоче йти вчитися у рідному містечку.

– Все правильно каже! – підтримав рішення одинадцятикласниці чоловік. – Що там у вас особливого є? На кухаря, чи слюсаря тільки і вчитись?

– Що в цьому поганого?! Я сама кухар, якщо ти забув, – ображено пробурчала жінка.

– Мамо, я пам’ятаю, але тут перспектив набагато більше, – наполягав Андрій.

Зоя Вікторівна невдоволено зиркнула на сина і, щільно стиснувши губи, процідила:

– Вона збирається жити у гуртожитку. Як тобі таке?!

– Цілком нормально. Я теж жив у гуртожитку, – усміхнувся чоловік, зрозумівши, що мати знайшла проблему на порожньому місці.

– Порівняв її і себе! – відповіла жінка і почала нервово стукати пальцями по столу. – Знайде там друзів, почне гульбанити, кине навчання. Ще не дай Бог у подолі принесе!

– Зоє Вікторівно, що ви вигадуєте. Все не так погано, – Оксана вирішила підтримати чоловіка. – Усі жили колись у гуртожитках…

– Ти не жила, не розповідай мені казки! – сказала жінка.

Справді, невістка була з міських і спочатку жила з батьками, а потім, коли одружилася з Андрієм, отримала в подарунок однокімнатну квартиру, в якій вони зараз і жили.

– Я проти! – сказала Зоя Вікторівна. – Ніякого гуртожитку! Погоджуся я тільки в тому випадку, якщо Марійка житиме у вас, і ви за нею доглядатимете.

Від слів свекрухи Оксана здивувалася. Вона була не готова до такої пропозиції, тим більше, що стосунки з сестрою чоловіка у неї складалися не дуже.

Школярка була норовливою, нікого не слухала і робила все так, як вважала за потрібне.

А як Марійка любила чіплятися до їжі – це вже окрема історія. Іноді в Оксани складалося враження, що вона приїхала не з маленького містечка, а десь із мегаполісу.

Також родичка могла увімкнути посеред ночі музику або почати голосно розмовляти по телефону.

До того ж, коли приїжджала Марійка, молодим доводилося поступатися їй єдиною кімнатою і спати на кухні.

Оксана зціпивши зуби, переживала кожен приїзд дівчини, а тут жити в одній квартирі п’ять років? Ні, це було вище за її сили.

– Зоє Вікторівно, ви даремно вважаєте, що ми можемо якось уберегти Марійку від усього того, що ви перерахували, – невістка спробувала переконати свекруху в тому, що проживання з ними не застрахує ні від чого.

– Доглядатимете за нею, – стояла на своєму жінка.

Її зовсім не бентежив той факт, що молода пара проживала в однокімнатній квартирі, і мала протягом п’яти років тулитися в ній разом з Марійкою.

Бачачи, що свекруха відкидає цей чинник, Оксана сама наважилася нагадати їй про те, що у них із Андрієм своя родина.

– Нічого страшного, – відмахнулась Зоя Вікторівна. – Всі поміститесь.

– Це погана ідея, – несподівано видав син, який теж не бажав жити в одній квартирі з примхливою сестрою.

– Чому це? – примружилася жінка.

– Тому що Марійка балувана і не стане нас слухати, – як на духу, заявив Андрій. – А я не збираюся її виховувати, якщо цього не зробили ви з батьком.

– Ти хочеш сказати, що ми погані батьки? Нічого собі! – Зоя Вікторівна почала завзято жестикулювати руками. – Виростили тебе, відучили, і ось вона вдячність?!

– Я говорю зараз не про себе! – чоловік різко зупинив матір.

– Тобто ти не хочеш пускати рідну сестру до себе? Я правильно тебе зрозуміла? – проскреготіла зубами жінка.

– Нам нема куди її поселити, – розвів руками Андрій. – Нехай живе у баби Валі, у неї двокімнатна квартира.

– Навіщо навантажувати зайвою відповідальністю літню людину? Коли Марійка до вас приїжджає, де вона спить?

– У нашій кімнаті, – схрестила руки на грудях Оксана. – А ми – на дивані на кухні.

– Усіх же все влаштовує? – Зоя Вікторівна почергово обвела поглядом невістку й сина.

– Ні, не влаштовує. Одна річ, коли вона приїжджає на тиждень, й зовсім інша – коли на п’ять років! – строго промовив Андрій.

– Нічого собі новини! Рідна сестра має жити у гуртожитку, коли у неї в місті рідний брат? – пирхнула жінка, осудливо похитавши головою.

– Ми можемо пустити її тільки на час вступу, – втрутилася в розмову Оксана.

У відповідь Зоя Вікторівна гордовито примружила очі і глянула на невістку недобрим поглядом.

– Це все ти, так? Ти не хочеш, щоби Марійка жила з вами?

– Чесно? Не хочу, – стримано відповіла Оксана, якій набридло знаходити виправдання. – Мало того, що у нас маленька квартира, так ваша дочка ще й не вміє поводитися і нікого не поважає. Мені не потрібна така квартирантка.

– Може, ти хочеш, щоб я заплатила тобі за її проживання? – гордовито поцікавилася Зоя Вікторівна.

– Ні, ми просто не можемо селити Марійку в себе, – відповіла Оксана і глянула на чоловіка, чекаючи на підтримку.

– Так, мамо, на жаль. При всьому бажанні, – ледве чутно промовив Андрій.

Обличчя Зої Вікторівни почервоніло від обурення, і вона, не сказавши більше жодного слова, вискочила з квартири…

…У результаті мати не дзвонила синові кілька місяців, але потім все-таки відійшла і дала про себе знати.

– Марійку вирішили поселити на квартиру до баби Валі, – з докором промовила жінка, натякаючи на те, що син і невістка відмовилися допомогти.

– Ось хто точно за нею прослідкує! – не стримався Андрій, який свого часу не погодився жити зі строгою бабусею…

Вам також має сподобатись...

Ігор з коханою Софією поїхали в село. В цьому селі жила якась знайома Ігоревого дідуся Петра. Звали її Зінаїда Іванівна. Молоді хотіли дещо розпитати в неї про покійного діда… Якась бабуся в халаті поралася на городі. Ігор покликав її. – Що ви хотіли, молодь? – посміхнулася бабуся. – Скажіть, а ви часом не Зінаїда Іванівна? – запитав Ігор. – Так, – сказала старенька. – А чим я можу вам бути корисною? Ігор простягнув жінці якусь фотографію. – Зачекайте, зараз окуляри візьму… – здивовано пробурмотіла та. Зінаїда Іванівна глянула на знімок і її обличчя так і змінилося від побаченого

– Моєму Володі від мене вже нічого не потрібно, – тихо сказала Олена подрузі. – Я вже починаю думати, що він десь гуляє… – Та годі тобі, Оленко! – підтримала її Оля. – Просто у вас криза в стосунках! Олена тільки знизала плечима… Одного дня Олені довелося затриматись на роботі. Їй не вдавалося зробити звіт, який зранку треба було покласти на стіл начальника. Була вже майже дев’ята вечора, коли Олена врешті-решт вимкнула комп’ютер і зібралася додому. – Вас підвезти? – раптом з темряви почувся голос. Олена голосно скрикнула, бо була впевнена, що в офісі нікого більше немає. З темряви хтось вийшов

Микита одружувався з Іриною. – Паспорт! – чоловік раптом торкнувся нагрудної кишені. – Я ж його нібито клав сюди… Чоловік зрозумів, що не може знайти свій паспорт. Нерви почали наростати. Без паспорта реєстрація шлюбу була неможлива. – Мамо, ти не бачила мого паспорта? – запитав він Тетяну Романівну, яка повернулася додому з магазину. – І чому ти ще не готова? – Паспорт? – перепитала та. – Ні, не бачила. – Може, ти його залишив у машині? Микита побіг до машини, але паспорта там не було. Повернувшись, він побачив, що мати кудись пішла. Це видалося Микиті дивним. А потім відкрилася несподівана таємниця

У Тетяни не стало матері. Жінка важко переживала втрату найріднішої людини. Лише за сорок днів Таня зважилася прибрати речі на столі в маминій кімнаті. Так хотілося, щоб усе лежало як за неї. Тетяна бездумно взяла з шухляди зошит із вкладеними фотографіями.  Ось вона з мамою та татом, зовсім ще маленька. Потім старша, ось вже з Олегом та з доньками. Раптом із зошита випав листок, складений навпіл. На ньому було написано – Тані. Тетяна акуратно розгорнула його, швидко прочитала і застигла від прочитаного