Життєві історії

Зоя Вікторівна без попередження з’явилася у вихідний день на порозі квартири свого сина Андрія й невістки Оксани. – До вас є розмова! – не привітавшись раптом промовила жінка. Молоді, які тільки-но прокинулися, здивовано перезирнулися. Ніхто не міг зрозуміти, що ж таке трапилося, що Зоя Вікторівна автобусом з самого ранку примчала аж у місто! – Може хочете кави? – поцікавилася Оксана, глянувши на свою засмучену свекруху. – Нічого я не хочу… Хіба ігристе десь у вас є… – промовила жінка. – Що ж трапилося?! – ахнув Андрій. Молоді здивовано дивилися на матір і не розуміли, що відбувається

Зоя Вікторівна без попередження з’явилася у вихідний день на порозі квартири Андрія та Оксани.

– Є розмова! – не привітавшись раптом промовила жінка.

Молоді, які тільки-но прокинулися, здивовано перезирнулися. Ніхто не міг зрозуміти, що ж такого трапилося, що Зоя Вікторівна автобусом з самого ранку примчала у місто!

– Може кави? – поцікавилася Оксана, глянувши на засмучену свекруху.

– Нічого не хочу… Хіба ігристе у вас є… – промовила жінка.

– Що трапилося?! – ахнув Андрій.

Молоді здивовано дивилися на матір і не розуміли, що відбувається.

– Твоя сестра сказала, що вступатиме в університет! – роздратовано видала Зоя Вікторівна і голосно схлипнула. – Не хоче йти вчитися у рідному містечку.

– Все правильно каже! – підтримав рішення одинадцятикласниці чоловік. – Що там у вас особливого є? На кухаря, чи слюсаря тільки і вчитись?

– Що в цьому поганого?! Я сама кухар, якщо ти забув, – ображено пробурчала жінка.

– Мамо, я пам’ятаю, але тут перспектив набагато більше, – наполягав Андрій.

Зоя Вікторівна невдоволено зиркнула на сина і, щільно стиснувши губи, процідила:

– Вона збирається жити у гуртожитку. Як тобі таке?!

– Цілком нормально. Я теж жив у гуртожитку, – усміхнувся чоловік, зрозумівши, що мати знайшла проблему на порожньому місці.

– Порівняв її і себе! – відповіла жінка і почала нервово стукати пальцями по столу. – Знайде там друзів, почне гульбанити, кине навчання. Ще не дай Бог у подолі принесе!

– Зоє Вікторівно, що ви вигадуєте. Все не так погано, – Оксана вирішила підтримати чоловіка. – Усі жили колись у гуртожитках…

– Ти не жила, не розповідай мені казки! – сказала жінка.

Справді, невістка була з міських і спочатку жила з батьками, а потім, коли одружилася з Андрієм, отримала в подарунок однокімнатну квартиру, в якій вони зараз і жили.

– Я проти! – сказала Зоя Вікторівна. – Ніякого гуртожитку! Погоджуся я тільки в тому випадку, якщо Марійка житиме у вас, і ви за нею доглядатимете.

Від слів свекрухи Оксана здивувалася. Вона була не готова до такої пропозиції, тим більше, що стосунки з сестрою чоловіка у неї складалися не дуже.

Школярка була норовливою, нікого не слухала і робила все так, як вважала за потрібне.

А як Марійка любила чіплятися до їжі – це вже окрема історія. Іноді в Оксани складалося враження, що вона приїхала не з маленького містечка, а десь із мегаполісу.

Також родичка могла увімкнути посеред ночі музику або почати голосно розмовляти по телефону.

До того ж, коли приїжджала Марійка, молодим доводилося поступатися їй єдиною кімнатою і спати на кухні.

Оксана зціпивши зуби, переживала кожен приїзд дівчини, а тут жити в одній квартирі п’ять років? Ні, це було вище за її сили.

– Зоє Вікторівно, ви даремно вважаєте, що ми можемо якось уберегти Марійку від усього того, що ви перерахували, – невістка спробувала переконати свекруху в тому, що проживання з ними не застрахує ні від чого.

– Доглядатимете за нею, – стояла на своєму жінка.

Її зовсім не бентежив той факт, що молода пара проживала в однокімнатній квартирі, і мала протягом п’яти років тулитися в ній разом з Марійкою.

Бачачи, що свекруха відкидає цей чинник, Оксана сама наважилася нагадати їй про те, що у них із Андрієм своя родина.

– Нічого страшного, – відмахнулась Зоя Вікторівна. – Всі поміститесь.

– Це погана ідея, – несподівано видав син, який теж не бажав жити в одній квартирі з примхливою сестрою.

– Чому це? – примружилася жінка.

– Тому що Марійка балувана і не стане нас слухати, – як на духу, заявив Андрій. – А я не збираюся її виховувати, якщо цього не зробили ви з батьком.

– Ти хочеш сказати, що ми погані батьки? Нічого собі! – Зоя Вікторівна почала завзято жестикулювати руками. – Виростили тебе, відучили, і ось вона вдячність?!

– Я говорю зараз не про себе! – чоловік різко зупинив матір.

– Тобто ти не хочеш пускати рідну сестру до себе? Я правильно тебе зрозуміла? – проскреготіла зубами жінка.

– Нам нема куди її поселити, – розвів руками Андрій. – Нехай живе у баби Валі, у неї двокімнатна квартира.

– Навіщо навантажувати зайвою відповідальністю літню людину? Коли Марійка до вас приїжджає, де вона спить?

– У нашій кімнаті, – схрестила руки на грудях Оксана. – А ми – на дивані на кухні.

– Усіх же все влаштовує? – Зоя Вікторівна почергово обвела поглядом невістку й сина.

– Ні, не влаштовує. Одна річ, коли вона приїжджає на тиждень, й зовсім інша – коли на п’ять років! – строго промовив Андрій.

– Нічого собі новини! Рідна сестра має жити у гуртожитку, коли у неї в місті рідний брат? – пирхнула жінка, осудливо похитавши головою.

– Ми можемо пустити її тільки на час вступу, – втрутилася в розмову Оксана.

У відповідь Зоя Вікторівна гордовито примружила очі і глянула на невістку недобрим поглядом.

– Це все ти, так? Ти не хочеш, щоби Марійка жила з вами?

– Чесно? Не хочу, – стримано відповіла Оксана, якій набридло знаходити виправдання. – Мало того, що у нас маленька квартира, так ваша дочка ще й не вміє поводитися і нікого не поважає. Мені не потрібна така квартирантка.

– Може, ти хочеш, щоб я заплатила тобі за її проживання? – гордовито поцікавилася Зоя Вікторівна.

– Ні, ми просто не можемо селити Марійку в себе, – відповіла Оксана і глянула на чоловіка, чекаючи на підтримку.

– Так, мамо, на жаль. При всьому бажанні, – ледве чутно промовив Андрій.

Обличчя Зої Вікторівни почервоніло від обурення, і вона, не сказавши більше жодного слова, вискочила з квартири…

…У результаті мати не дзвонила синові кілька місяців, але потім все-таки відійшла і дала про себе знати.

– Марійку вирішили поселити на квартиру до баби Валі, – з докором промовила жінка, натякаючи на те, що син і невістка відмовилися допомогти.

– Ось хто точно за нею прослідкує! – не стримався Андрій, який свого часу не погодився жити зі строгою бабусею…

Вам також має сподобатись...

Миколі подзвонила сестра з села. Звідти він поїхав ще в молодості. Сестра сказала, що будинок, у якому Микола народився, вона продає. Якщо, мовляв, хоче він щось на згадку забрати, то хай терміново приїжджає! – Чудово! – зраділа дружина Миколи Настя. – Їдь, Микольцю, на батьківщину. Ти мусиш попрощатися з будинком, де пройшло дитинство. На могилки рідних сходиш… Зранку Микола поїхав у село, а через день, примчав назад з якоюсь великою сумкою в руках. Микола поліз у сумку, і дістав незрозумілу загорнуту в тканину річ. Чоловік розгорнув тканину й Олена ахнула від несподіванки

Тетяна на вихідні приїхала в село провідати свого батька. Жив чоловік сам, бо з матірʼю вони розійшлися через дрібниці. Добиратись до батька було складно – спочатку треба їхати на електричці, а потім на автобусі… Вже підходячи до будинку, Тетяна раптом відчула, що щось у хаті було не так! Через вікно у веранді було видно, як туди-сюди снували якісь мужички, сідали за стіл, махали руками, галасували… – Господи, та що ж це там таке робиться?! – ахнула жінка. Тетяна здивовано зайшла на веранду. Вона глянула на стіл, озирнулась навкруги, і застигла від побаченого

Вероніка повернулася додому ближче до півночі. Сьогодні вона з подругами у кафе відзначала свій день народження. В коридорі її зустрів чоловік. – Чому так довго? – невдоволено пробурчав Михайло. – Та дівчатка подарували кругленьку суму грошей. Ось і вирішила їм віддячити, продовживши святкування, – сказала Вероніка. – І скільки вони подарували, що ти вирішила все спустити на них? – запитав Михайло. – Ось! – жінка простягла конверт чоловіку. – Ого, – заглянувши у конверт сказав Михайло. – Я тобі ані копійки з них не дам! – Як не даси?! Це ж мені подарували, – Вероніка здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Світлана ще спала, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка ледве відкрила очі, глянула на екран мобільного. Дзвонила подруга. – Світлано, ти ще спиш? – одразу промовила вона. – Сплю, як і всі нормальні люди, – неохоче відповіла Світлана. – То ти ще нічого не знаєш і нічого не бачила? – запитала подруга. – Ти про що? – не зрозуміла жінка. – Зайди в соцмережу…Там відео… Про тебе, – сказала подруга і закінчила виклик. Світлана швидко зайшла в інтернет, відкрила відео, яке прислала подруга, переглянула його і аж рота відкрила від побаченого