– Сашко, давайте в нас зберемося? Я не приїду. Дружина почне виступати. Там же Оля буде… – почула Галина вкрадливий голос чоловіка, коли хотіла покликати його вечеряти.
– До чого тут Оля?! Вона з чоловіком буде, а ось Віра точно образиться. У неї ювілей не щодня! – посміхнувся зять, з яким В’ячеслав говорив по відеозв’язку.
Чоловік замовк і обернувся. За його спиною стояла Галя з ополоником у руках.
– Гаразд, все вирішимо, – спокійно сказав В’ячеслав.
– Що вирішувати? Чекаємо на вас, приїжджайте, і без запізнень. Віра замовила залу в ресторані на тридцять людей. Меню затверджено і бюджет погоджено, – весело сказав Олександр.
Галя так сильно стискала ополоник у руці, ніби збиралася кинутися з ним до чоловіка. Вона була готова почати сварку прямо зараз, але за годину мали приїхати донька та її коханий чоловік.
Їй вдалося взяти себе в руки, але настрій впав на нуль, і чоловік це теж помітив.
– Все, Сашко. Галюся моя прийшла, — поспішив попрощатися В’ячеслав.
– Їсти йди, – холодно сказала Галя.
Чоловік, як нічого не було, поспішив за нею на кухню. А Галя була готова по швах розійтися від того, що зараз почула.
Причин її обурення було дві.
По-перше, вона ніяк не очікувала, що чоловік помириться із сестрою.
Вона не любила зовицю, не розуміла їх вечірок і галасливих компаній, куди неодмінно тягли її Славка.
Але то була не основна причина.
Галині не давала спокою кондитерка Оля. Миловидна заміжня жінка поклала око на чоловіка Галини.
Якось Галя застала Славка та Ольгу. Вона намагалася забути цю історію, але зараз знову згадала…
…Рік тому зовиця Віра запросила Галю та Славка до себе на дачу. Запрошення Галя прийняла не одразу, ніби знала, що нічого хорошого з поїздки не вийде.
Рідня чоловіка їй не подобалася, надто вже простими та неприємними вони були.
– Гульбанити будуть, потім посваряться, знову хтось із кимось чужим спати ляже. Я не зрозумію, тобі це подобається, Славко? Чому тебе так тягне туди?
Чоловік реготав.
– Ну те, що Петро до чужої дружини під бік приліг, це було весело!
– Не весело, а гидко! Чому ми не можемо спілкуватися з Іванчуками? Хороша сім’я, порядні люди, не те, що твоя Віра та її Сашко! Тільки пінне побачить, одразу веселий вже сидить!
– У Віри день народження. Ми поїдемо, сестру ображати не можу. Тим більше, гості пробудуть лише один день. А потім ми садитимемо картоплю, і Сашку допомога моя потрібна.
На той раз Галя поїхала зі Славком.
Там же, на дачі, була Оля та її чоловік Сергій.
Сергій одразу не сподобався Галині. Серйозний, грубуватий чоловік чомусь побачив у ніжній Галі прислугу і почав її підганяти, щоб та допомагала його Ользі.
– Оля подружка Віри, а я тут гостя, – зазначила Галина, яка ніколи не готувала на одній кухні із зовицею й не плуталася під ногами у Віри та Ольги.
– Дивись, білоручка знайшлася. Швидко накрила на стіл, подала все краще гостям і без розмов! – раптом заявив чоловік.
– Я не в себе вдома! Припиніть мені тикати! – обурилася Галя.
Тоді втрутилася Віра, сказала, що вони з Олею приготують самі, і помічники їм не потрібні. Дві рукасті хваткі жінки швидко накрили стіл для п’ятнадцяти чоловік.
Галя образилася, пішла в альтанку, присіла на лавку з книжкою і читала, не збираючись йти до столу.
У альтанці стало прохолодно, і Галя пішла до хати.
Гості погульбанили, закусили, про Галю забули всі і навіть її чоловік. Вона лягла на дивані і заснула…
Прокинулася вона через шум на вулиці.
Галя вийшла і побачила, як усі гості вибігають із і біжать у рушниках прямо до невеличкого басейну, який був у будинку.
– Холод такий, а вони! Жах! Зараз Славко теж з ними плюхнеться в холодну воду і занедужає! – подумала Галина.
Вона накинула куртку, вийшла на подвірʼя, але серед тих, що купаються в хазяйському басейні, чоловіка вона не знайшла.
– Галочко, йди до нас! Намет від вітру закриває, а вода з підігрівом! Давай, не заслабнеш, не бійся! – галасувала з-під навісу Віра.
– Де Славко? Йому не можна переохолоджуватись! – сказала Галина, якій не подобалася вся ця витівка із запрошенням на дачу із самого початку.
– Славко в хаті був, – засміявся чоловік зовиці Сашко.
Галя пішла до хати, і одразу зустріла чоловіка Ольги, Сергія.
– Що, виспалася, королево? – сказав той.
Галя відкрила двері в одну з кімнат, але там було зачинено і в ній хтось був. Ось тільки хто – не ясно.
– Ольга моя де? – раптом гукнув Сергій, відсуваючи Галю убік.
– Вона тут?
– Тут, сказали.
– І Славко тут. Тільки що ж вони там зачинилися?!
Галя й Сергій перезирнулися, і чоловік голосно гукнув, щоб Оля відчинила двері.
Але ніхто не відкривав.
Галя стояла і не могла зрозуміти, що відбувається.
Потім він почав пробувати зайти в кімнату, і Ольга відкрила двері сама.
– Сергію, двері закрилися самі і їх заклинило! – казала Оля. – Ледь відкрила.
Вона кинулася до чоловіка на шию, почала обіймати його.
– Як це заклинило?! Ну, я вам зараз! Ах ти, Славко, на чужий коровай рота розкрив? А ти, Олю, готуйся!
Сергій сварився так, що Ольга оторопіла.
Тоді у всьому звинуватили В’ячеслава. Хоча звинувачувати було ні в чому, нічого ж не було. Історія забулася, але осад залишився…
– Галю, що в нас тут? – з усмішкою спитав Славко.
– Борщ для тебе, салати й гаряче для дітей. Не чіпай, будь ласка. Я вдруге готувати не стану, – пробурчала Галя.
В’ячеслав узяв у руки шматок хліба і сів, перемішував ложкою борщ.
– Я ж сказав, що до Віри не поїду, – сказав чоловік.
– Мені все одно. До Олі захотілося? Мало тобі того, що влаштував її чоловік, чи знову захотілося?!
– Я сказав, що не поїду! Не починай, – сказав Славко.
Галя пішла в кімнату. Скільки разів вона докоряла собі за те, що вибачила цей переполох. Але доказів не було. Та й як можна кинути чоловіка, якщо у них так міцно все пов’язано?
– Нам треба було розлучитися, – сказала Галя, коли чоловік прийшов до неї.
– Це ще чому? Я проти розлучення! Нам ділити нема чого, у нас все спільне! – В’ячеслав присів поряд із дружиною, а вона просто дивилася в одну точку, ніби дивлячись у телевізійний екран.
– Я пішла б, але квартиру нам не розміняти. Дітям треба допомогти. У доньки весілля, у сина навчання.
– Галю, я ж взагалі туди не хочу! Не хочу! Але Віра образиться, Сашко все правильно сказав! Ми поїдемо разом, якщо ми одного мене не відпускаєш. Тим більше, у ресторані все буде. Ти ж сама хотіла у ресторан? – сказав Славко.
Галина глянула на чоловіка.
– Хотіла. Я сама поїду.
– Як?
– Ось так. Не згоден – розлучимося. Ти ж вірний чоловік, то в чому проблема? Ти ж мене любиш.
– Люблю, – чесно сказав В’ячеслав.
– Тоді посидиш удома. Начебто ти покараний за ту витівку, – сказала Галина.
В’ячеслав скривився, але погодився з дружиною. Хоча насправді йому дуже хотілося поїхати. Але розлучатися чоловік не хотів, а Ольга не давала йому спокою.
Коли приїхала донька та майбутній зять, чоловіки вийшли подиміти на балкон після застілля.
– Мишко, ти ж на психолога вчишся. От скажи мені, як таке буває, що чоловік любить одну жінку, а тягне його до іншої?
– Я тільки вашу Лізу люблю! – стрепенувся Михайло.
– Ні, я фігурально. Ось у мене є машина, а в сусіда є дорожча. Мені моя так подобається, що я її ніколи не кину. Мені у ній зручно, і не хочу, щоб у неї був інший господар. Але сусідська машина теж гарна, так і проситься до рук, сама йде… – зітхнув Славко.
– Хто йде, машина? – знову здивувався Мишко.
– Ох, Мишко! Розумний ти, але надто молодий ще! – журився В’ячеслав.
Оля сама тоді заманила його в кімнату під якимось незрозумілим приводом. І чого вона так? Що на неї найшло?! – все думав Славко, сидячи за столом.
Він багато думав. Дивилася на свою сім’ю, доньку, зятя. Галя підбадьорювала молодих, казала, що їм із Славком потрібні онуки.
– Славко, ми з Лізою та Мишком поїдемо вітати Віру. Якраз представимо нашого майбутнього зятя рідні.
– А я?
– А в тебе справи! – сказала Галина, остаточно повеселішавши від тієї ідеї, яку щойно видала чоловікові.
Коли дочка й зять пішли, В’ячеслав підійшов до Галі.
– Галюню, ти сьогодні якась не така як завжди.
– Така, – сказала Галя, щулячись від незвично ніжного дотику.
– Ні. Ти найкраща дружина. Я б себе, недолугого, не пробачив, а ти мене терпиш. Я нікуди не поїду.
– Скажи, тобі Ольга подобається?
– Ні. Я тебе кохаю, – чесно відповів Славко.
А що його там поманило, він уже й не пам’ятав.
Ольга перед усіма хвостом крутила, а потім бігла до чоловіка. Навіщо йому таке щастя?
…У день народження Віра не очікувала стільки гостей.
– Дивись, Сашко! Ну як це можна? Галя й Лізу привела, і її хлопця! У мене немає частування ще на одну людину! Тим більше, після минулого дня народження, думала, що вона вдома сидітиме!
– Я їх запросив. Заспокойся. Зараз піду на кухню, поговорю з адміністратором. Щось придумаємо, – сказав Сашко, посміхнувшись гостям.
Звісно, Віра нічого не сказала невістці. Вона обійняла Лізу, Галю і познайомилася з Мишком, провела їх до бенкетної зали.
– Це вам, тітко Віро. Від нас, від тата, – Ліза вручила велику коробку з кавоваркою.
– Ой, я дуже каву люблю, дякую! Мої рідні, догодили, – щебетала Віра, забувши запитати, де родина загубила В’ячеслава.
Тут же була й Оля.
Галина одразу помітила свою давню знайому. Оля зберегла фігуру, і в сорок п’ять виглядала як дівчинка.
Подруга зовиці одягла білу облягаючу сукню, зробила нову зачіску.
А ось свого старого чоловіка чомусь не взяла.
Оля без сорому підійшла до Віри, Галі та Лізи.
– Що це в тебе, подарунки? – усміхалася Оля натягнуто.
– Так, мої рідні подарували дорогу кавоварку, – хвалилася Віра подрузі.
Насправді, подарунок цікавив Ольгу мало. Вона дивилася на Галю, ніби питала в неї: де ж Славко?
– Лізо, як нею користуватися? І, до речі, де тато? – читаючи думки Ольги, запитала Віра.
– Він удома, на господарстві. Передавав тобі вітання, просив поцілувати. Подарунок він сам вибирав. У нас така сама. У мене тиск знижується, Славко мене рятує кавою, – сказала Галя.
Віра все крутила коробку в руках, а Галя та Оля дивилися одна на одну, як боксери на рингу.
– Чого ж ви так тата не шкодуєте? – єхидно запитала Ольга.
– Ми шкодуємо. Просто йому вдома краще. Він на мене чекає, поки я відпочину від каструль та приготування. Сам сказав, щоб я розвіялася, а йому тут нічого робити, – сказала Галя.
– У нас найкращий тато, – підтримала маму Ліза.
– Та це тому, що він вас любить! Гаразд, пробачимо його! Ходімо до столу, ви мене так порадували, – сказала Віра.
Мишко мовчки дивився на жінок. Цікаво, чи зрозумів він тепер питання майбутнього тестя про машину?
Того вечора Ольга прийшла на ювілей, аби закінчити розпочате зі Славком.
– Віро, твій брат мені потрібний! Чому його нема? – вередливим тоном видала іменинниці Оля.
– Олю, ти чого? Він удома, дружина його тут. Що ти про чужого чоловіка питаєш?
– А він мені подобається! Як мужик він хороший, симпатичний. Я вільна. От хотіла поспілкуватись.
– Не в мене на святі, – хитнула головою Віра. – Припиняй це!
Ольга розлучилася з чоловіком через схожу історію, тільки з іншим другом, якого звали Віталій.
– Ольга завжди крутила чоловіками, така вже в неї натура, – так говорила про подругу Віра.
Дивно, що чоловік завжди захищав дружину і вважав, що до його коханої Олечки лізуть їхні недолугі друзі.
Випадок зі Славком відкрив йому очі, потім був Віталій і все. Розлучення.
Наприкінці вечора Галя підійшла до Ольги.
– Олю, мій чоловік – тільки мій, вам Славка не бачити.
– Дуже треба! Ідіть ви зі своїм Славком подалі. Через нього мій шлюб розпався! – пирхнула Ольга, поправивши декольте на сукні.
Від зятя Сашка Галина вже знала історію про Віталія.
– Успіхів вам Олю, бажаю знайти нарешті своє жіноче щастя і перестати лізти в чужі сім’ї! – сказала їй Галина.
Вечір біля зовиці їй дуже сподобався.
Так, рідня її чоловіка не ідеал, але Сашко і Віра дуже вибачалися за той випадок на дачі.
Тільки от невідомо, чи це так вплинув подарунок чи ж поведінка самої Ольги…
