Історії жінок

Поліна повернулася додому пізно. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема. Але у відповідь була тиша… Поліна зачинила вхідні двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла. Там стояли чужі жіночі туфлі… Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого. Вона не вірила своїм очам

Поліна повернулася додому пізно.

– Коханий, я вдома! – гукнула вона з порога свого чоловіка Артема.

Та у відповідь була тиша…

Поліна зачинила двері, глянула на підлогу в коридорі й оторопіла.

Там стояли чужі жіночі туфлі…

Поліна поставила пакет з продуктами і пішла прямо у спальню. Двері були відчиненими… Поліна тихо зазирнула всередину і застигла від побаченого.

Її чоловік Артем, міцно спав у ліжку, а поряд із ним, так само міцно, спала її найкраща подруга Інна!

Їхній сон був настільки глибоким, що вони не почули повернення з роботи Поліни. Усі подальші події для Поліни відбувалися, як у тумані…

Схопивши дорожні сумки, які вони з чоловіком використовували для поїздки на відпочинок, Поліна почала складати в них одяг Артема.

Коли обидві сумки були заповнені, вона відкрила віконні штори.

Промені весняного сонця поповзли по ліжку, розбудивши чоловіка.

– Ти? – усміхнувся він, дивлячись на дружину. – Слухай, Поліно, щось мені кепсько після вчорашнього. Зроби мені чашечку міцного чайку, га?

– Ну, ти, друже, зовсім нахабнів! – обурилася Поліна. – Ти краще у неї чаю в ліжко попроси.

Артем повернув голову в той бік, куди показувала пальцем дружина і через секунду він уже стояв на ногах.

– А вона звідки тут взялася?! – ахнув він.

– Це ти в мене запитуєш?! – ще більше обурилась Поліна. – Ну, ти все–таки й зухвалий!

– Інно, вставай! – почав підганяти подругу Поліни Артем.

– Ну, ти чого, вона відмахнулася від нього рукою. Дай поспати.

– Ану, кажи, як ти тут опинилася! – не вгавав Артем.

Розплющивши очі і, побачивши Поліну, Інна присіла на ліжку.

– Вчора ввечері я побігла у магазин, – приступила вона до пояснення. – Дивлюся, твій Артем ледь іде веселий. Гульбанив десь дуже… А потім він сів на лавку і заснув. От і довелося мені його на третій поверх тягти, добре, що сусід допоміг…

– А чого ти потім додому не пішла? – запитала здивована Поліна.

– Так я просила Артема, щоб він двері за мною зачинив, а він заснув.

– Як у вас все гарно виходить, – заявила Поліна. – Прямо, як у казці. Тільки я вже давно у казки вірити перестала!

– Поліно, та я тобі чим хочеш поклянуся, що не було у нас нічого з Артемом, – виправдовувалася Інна.

– Ну, досить мені казки розказувати! З речами на вихід! – поставила крапку у розмові Поліна.

Залишившись у квартирі одна, Поліна заплакала.

– Десять років сімейного життя, і все марно, – плакала вона. – А ще вчора все було прекрасно…

…Поліна працювала позмінно: день, ніч, вихідний.

Вдень подзвонив Артем і сказав, що затримається. Його колега по роботі мав ювілей. Поліна відвела восьмирічну доньку ночувати до батьків, а сама вирушила на зміну.

І ось сьогодні – на тобі, сюрприз!

…Наплакавшись досхочу, Поліна попрямувала на диван. Спати на ліжку їй було неприємно…

Прокинулася Поліна після обіду. Був суботній день. І Поліна поспішила до своїх батьків, щоб забрати від них доньку додому. Коли вона вийшла на сходовий майданчик, то зустрілася із сусідом.

– Поліно, – звернувся він до неї. – Як там Артем? А то вчора ледь завів його в хату. Ми його з твоєю подругою ледве додому затягли…

– Все нормально, – відповіла здивована Поліна.

Настрою розмовляти з сусідом у неї не було. Але його слова певною мірою прояснили ситуацію.

Поліна почала шукати зачіпку, щоб розсіяти підозри, що виникли в неї.

– Може, й справді нічого в них не було, – заспокоювала вона себе. – А інакше Інна втекла б від нього ще до мого приходу…

Після цієї події Поліна ще тиждень потримала чоловіка на відстані, а потім прийняла його назад в квартиру. З Інною теж вони ніби як помирилися…

…Минуло пів року. Про те непорозуміння подруги більше не згадували.

Вирушаючи вкотре на нічну зміну, Поліна по дорозі на роботу відвела свою доньку до батьків.

Вранці Артем рано йшов на роботу, а вона після роботи не встигала провести її до школи.

На зміну Поліна заступила о сьомій годині вечора. А через кілька годин відчула, що в неї температура. Вона зателефонувала до свого начальника.

– Так, я тобі зараз пришлю заміну! – сказав той. – Іди–но ти, Полінко, додому!

…Додому Поліна повернулася аж опівночі. Її було недобре і вона прямо з коридору вирушила у спальню.

При світлі нічника вона побачила сплячого Артема. А поряд з ним… Міцно спала її найкраща подруга Інна…

Поліна пішла на кухню, сіла і раптом… Розсміялася.

– Яка ж я нерозумна! – сміялась вона крізь сльози. – Ні, це точно сталося востаннє у моєму житті!

Наступного дня Артем з речами був виставлений за двері. Що робити далі він не знав!

Вам також має сподобатись...

Валерій лежав на дивані біля телевізора з мобільником у руках і грав у якусь гру. – На-та-лю, а вечеря скоро?! – вкотре гукнув він свою дружину. Наталя вже посмажила млинців з грибочками і наварила запашного борщику. Вона поправила чубок, який закривав очі і поспішила домити посуд після приготування. Завтра їй рано вставати на роботу. Треба швидше все прибрати і спати… – На-та-лю! – не вгавав Валерій. – Ну ти там скоро? Так смачно пахне млинцями з грибами, я вже йду! Наталя раптом з гуркотом поставила на стіл недомиту каструлю. Вона застигла від несподіваної здогадки

Зіна лежала в палаті, коли відчинилися двері і на порозі зʼявився її син Олег. – Ой синку, – ахнула Зіна. – Я тут заслабла трохи… Олег якось дивно зиркнув на матір і став біля ліжка. Зіна помітила, що він їй нічого не приніс… – Мамо, я до тебе маю дуже важливе питання, – нарешті почав молодик. – Я бачу що ти слаба… Тож хотів запитати – а ти заповіт написала? Мало що там може бути. Я ж тобі рідний! А Андрію твоєму пасинку і так вистачить. Він тобі ніхто! Зіна не повірила своїм вухам

У Надії Петрівни не стало чоловіка Сергія. Жінка взяла телефон і набрала номер сина Віктора. – Алло, Вітя… – тихо сказала вона в слухавку. – Приїжджай швидше. Тата не стало… – Мамо, я зараз зайнятий, у мене справи! – раптом сказав син. – Подзвони Світлані. – Синку, тата не стало! – ахнула Надія Петрівна. – Невже ти не можеш відмовитися від роботи? – Не вигадуй! – роздратовано сказав син. – Я вчора з ним розмовляв. Мамо, справді, подзвони Світлані. Вона краще з усім впорається. А я як тільки звільнюся, то зразу підʼїду… Син поклав слухавку. Надія Петрівна не вірила своїм вухам

– Приїжджайте негайно! – у голосі невістки Інни Віра почула наказ. Вона не встигла нічого сказати, бо Інна поклала слухавку. Віра зітхнула – дружина її сина Ігоря знову викликає її «на розмову. Відбувалося це раз на місяць. Віра відчиняла двері з незадоволеним виглядом. Потім вказувала свекрусі на стілець, і вистава починалася. Так було й цього разу… Зустріч виявилася дуже неприємною. – Ви й не уявляєте, Віро Іванівно, як важко жити з вашим сином! – галасувала невістка. – Тож я прийняла тверде рішення… Віра Іванівна аж стрепенулася. – Невже я зараз це почую? – тільки й подумала вона