Життєві історії

Ольга бігала від стола до плити і назад, жінка хотіла встигнути приготувати все до приходу гостей. Це був перший Великдень, який вона мала відзначати в сім’ї чоловіка. Усю ніч напередодні Великодня Ольга смажила, варила, бажаючи здивувати свекруху і зовицю своїми вміннями. На ранок вона пофарбувала курячі яйця і витягла з холодильника куплену напередодні паску. Родичі з’явилися рівно об одинадцятій годині з гучними вигуками: – Христос Воскрес! – Воістину Воскрес! – зніяковіло сказала Ольга і запросила гостей до столу. Але Оля навіть уявити не могла, яку каверзу їй підготували свекруха та зовиця

Ольга бігала від стола до плити і назад, маючи намір приготувати все до приходу гостей.

Це був перший Великдень, який молода дружина мала відзначати в сім’ї чоловіка.

Дівчина вийшла заміж буквально пару тижнів тому, і щоб потоваришувати з новою ріднею, не подумала і запросила їх до себе.

Родичі чоловіка відразу поспішили скористатися запрошенням, щоб самим не турбуватися з приводу столу.

Усю ніч напередодні Великодня Ольга готувала: смажила, варила, бажаючи вразити свекруху і зовицю своїм приготуванням.

На ранок вона пофарбувала курячі яйця і витягла з холодильника куплену напередодні паску.

Родичі з’явилися рівно об одинадцятій годині з гучними вигуками:

– Христос Воскрес!

– Воістину Воскрес! – Зніяковіло видавила з себе Ольга і запросила гостей у квартиру.

Родичі прийшли з порожніми руками, що трохи здивувало дівчину, яка звикла зовсім до іншого.

– Приходьте до зали, там уже все готове, – запросила до столу дівчина.

– Яйця ми їсти не будемо, вдома з’їли, – поспішила уточнити свекруха Валентина Андріївна.

Свекри та зовиця, що прийшла з чоловіком, з невдоволеним виглядом присіли за стіл.

За їхніми зморщеними обличчями господиня зрозуміла, що родичам чоловіка вже заздалегідь не припали до душі наготовлені страви.

– Давайте святкувати, – закликав усіх Валерій.

– Було б що їсти, – свекруха почала колупатися в тарілці з салатом. – Майонезу наклала забагато. Був би ще добрий, інша річ, а тут – магазинний.

– Якщо вже використати майонез, то свій, – підтримала слова матері зовиця Таїса.

– Холодець несмачний, – свекруха продовжила критикувати страви, приготовані Ольгою.

– Мамо, ти ж нічого не їла, – застиг з вилкою в руках Валерій.

– Мені й їсти не треба, щоб це відчути, – зневажливо пирхнула Валентина Андріївна. – Все й так видно. Рідкий, це ж видно.

У відповідь на слова жінки її зять, який уминав холодець за обидві щоки, насупився і демонстративно відсунув тарілку убік.

– І котлети так собі, м’ясо мабуть не свіже, – Таїса теж вважала своїм обов’язком покритикувати страви невістки.

– Хоч чаю налий, – пробурчала Валентина Андріївна.

Ображена дівчина була готова розплакатися від образи. Ледве стримавши сльози, вона вирушила на кухню за чайником і паскою.

Щойно Ольга поставила на стіл паску, Валентина Андріївна змінилася на обличчі.

– Магазинна? – суворо поцікавилася вона.

– А яка ще? – Валерія починала дратувати поведінка родичів.

– Загалом я завжди печу паску сама, – схрестила руки жінка.

– Навіщо пекти, коли можна без проблем купити в магазині? – знову запитав Валерій.

– Тобі, синку, не зрозуміти, – з осудом зітхнула Валентина Андріївна. – Ні, тоді я не буду, – додала вона і ображено надула губи.

– Якщо ви нічого не будете, то можете й додому йти, – процідив крізь зуби чоловік, якому набридла поведінка з боку родичів.

– Так, мабуть, настав час нам уже, – жінка повільно піднялася з-за столу і поправила спідницю. – Треба було не сподіватися на твою дружину, а по-старому святкувати у себе.

Валерій, бачачи пригнічений стан дружини, ледве тримав себе в руках.

Йому хотілося всіх родичів якнайшвидше виставити за двері. Як тільки свекри та зовиця з чоловіком пішли, Ольга дала волю сльозам.

– Більше ніколи нічого не готуватиму для твоєї рідні, – заплакала дівчина. – Я старалася, і ось що вийшло. Краще спала б спокійно всю ніч. Стільки наготовлено, доведеться кілька днів їсти.

– Все смачне, з’їмо, – Валерій обійняв молоду дружину за плечі. – Не плач.

– Вони спеціально так сказали? – Витерла сльози Ольга.

– Так, вирішили покапризувати, як маленькі діти, – підбадьорив дружину Валерій.

Декілька днів дівчина переживала з приводу інциденту за столом, але потім зрештою заспокоїлася.

Благо, їй нічого про це не нагадувало, оскільки після Великодня рідня чоловіка не давалася взнаки.

– У батька день народження нас запросили, – повідомив через два тижні Валерій. – Підемо чи ні? Якщо ти не хочеш, ми залишимося вдома. Я не наполягаю.

– Ні, ні, ми підемо. Не хочу, щоби твої родичі подумали, що я на них образилася, – запротестувала Ольга.

Всі дні до призначеної дати вона думала над тим, як провчити рідню.

Рішення прийшло швидко та досить несподівано. Напередодні дня народження свекра дівчина наготувала їжі і, розфасувавши її по харчовими контейнерами, вирушила на свято.

Валерій помітив їжу і навіть пожартував, що Ольга збиралася дарувати його батькові. Коли молоде подружжя прибуло до будинку батьків чоловіка, всі гості вже були у зборі.

– Тільки вас і чекаємо, – уїдливо сказала Таїса. – Могли ще довше їхати?

– Затори, – коротко відповів на її зауваження брат.

– Всі за стіл! – Скомандувала свекруха, побачивши сина і невістку.

Через кілька хвилин усі гості обліпили святковий стіл. У цей момент Ольга витягла з пакета свої контейнери з їжею та відкрила їх.

Гості, помітивши це, стали здивовано переглядатися. Валентина Андріївна застигла і, вийшовши з-за столу, підійшла до Валерія та Ольги:

– Негайно заберіть свої тарілки.

– Навіщо? Я ж не сидітиму, склавши ручки, поки ви будете їсти.

Валентина Андріївна хитро примружилася, розуміючи, що невістка вирішила з нею поквитатися за Великдень.

– Будеш їсти свою їжу? – Ще раз уточнила жінка.

– Так, ваша занадто пісна і нездорова, – скривила обличчя Ольга і, взявши ложку, почала вплітати свою їжу.

По обличчю свекрухи вона зрозуміла, що та ледве стрималася, щоб не посваритися на дівчину.

– Чому ти їси окремо? – Таїса, яка не чула розмови Ольги з матір’ю, з підозріло дивилася на невістку.

– Тому що ваша їжа мені не підходить. Салати прісні, котлети солоні, риба не смачна, а булочки калорійні, – стала перераховувати голосно дівчина, чим привернула до себе увагу решти гостей.

– Синку, – Валентина Андріївна відкликала сина убік, – попроси свою дружину прибрати зі столу свої страви. Мені так соромно ніколи не було перед людьми. Всі з питаннями підходять і запитують, чому невістка не хоче їсти мою їжу.

– Мамо, ну ти ж не стала її їсти, і не переживаєш, – байдуже відповів Валерій.

– Поквитатися вирішили, значить, – сказала мати. – Осоромити вирішили. Я ж не при рідні критикувала її готування, та воно й справді несмачне. Моє – зовсім інша справа.

– Таїса та Максим вже не рахуються? – Чоловік запитливо глянув на жінку.

– Ну, тебе. Замість того, щоб заступитися, він ще й сміється, – Валентина Андріївна похитала головою та пішла до гостей.

Більше жінка жодного слова не сказала синові. З кам’яним обличчям вона сиділа рівно до того моменту, поки Валерій та Ольга не пішли додому.

Дівчина переживала, що свекруха не вибачить їй поведінки за святковим столом.

Проте, на її подив, Валентина Андріївна більше жодного разу не завела розмови про інцидент на дні народження чоловіка.

Вона навіть намагалася уникати в розмовах цієї теми, переживаючи, що винахідлива невістка може відповісти їй тим самим.

Вам також має сподобатись...

Віри Миколаївни не стало… Ділити спадщину приїхали її племінники – Ірина й Павло. У коридорі задзвеніли ключі. Зайшла Марина Степанівна – двоюрідна сестра покійної. Під пахвою у неї була папка документів. – Доброго дня, дорогенькі, – сказала вона і важко сіла на диван. – Ось принесла заповіт. Віра Миколаївна у мене його зберігала. Сказала: «Як не стане мене – одразу віддай, поки не посварилися!» Павло миттю стрепенувся. Ірина застигла. У повітрі нависла напруга. – І що там? – нетерпляче запитав Павло. Марина Степанівна дістала папери, одягла окуляри у старомодній оправі, і прочитала заповіт. – Цього не може бути! – вигукнули племінники

Олена прийшла з роботи раніше. Вона підійшла до дверей у квартиру й оторопіла! Двері були привідкриті… Олена обережно прочинила їх і зайшла в коридор. На підлозі вона побачила жіночі туфлі, а на пуфику була теж жіноча сумочка… Олена насторожено прислухалась. На кухні явно хтось був. Олена поклала свою сумку і швидко попрямувала туди. Вона зайшла на кухню й оторопіла! – Що ви тут робите?! – тільки й сказала вона. Дівчина не розуміла, що відбувається

До Федора з Лізою приїхали гості – його сестра з чоловіком і дітьми. Скільки просиділи гості і Федір за столом Ліза не знала. Прийнявши душ і обійнявши м’яку подушку, вона міцно заснула… Все ж таки напружена у неї робота! Зате платять добре. Вона не чула, як сварився Федір, побачивши двері в спальню зачиненими. Ліза не чула, як дорікала її чоловіку сестра Оксана… А ранок почався не з кави! Федір, прокинувся раніше за дружину. Він зайшов на кухню, а слідом зайшла й Оксана. – А що в нас на сніданок? – потягуючись, запитала сестра і раптом застигла від здивування

Андрій був на роботі, як раптом пролунав дзвінок його телефону. Чоловік глянув на екран. Номер був незнайомий. – Хто б це міг бути, – здивовано пробурмотів він і взяв слухавку. – Доброго дня, це Андрій Миколайович? – запитав незнайомий жіночий голос. – Так, це я, – схвильовано відповів той, вже очікуючи почути щось нехороше. – А ви хто? – Вам треба терміново приїхати додому, – сказала жінка. – Це стосується вашої дочки і дружини. Справа невідкладна! Андрій застиг з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається