Життєві історії

Марина повернулася з магазину з важкими пакетами у руках. Жінка зайшла на кухню, розклала продукти в холодильник. – Що ж приготувати на вечерю? – подумала Марина. Вона дістала з морозилки фарш і вирішила посмажити котлет. Пролунав дзвінок телефону, дзвонив чоловік. – Марино, я сьогодні трохи затримаюся, – повідомив Вадим. – Добре, я якраз встигну приготувати вечерю, – відповіла дружина. Поки фарш розморожувався, Марина вирішила прийняти душ. Через півгодини жінка вийшла з ванної, зайшла на кухню і застигла від побаченого. Ось чого-чого, а такого вона точно не очікувала побачити

Марина вийшла із ванної. Вона збиралася приготувати собі легку вечерю та відпочити в очікуванні чоловіка, який затримувався на роботі. Проходячи повз вітальню, вона відскочила назад і застигла. Там стояла її свекруха Юлія Василівна і копалася у шафі. Марина її недолюблювала.

– Юліє Василівно, як ви сюди потрапили?

– Що це ти так дивишся на мене? – здивувалася свекруха. А як ще на неї дивитися, якщо у цій квартирі живуть Марина та її чоловік. І свекруху Марина не запрошувала у гості. І взагалі, як вона увійшла до їхньої квартири? Проте Юлія Василівна не бачила у своєму візиті нічого дивного. Тут живе Вадим, отже вона має право приходити сюди.

Він і ключі дав їй. Марина не знайшла, що сказати у відповідь, вона лише спробувала пожартувати, що, мовляв, треба було таки подзвонити та попередити. Раптом я тут роздягнута квартирою ходжу.

– Або раптом ти тут із чужим чоловіком, – примружилася свекруха.

Марина здивувалася від цих слів. І тут виявилося, що це Вадим її підозрює, він і попросив свою матір прийти сюди за його відсутності.

– Чоловіків ведеш додому, поки чоловік на роботі, – продовжувала свекруха. Весь її вигляд говорив про те, як вона задоволена своєю місією.

– І де ви їх тут бачите? В шафі?

– А треба все перевірити, – тріумфувала свекруха. – Може, вже сховала кудись.

– Так, на балконі пошукайте.

І Юлія Василівна одразу помчала на балкон. Марина не могла повірити своїм очам. Їй навіть стало смішно. Але коли мати чоловіка попрямувала до їхньої спальні, вона перегородила тій шлях і попросила піти з квартири.

– Тут живе мій син, дитинко, і я маю право робити все, що вважаю за потрібне.

– Ключі віддайте, – попросила Марина. – А то я до вас прийду без дозволу і перевірю шафи.

Юлія Василівна пишномовно відповіла, що Марина перевищує свої повноваження та її порівняння недоречні, але ключі віддала. Пішла, не попрощавшись, причаївши образу.

Увечері прийшов Вадим і навіть не заїкнувся про те, що він попросив матір зробити перевірку. Марина обурено й у всіх деталях розповідала про візит свекрухи, але чоловік лише відмахнувся від неї.

– Що за манера у дружин лізти зі своїми оповіданнями у невідповідний час.

Поївши і подивившись телевізор, Вадим вирішив сам обговорити хвилюючу тему. Позіхаючи він раптом заявив: – Ти вдома сидиш, будь-який запідозрив би недобре. Хто там у тебе в друзях у соцмережі?

Марина почала виправдовуватися: – У мене тільки подруги. А що ти пропонуєш мені робити? Працювати ти мені заборонив.

Вона лукавила. До заміжжя вона працювала продавщицею і була дуже задоволена, коли чоловік звільнив її від цієї долі. Бути домогосподаркою їй подобалося. Чоловік завжди чекав гарячу вечерю та обід, у будинку чисто, порядок. Вона виглядала доглянутою жінкою і від подружнього обов’язку ніколи не відмовлялася. Будь-коли погоджувалася, але чоловік все одно виявляв невдоволення.

Він вважав, що якщо він забезпечує сім’ю, то має право командувати і пред’являти будь-які претензії. Марина не розуміла, що йому спокійно не живеться, що його не влаштовує? Вона все робить так, як він хоче. І не дає жодного приводу для ревнощів.

Тепер знайшов до чого причепитися – якщо цілий день вдома, то, значить, знайшла когось. 

– Все, можливо, – філософськи резюмував чоловік. Марина проковтнула образу. Вона пішла на кухню мити посуд, а Вадим продовжив вечір біля телевізора. За годину він сказав їй йти до нього, але вона вперше відмовила чоловікові.

І він почав знову звинувачувати її в невірності. Марина вже втомилася доводити, що немає в неї нікого, навіть у думках немає.

– Я тебе всім забезпечую, а ти мені відмовляєш в елементарному подружньому обов’язку, – розійшовся Вадим, – показуєш характер.

Нічого собі заява, подумала вона, ніби чоловіка хтось просив її забезпечувати. Сам так вирішив. Тепер зрозуміло, чому він не хоче, щоб вона працювала. Так простіше висувати претензії. Він тут король, а вона хатня робітниця. Вадим дивився на неї, як би кажучи – мовляв, куди ти подінешся.

Він кинув об двері подушку і гукнув їй, щоб принесла. Марина пішла до іншої кімнати. Вона довго не могла заснути, все прислухалася, сподівалася, що чоловік прийде вибачатися. Вадим допізна дивився телевізор, тягав щось із холодильника, а потім затих, тільки похропував.

Вранці Марина проспала. Зазвичай вона збирала чоловіка на роботу, готувала йому сніданок. Обов’язковим обрядом був поцілунок. Сьогодні Вадим пішов без цього набору, не попрощався, не снідав. У ванній на підлозі валявся мокрий рушник, у коридорі тапочки чоловіка розкидані на всі боки.

Марина вирішила не спілкуватися з чоловіком, поки той не вибачиться. Вона стала неприємна сама собі. Виконує всі забаганки чоловіка, а він і його мати ще її і звинувачують. Свого життя вона не має зовсім. Треба щось із цим робити.

І в цей момент відчинилися вхідні двері. Свекруха знову прийшла до них і по-господарськи швидко пробігла квартирою. Марина сиділа на дивані і спантеличено спостерігала за Юлією Василівною.

– Совісті немає в тебе, – заявила свекруха. – Чоловік у тебе такий добрий, а ти не цінуєш його.

Марина мовчки слухала моралі свекрухи. І що їй знову наговорив цього разу син? Свекруха, мабуть, зрозуміла, що молоді посварилися і вирішила, що, звісно, у всьому винна невістка.

Ага, як же, тридцяти дев’яти річного “хлопчика” образили. Свекруха продовжувала звинувачувати її, а потім раптом урочисто заявила: – Син просив передати, щоб ти виміталася з квартири.

– А самому сміливості не вистачило це мені сказати? – з усмішкою поцікавилася Марина, вирішивши, що це свекруха сама все вигадала.

– Даремно смієшся. Потім пошкодуєш, що чоловіка не берегла. Мати йому знайде краще дружину. Такі чоловіки нарозхват. А квартиру звільняй. Тут житиме господар квартири.

Марина досі не вірила цим заявам. Вона пильно дивилася на свекруху. Та була серйозна. Але ж квартира належить Марині! Це її спадок від бабусі.

– Ти думаєш, це твоя квартира, – ніби почула її Юлія Василівна. – Ти з моїм сином прожила тут п’ять років. За цей час Вадим із сараю, який ти отримала у спадок, зробив шикарну квартиру.

– І як це взаємопов’язано? – поцікавилася Марина.

– Ти не працювала, Вадим тебе всім забезпечував, ремонт який добрий зробив, комунальні послуги оплачував, отже, ця квартира тепер належить йому. Справедливо, що ми забираємо квартиру.

Марина примружилася і порадила свекрусі спуститися з неба на землю. І синочку теж допоможіть спуститися, а заразом і корону з нього зняти. Не чекала вона від Юлії Василівни такої наївності. Або вони вважали, що якщо невістка працювала раніше продавщицею, вона зовсім недалека?

Юлія Василівна пішла. Марина швидко зібрала речі Вадима, поміняла замки. Вадим не прийшов увечері. Наступного дня вона подала на розлучення. Чоловік довго доводив у суді, що квартира має належати йому, але йому лише присудили забрати частину меблів та побутової техніки згідно з чеками.

Марина видала колишньому чоловікові диван та телевізор. Два ці предмети були для Вадима найкращими друзями. Хай забирає своїх товаришів, заслужив, сміялася Марина. Юлія Василівна раділа з того, що син до неї повернувся. Тепер є кому носитиме сумки з магазину, а то, поки Вадим був одружений, на матір у нього часу не вистачало.

Вам також має сподобатись...

Олена святкувала ювілей. Вона запросила колег по роботі в кафе. Олена сама склала меню, продумала, як прикрасити залу. Настав день народження. Іменинниця сходила в салон краси, вбралася у нову сукню, приїхала в кафе і сіла у центрі столу. До приходу гостей залишалося пару хвилин. Минуло десять хвилин, п’ятнадцять, пів години. На порозі кафе ніхто так не з’являвся. Олена вже не знала, що й думати

Лідія Іванівна поїхала на весілля до сина Юрія. Наречена Марійка і її вся рідня їй одразу ж не сподобалися… Та несподіваний сюрприз чекав наречену з самого ранку, коли вона вже почала готуватися до поїздки в ЗАГС. Юрій встав раніше за всіх і поїхав до своїх друзів, щоб теж встигнути підготуватися до урочистості. Щойно Марійка зайшла в кімнату, то раптом побачила, що свекруха, взяла її весільну сукню і понесла її… На балкон… – Жодного весілля не буде! – заявила Лідія Іванівна. Марія глянула, що збирається робити майбутня свекруха, і остовпіла від несподіванки

Вероніка крутилася на кухні. Вона готувала вечерю, бо ж незабаром мав прийти її чоловік Роман. Вона підготувала м’ясце, начистила картоплі, хотіла все потушкувати, мало вийти смачно. Раптом у неї задзвонив телефон. – Алло, привіт, – сказала вона грайливо у слухавку. – Коли ми зустрінемось? – пролунав чоловічий голос. – Скоро. Через два тижні мій Роман їде у відрядження, – сказала дівчина. – Тоді до зустрічі, цілую, – поклав слухавку співрозмовник. Раптом почувся звук вхідних дверей і Вероніка застигла від несподіванки

Ганна Олексіївна поралася на кухні, коли у двері подзвонили. Її внук Олежик побіг відкривати. На порозі стояла донька Ганни Олексіївни Олена зі своїм чоловіком. – Здрастуйте, ви моя тітка Олена, мені мама розказувала, – раптом сказав Олежик. – А ти хто? – здивовано запитала Олена. – Я син Ганни Олексіївни, вашої мами. Значить ви – моя сестра, – сказав хлопчик. – Мамо! – гукнула Олена. – Це що за жарти?! Який у тебе може бути син?! Вона так і застигла від почутого