– Чому ми маємо жити у квартирі? Ми ж обоє працюємо віддалено і лише раз на тиждень їздимо в офіс на нараду. Уяви собі заміський будиночок у тихому місці. Ніхто не стукає і не тупотить над твоєю головою, – мрійливо промовила Надія.
Її чоловік нічого не відповів, він лежав на дивані і дивився на стелю. Зверху лунали вигуки і тупіт. Це сусідський хлопчик грав із м’ячем.
– Вітя! Ти мене чуєш? – Невдоволено запитала дружина.
– Га? Так, ти маєш рацію. Терпіти це більше нема сил. Потрібно купувати собі приватний будиночок неподалік міста, щоб іноді приїжджати сюди у справах, – рішуче заявив чоловік.
– Тоді давай дивитися оголошення в інтернеті. Все одно цей хлопчисько не дасть нам спати, доки сам не засне, – приречено сказала Надя.
Віктор кивнув у відповідь і відчинив ноутбук. Вони дійсно могли дозволити собі переїзд за місто, ближче до природи.
Чоловік працював із дружиною в одній компанії, де вони, власне, й познайомились.
Він працював програмістом, а вона – веб-дизайнером. Для роботи їм був потрібний лише комп’ютер та інтернет.
Тому роботодавець дозволив усім співробітникам працювати з дому, тим більше, що завдяки цьому він економив гроші на оренді офісу, знімаючи лише невелике приміщення.
Через кілька місяців подружжю вдалося продати міську квартиру та купити собі невеликий котедж у передмісті.
На подив, найбільше переїзду Віктора та Наді зраділа Тетяна Юріївна, мати чоловіка.
Свекруха відразу ж почала повчати невістку, що і де на ділянці можна розташувати, чим і коли займатися у вільний час.
– Вітя, треба на місцевий ринок з’їздити і пару кущів малини прикупити. Посадимо приблизно он там, – вказала у бік гаража Тетяна Юріївна.
– Мамо, можна ми самі вирішимо, що нам і де садити? – ввічливим тоном спитав син.
– Так я і не наполягаю, просто раджу з огляду на життєвий досвід. А робити так чи ні, вже вам вирішувати, – надувшись, промовила жінка.
– Дякую за пораду, ми обов’язково подумаємо над цим, – промовив чергову фразу Віктор.
Він давно вже звик, що поради мами були завуальованими наказами та нічим іншим.
Тетяна Юріївна розуміла, що командувати дорослим двадцяти восьмирічним сином було безглуздо, проте відмовитися від цієї звички вона не могла.
Тому й лізла всюди зі своєю думкою, чим іноді сильно дратувала невістку.
Однак свекруха була не в курсі того, що Надія з чоловіком не збиралися перетворювати свою ділянку на суцільний город.
Вони виділили невелику ділянку під огірки, помідори та зелень, решту простору засіяли газоном.
На жаль, заміська ділянка сина ніяк не давала спокою Тетяні Юріївні. Весь свій вільний час вона обмірковувала, щоб на ній ще можна зробити.
Розуміючи, що Віктор швидше за все відповість відмовою на всі її пропозиції, вона зателефонувала до невістки.
– Привіт, Надя. Я ось тут на дозвіллі подумала, що вам потрібно завести собі курочок. Місце для вигулу у вас є, годувати їх легко. Зате завжди свіжі яйця будуть, – жваво промовила свекруха.
– У нас газон, а не місце для вигулу свійської птиці. До того ж їх треба доглядати. Не тільки годувати, а й курник чистити, інакше неприємного запаху не уникнути, – спокійно заперечила родичка.
– Я знаю, все це! Але ви й так вдома цілими днями сидите, тож час на прибирання курника знайдете. Не лінуйся, ти гарна дівчина, я знаю, – наполегливо промовила Тетяна Юріївна.
– Я вже втомилася, пояснювати вам, що ми вдома не без діла сидимо, а працюємо. Ми відрізняємося від решти людей лише місцем для роботи. Однак від цього обсяг роботи не зменшується, якщо я не виконаю плану, то мене або не преміюють, або звільнять. Тож зайвого часу на курей у мене точно немає і не буде, – суворо промовила Надя.
– Знову твої відмовки, ти мене розчарувала, – роздратовано промовила свекруха і поклала слухавку.
Від своєї ідеї з курником Тетяна Юріївна не збиралася так просто відступати.
Після дзвінка невістці вона стала насідати на сина, поки одного прекрасного дня він не витримав і не запропонував матері самій приїхати і побудувати курник.
Мати, почувши ці слова, відразу припинила приставати до Віктора і попрощалася зі своєю витівкою.
До кінця літа Тетяна Юріївна не турбувала своїх родичів.
Однак у серпні місяці вона приїхала до сина і невістки в гості і, ніби набравшись сил, знову пішла в наступ. Цього разу вона вирішила, що на ділянці надто мало грядок.
– Чому ви так мало посадили помідорів? Якісь дві нещасні грядки, — невдоволено спитала жінка.
– Нам із Віктором вистачає. Можемо ще й вам дати, коли поїдете додому, — спокійно відповіла Надя.
– Все одно мало, землі вільної купа, а помідорів – дві грядки. Більше б посадили, дивишся і продали комусь, – з розумним виглядом заявила Тетяна Юріївна. – У наш час ніколи не буде зайва копійка.
— Мамо, годі говорити нісенітниці, — не витримав Віктор. – Кому ми продамо їх? Ми що на базар підемо з ними чи вздовж дороги стоятимемо? Я за годину заробляю більше, ніж ці помідори коштують. Не простіше мені дві чи три години понаднормово попрацювати, ніж усе літо доглядати за грядками, а потім ще весь день на базарі стояти?
– Ви тільки подивіться на нього! Багатій знайшовся! Мільйони він там за годину заробляє, – миттєво образилася мати. – Міг і зробити, як я прошу.
Більше ніяких розмов про город вона не заводила. Показово зібралася та поїхала додому.
Віктор з Надею добряче втомилися від її образ і втручання, тому почали думати, як вирішити їх не просту ситуацію, не зіпсувавши стосунків.
У той же час сусіди попросили подружжя доглянути їх будинок, поки вони відпочиватимуть на морі.
У них на ділянці був великий город та маленький садок. Те, про що так мріяла Тетяна Юріївна.
Коли наступного разу жінка приїхала в гості до сина, він вирішив її трохи провчити.
– Мамо, у нас для тебе є сюрприз! Ми вже давно помітили, що ти небайдужа до сільського господарства, тож купили тобі дачу по сусідству з нами, – урочисто повідомив Григорій.
– Яку дачу? Навіщо? – Несвідомо запитала мати.
– Зараз покажу, підемо, – коротко відповів чоловік і, взявши жінку за руку, повів на сусідську ділянку.
– Дивись, тепер це твоє! Господарі продали будинок разом із урожаєм, тож тобі залишилося тільки зібрати його, – гордо вимовив Віктор.
– Ходімо, я покажу вам грядки. Там і картопля, і капуста посаджені, – втрутилася у розмову Надя.
– Навіщо мені ці грядки? Я хотіла, щоб ви працювали, а не я, – схвильовано промовила свекруха.
– А навіщо нам ці грядки? – обурено спитав син.
На це запитання Тетяна Юріївна не знайшла що відповісти. Вона лише винувато опустила погляд і постаралася звести розмову нанівець.
З тих пір вона намагалася не лізти до родичів зі своїми порадами. А якщо й починала щось говорити, то Віктор швидко нагадував їй випадок із городом.
