Іван у молодості не вірив ні в Бога, ні в щось інше, а раптом до сорока років замислився. А винна в цьому була його колишня теща.
Закохався він у дівчину Фаю, симпатичну, милу й спокійну. Фаїна жила вдвох із матір’ю на краю невеликого міста у приватному будинку.
Зустрілися вони в кіно. Друг Олексій запросив Івана сходити на новий фільм.
Обидва хлопця навчалися в інституті вже на четвертому курсі, обоє посварилися зі своїми дівчатами й вирішили вдвох піти розвіятися.
Перед фільмом вони сиділи в невеликому кафе, пили каву з тістечками. Іван відпив пару ковтків кави з чашки, як раптом підвів погляд і прямо перед собою через столик побачив чорні очі.
Дівчина моментально опустила їх, а потім подивилася на подругу, яка сиділа поруч, і посміхалася їй.
Цей погляд пройняв Івана наскрізь, і він уже не міг відвести погляду від дівчини з темним волоссям до плечей та ніжним рум’янцем на щоках.
– Нічого собі які очі, – сказав він тихо, а друг спитав:
– Де, які очі?
– Тихо ти, Олексі.. Тобі не видно, у тебе за спиною дівчина з чорними очима, ох і пройняло мене… Та не крутись ти, незручно, побачиш ще, – сказав Іван, коли Олексій захотів озирнутися.
– Гаразд, простежимо за нею, з ким вона прийшла, – збираючись вставати відповів Олексій.
– Не треба, вона прийшла з подругою, яка теж нічого така з себе, вони п’ють сік, коли підуть, я скажу.
Коли дівчата встали й попрямували у залу, друзі теж підвелися й пішли слідом. Виявилося, що дівчата сіли попереду на три ряди нижче за них.
– О, класно, Іванку, хоч озиратися не треба буде.
До початку фільму залишалося зовсім небагато, Іван не зводив погляду з дівчат, хоч і не видно було їхнього обличчя, але вони були «під контролем». Він благав Бога, щоб дівчина хоч раз озирнулася. І о, диво, вона озирнулася й Іван зустрівся з нею очима. Озирнулася вона всього на мить, але він дуже зрадів.
Олексій теж побачив дівчину і сказав другові:
– Ну нічого така дівчина, чорноока і темноволоса. Мені подобаються білявки, вона не на мій смак.
– Ну і добре, що не сподобалася. Ще через дівчат не сварилися, – посміхнувся Іван.
Після закінчення фільму вони підійшли до них. Олексій був набагато спритнішим за друга тому першим і сказав:
– Привіт, дівчатка, давайте знайомитись?
– Привіт! – відповіли ті разом.
– Це – Іван, а я – Олексій, – усміхаючись продовжував той.
– Фая, – сказала чорноока й посміхнулася.
– Віра, – відповіла друга.
– Дуже приємно, може прогуляємося, – взяв ініціативу в свої руки Олексій.
– Можна, – відповіла чорноока й багатозначно подивилася на Івана, який був поки що небагатослівний.
– Хлопці, а ви місцеві, – спитала Фая.
– Ні, ми студенти в інституті вчимося, – сказав Олексій, – а ви?
– А ми місцеві.
– Ну, тоді ми можемо вас провести додому, – раптом запропонував Іван.
Йому захотілося дізнатися, де живе Фая.
– Провести можете, але до мого будинку далеко, я автобусом їжджу, а Віра трохи ближче живе.
– Ну, тоді ми спочатку Віру проведемо, а потім і тебе, – весело відповів Олексій, з цікавістю поглядаючи на світленьку дівчину з блакитними очима.
У Олексія всю дорогу не закривався рота, він так і сипав жартами та історіями.
Дівчата весело сміялися, особливо Віра. Коли вони дійшли до будинку, де жила Віра, то ще трохи постояли, а потім вона попрощалася й зникла в під’їзді, записавши на маленькому клаптику папірця номер домашнього телефону. Олексій затримав руку Віри у своїй:
– Бувай, ми ще побачимось, обіцяю, – а вона махнула йому рукою.
Потім вони пішли далі, проводжати Фаю.
– Я живу майже на околиці міста з мамою, – говорила вона хлопцям, але ми скоро прийдемо.
Іванові ж не хотілося, щоб вони скоро прийшли, не хотілося розлучатися з дівчиною.
Але нарешті вона зупинилася біля приватного будинку з лавкою біля хвіртки.
– А ось і мій дім. Дякую, що провели, – вона подала руку Іванові, а той не міг відпустити її, друг трохи відійшов убік.
– Давай завтра зустрінемося, ти як?
– Я завтра скоро закінчую навчання, – відповіла вона.
– Тоді до завтра, давай у парку, я помітив, тобі не так далеко до парку.
– Добре, – погодилася Фаїна.
З того часу друзі стали зустрічатися з дівчатами, Олексій теж закохався, причому не на жарт, вже й не жартував з друга. Гуляли нарізно, але іноді разом ходили в кіно, а потім гуляли. Олексій з Вірою одружилися раніше за них на пів року, бо дівчина вже була вагітна.
Іван із Фаєю одружилися через рік. Він уже готувався до диплома, а вона працювала.
Жили молоді у неї. Теща Івана не дуже зраділа зятю. Вона розмовляла з ним завжди на одній ноті, рівно звали її Марія Степанівна. При першому знайомстві вона так і сказала майбутньому зятю:
– Називай мене Марія Степанівна, а не теща й не мама, зрозумів?
– Зрозумів, – відповів Іван.
Вони обоє один одному не сподобалися.
А ще йому не подобалося, що в будинку в них завжди була напівтемрява. Жили вони в кімнаті Фаї, там завжди було світло, на цьому наполягав він, бо не любив темряви.
Кімната матері була на протилежному боці будинку, туди Іванові було заборонено заходити. Він іноді бачив, як до тещі приходять якісь жінки, довго сидять у неї в кімнаті і йдуть.
Якось краєм ока він побачив половину кімнати тещі, коли виходила чергова жінка і відчинила двері, а він якраз ішов із кухні до своєї кімнати.
Він здивувався, коли краєм ока побачив свічки, якусь велику скляну кульку на столі і карти, розкладені там же.
До нього дійшло, що теща займається чимось незвичайним. Чи то ворожінням, чи ще чимось.
Фая мовчала, не розповідала, чим таким займається її мати, тільки відповідала, коли чоловік питав:
– Не знаю, а навіщо тобі воно?
У Олексія з Вірою народилася донька. Іван з дружиною ходили на хрестини, вони були хрещеними батьками.
Потім всі сіли трохи відзначити. Віра вже вкладала доньку спати, коли Іван з дружиною зібралися йти.
Прийшли вони додому вже затемна. Фая пішла в хату, а Іван залишився біля хвіртки і вмостився на лавку.
Вечір був дуже теплий, не хотілося йти в будинок.
Раптом з дому почулися голоси. Марія Степанівна проводжала якусь знайому і вийшла з нею на вулицю.
Іван прислухався про що вони говорять і оторопів від почутого.
– Дякую, Марійко, дякую, що ти відкрила мені очі. Я так і підозрювала, що у чоловіка на стороні є інша жінка. Я знаю, твої карти не брешуть, скільки разів ти мені всю правду відкривала.
– Приходь ще, якщо що. А що твій Ігорчик все ще любить мою Фаю? Знайшла вона якогось Іванка, ані грошей, ані спадщини. Працює десь, отримує копійки, я вже скільки разів говорила своїй дочці – що вона в ньому знайшла? Ти там з Ігорчиком проведи роботу, а я свою справу зроблю, розлучу їх…
Іван спочатку не зрозумів, а потім до нього дійшло, що теща хоче розлучити їх із дружиною!
Увечері тихенько в кімнаті чоловік говорив дружині:
– Фаєчко, давай орендуємо квартиру і підемо від матері, га?. Не хочу я з нею жити під одним дахом, не подобається мені все це, всі її знайомі.
– Ні, Іванку, тут ми житимемо, тихо й спокійно, а за квартиру платити треба, ти ж не багато заробляєш. І так з тобою живемо від зарплати до зарплати, я навіть іноді матері гроші беру…
– Не подобається мені все це. А дитина буде, з дитиною краще у своїй так би мовити квартирі, – наполягав чоловік.
– Ну, коли ще буде дитина, я поки що не хочу народжувати.
– Це чому ще? А мені хочеться сина чи доньку. Он якась гарненька дочка у Віри з Олексієм.
– А навіщо нам на них дивитися, ми живемо своїм життям та й мама каже, що рано ще народжувати.
– А мама при чому, це наше з тобою життя, Фає, – здивувався чоловік.
Фая ще щось говорила, але він уже не слухав. Йому стало не зрозуміло, чому його дружина не хоче народжувати, чому мати проти, а потім згадав розмову тещі про якогось Ігоря, і в нього все стало на свої місця, все склалося і стало ясно.
Теща хоче, щоб її донька вийшла заміж за Ігоря, який має гроші, а з Іваном хоче їх розлучити.
– Фаїно, а що то за Ігор, що твоя мати хоче, щоб ти з ним жила? Я все чув сьогодні.
– Ой, та що ти там чув?! Не знаю я ніякого Ігоря, не вигадуй…
А якось таки відбулася розмова тещі із зятем.
– Слухай, зятьку, скажу я тобі відверто, не подобаєшся ти мені, і краще йди з нашого дому. А Фая моя з тобою не піде, у неї інша доля.
– Я знаю, її доля Ігор, я правильно зрозумів? – дивлячись прямо їй в очі спитав Іван.
Та навіть трохи знітилася, але швидко взяла себе в руки.
– Ну раз знаєш, значить довго не буду тобі пояснювати. Збирай свої речі і йди, на розлучення подамо самі. Фая моя з тобою не піде, вона проти мене не піде, вона знає…
А ти, якщо не підеш, то пошкодуєш. Я багато чого можу і вмію…
Іванові стало смішно.
– Ах, ось чим ви там займаєтесь! Та не вірю я ні в що і нічого мене не візьме! Не смішіть, іншим розказуйте свої казки, тим хто до вас ходить.
Довелося Івану піти з великою сваркою. Фая мовчала, вона була на боці матері, а теща галасувала:
– Ти ще мене згадаєш, от подивишся!
Пішов Іван із цього дому, розлучились.
Віра розповіла, що невдовзі після їхнього розлучення Фая вийшла заміж за Ігоря і живуть вони в нього.
У батьків велика квартира, грошей багато, хороша машина.
Через два роки Іван одружився з гарною дівчиною Марійкою.
Вона завагітніла і народився у них син. Іван від щастя літав, як на крилах.
З Олексієм вони іноді зустрічалися. Той розповідав, що колишня дружина Олексія з Ігорем живе не дуже добре.
Чоловік перебирає жінок, а вона, як вірна жінка, сидить удома й переживає – це зі слів Віри. Подруги зрідка зідзвонювалися.
Якось Марія з Іваном і сином ішли з магазину. Раптом у нього з руки випав пакет з продуктами. Щось руку наче прихопило.
На ранок звернулися до лікарів, призначили лікування, але довго нічого не проходило.
Якось у розмові з другом Іван сказав:
– Слухай, рука турбує, наче підлікували, а все одно, не знаю, що це таке…
– Іванку, ти не повіриш, але твоя колишня теща… Вона, коротше кажучи, закопала твою рукавичку на цвинтарі… Про це розповіла Фая моїй Вірі. Я, звісно, посміявся, а раптом…
– Ой, Олексію і ти туди ж, не сміши. Щоправда, мені чомусь останнім часом сниться один і той же сон. Сниться незнайомий мужик, то в під’їзді його зустрічаю, то на вулиці й прокидаюся, вже багато разів бачив я його і майже запам’ятав в обличчя. Що б це значило?
– Моя Віра каже, що тобі треба сходити в церкву і поставити свічку, а раптом це колишня теща тобі щось таке вчудила, – серйозно сказав друг.
– Ой, ти знову за старе?! Я ж тобі сказав не вірю я ні в що, нісенітниці це!
Але Марія таки вмовила чоловіка сходити до церкви.
– Іванку, давай разом сходимо. Моя мама каже, що до церкви треба ходити і все буде гаразд…
Кілька разів ходили Іван з Марією до церкви, а потім і повінчалися.
Добре живуть Іван із Марією, нічого його не турбує, і ніхто більше йому не сниться. Народилася ще й донька.
Хоч і не вірить Іван у погане, але до церкви про всяк випадок іноді ходить. І стоїть перед іконами, молиться, і свічку ставить…
А поряд кохана дружина Марія…
