Сім’ю Мельників називали ідеальною. Чоловік любив дружину, Двох дітей виростили. Донька свою сім’ю створити встигла, син школу закінчує. Тому новину про розлучення Тамари та Миколи вважали невдалим розіграшем.
Усі бачили, як тяжко переживала відхід чоловіка дружина. Багато хто знав і про те, що причиною відходу чоловіка стала недуга дружини. Доглядати дружину Микола не був готовий: із квітучої жінки Тамара за лічені дні перетворилася на власну тінь.
І дочка, і син засуджували батька за зраду. Залишати маму одну діти переживали. Вадим з Оленою намагалися якнайчастіше бути з нею. Потрясіння від зради коханого було занадто велике: Тамари не стало.
Микола провини своєї у цьому не бачив. Він надолужував втрачений через раннє одруження час свободи. А поки він насолоджувався новими почуттями, розлад розпочався у сім’ї доньки.
Оленин обранець наче скопіював поведінку тестя. Михайло став приходити пізно, скаржитися, що маленька дитина йому заважає відпочивати, а потім і зовсім заявив, що давно знайшов цікавіший варіант і хоче розлучення. Батьки Михайла намагалися зберегти сім’ю сина, але невдовзі зрозуміли марність зусиль. Тоді обоє, і мати, і батько вирішили допомагати колишній невістці.
Батько ж Олени не вважав за потрібне навіть зателефонувати дочці, підтримати її. Микола Васильович займався тим, що розлучався з однією та зачаровував іншу обраницю. Часу на дітей у нього не лишалося.
Михайло майже відразу після розлучення знову одружився. Через деякий час знайшла нове щастя і колишня дружина. Онук часто проводив час у бабусі та діда, батьків Михайла. Прийняли ті, як свого сина, і нового обранця Олени. Складалася успішно доля молодшого брата Олени Миколаївни, Вадима.
А втомлений від постійної зміни обраниць Микола Васильович нарешті вирішив осісти. В цей час і звернула увагу на нього Марина Петрівна. Жінка активно займалася власною кар’єрою, а також намагалася знайти гідного кандидата у чоловіки.
Марина не розповідала нікому, чому залишилася одна з дітьми, чому поїхала за тридев’ять земель від будинку. Вона вміла влаштовувати життя, рук не опускала і готова була крокувати по головах, але не дати в образу ні себе, ні своїх дітей.
У міру дорослішання дітей, мама все більше замислювалася про їхнє забезпечення. Посада завуча місцевого коледжу не давала жодних гарантій оплати обраного дочкою напряму та солідного початкового вкладення у бізнес сина.
З Миколою Марина познайомилася випадково. Жінка швидко дізналася про представницького вдівця все, що потрібно, і вирішила: ось він, її шанс. Дії із отриманням майбутнього супутника життя пройшли успішно. Микола охоче розлучився з черговим захопленням, щоб перебратися до чарівної і такої милої дами.
Марина не приховувала радості. Вона пояснила дітям, як треба поводитися з цією людиною:
– Підтимуйте всі його забаганки. Він нам дасть усе, що треба, якщо правильно діяти. Пилинки здуватимемо, але отримаємо.
Насамперед Марина спробувала пояснити чоловікові, що вона – це його останній шанс. Діти? Так не хочуть вони спілкуватися з ним, забули. Самі забули його. І ні, він не винен:
– Ти, коханий, їм був потрібен раніше. Тепер самі забезпечені. А ти що? З тебе ні взяти нічого, ні попросити нема про що. Відпочивати треба більше, як втомлюєшся. А ми все для тебе зробимо, подбаємо. Що вже, свої люди…
Микола, зрозуміло, не згадував, що сам колись залишив дітей, сам не хотів знатися з ними. Йому набагато більше сподобалася версія Марини. Він охоче розповідав тепер, що першої дружини не стало, а невдячні син та дочка вижили його з дому. Хтось каже інше? Так це хтось обманює!
А Марина добилася офіційного оформлення стосунків. Чоловік погодився матеріально допомагати її дочці та синові: як не допомогти, адже вони для нього все роблять. Та й що, що вони просять – небагато. Тепер і Наталя, і Ігор отримали все, що мріяли.
Олена з Вадимом були в курсі змін: знайомі не приховували, що батько потрапив до дуже поганої особи. Але переконати Миколу, розкрити йому очі на ситуацію виявилося неможливо. Він довго сварився про невдячних дітей, які виставили його за поріг, просив звільнити його житло.
Олена зрозуміла, що розмова з батьком неможлива і вирішила: нехай усе йде, як іде. “Може, це і є бумеранг?” – Подумала вона: «Ми вижили, влаштувалися – нехай він сам вирішує, з ким і як залишатися. Але я з ним спілкуватися не буду: надто важко через матір». Вадим підтримав сестру.
Марина тим часом вирішила просуватися ще вище. Вона в найкоротший термін пройшла шлях від завуча коледжу до голови районного управління освіти. А новою метою стала адміністрація міста, точніше – посада голови міста.
– Тут доведеться важче, – розмірковувала жінка. – Осічок бути не повинно. І для початку варто продумати, що і як говорити. А що подобається людям? Безкорисливість та доброта. Так і з’явилася зворушлива історія щодо підтримки вкрай зневіреної і кинутої рідними дітьми людини.
Микола був задоволений, адже Марина не тільки не дорікала йому ні в чому, так ще й включала у всі виступи. Нехай офіційно чоловік не був головою передвиборчого штабу дружини, він був її правою рукою, незамінним помічником. Про це Марина нагадувала йому завжди.
– Вадиме, ти вдома? – дзвонила братові Олена. Увімкни телевізор. Таке кіно цікаве побачиш, очам своїм не повіриш…
Вадим швидко клацнув пультом. Те, що він почув по місцевому телеканалу, здивувало його:
– … Ось я і прийшла на допомогу. Ви подумайте, як людині залишитися без рідних? І хто? Діти, яких він виховував, забезпечував усім, зрадили! Це так важко… А зі мною Миколі стало краще, і ділом знову займатися почав. Ми разом вирішили зробити наше місто ще кращим. Але для цього мені потрібно обійняти пост його голови. Тоді я зможу залучити нові…
– Далі можна не слухати, – хмикнув Вадим. Він квапливо набирав сестру.
– Олено, він сам не розуміє, що робить?
– А що йому? Ти що, забув, як він помчав на пошуки нового гарного життя? Криза середнього віку? Не знаю… Не збагну, що з ним тоді сталося. Але чомусь ця криза почалася саме тоді, коли мамі знадобилася його увага, коли вона дізналася про недугу. А що він? Пустився на всі тяжкі… Негідник…
Микола із пафосом заявляв, що діти залишили його без засобів для існування, забули про нього і не пускають навіть на поріг. Він запевняв, що намагався налагодити стосунки, але завжди отримував образи. Дружина вторила йому:
– Так, я багато разів намагалася звернутися до їх совісті. Але що їм до чужої тепер людини? Це настільки підло, що я просто не маю слів! – і жінка витерла скупу сльозинку.
Наступного дня після виходу програми в ефір телефони Олени та її брата не замовкали. Дзвонили їм усі, хто був у курсі непривабливої історії. Від брата та сестри просили не залишати наклеп без наслідків.
– Це що виходить, ви покинули батька, виставили його? А він білий та пухнастий? А ця особа і взагалі благодійниця виходить? Що ж вона влаштує, коли досягне такого посту! Пройдисвітка вона!
Як же обурювалася Марина, яка дізналася про крах продуманого плану: раптово вона злетіла з п’єдесталу. І через що! Олена та Вадим просто розповіли у телепрограмі історію батьків. І свідків знайшли.
– Олено, ну скажи, що не подумавши погодилася на таке, тебе підговорили, обманули, ну, не губи – я ж так йшла до цього, – плакала Марина. – Ви ж мені, як рідні…
– Рідні? Правда? Не забувайте, що я – особа підла. Здається, так ви описували мене нещодавно? Незрозуміло лише чому до мене прийшли? Хіба можна в такої допроситися справедливості?
Тактику Марина змінила блискавично. Вона обіцяла всі якісь тільки є, неприємності, говорила про різні наслідки. Однак Олена була певна: таких людей треба ставити на місце. А тому за сказане відповідала повністю, та ще й за підтримки брата та друзів.
Тому дружина їхнього татуся “покинутогно” в результаті пост не отримала. А через час разом із усім своїм сімейством в інше місто переїхала. Там щастя спробувати. Може вийде…
