Життєві історії

Ліза поїхала в гості до батьків. Вона хотіла допомогти їм прополоти грядки. Її чоловік Роман залишився вдома. До нього мала приїхати сестра Ірина зі своїм новим залицяльником. Довелося Роману зустрічати гостей самому… Ліза повернулася в неділю. Гостей вже не було. Порядок у квартирі був такий собі. – Ромчику, я повернулася! – гукнула вона. – Романе! Але їй ніхто не відповів. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. – Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків, – продовжила вона. – Романе! Але чоловік не відповідав. Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого

Ліза з Романом були одружені вже два роки. Протягом усього часу до них у гості часто приїжджала його старша сестра Ірина. Приблизно раз на два місяці.

То їй треба у справах, то просто погуляти. Одного разу вона навіть подругу привезла.

Добрий брат Роман завжди давав їй свою машину. Сестра все таки, та й машина його власна.

Ліза була не проти.

Але в один із приїздів Ірина примудрилася пошкодити авто брата. Ремонт оплачувати відмовилася, а вину всю поклала на Романа.

Молода сім’я задумалася про покупку нового автомобіля.

Старе авто Роман продавати не хотів, але й ремонтувати не поспішав. У результаті він змінив зламану автівку на мотоцикл. Давно мріяв, мовляв.

Машину просто вирішили купити нову. Батьки Лізи дали половину грошей, решта – кредит. Авто оформили на Лізу. Роману достатньо було вже свого мотоцикла.

– До нас на вихідні їде Іра! – заявив з порога Роман. – Приготуй щось смачненьке. Цукерок купи, пам’ятаєш які їй сподобалися? Вона не одна буде, у неї новий хлопець!

– Новий залицяльник? – нервово перепитала Ліза. – І я маю їх розважати? А які цукерки?

– Ну в таких різнокольорових обгортках, – сказав Роман. – Пам’ятаєш?

– Ні, – сказала дружина. – А ти пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, – відповів Роман. – Але я всього одну з’їв. Купи більше. Дуже вже вони смачні.

– Я не пам’ятаю, – махнула рукою Ліза. – Купи сам. У мене на роботі купа проблем. Я, напевно, затримаюся. Готувати, мабуть, теж доведеться тобі. Так що купи все, чим годуватимеш гостей. В нас холодильник майже порожній…

– А що ж я готуватиму? – здивувався Роман.

– Сам придумай. На вихідних мене також не буде. Мама просила на городі допомогти, а то в неї тиск та й бачить вона погано. Рано-вранці я поїду до неї. Ти зі мною? Тебе тесть теж запрошував.

– Так сестра ж приїжджає! Відклади свою поїздку.

– Ні. Так не вийде, за тиждень бур’яни вимахають так, що й моркви не знайдеш. А там ще й інші грядки. Не хочеш, значить, розважай сестру.

– Ну, ти подумай. Вона ж не одна, яке ми справимо враження?

– А ти постарайся.

Ліза, як і обіцяла, прийшла пізно. Всі вже поїли, брудний посуд був у мийці і по всьому столу.

Ірина з її новим хлопцем сиділи в кімнаті. Роман намагався прибрати все на кухні, і дуже зрадів приходу дружини.

– Як добре, що ти прийшла! Ми вже поїли. Там вареники є заморожені, звари собі. А я пішов.

– Куди?

– До гостей.

– А-а-а. Я не буду нічого. Дуже втомилася, одразу спати піду. Зараз тільки привітаюся…

– А посуд?! – ахнув Роман.

– А що з ним? Мити треба?

Роман не відповів, але й мити не став. Пішов до гостей.

Ліза, звичайно, теж не спала. Вона просто лежала з телефоном в руках. Подзвонила батькам, побалакали з подругою. Вранці вона збиралася їхати, але заснути не могла довго…

…Настав ранок. Ліза приготувала собі каву. А на сніданок в хаті не знайшлося хліба.

– Чого ж ти не купив учора? – запитала Ліза чоловіка. – Забув?

– Я взагалі щось не подумав. Піду куплю, поки всі сплять. Ти не передумала їхати?

– Ні. Я прямо зараз і поїду. Переодягнуся тільки…

– Ох, як гарно пахне кавою! Приготуй мені, – Ірина зайшла на кухню й одразу сіла за стіл.

– Мені ніколи. Займіться самі. Зараз Роман принесе хліба й сиру. Може й каву вам приготує.

Поки Ліза переодягалася, Ірина вже встигла зібратися і стояла у коридорі. Поруч із нею стояв Павло, кумедний худенький чоловік в окулярах.

– Каву ми по дорозі поп’ємо, – сказала Ірина. – А де ключі від машини?

– У тебе ж страховки немає, – відповіла Ліза.

– Ой, та хто мене у вашому місті зупинить?! Подумаєш, немає страховки. Напиши довіреність і все. Пиши, бо я так поїду. Де, до речі, ключі? Завжди ж тут лежали…

– Так це від старої тут лежали, а від нової я в сумці тримаю. Машина на моє ім’я.

– Яка різниця. Мені брат завжди дозволяв, коли я приїжджала. Не скупись, давай сюди ключі! Мені тепер пішки по місту бігати, чи що?

– Мені машина потрібна самій. Є он автобуси, таксі…

Ірина застигла від обурення.

– Ну ти і… Нічого з твоєю машиною не буде!

– Так. А стару хтось зламав?

– Точно не я! У свого чоловіка спитай. За кермом був він. Подумаєш, пом’яли бампер і фару розбили, то це не ми винні.

– Я знаю, хто був за кермом і хто винен. Читала протокол.

– Читала вона! Я вже дзвоню Ромчику!

– Дзвони скільки хочеш. А мені пора. Щасливо.

Ірина залишилася стояти у коридорі з телефоном в руках. Вона дзвонила братові, який пішов у магазин. Але дзвінок його телефону пролунав зі спальні. Забув. Буває…

…Ліза добре провела вихідні. Грядок було небагато, та й бур’янів на них теж. Вона впоралася швидко. Потім жінка просто відпочивала.

Батьки завжди й у всьому мали порядок. Роман не дзвонив, тільки писав перед сном.

Відпочинок йому навіть і не снився. Ірина нервувала і навіть сварилася, що їй не дали машину.

Звинувачувала у всьому брата. Вона ж не звикла ходити пішки. Ніби у своєму маленькому містечку вона їздила.

Права у неї є, а машини нема. Прибирати за собою вона теж не збиралася – я гостя, мовляв.

Довелося Роману все мити, готувати, мити і знову готувати… Вихідні він провів на кухні – плита, мийка, холодильник.

…Ліза повернулася ввечері у неділю. Вона знала, коли зазвичай їхала Ірина й спеціально приїхала після неї. Порядок був такий собі, але брудного посуду не було.

– Ромчику, я повернулася. Романе!

Тиша. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. А що? Раптом образився?

– Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків. Романе!

Але чоловік далі не відповідав.

Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого.

Роман як був в одязі, то так і заснув на диванчику.

– Гаразд, спи, махнула вона рукою. – Видно тяжко тобі вихідні далися. – Але нічого, знатимеш тепер, як я час свій вільний проводжу на кухні, коли твоя сестра приїжджає. Наступного разу я знову поїду, як таке буде…

…Через два місяці все повторилося, окрім деяких деталей. Сестра одразу зажадала машину в брата, але Ліза поїхала ще в п’ятницю ввечері.

– Ти не даси їй машину? – запитав Роман дружину перед від’їздом.

– Ні. Досить і однієї зламаної. Дай їй мотоцикла.

– Ні.

– Ну ось. І я не дам.

– Може залишишся?

– Ні. Може, ти зі мною?

– Незручно ж…

– Коли вона приїжджатиме, мене не буде вдома. Справляйся сам…

…Два візити сестри Романові вистачило. Ірина якось знову зателефонувала і попередила про свій приїзд.

– Нас не буде вдома, – сказав Роман. – Ми їдемо в село.

– Як?! – ахнула та.

– У нас свої плани…

Ліза слухала й раділа. Нарешті!

Аби завжди було так…

Вам також має сподобатись...

Оля якраз закінчила готувати вечерю, коли додому повернуся чоловік. – О, я якраз вчасно, – усміхнувся Сашко, зайшовши на кухню. – Так. Швиденько мий руки, будемо вечеряти, поки все гаряче, – відповіла дружина. Через декілька хвилин сімʼя сіла за стіл. Раптом пролунав дзвінок телефону чоловіка. – Мама дзвонить, – сказав Сашко, глянувши на екран, вийшов у іншу кімнату і підняв слухавку. Повернувся він за пʼять хвилин. Виглядав Сашко схвильованим. – Що сталося? – запереживала жінка. – Це кінець… кінець нашого спокійного життя, – несподівано сказав він. – Ти про що? Який кінець? – Оля здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається 

– Подаруй мені на новий рік гроші, – сказав Петро дружині Валі. – А ти мені новий телефон! – відповіла та. Петро промовчав. Звісно, він нічого купувати дружині не збирався, тим більше телефон… Новий рік вони зустріли тільки вдвох. Перед цим Валя привітала своїх родичів, вручила їм подарунки. Петру про це вирішила не говорити. Вона приготувала йому гроші в гарному конверті. Але це було на той випадок, якщо чоловік подарує телефон. Але дива не сталося. Він навіть не став нічого вигадувати… Валя подарувала чоловікові конверт. Петро відкрив його й радісне обличчя змінилося здивуванням

Віктор з Мариною та дітьми переїхали зі своєї квартири. Так захотіла мати Віктора, яка була власницею. Їм довелося винайняти маленьку двокімнатну квартиру на околиці міста. Діти важко переживали переїзд, особливо маленька Леся. Якось увечері, коли Віктор повернувся з роботи, він застав Марину в сльозах. – Знаєш, – повільно сказав він. – Може, нам варто поговорити з мамою? Спробувати виправити все? Марина кивнула, витираючи сльози. Наступного дня Віктор набрався сміливості та зателефонував матері. На його подив, у слухавці почувся незнайомий чоловічий голос. – Алло? Хто це? – здивовано спитав Віктор. Він не розумів, хто це такий може бути

Олексій та Оля одружилися. Весілля було в самому розпалі. Молодята, щасливі, сиділи за столом. Зінаїда Семенівна, мати Олексія, дивлячись на наречену, закотила очі і важко зітхнула: – Знайшов собі незрозуміло кого. Молодий ще, йому б гуляти і гуляти! – Та годі тобі, Зіно, не чіпляйся до Олі, – заспокоювала її подруга Світлана, яка була ще й хрещеною мамою Олексія. – Гарна дівчинка! – Нічого вона не гарна, – пирхнула Зіна. – І довго вони разом не проживуть! Є у мене одна ідея! Але тоді Зіна навіть уявити не могла, до чого призведе її задум