Життєві історії

Ліза поїхала в гості до батьків. Вона хотіла допомогти їм прополоти грядки. Її чоловік Роман залишився вдома. До нього мала приїхати сестра Ірина зі своїм новим залицяльником. Довелося Роману зустрічати гостей самому… Ліза повернулася в неділю. Гостей вже не було. Порядок у квартирі був такий собі. – Ромчику, я повернулася! – гукнула вона. – Романе! Але їй ніхто не відповів. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. – Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків, – продовжила вона. – Романе! Але чоловік не відповідав. Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого

Ліза з Романом були одружені вже два роки. Протягом усього часу до них у гості часто приїжджала його старша сестра Ірина. Приблизно раз на два місяці.

То їй треба у справах, то просто погуляти. Одного разу вона навіть подругу привезла.

Добрий брат Роман завжди давав їй свою машину. Сестра все таки, та й машина його власна.

Ліза була не проти.

Але в один із приїздів Ірина примудрилася пошкодити авто брата. Ремонт оплачувати відмовилася, а вину всю поклала на Романа.

Молода сім’я задумалася про покупку нового автомобіля.

Старе авто Роман продавати не хотів, але й ремонтувати не поспішав. У результаті він змінив зламану автівку на мотоцикл. Давно мріяв, мовляв.

Машину просто вирішили купити нову. Батьки Лізи дали половину грошей, решта – кредит. Авто оформили на Лізу. Роману достатньо було вже свого мотоцикла.

– До нас на вихідні їде Іра! – заявив з порога Роман. – Приготуй щось смачненьке. Цукерок купи, пам’ятаєш які їй сподобалися? Вона не одна буде, у неї новий хлопець!

– Новий залицяльник? – нервово перепитала Ліза. – І я маю їх розважати? А які цукерки?

– Ну в таких різнокольорових обгортках, – сказав Роман. – Пам’ятаєш?

– Ні, – сказала дружина. – А ти пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, – відповів Роман. – Але я всього одну з’їв. Купи більше. Дуже вже вони смачні.

– Я не пам’ятаю, – махнула рукою Ліза. – Купи сам. У мене на роботі купа проблем. Я, напевно, затримаюся. Готувати, мабуть, теж доведеться тобі. Так що купи все, чим годуватимеш гостей. В нас холодильник майже порожній…

– А що ж я готуватиму? – здивувався Роман.

– Сам придумай. На вихідних мене також не буде. Мама просила на городі допомогти, а то в неї тиск та й бачить вона погано. Рано-вранці я поїду до неї. Ти зі мною? Тебе тесть теж запрошував.

– Так сестра ж приїжджає! Відклади свою поїздку.

– Ні. Так не вийде, за тиждень бур’яни вимахають так, що й моркви не знайдеш. А там ще й інші грядки. Не хочеш, значить, розважай сестру.

– Ну, ти подумай. Вона ж не одна, яке ми справимо враження?

– А ти постарайся.

Ліза, як і обіцяла, прийшла пізно. Всі вже поїли, брудний посуд був у мийці і по всьому столу.

Ірина з її новим хлопцем сиділи в кімнаті. Роман намагався прибрати все на кухні, і дуже зрадів приходу дружини.

– Як добре, що ти прийшла! Ми вже поїли. Там вареники є заморожені, звари собі. А я пішов.

– Куди?

– До гостей.

– А-а-а. Я не буду нічого. Дуже втомилася, одразу спати піду. Зараз тільки привітаюся…

– А посуд?! – ахнув Роман.

– А що з ним? Мити треба?

Роман не відповів, але й мити не став. Пішов до гостей.

Ліза, звичайно, теж не спала. Вона просто лежала з телефоном в руках. Подзвонила батькам, побалакали з подругою. Вранці вона збиралася їхати, але заснути не могла довго…

…Настав ранок. Ліза приготувала собі каву. А на сніданок в хаті не знайшлося хліба.

– Чого ж ти не купив учора? – запитала Ліза чоловіка. – Забув?

– Я взагалі щось не подумав. Піду куплю, поки всі сплять. Ти не передумала їхати?

– Ні. Я прямо зараз і поїду. Переодягнуся тільки…

– Ох, як гарно пахне кавою! Приготуй мені, – Ірина зайшла на кухню й одразу сіла за стіл.

– Мені ніколи. Займіться самі. Зараз Роман принесе хліба й сиру. Може й каву вам приготує.

Поки Ліза переодягалася, Ірина вже встигла зібратися і стояла у коридорі. Поруч із нею стояв Павло, кумедний худенький чоловік в окулярах.

– Каву ми по дорозі поп’ємо, – сказала Ірина. – А де ключі від машини?

– У тебе ж страховки немає, – відповіла Ліза.

– Ой, та хто мене у вашому місті зупинить?! Подумаєш, немає страховки. Напиши довіреність і все. Пиши, бо я так поїду. Де, до речі, ключі? Завжди ж тут лежали…

– Так це від старої тут лежали, а від нової я в сумці тримаю. Машина на моє ім’я.

– Яка різниця. Мені брат завжди дозволяв, коли я приїжджала. Не скупись, давай сюди ключі! Мені тепер пішки по місту бігати, чи що?

– Мені машина потрібна самій. Є он автобуси, таксі…

Ірина застигла від обурення.

– Ну ти і… Нічого з твоєю машиною не буде!

– Так. А стару хтось зламав?

– Точно не я! У свого чоловіка спитай. За кермом був він. Подумаєш, пом’яли бампер і фару розбили, то це не ми винні.

– Я знаю, хто був за кермом і хто винен. Читала протокол.

– Читала вона! Я вже дзвоню Ромчику!

– Дзвони скільки хочеш. А мені пора. Щасливо.

Ірина залишилася стояти у коридорі з телефоном в руках. Вона дзвонила братові, який пішов у магазин. Але дзвінок його телефону пролунав зі спальні. Забув. Буває…

…Ліза добре провела вихідні. Грядок було небагато, та й бур’янів на них теж. Вона впоралася швидко. Потім жінка просто відпочивала.

Батьки завжди й у всьому мали порядок. Роман не дзвонив, тільки писав перед сном.

Відпочинок йому навіть і не снився. Ірина нервувала і навіть сварилася, що їй не дали машину.

Звинувачувала у всьому брата. Вона ж не звикла ходити пішки. Ніби у своєму маленькому містечку вона їздила.

Права у неї є, а машини нема. Прибирати за собою вона теж не збиралася – я гостя, мовляв.

Довелося Роману все мити, готувати, мити і знову готувати… Вихідні він провів на кухні – плита, мийка, холодильник.

…Ліза повернулася ввечері у неділю. Вона знала, коли зазвичай їхала Ірина й спеціально приїхала після неї. Порядок був такий собі, але брудного посуду не було.

– Ромчику, я повернулася. Романе!

Тиша. Ліза навіть подумала, що чоловіка немає вдома. А що? Раптом образився?

– Романе, тобі теща тут пиріжечків передала й різних смаколиків. Романе!

Але чоловік далі не відповідав.

Ліза зайшла у вітальню й ахнула від побаченого.

Роман як був в одязі, то так і заснув на диванчику.

– Гаразд, спи, махнула вона рукою. – Видно тяжко тобі вихідні далися. – Але нічого, знатимеш тепер, як я час свій вільний проводжу на кухні, коли твоя сестра приїжджає. Наступного разу я знову поїду, як таке буде…

…Через два місяці все повторилося, окрім деяких деталей. Сестра одразу зажадала машину в брата, але Ліза поїхала ще в п’ятницю ввечері.

– Ти не даси їй машину? – запитав Роман дружину перед від’їздом.

– Ні. Досить і однієї зламаної. Дай їй мотоцикла.

– Ні.

– Ну ось. І я не дам.

– Може залишишся?

– Ні. Може, ти зі мною?

– Незручно ж…

– Коли вона приїжджатиме, мене не буде вдома. Справляйся сам…

…Два візити сестри Романові вистачило. Ірина якось знову зателефонувала і попередила про свій приїзд.

– Нас не буде вдома, – сказав Роман. – Ми їдемо в село.

– Як?! – ахнула та.

– У нас свої плани…

Ліза слухала й раділа. Нарешті!

Аби завжди було так…

Вам також має сподобатись...

Ліда мила посуд, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила троюрідна сестра Тамара. – Привіт, як справи? – одразу запитала вона. – Привіт. Займаюся домашніми справами, – відповіла Ліда. – Я до тебе у справі дзвоню, – сказала Тамара. – Можна до вас приїде моя Настя? Вона дуже хоче побачити ваше місто. – Знаєш, Тамаро, у нас зараз не найкращі часи, мене нещодавно на роботі скоротили, – спробувала відмовити Ліда. – Настя вас особливо не потурбує, – заспокоїла Тамара. – Ну добре. Нехай приїжджає, – погодилася Ліда. Але жінка навіть уявити не могла, що їй доведеться пережити за ці дні, поки у них гостюватиме племінниця

Сергій вийшов з дверей пологового будинку з маленьким пакунучком на руках. За ним вийшла його дружина Олена, та теща Марина Юріївна. – Ой, а це ж твоя мама! – сказала Олена до чоловіка, побачивши на горизонті свекруху, яка біжить до них. – Сергію! Дівчинка не наша! – вигукнула Лариса Вікторівна, підбігши до сина. – Мамо! Заспокойся! – сказав Сергій, закликаючи жінку замовкнути. – Я все знаю! – з торжеством у голосі промовила жінка. – Сваха мені все розповіла! – Що знаєш? Що розповіла? – Сергій здивовано дивився то на тещу, то на матір, не розуміючи, що відбувається

Вадим повертався додому. Заходячи в підʼїзд, він зустрівся із тещею, та була дуже схвильована. – Алло Сергіївно, щось сталося? На вас немає обличчя! – запитав чоловік. – Це ти в дружини спитай! Подивимося, яке в тебе буде обличчя! – сказала теща і пішла. Вадим швидко кинувся у квартиру.- Олено, а що це з твоєю мамою? – чоловік уважно подивився на дружину. – Посварилися ми. Вона мені таке сказала…, – Олена тихо схлипнула. – Що сказала? – не зрозумів Вадим. Олена встала, підійшла до чоловіка і щось шепнула йому на вушко. Вадим вислухав дружину і аж рота відкрив від почутого

Поліна прийшла додому пізно. Вона зайшла на подвірʼя й одразу зрозуміла – у них гості! З хати чулась гучна розмова. – І хто ж це так пізно до нас вирішив навідатися? – здивовано подумала Поліна й нерішуче зайшла в хату. – А от наша Полінка прийшла, – зустріла її на порозі мати. Поліна глянула, а за столом їхній сусід Павло сидить із сином. Чай пʼє… Вона привіталася. – Сідай, Поліно, – сказала мати. – Чаю попий, і з Павлом поговоріть. Він до тебе має важливу розмову, дочко… – Яку ще розмову? – Поліна стояла й не розуміла, що відбувається