Життєві історії

Пізно ввечері на телефон Алли надійшло повідомлення від дочки. «Мамо, привіт, а в нас є такий родич – Генадій?» – запитувала Діна. Питання було несподіване, хоча Геннадія Алла, звичайно, пам’ятала. Жінка одразу зателефонувала до доньки. – Так, доню, є у нас такий родич! – підтвердила Діані мама. – Уявляєш, Генадій мене в соцмережах знайшов! Він і тебе шукати намагався, але ж ти мережами не користуєшся, – весело сказала донька. – Він якісь фото мені відправив, я зараза тобі їх скину! За секунду на телефон Алли прийшло повідомлення. Алла відкрила його, переглянула фото і застигла від побаченого

Пізно ввечері надійшло повідомлення від дочки Діани: «Мамо, привіт, а в нас є такий родич – Генадій Мельник?”

Питання було досить несподіване, хоча Геннадія Алла Ігорівна, звичайно, пам’ятала.

То справді був двоюрідний племінник її чоловіка Бориса, син його двоюрідної сестри.

Але після того, як не стало Бориса двадцять років минуло. І весь цей час Генадій жодного разу не дзвонив і не зʼявлявся. Мало того, на згадку про чоловіка Алла на роковини хотіла зібрати його рідню. Старшої сестри Бориса Галини вже теж не було. А Генадій тоді говорив з Аллою досить сухо і не приїхав.

І вона зрозуміла, що спілкуватися з родиною дружини свого дядька Бориса Геннадій не надто хоче.

І раптом, ні з того ні з сього він так активно поводився? Треба ж навіть дивно якось.

– Мамо, уявляєш, Генадій мене в соцмережах знайшов! Він і тебе спочатку розшукати намагався, але ж ти в нас мережами не користуєшся. А в мене вказано хто мої батьки. Ось він на мене вийшов. Фотографію свою надіслав, подивися там, я тобі її скинула, – продовжувала говорити Діана, – Там і твої фотографії, і татові, подивися я тобі всі їх скинула, там багато.

Алла Ігорівна дивилася фотографії та дивувалася – навіщо він їх всі переслав? Наче відчуває їхню недовіру до себе і хоче довести, що це саме він, Геннадій. Ну, треба ж, яка дивна активність? Але на фото справді був Геннадій, що вона доньці й підтвердила.

– Ну, а що ти, мамо, так дивно дивуєшся? Чоловік старший став, розсудливим. Генадій одружений і у них із Жанною троє дітей. А рідні з його боку майже не лишилося, ось він видно про нас і згадав. Між іншим ми з ним троюрідні брат і сестра, адже це здорово!

– Ну не знаю, Діано, останнім часом я щось не вірю в такі чарівні зміни. Просто так ніхто своїх родичів не шукатиме через стільки років. Тут якась інша причина, тільки не збагну яка? Ми люди небагаті, взяти з нас нема чого.

– Та ну, мамо, ти якась стала недовірлива, у всьому підступ бачиш. Ну невже ти справді думаєш, що Генадій не може просто захотіти з ріднею поспілкуватися? – дивувалася Діана.

– Ти знаєш, не вірю! І не тому, що я стала якась не така. Просто життя мене навчило, що ніхто нічого просто так не робить! – трохи ображено відповіла Алла Ігорівна.

– Ну не ображайся, мамо, давай просто перевіримо? Генадій у мене твій телефон просив, хоче поговорити. Ти ж і його маму знала і з ним раніше спілкувалася, а я тоді ще була маленька. У цьому немає нічого поганого, га мама?

– Ну добре, дай йому мій номер, – спочатку трохи зам’явшись нарешті погодилася Алла Ігорівна, – Можливо ти й маєш рацію, ми всі стали більш підозрілими з приводу і без приводу.

– Добре, мамо, ось я йому номер скинула, Генадій написав, що він завтра тобі подзвонить…

Поспілкувавшись із дочкою, Алла Ігорівна знову відкрила фото, що їй дочка переслала. Частина фотографій у неї в альбомі були, але деякі вона бачила вперше.

Ось її чоловік Борис із якимось незнайомим чоловіком, схоже з роботи. Вони з ним ще не були тоді одружені. А ось і Галина зі своїм чоловіком та з маленьким Генадієм на руках.

Ах, як давно це було. Галина набагато старша за Бориса, тому у Алли Ігорівни з Генадієм різниця не більше п’ятнадцяти років. І справді цікаво, яким він став?

Алла Ігорівна спіймала себе на думці, що вона вже майже чекає на дзвінок від Геннадія.

Розбурхав він все-таки їй душу своїми фото, викликав спогади. І тепер стало навіть цікаво, чи просто так він їх розшукує, чи ні?

Геннадій зателефонував Аллі Ігорівні наступного ж дня.

Голос привітний, радісний і навіть відомий:

– Аллочка, привіт, нічого, що я на ти, як раніше? Подивилася фото? А як ти дивишся на те, щоб особисто побачитись? Ми з Жанною готові приїхати будь-коли. У мене робота онлайн, тож я сам собі господар, ти тільки дай команду. Все-таки ти моя тітка, і я, як слухняний племінник, одразу ж приїду!

Аллу Ігорівну підкупив його радісний голос, і вона запросила Геннадія із дружиною до себе наступної суботи.

Пославшись на деякі справи, щоб налаштуватися на спілкування. Адже щось у ньому все ж таки її насторожувало, а що – не ясно.

– Мамо, ми з Віктором теж прийдемо, адже це мій брат, – зраділа Діана.

І Алла Ігорівна відчула полегшення, що не одна Геннадія з Жанною прийматиме…

У суботу, рівно у призначений час, продзвенів дзвінок і увійшов міцний усміхнений хлопець у темних окулярах з тортом у руках. А за ним – приємна мила жінка. Алла навіть здивувалася, з худого хлопця на якого він міцного чоловіка перетворився. Ну ще б, стільки років минуло!

Спочатку згадували минуле, Бориса з Галиною та іншу рідню. Потім Генадій почав про свою сім’ю розповідати,

– Ми з Жанною вже майже сімнадцять років одружені. Вона мені трьох дітей народила, донька Емма та два сини – Анатолій та Григорій. Працюю я з дому на комп’ютері. Живемо скромно, на дітей звичайно багато йде, але поки справляємося, так Жанна?

За цих слів Алла Ігорівна трохи напружилася, але Генадій перейшов на тему своєї роботи. Незручно буде, якщо він раптом попросить у борг, а вона не вміє відмовляти.

Але Геннадій раптом згадав дев’яності, і саме про якісь борги.

– Алло, а ти не знаєш того чоловіка з фото, де дядько Борис та моя мама разом стоять? – почав Генадій.

– Ні, не знаю, але це було до нашого знайомства.

– Так, схоже це початок дев’яностих. Я тут заліз у мамині старі папери і дещо знайшов. Там є розписка, що моя мати дала в борг дядькові Борису чималу суму! – Генадій зробив паузу.

“Ну ось, почалося!” – подумала Алла Ігорівна.

– Але справа не в цьому, я в цьому розібрався, у розписки термін давності вийшов і взагалі не в цьому. Просто дядько Борис тоді маму вмовив купити акції одного підприємства, яке приватизували. І я, коли мами не стало, був на дядька ображений, думав, що це він борг не повернув. А тепер ось працюю вдома, час є, вирішив поритися в паперах і розібрався.

Це той чоловік їх обох обманув.

Вони акції купили, я їх знайшов і з юристами вже почав готувати позов. Загалом, Алло, нам з тобою мають пристойну суму за ці акції дати і я пропоную її спробувати відсудити!

– А що від мене треба? – Алла у душі посміхнулася, напевно він хоче, щоб вона роботу юристів допомогла сплатити.

Але Геннадій широко посміхнувся, ніби прочитав її думки,

– Я частину вже юристам сплатив, решту після завершення справи. Від тебе треба лише справжні підписи дядька Бориса, та й участь у процесі, ти як на це дивишся?

– Мамо, ми маємо відновити справедливість! – одразу втрутилася Діана.

– Ми подумаємо, – обережно відповіла Алла, але Генадій не образився,

– Я так і знав, що ти підтримаєш мене! Вибач, Алло, що я тоді на роковини дядька Бориса не приїхав. Я тоді вирішив, що дядько нас обманув і все собі привласнив. А тепер зрозумів, що то не він, а той, третій, нас усіх обманув! Ну, майже як той рудий, який і затіяв всю цю обманну справу з приватизацією.

У матері з батьком досі лежать акції Гермеса та ще якась лабуда. Але цих компаній давно немає, а ця є. Тож думаю у нас все вийде!

Алла Ігорівна після відходу Геннадія та Жанни була в сум’ятті.

Це було схоже на правду, вона пам’ятала, як до весілля Борис казав, що вони скоро заживуть! А потім вони весілля відклали, бо Борис мав серйозні проблеми. Вони навіть тимчасово поїхали, ніби він ховався від когось.

Та й весілля дуже скромне пізніше зіграли.

Алла тоді не згадувала Борису його обіцянки, вона з любові за нього вийшла заміж.

За кілька місяців справу вдалося успішно завершити.

Алла Ігорівна та Геннадій отримали пристойні дивіденди з акцій. Та й самі акції коштували чимало, тож справедливість перемогла.

– Мамо, а добре, що Генадій нас знайшов і все це затіяв, правда? – Якось сказала Діана, – Ти тільки не подумай, що справа тільки в грошах. Мені просто приємно, що в мене є брат, і я не зовсім одна. І ще я рада, що ми за тата поквиталися і забрали те, що нам і Генадію належить, адже це чудово! Ну і якщо чесно, то ці гроші зовсім не зайві, так, мамо?

Алла Ігорівна згідно кивнула, ще б пак! Але головне було в іншому.

Може комусь це здасться смішним та сентиментальним. Але до неї повернулася хоч якась віра в людей і справедливість, яку раніше вона зовсім розгубила.

А це справді коштує дорогого. Генадій ще якусь їхню далеку рідню розшукав і тепер хоче їм допомагати. І вона його у цьому підтримує.

І саме від того, що її племінник виявився не хапугою, а просто доброю людиною, Алла Ігорівна тепер спокійна та щаслива.

У такому світі хочеться жити далі…

Вам також має сподобатись...

Оля повернулася додому раніше за чоловіка. Поки чекала ліфт, зазирнула до поштової скриньки — прийшов лист. Покрутила дивний конверт у руках і поклала до своєї сумки. За хвилину жінка була вже у квартирі. Сіла за кухонний стіл, відкрила конверт і почала розглядати лист. – Привіт! Я вдома! – Олю відволік голос чоловік, який пролунав з коридору. Віктор зайшов на кухню. – Що там дивишся? – усміхнувся він. – Та ось, твої фото розглядаю, – намагаючись посміхнутися, сказала Оля. – Про тебе пишуть. Оля повернула аркуш та показала чоловікові фото. Віктор глянув на них і застиг на місці

Тарас дістав з холодильника упаковку яєць. Він хотів приготувати яєчню. Але не встиг чоловік поставити сковорідку на плиту, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Тільки б не тітка Ганна, – подумав Тарас, і пішов відкривати. На його подив, за дверима стояла не сусідка, тітка Ганна, а незнайома молода жінка. – Здрастуйте, – сказала гостя. – Вибачте, що турбую, мене звуть Ольга. Я винаймаю кімнату в Ганни Віталіївни. Вона сказала, щоб я терміново бігла до вас! – До мене? – здивувався Тарас. – І чого це до мене бігти? Чоловік здивовано дивився на жінку, не розуміючи, що відбувається

У Насті не стало батька… Дівчинка була ще зовсім маленька. Мати дуже любила її. Коли Настя підросла, то стала запитувати: – А де мій тато? – Він дуже любив тебе, маленька моя красунечко, але так вийшло – він пішов назавжди, – казала мати. – Тепер я любитиму тебе! За нас двох! Насті було п’ять років, коли сталося найгірше

Віра сиділа на дивані і думала про щось своє. Пролунав телефонний дзвінок. – Віро? Це Олег. Я знаю, що не повинен тебе турбувати, але мені треба поговорити. Це дуже важливо. Приїжджай. Моя адреса…, – раптом сказав у слухавці колишній чоловік Віри Олег. Віра довго думала, що могло Олегу знадобитися від неї. – Двадцять років не з’являвся, а тут намалювався, – думала жінка. Проте цікавість взяла гору, і наступного дня вона вже піднімалася сходами старого будинку де жив Олег. Але Віра навіть здогадатися не могла, навіщо колишній чоловік покликав її до себе