Життєві історії

Настя повернулася додому і застала на кухні маму. – Мамо, ти чого не подзвонила і не попередила, що зайдеш? – запитала Анастасія. – Чому я маю дзвонити? Прийшла і прийшла, – пробасила Олена Іванівна. – Ти пам’ятаєш, твоя племінниця, виходить заміж цієї суботи? – Пам’ятаю, – кивнула Анастасія. – Ми приїдемо. – Так от, Марія попросила, щоб я замовила у тебе весільний подарунок! – несподівано заявила Олена Іванівна. – І який же подарунок вона хоче? – з цікавістю запитала Настя. Олена Іванівна зробила глибокий подих і сказала, який подарунок замовила Марія. Настя вислухала матір і аж ахнула від почутого 

Олена Іванівна, в сукні в дрібну квіточку, спираючись на паличку, прошкандибала всередину квартири.

– Здрастуйте, – швидко привітався зять, який не очікував її побачити, і прошмигнув повз тещу в туалет.

Григорій не любив, коли приходила жінка, бо її рідкісні візити означали лише одне: Олені Іванівні щось з них треба.

– Де моя донька? – гукнула жінка, бухнувшись на стілець. – Її немає вдома чи що?

– Настя в магазині, – озвався з туалету зять. – Треба було заздалегідь попереджати про свій візит…

– Ще чого! – пробубнила Олена Іванівна. – Подзвони їй і скажи, щоб ворушилася, я на неї чекаю!

Григорій нічого не відповів тещі, але по бурчанню, що виходив із туалету, вона зрозуміла, що він подзвонив Анастасії.

Двадцятип’ятирічна жінка з’явилася за десять хвилин, за які чоловік так і не вийшов зі свого прихистку.

– Мамо, ти чого не подзвонила? – запитала у матері Анастасія. – Добре, що я недалеко пішла.

– Чому я маю дзвонити? Прийшла й прийшла, – грізно пробасила Олена Іванівна.

Не бажаючи сперечатися з матір’ю, жінка поставила напівпорожні пакети на підлогу в кухні і запитально на неї подивилася.

– Ти пам’ятаєш, що дочка твоєї сестри, твоя племінниця, виходить заміж цієї суботи? – холодно спитала мати.

– Пам’ятаю, так, – кивнула Анастасія. – Ми приїдемо.

– Марія хоче отримати в подарунок гроші, – впевнено промовила Олена Іванівна. – Речі, побутова техніка та всякі набори їм не потрібні.

– Ми з Григорієм і так збиралися дарувати грошима, – запевнила жінку Анастасія.

– Чудово! – задоволено промовила мати і потерла долоні рук. – На вас дуже сильно чекають на весілля, як найдорожчих гостей! Налий мені чайку, доню…

Поки жінка метушилася, щоб догодити Олені Іванівні. Ту раптом знову осяяло.

– Яку суму ви з Григорієм плануєте подарувати?

– П’ять-сім тисяч, – спокійно відповіла жінка і простягла матері чашку із чаєм.

Однак після того, як змінилося обличчя Олени Іванівни, вона зрозуміла, що відповідь її не тільки не влаштувала, але навіть засмутила.

– П’ять тисяч? Ти в своєму розумі? Що зараз купиш на цю суму? – Схрестила руки жінка.

– Це теж гроші…

– Даруйте п’ятнадцять!

– Чому п’ятнадцять? – здивовано перепитала Анастасія, яка ніяк не розраховувала на такі витрати.

– Тому що ми з твоєю сестрою все підрахували і дійшли висновку, що для того, щоб залишитися на весіллі в плюсі, кожен гість має подарувати по п’ятнадцять тисяч, – пихато сказала Олена Іванівна.

– Ні, ми не маємо таких грошей, – заперечила жінка. – Весілля ніби у дочки президента, що такі нечувані суми мають дарувати…

– Твоя племінниця виходить заміж! Весілля ми вирішили зробити таке, щоб воно запам’яталося всім. Некрасиво заощаджувати, – засудливо промовила мати. – Ви дорослі люди, обоє працюєте, дітей немає. Куди витрачаєте свою зарплату?

– Це не означає, що ми харчуємося святим духом, – намагаючись тримати себе в руках, відповіла Анастасія. – У нас також є свої витрати, кредити. Ні, п’ятнадцять тисяч ми подарувати точно не зможемо. У нас навіть просто немає таких сум…

– Завжди можна знайти вихід. Головне, бажання, – жінка, підібгавши губи, опустила очі в підлогу.

– Який вихід? Я ж говорю, що у нас немає таких вільних сум. Максимум, на що ми розраховували, то це на п’ять-сім тисяч, – стояла на своєму Анастасія.

– Навіть не думай соромитися з такою сумою, – Олена Іванівна гордо обсмикнула дочку. – Ти знайдеш гроші та подаруєш племінниці рівно стільки, скільки я тобі сказала! На свої креми та одяг ти витрачаєш неймовірні суми і навіть не рахуєш, а родичам пошкодувала.

– Та я не пошкодувала…

– Тоді біжи до банку і бери там кредит, – скомандувала жінка. – Якщо подаруєш більше, буде навіть краще.

– Не буду я заради весілля брати кредит. Скільки зможемо, стільки і покладемо, але не п’ятнадцять!

– Без грошей ви на весіллі нікому не потрібні, – холодним тоном підсумувала Олена Іванівна.

– Ну, раз ми там не потрібні, значить, нікуди не підемо, – стримано відповіла Анастасія.

– От і нічого там вам робити! – Жінка схопилася з місця і, взявши паличку, бадьоро попрямувала в бік дверей.

В порозі Олена Іванівна зупинилася і висловивши про доньку все що вона про неї думає, назвавши її нахабною і жадібною людиною, яка в результаті залишиться сама.

– Коли Григорій тебе покине, за допомогою до нас не біжи! З цього дня не маєш більше сім’ї! – Жінка підвела підсумок своїй довгій тираді і вийшла за двері.

Олена Іванівна мала дві доньки. Старша Ілона та молодша Анастасія. Перша була грубою і лінивою, тому мати не наважувалася їй суперечити і намагалася всіляко догодити.

Другу ж вона діставала і влаштовувала сварки за непослух. Щоразу жінка домагалася свого.

Ось і сьогодні вона вирішила, що якщо влаштує Анастасії сварку, то дочка обов’язково здасться.

Олена Іванівна була впевнена, що за кілька годин жінка сама подзвонить їй і вибачиться.

Однак цього разу все пішло за планом. Минув день, другий, а Анастасія не давалася взнаки.

Не витримавши тиші та невідомості, Олена Іванівна сама наважилася зателефонувати дочці.

– Про весілля ще пам’ятаєш?

– Ми нікуди не поїдемо, – холодно відповіла Анастасія. – Я вже сказала, що ми не маємо таких грошей.

– Значить, ти все-таки не прислухалася до моїх слів, – гордовитим голосом промовила Олена Іванівна. – Ти маєш бути, на весіллі своєї племінниці. У конверті має лежати п’ятнадцять тисяч. Все!

– Ніхто нікуди не поїде, мамо! – гордо заперечила Анастасія, яка в якийсь час вирішила дати матері відсіч.

– Марія хоче, щоб ти приїхала, тому викручуйся як хочеш, – пробурчала жінка і поклала слухавку.

Анастасія кілька днів думала над тим, як вчинити, а потім вирішила перевести племінниці п’ять тисяч, але на весілля не їздити, пославшись на зайнятість.

Вам також має сподобатись...

Михайло поїхав на роботу рано. Його дружина Ліда теж встала раненько. Вона вийшла на подвірʼя. Їй треба було висадити багаторічні квіти, які вона вчора купила… Поки Ліда прикидала, що й куди висадити, біля воріт зʼявилася якась незнайома жінка. – Здрастуйте, – привіталась та. – Доброго дня, – відповіла Ліда. Вона вже знала майже усіх сусідів, але цю жінку бачила вперше. – Вибачте, мені треба з Мишком поговорити, – раптом сказала незнайомка. – А Мишко на роботі, і буде тільки увечері, – здивовано відповіла Ліда. – А що ви хотіли і хто ви така? Ліда не розуміла, що відбувається

У Ганни та Ігоря народився синочок. – Кохана, мені брат телефонував, хочуть приїхати, привітати з народженням сина, – сказав якось до Ганни чоловік. – Звісно, нехай приїжджають, – усміхнулася Ганна. В суботу Ганна накрила стіл, і ближче вечора у двері подзвонили. На порозі стояв усміхнений брат Ігоря Олег з дружиною Катею. – Ну, де мій племінник! – одразу сказав з порога Олег. – Він ще спить, – відповіла Ганна. – Тоді тримайте, передайте йому подарунок від дядька з тіткою, – гордо сказав Олег і передав Ганні якийсь пакет. Ганна зазирнула всередину і застигла від побаченого

Галина Миколаївна запросила невістку Ольгу і сина Марка на дачу. Вранці в суботу молоді вирушили в магазин, де купили все необхідне – курку, м’ясце для шашлику, свіжі овочі й фрукти, а також інгредієнти для торта… Увечері, завантажені сумками, вони під’їхали до дачі. Галина Миколаївна з усмішкою на обличчі вискочила зустрічати гостей і покликала всіх до хати. На столі вже стояли тарілки з нарізкою ковбаси й сиру, два простих салати – один зі свіжих овочів із часником, інший – з квасолі та сухариків. – Чим багаті! – задоволено усміхнулася Галина Миколаївна. Вся родина сіла за стіл вечеряти. І тут Ольга зрозуміла несподіване

Микола поїхав у село до своєї бабусі Олі. Цілий день він порався по-господарству і дуже втомився. Наступного дня Микола прокинувся від смачного запаху пиріжків. Він швидко встав з ліжка, але на кухню не пішов, а вийшов на подвір’я. Микола набрав води з колодязя, вмився, розімʼявся і поспішив на кухню до баби Олі. Чоловік підійшов до дверей кухні, і раптом зрозумів, що баба Оля там явно не одна… – Мабуть сусіди зайшли в гості, – подумав Микола й відкрив двері. Він глянув хто сидів за столом і очам своїм не повірив