Життєві історії

Тетяна повернулася додому, переодягнулася і попрямувала на кухню. – Зараз голубці розігрію, і вечерятимемо, – гукнула вона до сина і відчинила холодильник. – Не розумію, – пробурмотіла жінка, дивлячись у холодильник. – Тут було повно їжі. – Що шукаєш? – з’явилася на порозі кухні її свекруха. – Та ось тут каструля стояла з голубцями, я точно пам’ятаю. І ковбаса була, – пояснила Таня. – Та куди все поділося? – Туди, де йому й місце, – подала голос свекруха. – Я викинула все у контейнер для сміття! – Як викинули? Навіщо? – Тетяна здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається

– Що це таке?! Викинь негайно! – наманікюрений палець свекрухи вказував кудись у надра холодильника, сиві локони обурено тремтіли.

– Це Дмитрове тістечко, Наталя Петрівна. Воно свіже, я лише сьогодні купила, – поінформувала Тетяна.

Свекруха закотила очі, потім обернулася до невістки.

– Не має жодного значення, наскільки воно свіже, це просто неприпустимо таке їсти! Тим паче дитині!

– Він не так часто їх їсть, від одного тістечка нічого не буде, – заперечувала невістка. – До того ж у Дмитра великі навантаження у школі та ще секція, наче нічого в боках не відкладеться.

– Корисні звички треба формувати з дитинства, – повчально сказала Наталя Петрівна. – Я розумію, що раніше ви з сином жили за своїми правилами, але тепер ви живете тут, у моїй оселі, тож будьте ласкаві звикати до нових вимог!

Свекруха вхопила двома пальцями пакет із еклером і швидким рухом кинула у відро для сміття.

Дмитро провів жаданий десерт тужливим поглядом.

– Мамо, скільки можна? Минулого тижня вона моє морозиво викинула, а вчора цукерки!

Дванадцятирічний син дивився на матір із образою та обуренням.

– Діма, ну не переймайся, ми підемо ввечері в магазин, і я куплю тобі нове.

– Чому я не можу просто попити чаю з тістечка на кухні? Я так весь час ховатимусь?

– Ну, у нас вибору немає. Ти ж бачиш, яка Наталя Петрівна принципова, вона стежить за нашим харчуванням та здоров’ям, – заспокоювала мати. – Вона ж не зі зла це робить, це вона так дбає про нас.

– Та я постійно їсти хочу, – продовжував підліток. – Тістечко не можна, салат із майонезом не можна, навіть бутерброд із ковбасою під забороною! Мені набридла парова риба і ця трава, яку вона на вечерю готує!

Син скривився.

– А ці брокколі взагалі відстій!

– Ну не гнівайся, Діма. Ми в неділю підемо в кафе і купимо тобі, що ти любиш.

– А чому ми не скажемо Сергію? Він же твій чоловік, нехай попросить у своєї матері, щоб вона нас у спокої лишила, – резонно зауважив хлопчик.

– Сергій багато працює, дуже втомлюється, часто затримується. Він робить усе, щоб заробити нам більше грошей, я не можу ще й це на нього звалювати.

Мати дивилася винувато на сина.

– Ти теж не кажи йому нічого, будь ласка, ми з тобою самі якось упораємося. Ми ж завжди справлялися, га?

Вона погладила сина по волоссю, той неохоче кивнув.

***

– Що це ти задумала, Тетяно?

Свекруха з подивом витріщала очі на деко з рибою.

– Це риба. Адже ви кажете, що смажене погано для Сергія, от я й вирішила її запекти.

– І чим ти її намазала? – не вгамовувала свекруха.

– Майонезом, – зізналася невістка.

– А що це вгорі на ній валяється? – Наталя Петрівна тицьнула пальцем у сирну шапку.

– Це сир. Буде дуже смачно, ось побачите, і Сергію сподобається.

– Ти що, звести нас задумала? – Жінка притиснула руки до щік і заплющила очі. – Сергій таке не любить, а про мене й казати нема чого! Якщо ти нас не шкодуєш, то хоч сина свого пошкодуй!

– Мені подобається така риба, – запевнив підліток, що з’явився у дверях кухні. – Завжди подобалася.

– Ти ще надто молодий, Дмитре, щоб дбати про своє здоров’я. А твоя мати поводиться абсолютно безвідповідально, ігноруючи елементарні правила здорового харчування!

Дмитро дивився спідлоба, подумки прощаючись із смачною вечерею.

– Відповідальна дружина і мати має дбати про сім’ю, навіть якщо комусь така турбота не до вподоби!

Вона з розумним виглядом дивилася на хлопчика.

– А ось бабуся Ніна завжди, коли ми приїжджаємо, пироги пече з ягодами і картоплю смажить із грибами, – норовливо заявив новоявлений онук. – Вона каже, що їжа має бути смачною, завжди мене годує та ще й добавки пропонує!

– Дмитро… – спробувала зупинити сина Тетяну.

– Що, Дмитро? Мені набридло салати їсти і варену курку, я котлет хочу і макарони з сиром!

– Оце і є плоди виховання дитини такими безвідповідальними дорослими, як ти, Тетяно, і твоя мати Ніна Петрівна. За стільки років ви не прищепили дитині здорових звичок. Хлопчик харчується абияк, а ви йому в цьому потураєте!

– Він харчується як більшість дітей у його віці. І я стежу, щоб він не захоплювався солодкою та швидкою їжею, – примирливо промовила Тетяна. – Але ж у нас у сім’ї завжди любили смачно поїсти, Дмитро звик до таких страв.

– Ну, отже, треба його відучувати, поки не стало надто пізно! – Не здавалася свекруха. – А цю рибу можна ще врятувати. Просто прибери з неї все зайве, обітри серветками і поклади в пароварку.

***

– Сергію, ти не думаєш, що ми могли б з’їхати та жити окремо? – спитала Тетяна у чоловіка, коли вони лягали спати.

– Навіщо? – втомлено знизав плечима той. – Нам тут вистачає місця, мама нас не жене. Мені здається, вона навіть рада, що не одна живе, і їй є про кого піклуватися.

– Ну ти розумієш… У нас із Наталією Петрівною трохи різні погляди на життя, – наважилася дружина.

– Вона тебе здорово дістає? – засміявся чоловік. – Ти не звертай уваги, Таня. Мама завжди була зациклена на здоровому харчуванні тощо, я вже звик. Якби мама знала, чим я харчуюсь на роботі, це була би ще та сварка.

– У нас тепер своя родина, можемо жити, як хочемо. Мама, звичайно, якийсь час намагатиметься перетягнути тебе у свою «віру», але поступово змириться.

– Так, вона намагається стежити, щоб ми не їли нічого поганого. Вона і Дмитра намагається до цього привчити.

– І що, виходить? – здивовано спитав Сергій.

– Ні, звичайно, він пручається щосили. Ти ж розумієш, коли всі його ровесники їдять чіпси, а йому навіть котлету не дають.

– Та ти не звертай уваги, годуй хлопця, чим він звик. Мама побурчить і заспокоїться.

Підбадьорена розмовою з чоловіком Тетяна вирішила наслідувати його пораду.

***

– Чим це пахне? – свекруха сунула носа в каструлю з голубцями і скривилася.

– Боже, скільки сметани! А спецій навіщо стільки?

Жінка голосно чхнула і знову потяглася до кришки чавунної каструльки.

– І хто, на твою думку, буде це їсти?

– Наталю Петрівно, ви даремно переживаєте, Дмитро любить голубці. Сергію теж сподобається, я думаю.

– Сергій з дитинства привчений до корисної їжі. І годувати його таким я не дозволю!

Свекруха вперла руки в боки і рішуче підняла підборіддя.

– Може, ми просто запитаємо Сергія, що йому подобається? – Запропонувала компроміс невістка.

Наталя Петрівна хмикнула та вийшла з кухні.

***

Прийшовши ввечері з роботи, Тетяна, як завжди, попрямувала до кухні.

– Зараз я голубці розігрію, і вечерятимемо, – гукнула вона і відчинила холодильник.

– Не розумію, – пробурмотіла жінка, дивлячись на порожні полички холодильника. – Тут було повно їжі.

– Що шукаєш? – намалювалася на порозі Наталя Петрівна.

– Та ось тут каструля стояла з голубцями, ми ж вчора не всі з’їли, я точно пам’ятаю. І ковбаси ще пристойний шматок залишався.

Жінка здивовано оглядала полиці.

– Тут ще мариновані огірочки стояли й майонез.

– І ще там ціла банка абрикосового джему була, – похмуро нагадав син, що з’явився на порозі кухні.

Він кидав похмурі погляди на Наталю Петрівну.

– А що сталося? – досі не розуміла Тетяна. – У нас світло відключали, і все зіпсувалося? Чи що?

Вона кинула погляд на годинник.

– Сьогодні ж у Сергія денна зміна, він скоро повернеться, а вдома й поїсти нічого!

Жінка почала гарячково оглядати запаси, що залишилися.

– Та куди все поділося?

– Туди, де йому й місце, – подала голос свекруха, – У контейнер для сміття.

Тетяна визирнула з-за дверцят холодильника.

Свекруха стояла рішуче, склавши руки. Син похмуро кивнув, підтверджуючи її слова.

– Все винесла, я сам бачив. І ковбасу мою улюблену викинула, і абрикосовий джем цілу банку.

Підліток навіть заплющив очі, від згадки про таку втрату.

– А цю бурду в пароварці я більше їсти не буду! – рішуче заявив він і надув губи. – Мені набридла ця риба і ці салати! Я хочу нормальну їжу, а не все це!

– Дмитре, ти дорослий хлопчик, і твої примхи… – почала була Наталя Петрівна.

– Якщо мені не дадуть нормальної їжі, я взагалі не їстиму, я з дому піду!

– Тетяно, заспокой свого сина, – суворо сказала свекруха. – Ось що буває, коли мати не займається вихованням дитини, не прищеплює йому дисципліни та правильні звички!

Тетяна подивилася на Дмитра, на очах якого виступили  сльози. Вона не могла дозволити ображати свого хлопчика навіть із найкращих спонукань.

– Наталю Петрівно, – почала вона рішуче. – Я виховую сина так, як вважаю за потрібне. Ми довгий час жили вдвох, і ми маємо свої звички та власні традиції. Тепер у нас є Сергій і він наша нова сім’я. Ми хочемо жити в нашій сім’ї так, як нам зручно, і мій чоловік цілком це підтримує!

– Сергій з дитинства виховувався правильно, а ти гадки не маєш, як треба ростити дитину. Ти махнула рукою на свого сина і не даєш мені це виправити! Ти годуєш мого сина поганою їжею і зовсім не дбаєш про його здоров’я!

– Ваш син давно не дитина, – не поступалася невістка. – Якби він знав, що ви робите, він став би на мій бік, я певна. Тому що тепер ми з Дмитром його родина!

– Ви живете в моїй оселі, – висунула черговий аргумент свекруха, – і повинні підкорятися моїм правилам!

– Якщо ви не перестанете тиснути, то ваші правила врешті-решт зруйнують нашу родину! – підвищила голос у невістка. – Якщо мій син піде з дому.

– Тоді ми всі з нього підемо, – закінчив за дружину Сергій, що раптово з’явився на порозі кухні.

– Сергію, ти все чув? – Тетяна кинулася до чоловіка. – Вибач, я не хотіла тебе засмучувати, думала, ми самі розберемося, але Наталя Петрівна…

– Та я чув усе, що казала Наталя Петрівна.

Сергій обійняв дружину за плечі.

– Коли я прийняв твою пропозицію жити тут з дружиною і дитиною, мамо, я думав, що це прекрасна ідея, був впевнений, що ви порозумієтеся і допомагатимете один одному.

– Але, Сергію, я намагаюся як можу, я стежу за харчуванням та здоров’ям, як це робила завжди! – заперечила мати. – Ти не можеш ставити мені у провину турботу про сім’ю! Зрештою, я живу з цією звичкою багато років і не збираюся змінюватись!

Жінка вперла руки в боки, показуючи рішучість не здавати позиції.

– Тебе ніхто не просить змінюватись, мамо, – зітхнув Сергій. – Деякі зміни доведеться ухвалити нам.

Наталя Петрівна переможно подивилася на невістку, але наступної хвилини її обличчя набуло розгубленого виразу.

– Ми знімемо квартиру, а трохи згодом візьмемо іпотеку, деякі кошти у нас накопичені, – продовжував син.

– Стривай, як це винаймете квартиру? Ти що, збираєшся поїхати? А хто стежитиме за твоїм здоров’ям, готуватиме тобі правильну їжу? Хто дивитиметься за тим, що їсть Дмитро?

Наталя Петрівна виглядала схвильовано, сиві локони тремтіли, наманікюрені пальчики прикривали відкритий від подиву рот.

– Нічого, мамо, я думаю, моя дружина цілком упорається з цими обов’язками.

Невдовзі Сергій із Тетяною та сином з’їхали у орендовану квартиру та зажили своєю родиною, де ніхто не вказував їм, як жити і що готувати на вечерю.

Наталя Петрівна, відвідуючи їх, так само нарікала, що ніхто не стежить за здоровим харчуванням і не прищеплює хлопчику здорових звичок, але викидати «зайве» з холодильника більше не наважувалася.

Вам також має сподобатись...

Віра з колегою по роботі обідали у кафе. – Ти помітила, як наша Лариса Федорівна на тебе дивиться? – запитала подруга про начальницю. – Помітила. Мені навіть ніяково якось, – відповіла Віра. – Може, вона закохалася в тебе? – засміялася подруга. – Не вигадуй! – не зрозуміла жарту Віра. Але це помітили й інші співробітники, тому Віра вирішила розібратися в ситуації, прийшла до начальниці і запитала: – Чому до мене особливе ставлення? Лариса Федорівна встала і зачинила двері на ключ. – Віра, ти мене не памʼятаєш? – запитала Лариса. – Ви про що? – Віра здивовано дивилася на начальницю, не розуміючи, що відбувається

Лариса повернулася додому і одразу зайшла в кімнату до чоловіка. – Андрію, у мене для тебе новина! – радісно сказала дружина.  – Яка ще новина? – спитав, посміхаючись, чоловік. – Я завтра виходжу на роботу! – Лариса сіла поряд біля чоловіка. – На яку ще роботу? Ти ж нічого не вмієш! – раптом додав Андрій. – А це нехай буде для тебе сюрпризом! – Ларисі навіть стало образливо від слів чоловіка. – Що ж це за робота, яка стане для мене «сюрпризом»? – здивувався чоловік. Але Андрій навіть уявити не міг, яку роботу знайшла його дружина

– Мамо, тату! – радісно повідомила Інна батькам за вечерею. – А я виходжу заміж! Оксана Сергіївна так і застигла з ложкою в руці, а тато аж очі округлив від здивування. – Та що ти таке кажеш?! – перепитав Віталій Володимирович, намагаючись зрозуміти: жартує дочка чи говорить серйозно. – За кого? – розгублено запитала Оксана Сергіївна. Дочка ніколи не говорила, що має хлопця і, тим більше, нареченого. – Ні, не жартую тату! Ось мій наречений, – сказала донька, дістала телефон і показала батькам фото. Оксана та Віталій глянули на екран і застигли від побаченого

Віктор ішов додому. Раптом біля під’їзду його зупинила сусідка Жанна. – Слухай, сусіде! – почала вона. – А ти не подивишся, що у мене з лампочкою в холодильнику? Віктор і так зрозумів, що лампочку треба просто замінити. Вдома у нього, як у хорошого господаря, у запасі була і така лампочка. Відмовити привабливій, симпатичній жінці він не міг і пообіцяв через п’ять хвилин заглянути до неї. – І про що це ви там так мило розмовляли?! – раптом запитала його дружина Валентина, коли чоловік зайшов у квартиру. Віктор застиг від несподіванки