Історії жінок

Зоя познайомилася з Миколою. Коли привела його додому представити батькам, усі були здивовані. Кавалер виявився, м’яко кажучи, не дуже гарний… – Ну-ну, – сказав тато після його відходу. – З лиця води не пити, – додала бабуся. – Задоволені? – поцікавилась Зоя. – А нам що? Ти маєш бути задоволена! – сказала мама. І Зоя переїхала до Миколи. В них усе було гаразд. А потім дещо сталося… Якось Зоя приїхала в свій гараж забрати деякі інструменти. Ще здалеку вона побачила, що двері в гараж відкриті і там стоїть її машина. Зоя підійшла ближче. В машині явно хтось був! Вона придивилася і раптом тихенько розсміялася від побаченого

Головне бути живим, а решту можна змінювати.

Які мудрі слова!

І ось тепер це саме змінювання треба було випробувати на собі красуні й розумниці Зої, яка вже помилилася в першому заміжжі.

Ну, ось за кого може вийти заміж гарна й розумна дівчина?!

Одразу ясно: тільки за красивого і розумного молодого чоловіка! І ні за кого іншого!

Так, щоб був їй під стать. Щоб милувалися на вулиці і оберталися на них.

Щоб було не соромно виставити фото у соцмережах і похвалитися перед подругами: а це ми – у весільній подорожі. Як вам мій? Правда, гарний?

І з задоволенням побачити в очах подруг неприкриту заздрість…

Все це дуже приємно. Але вродливий чоловік подобатиметься всім: він же ж – вродливий…

І його на кожному кроці чатуватимуть спокуси. Тому що у світі дуже багато красивих жінок, окрім його дружини.

Так, і обов’язково хтось приверне його увагу. Ну, а там і до зради недалеко: бо ж гарний чоловік – чоловік, який гуляє! – так завжди казала старенька бабуся Зої.

– Накликала лихо, стара! – галасувала дівчина, яка застала чоловіка з найкращою подругою. – Це все ти винувата! Думки матеріальні!

– Схаменися, дочко! – намагалася привести її до тями мама, дивлячись на бабусю. – Вона в чому винна? Ти б на свою Лізу і Вадима галасувала – ось, хто, справді, завинив!

Тоді Зоя, яка повернулася невчасно додому, застала картину – її чоловік… В обіймах подруги… На їхньому ліжку.

Від несподіванки в неї пересохло в горлі – може, здалося? Але це їй не здалося.

Приголомшена Зоя постояла трохи в дверях. Першою її помітила Ліза і верескнула.

Ну, а потім все стало відбуватися за класикою жанру:

– Люба, це не те, що ти подумала! – почав Вадим.

– Не те? А що?!

Але Зоя не стала з’ясовувати стосунки. Тим більше, що і слів слушних теж не було: одні емоції.

Зоя вийшла на вулицю і сіла на лавку біля під’їзду. Невдовзі повз неї пробігла, не дивлячись в очі, Ліза.

Дівчина сиділа, дивлячись в одну точку: так от, як виявляється, буває! Добре, вона була б якоюсь недолугою, негарною, не такою… Тоді зрада була б хоч якось зрозуміла.

Але зрадити їй, красуні й розумниці, з цією ніякою Лізою, до якої вона Вадима ніколи навіть не ревнувала?

Та й до кого там ревнувати?! Виявилося, що було до кого…

Вадим дзвонив, не перестаючи. Але дівчина скидала дзвінки. Та й що він міг сказати? Тільки збрехати, бо те, що сталося, трактувалося абсолютно однозначно.

Коли перші емоції від побаченого пройшли, Зоя потихеньку пішла до батьків, які жили неподалік.

Саме пішла, а не поїхала, щоб трохи охолонути. А прийшовши додому, почала сваритися до ні в чому не винної баби Марії.

Їх розлучили, хоч Вадим інтенсивно намагався помиритися. І багато хто б пробачив чоловіка, який оступився: – Ну переплутав! Але більше – ні-ні! Навіть дивитись у бік жінок не буду!

Але Зоя стояла на своєму, хоч їм давали час на примирення: шкода було розлучати таку прекрасну пару.

– Ну, все – тепер жодних красенів! – сказала собі дівчина, вийшовши із ЗАГСу. Бабуся була права!

Сумний Вадим, який вийшов слідом, не втрачав надії повернути свою кохану, запропонував разом пообідати, але був різко і несподівано відправлений за відомою адресою.

Коротше, Зоя стала вільною жінкою.

Через місяць вона познайомилася з Миколою. І коли привела його додому представити батькам, усі були злегка здивовані: кавалер виявився, м’яко кажучи, не дуже гарний.

Так, не гарний, але якось породисто не гарний, чи що. І міг бути зарахований до тих, кого називають некрасивими красенями.

Так бувають негарні артисти й артистки, в основі зовнішності яких лежить як би внутрішнє благородство.

Таких людей часто називають харизматичними. А чоловіків ще й брутальними. Так, Миколу можна було б назвати брутальним, якби він не мав проблеми з ногою, колись був втрапив у халепу на машині.

Так, і що? Зате вже його точно ніхто не відведе! І зраджувати він не стане: кому він потрібний?

А в комплекті з ногою йшла розкішна тростина: такий собі Шерлок Холмс… До речі, кавалер з верхнього одягу волів вдягати пальто.

– Ну-ну, – багатозначно сказав тато після його відходу.

– З лиця воду не пити, – обережно додала бабуся, яка бачила нареченого внучки тільки одну мить.

– Тепер задоволені? – поцікавилась Зоя.

– А нам що? Це ти маєш бути задоволена! – сказала мама, якій дуже подобався Вадим.

Доводилося всім пояснювати, що вона знайшла у ньому.

І це виявилося зовсім непросто. Тому що особливих здобутків у чоловіка не було.

– А чому ти тоді з ним? – дивувалися подружки, знайомі з Вадимом. – Може, багатій? Чи дуже розумний? Ну, зізнавайся!

А зізнаватися не було в чому. Так, на всі запитання у Зої була одна відповідь: ні!

Тому що нічого такого новий кавалер не мав: він не мав великих доходів, як і величезного інтелекту.

І була нога…
Жодних особливих почуттів красива Зоя до кавалера не відчувала. Хоча чимось невловимим він таки дівчину притягував.

Все відбувалося, як би, на зло всім.

Але, в принципі, на фоні один одного обоє вигравали. Із Зоєю все було ясно.

Але й Микола на фоні гарної супутниці набував якоїсь значущості: про чоловіка ж судять по жінці поруч із ним. А поряд із Миколою була розкішна панянка.

Значить, у ньому було дещо: не дарма ж така красуня вибрала собі його!

– Навіщо, дочко? – поцікавилася мама. – Ти ж його не любиш!

– Все одно, – байдуже відповіла Зоя. – Я вже якось любила, і нічого хорошого з цього не вийшло! Може зараз вийде?

– Ну-ну, – багатозначно сказав тато свою улюблену фразу. – Подивимося!

– Дивись, не прогадай! – вставила свої «п’ять копійок» бабуся.

І Зоя переїхала до Миколи: він запропонував пожити у нього. Чоловік працював на віддаленні і мав доволі непоганий дохід.

І в них усе було гаразд. Дівчина навіть поміняла за власний кошт машину і видала кавалеру доручення на користування. Щоправда, спільних фото з викладанням у соцмережі вже чомусь не було.

Може тому, що щастя любить тишу. А може, для цього була якась інша причина.

А потім сталося те що сталося.

Зоя приїхала в гараж забрати деякі інструменти. Ще здалеку вона побачила, що двері в гараж відкриті і там стоїть її машина.

Зоя підійшла ближче. В машині явно хтось був!

Вона придивилася хто там такий і раптом тихенько розсміялася від побаченого.

Там був її Микола з якоюсь жінкою!

Цього разу враженою Зоя не була. Вона трохи постояла, дивлячись на машину.

День був недільний і нікого поряд не було, а потім вона постукала у вікно і сказала:

– Приїхали, кінцева, виходьте!

– Люба, це не те, що ти думаєш! – пролунало з прочиненого вікна.

Десь вона вже це чула…

Жінка швидко пішла.

– Господи, чому ж так не щастить? – сумно думала гарна Зоя, дивлячись на Миколу, який метушливо вдягав штани, навіщось вийшовши з машини…

А потім вона сіла в машину й поїхала на мийку – добре, що авто було оформлене на неї.

І згодом, захопивши речі, поїхала до батьків. А бідний Микола добрався додому тільки до вечора, хоча гараж був не так далеко – він похапцем забув у машині свою тростину…

– Ну, а цей у чому завинив? – запитав тато, побачивши дочку з валізою.

– Ти не повіриш, тату, але він теж мені зрадив! – зізналася з досадою Зоя.

Вона вже починала думати, що вона якась не така. Вже два мужики зрадили їй – красуні й розумниці. І це було не випадковістю, а закономірністю!

– Та ти що?! – ахнув батько. – Невже? А цей – з ким?!

– З якоюсь жінкою, я не придивлялася!

– Ну що, онука, знову на ті ж самі граблі? – єхидно сказала бабуся.

– Ох, бабусю, так! Цих граблів, виявляється, розкидано купа – тільки встигай відскакувати.

– Так, повно, – погодилася старенька. – Обов’язково щось трапиться!

– Невже всі мужики такі? Нізащо не повірю! Тато наш не такий! Так, тату? Скажи ж щось із цього приводу!

– Ну-ну, – глибокодумно сказав своє улюблене слово тато і хмикнув.

Цікаво, що він мав на увазі?

Так, а тростину Зоя, звичайно ж, повернула! Хоча, чесно кажучи, у дівчини було бажання просто її викинути.

Як там кажуть: жінці для зради потрібна причина, а чоловікові достатньо збігу обставин.

А ще, зрада – це не помилка, це – вибір.

Ви вже зробили свій вибір, кавалери. І, швидше за все, ви про це ще пошкодуєте. Однозначно!

Ну а Зоя ще довго була сама. Не вірила вона більше чоловікам.

Але якось вона познайомилася з таким собі Дмитром. Чоловік не був ні красенем, ні негарним – звичайний здоровий мужик.

А ще у Дмитра виявилося була велика родина, купа сестер братів, племінників. І він був вдівцем і мав дочку.

Зоя одразу сказала, що заміж не піде, і розповіла причину.

Дмитро наполягати не став. А через два роки якось так вийшло, що вони таки одружилися.

Дмитро виявився хорошим і вірним чоловіком. Ну принаймні поки що…

Вам також має сподобатись...

Люба розкладала в залі одяг на дошці для прасування. У сусідній кімнаті на підлозі грався її трирічний син Мишко… Раптом задзвонив її телефон. Люба швидко взяла слухавку. Вона дуже чекала на дзвінок від свого чоловіка Валерія, який зараз був у відрядженні в іншому місті. – Алло! – радісно вигукнула вона в слухавку. – Валерію, це ти?! – Ні це не він, – раптом почувся у слухавці жіночий голос. – Твій чоловік тобі зраджує. Він зараз не у відрядженні, а в своєї коханки! Записуй адресу! Люба застигла з телефоном в руках. Вона не розуміла, що відбувається

– Фух! – Валентина важко опустилася на табуретку і витерла з чола піт. – Залишилося в шафі речі поскладати, почепити фіранки і можна фарбувати крашанки! Валя часто розмовляла сама з собою, особливо зараз, коли лишилася зовсім одна. Жінка посиділа декілька хвилин і вирушила в кімнату, наводити порядок у шафі. Валя вийняла всі речі і взялася витирати пил. Раптом на самій верхній поличці шафи вона щось відчула під рукою. – А це ще що? – жінка стала на табуретку і побачила на полиці якісь листи. Валя глянула на них і застигла на місці

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру з кабачків передала, уявляєш? – радісно сказав Ігор. – Ну давай, – зітхнула дівчина і вирушала на кухню смажити картоплю. – Доки не забув! У моєї сестри скоро день народження. Пам’ятаєш? – радісно сказав чоловік. – Так, пам’ятаю, – спробувала усміхнутися Світлана. – Так ось, я вирішив купити їй дорогий телефон. Все таки 35 років, ювілей, – повідомив Ігор дружину. Раптом Світлана змінилася на обличчі. – А ось це вже ні! – вигукнула Світлана. Ігор здивовано дивився на дружину, не розміючи такої реакції

Галина була вдома сама. Жінка вирішила зробити маску для обличчя, як раптом пролунав дзвінок у двері. Дзвонили дуже наполегливо… – Мабуть сусідка, тітка Тамара прийшла побалакати, – вирішила Галина. Вона відкрила двері. На порозі стояла якась незнайома, гарна дівчина. – Здрастуйте, – здивовано привіталась Галина. – А ви до кого? – Здрастуйте, а я до вас! – раптом відповіла незнайомка. – Ви ж Галина, дружина Миколи? – Саме так, – здивувалась ще більше Галина. – У мене до вас особиста справа, – сказала дівчина. – Я – Олеся. Коханка вашого чоловіка. І я маю вам дещо сказати! Галина не розуміла, що відбувається