Діти носилися по квартирі, перетворюючи спокійний вечір на хаос. Жанна намагалася не звертати на них уваги, але це було практично нереально.
– Давайте тихіше! – гукнула вона, не витримавши. – Я навіть телевізор не чую!
На хвилину діти вщухли, але потім все помчало по новій.
– О, ти чай п’єш? А мені зробила?
Жанна глянула на чоловіка і нічого не відповіла. Взагалі, вона півгодини тому просила його налити їй чай. Але весь цей час він просидів у туалеті, явно ховаючись від своїх дітей. Зрештою, не витримавши, Жанна сама сходила на кухню, і одразу якось чоловік наспів.
– Ні, – буркнула вона зрештою.
– Ти чого така? Щось сталося? – запобігливо запитав Ігор.
– Сталося. Дванадцять років тому, потім десять, а потім шість.
Жанна кивнула у бік дітей, які ніяк не могли вгамуватися.
– Та годі тобі, – протягнув чоловік. – Вони ж грають.
– Вони хочуть грати, я хочу відпочити. Я так утомилася на роботі. Але чомусь до моїх бажань всім немає справи.
– Діти, тихіше! – гукнув Ігор. – Мамі потрібна тиша!
Але подіяло це знову лише кілька хвилин.
– Піду, чай собі зроблю.
Ігор вирішив, що виконав свою місію, а потім подався на кухню. А Жанна задумалася: чи про таке життя вона мріяла? Ні, її все влаштовує, але так часто їй здається, що вона втратила себе. У цьому материнстві, роботі, турботах про будинок…
Адже раніше вона була такою гарною! А зараз? Зайві п’ять кілограмів уже багато років не може скинути. Макіяж не робить, лише вії підфарбовує. І не тому, що не хоче, а просто ніколи. Поки зранку всіх до школи, в садок, на роботу збереш, на себе вже часу не залишається.
І чоловік до неї охолов… Ні, Ігор її любить, це точно. Але він нею більше не захоплюється. Жанна згадувала, як багато він їй компліментів до перших пологів говорив. Як часто дарував квіти. Як пишався нею.
А зараз? Ні, вона чудово знає, що просто їхні стосунки вийшли на інший рівень. Адже вони тепер не просто закохана парочка, яка мріє проводити весь час разом. Вони – сім’я. Велика та галаслива родина.
Іноді Жанні дуже хотілося повернутися в той час, коли нею милувалися. Коли чоловіки крутили шиї, щоб подивитися їй услід. Коли чоловік носив її на руках, нашіптуючи їй, що вона кохання всього її життя.
А зараз навіть нічого не помічає. Днями Жанна купила гарну спідню білизну. Вона пройшлася в ній повз чоловіка, а він навіть від мобільного телефону не відволікся. Раніше б він кинувся до неї, а зараз йому начхати. І навіть коли вони йдуть у гості, і Жанні, нарешті, вдається впорядкувати себе, він не скаже їй, що вона шикарно виглядає. Для нього дружина стала якимось звичним об’єктом. Ось як він не помічає нову постільну білизну, так і її не помічає.
Хтось із дітей штовхнув м’ячик, потрапивши Жанні по плечу.
– Швидко всі спати!
– Ну, мааам! – занили всі троє.
– Я сказала спати!
Щось бурчачи собі під ніс, троє хлопчаків вирушили до своїх кімнат. А Жанна почала перемикати канали, сподіваючись натрапити у телевізорі на щось, що відверне її увагу.
Вранці все було, як і раніше. Хлопчаків було важко розбудити, потім вони почали сваритися. Молодший, Ігор, відмовився їсти кашу, і Жанна махнула на нього рукою. У садочку поїсть. Чомусь у садочку він їсть усе, а вдома доводиться влаштовувати танці з бубнами.
Потім Ігор не міг знайти ключі від машини. І всі дружно почали їх шукати.
Сяк-так, випроводивши сімейство, Жанна почала збиратися сама. Але, на диво, сьогодні вона мала зайвих п’ятнадцять хвилин. Вона вирішила, що вип’є каву на роботі, а цей час витратити на те, щоб вибрати якесь стильне вбрання і хоча б трохи нанести макіяж.
Навіть настрій покращав. Жанна їхала за кермом своєї машини, постійно поглядаючи на себе в дзеркало. Нанести червону помаду було сміливим рішенням, але вона їй справді пасувала. То чому б і ні?
В офісі все було, як і раніше, крім того, що до них на роботу прийшов новий співробітник.
Чоловікові було близько сорока років, і він виглядав шикарно. Жанна вважала, що найпривабливіше у чоловіках – це хода. І цей новий співробітник, Євген, рухався із граціозністю. Не надто швидко, не надто повільно. Плечі розправлені, а кожен крок простягається впевненістю.
Жанна на нього задивилася. У цьому не було нічого такого, не можна лаяти себе за бажання помилуватися привабливою людиною.
Але Євген зловив її погляд і посміхнувся їй. Збентежена Жанна відвела очі і приступила до своєї роботи.
В обід вони з Євгеном зіткнулися біля автомата з кавою.
– Доброго дня, – привітався він з нею. – Я вас сьогодні бачив уранці.
– Добрий, – усміхнулася йому Жанна. – Вибачте, що вирячилася. Новий співробітник завжди викликає інтерес.
– Ой, що ви, мені це втішно. Особливо коли тебе помічає така красива жінка.
Жанну давно ніхто не називав красивою жінкою, хоч, за фактом, вона нею і була. Тільки наскільки б ти була красива, ця краса втрачається, коли ти почуваєшся втомленою.
– Дякую за комплімент, – усміхнулася Жанна.
– Це не комплімент, а правда. Євген, – простягнув він їй руку.
– Жанна, – представилася вона у відповідь.
– Жанна, вам дуже пасує червона помада. Але вам це, певно, вже сто разів казали.
– А ось і не вгадали, – засміялася вона. – Взагалі, я рідко наношу її. Не звикла до такого яскравого кольору.
– І дарма. Ви повинні бути яскравими.
Весь день Жанна не могла прийти до тями. Все думала і думала, що сказав їй Євген. І відчувала, як у душі здіймається захоплення. Їй постійно хотілося посміхатися, вона вже забула, що таке компліменти. А тут їх стільки разом…
І навіть увечері її чоловік помітив, що Жанна сьогодні якась інша.
– Просто добрий настрій, – прокоментувала вона.
Не дивно, що Жанна чекала на зустріч з Євгеном. Ні, вона й не думала крутити роман на стороні, вона б так ніколи не вчинила з чоловіком. Просто їй хотілося небагато цієї легкості, цих приємних розмов. Можливо навіть флірту, який так піднімає їй настрій.
І Євген не підвів. Сьогодні Жанна встала на півгодини раніше, щоб нафарбуватися і вбратися. Не для Євгена, а для себе. Щоб бути у собі впевненою. І про червону помаду не забула.
– Як бачите, я скористалася вашою порадою, і сьогодні на мені знову червона помада.
– І я цьому дуже радий, – усміхнувся він.
Хвилин десять вони проговорили, стоячи біля кавового апарату. Жанна не приховувала, що має сім’ю. Вона не хотіла вводити Євгена в оману, але розмовляти з ним, бачити, як він нею захоплюється, їй дуже хотілося.
Так тривало два тижні. Жанна стала щасливішою, спокійнішою. Не сварилася на синів, з посмішкою розмовляла із чоловіком. І, здається, всіх усе влаштовувало.
І на роботу Жанна поспішала, знаючи, що там їй перепаде трохи впевненості у собі. А ще вона насолодиться приємною розмовою з чоловіком, який вважає її привабливою.
Але все закінчилося так само швидко, як і почалося. Точніше, Жанні довелося все закінчити.
У п’ятницю ближче до вечора Євген підійшов до неї.
– А як ти дивишся на те, щоб ми посиділи у ресторані після роботи? – Запитав він.
– Позитивно, але, на жаль. Потрібно до своїх поспішати.
– Невже твої чоловіки без тебе не впораються? Давай, лише кілька годин.
І Жанна, подумавши, погодилася. Вона ж просто побалакає з ним, як завжди. Це не зрада.
У ресторані Євген завалював Жанну компліментами. А потім, узяв її за руку.
– Може, втечеш ще ненадовго? – запитав він, коли їхня вечеря добігала кінця. – Я так не хочу з тобою розлучатися.
– Євгене, – Жанна акуратно прибрала свою руку, – я одружена. В мене діти. Ти дуже привабливий чоловік, але я не стану зраджувати свого чоловіка. Я його кохаю.
– Але ж нас один до одного тягне, чи не так?
Жанна знизала плечима.
– Можливо. Мені подобається, що ти захоплюєшся мною, цього давно ніхто не робив. Але я не переступлю межу флірту.
– Ти в цьому така впевнена? – Запитав він.
– Абсолютно.
– Ясно. – Євген важко зітхнув і покликав офіціанта. – Рахунок, будь ласка.
А у понеділок Євген навіть не підійшов до Жанни. І вона зрозуміла, що йому простого флірту мало. І більше жодних компліментів, жодних приємних розмов.
Увечері Жанна дивилася на свою сім’ю та відчувала якусь порожнечу всередині. Вона щиро вважала, що вчинила правильно. І також вона була певна, що любить Ігоря. Просто їй так подобалося те, що відбувалося між нею та Євгеном. Тоді вона на якусь мить забувала про свої турботи, про те, що вона не молодшає. І знову почувала себе чудовою та привабливою.
– Я тобі чай зробив, – подав Ігор чашку своїй дружині.
– Дякую, – усміхнулася Жанна.
– Важкий день?
Поставивши запитання, він сів з нею поруч.
– Так. Непростий.
– Але ти впораєшся, я певен. Ти ж така молодець. І я тебе кохаю.
– Я знаю. І я тебе також.
Жанна опустила погляд на чашку, намагаючись не дивитись на чоловіка. Що ж, настав час повертатися у реальність. Не таку вже й погану насправді.