Вантажники не стали морочитися і розібрали старий диван – все одно на викид.
Вони орудували цвяхосмиком. Боковини вже стояли біля стіни.
Вантажники взялися за задню стінку. І тут щось дзенькнуло і покотилося по підлозі.
Щось маленьке й блискуче викотилося з-під дивана до ніг Андрія…
Він нахилився і підняв з підлоги невелику золоту сережку з маленьким білим камінчиком. Скромна і нехитра прикраса.
Сумнівів бути не могло – це та сама!
Андрій розглядав її, тримаючи на долоні, а серце тріпотіло в грудях. І вир спогадів затягнув його в минуле…
…Андрій виріс у звичайній родині. Мама працювала вихователькою в дитячому садку, а батько їздив на автобусі.
– Вчись, Андрію, добре, здобувай вищу освіту. Багато грошей зароблятимеш, може, навіть свій бізнес відкриєш! Виберешся в люди, станеш поважною людиною, не те, що ми, – вчив батько.
– Правильно, освіта потрібна, але без стартового капіталу ніякого бізнесу не відкриєш. А звідки ми маємо гроші? Одружитися тобі треба на дівчині із заможними батьками, і все в тебе буде.
Ось у нас із батьком нічого не було – ні грошей, ні багатих родичів, ні освіти. Добивалися всього своєю працею.
– Та облиш, ти. Хіба ми погано жили?! Подивися, якого хлопця виростили! – сказав батько.
– Та я про це й говорю! Потрібно здобути освіту і вдало одружуватися. Дівчат навколо повно, а ти не вибирай аби-кого, обачно вибирай. Кохання коханням, а думай про майбутнє, – не вгавала мати.
Андрій слухав побажання батьків і мовчав.
Природа щедро нагородила його красою. Дівочою увагою він зі школи не був обділений.
Легко вступив на навчання, і закохався у Віку, найкрасивішу дівчину на курсі, білявку модельної зовнішності.
На лекціях завжди сідав поряд з нею. Парою вони були гарною, немов створені один для одного…
Андрія зовсім не хвилювало, хто її батьки. Бо ж жити він збирався з Вікою, а не з ними.
Але й батьки не підвели. Мама лікар-окуліст. Робота чиста. Батько мав меблевий бізнес.
Багато хлопців задивлялися на Віку, але вона обрала Андрія.
Спочатку все було добре, але коли їхні стосунки стали ближчими, Віка почала качати права.
Вона критикувала його манеру одягатись, казала купувати брендові модні речі. Але грошей на такий одяг Андрій не мав.
Віка почала сама купувати йому одяг. Але Андрій був надто гордий, щоб приймати такі дорогі подарунки. Справа доходила до сварок.
– Ти соромишся мене? – питав Андрій.
– Ні, звісно. Але зустрічають за вбранням. У мене є гроші, я хочу і можу купити тобі модний одяг! – вмовляла Віка.
– Ні! Цим ти соромиш мене. Тим більше, що гроші не твої, а твого батька.
– Яка різниця?
Але Андрія було не переконати. І дівчині довелося відступити, щоб не втратити коханого.
Що син закоханий, батьки давно зрозуміли і почали просити познайомити їх із дівчиною. До зустрічі мати приготувала смачний обід, накрила святковий стіл. У простих сім’ях і їдять просто без шику.
Віка прошепотіла Андрію, щоб він приніс їй спеціальний ножичок до столу.
Але такого в родині Андрія зроду не було. Довелося задовольнятися їй простим кухонним ножем.
Батько з матір’ю дивилися, як Віка орудує ним і дивувалися. Андрія вразила різниця між Вікою та його сім’єю. За батьків соромно не було. Соромно стало Андрію за себе…
– Вона, синку, звісно, гарна, вихована… Тільки складно тобі буде з нею. Не нашого поля ягода. Даремно я тобі нарадила такого, – зітхала мама, коли Віка пішла.
– Мамо, до чого тут твої поради? Я закохався у Віку, а не її батьків. Вона тобі не сподобалася?
– Ну чому ж… Гарна, тільки не пара тобі, – відповіла мама.
– А я говорив, не втручайся! Нехай сам вирішує, йому з нею жити, – сказав батько.
Мати тільки рукою махнула.
А Андрій кілька днів тренувався користуватися за обідом тим самим ножичком, щоб не зганьбитися. Бо ж він мав також познайомитися з батьками Віки.
Ті виявилися людьми поважними, але не зарозумілими. Зустріли гостя стримано. Мама виглядала наче старша сестра Віки. А от батько зовсім не був схожий на бізнесмена і ножичком за столом не користувався. Натомість Андрій тренувався не даремно, чим викликав схвальну посмішку Віки.
– Ти сподобався моїм батькам. Батько завжди казав, що найкращі чоловіки виходять із простих хлопців. Ви чимось із ним схожі. А з кар’єрою тато допоможе…
Віка все частіше говорила про весілля, про ресторан, де воно проходитиме, куди вони поїдуть у медовий місяць. Казала, щоб він не хвилювався, батько все влаштує.
Андрія це напружувало. Йому зовсім не хотілося жити за рахунок батьків Віки. Він ще не працює, не зможе забезпечити їй таке життя, до якого вона звикла. Як і його батьки, він не звик жити за чужий рахунок.
– Правильно сину, – підтримував його батько.
– Ти ще не одружився, а вже під каблуком у своєї Віки ходиш, – казали друзі Андрію.
Він не ображався, жартував, але почав замислюватися. А потім заспокоївся. Попереду був останній курс інституту.
Та й не робив він поки що Віці офіційної пропозиції. А без цього рано говорити про весілля. Це вона як завжди за нього все вирішила. Але все ж може й змінитися…
…Після літньої сесії Віка з батьками поїхала в Іспанію. Вони там, виявляється, мали свій будинок.
Як тільки Віка поїхала, Андрій відчув запах волі і, нарешті, почав проводити час із друзями. В одному з клубів він якось побачив Іру. Не красуня, хоч і мила. Вона танцювала, рухаючись красиво і плавно.
Волосся водоспадом спадало на плечі. Андрій не міг відвести від неї очей.
Віка теж танцювала красиво, але вона демонструвала себе, танцювала напоказ. А от Іра танцювала для себе, отримуючи від танцю насолоду…
Андрій простежив, за який столик вона сяде. Підійшов і запросив на танець. Так вони познайомились.
Дівчина приїхала у їхнє місто до подруги в гості, теж навчалася на останньому курсі інституту.
– Ти гарно танцюєш. Може, погуляємо? Тут душно й шумно, – запропонував Андрій.
– Я з подругами, – відповіла Іра.
– Я проведу тебе потім…
Вони довго гуляли вечірнім містом.
– А як я тепер потраплю додому?! – схаменулась Іра. – Вже дуже пізно.
– Подзвони подругам, попередь. У мене тут поряд бабуся живе. Зараз її немає, поїхала до подруги, квартира вільна. Можу залишити тебе в ній одну, можу залишитися з тобою. Постараюся не залицятися, – посміхнувся Андрій.
Вони сиділи на кухні, пили чай із печивом і розмовляли. Було так легко, наче вони знали один одного давно.
Андрій постелив Ірі у великій кімнаті на дивані, а сам ліг у бабусиній спальні.
Від усвідомлення, що через стіну спить Іра, Андрію не спалося. Він раз у раз крутився, старе ліжко поскрипувало під ним.
– Ти не спиш? – раптом запитала Іра.
– Ні, – Андрій затамував подих.
– Я теж не можу заснути. Іди до мене, – покликала вона.
Він ліг поруч із нею. Вона пригорнулася до нього сама, і все закрутилося, як у калейдоскопі. Заснули вони тільки під ранок…
…Коли Андрій прокинувся, то спочатку подумав, що повернулася бабуся, бо в квартирі пахло млинцями.
Але на кухні хазяйнувала Іра. Він підкрався до неї і обійняв…
– Ой, я спізнюся, – ахнула Іра, коли вони поснідали. – Мені ще до подруги по речі їхати. – І вона почала швидко одягатися.
Її слова не сподобалися Андрію. Він і забув, що вона має їхати.
– Залишся ще на один день, – прохав він дівчину.
Він і уявити не міг, як розлучиться з нею, не побачить більше.
– Не можу. Мама чекає. Вже дзвонила.
Вони швидко поснідали і почали збиратися. І тут Іра помітила, що загубила одну сережку. Вони стали шукати, перетрусили всю постіль, розсунули диван, під диваном дивилися. Усю квартиру обшукали, але сережка, як крізь землю, провалилася.
– Може, в клубі загубила? – припустив Андрій.
– Може. Але часу нема їхати туди. Скоріш за все, її хтось уже знайшов.
– Іро, може, не поїдеш? Це знак, – почав знову вмовляти Андрій.
Але засмучена дівчина мало не плакала. І Андрій викликав таксі.
Вони ледь встигли на вокзал до відходу поїзда.
– Що особливого у твоїй сережці? Чому ти так засмутилася? – спитав Андрій.
– Батько подарував. А через рік його не стало. Це мій талісман. Я вдягала їх у найвідповідальніші моменти.
– Зрозуміло. Залиш номер телефону, якщо знайду її, то я подзвоню тобі.
Щойно Андрій встиг зберегти її номер у своєму телефоні, як поїзд рушив. Здавалося, душа і серце Андрія рушили слідом за ним, за Ірою. Всередині нього зʼявилася порожнеча. Життя втратило сенс…
Все ж таки Андрій з’їздив у клуб, пройшовся по всіх місцях, де вони гуляли з Ірою, знову обдивився квартиру. Але сережка зникла.
Він кілька разів дзвонив Ірі, але розмова не клеїлася. Що він міг їй пообіцяти? Нічого. У нього є Віка, та й у Іри, мабуть, також є хлопець. Казав, що так і не знайшов сережки.
– Забудь, – сказала Іра.
І Андрій постарався забути.
Навчання залишилося позаду. Настав час зважуватися на щось. І Андрій зробив те, що від нього всі очікували – пропозицію Віці.
Вибираючи обручку, він побачив сережки, схожі на ті, що були в Іри.
– Ти що там роздивляєшся? – запитала Віка.
– Сережки.
– Та ну, дитячі якісь. Дешеві.
Андрій почервонів, але промовчав.
Обговорюючи весілля, батько Віки сказав, що подарує молодим житло. Але Андрій одразу відмовився, вперше показавши впертість.
– Усього хочеш добитися сам? Поважаю, – сказав батько майбутньому зятю.
Квартирою їм поступилася бабуся, переїхавши до батьків Андрія. Вона часто була слаба, одній їй жити стало важко.
У місяць, що залишився до весілля, Віка вирішила зробити в квартирі ремонт. Ось так у ній з’явилася бригада вантажників, щоб вивезти старі меблі. Завтра майстри почнуть робити косметичний ремонт…
…– Чия це? – запитала Віка, підійшовши ззаду до Андрія.
Від несподіванки він аж стрепенувся.
– Не знаю, бабусі, мабуть. Їй свого часу дідусь подарував. Пам’ятаю, вона дуже засмутилася, що загубила одну, – збрехав Андрій.
– Може, подзвониш їй, порадуєш, що знайшов? – пирхнула Віка.
У цей момент вантажники остаточно дорозбирали диван і почали виносити його на вулицю. Андрій кинувся відчиняти двері.
Він і не думав, що Віка може подзвонити сама. Але саме так вона і зробила. Подзвонила матері Андрія й сказала, що вони знайшли сережку. Нехай потішить бабусю. Бо ж сережки їй подарував дідусь.
Мама і бабуся здивовано замовкли на тому кінці слухавки. Жодних сережок дідусь бабусі не дарував, вона їх ніколи і не носила.
Коли Андрій повернувся в кімнату, Віка кинулася до нього, виказала все, що думає.
Сперечатися було марно. Щиро кажучи, Андрій навіть зрадів такому розвитку подій.
Він ніяк не міг наважитися сказати, що не хоче одружуватися.
Віка сварилася, казала про нього всяке, а він мовчки терпів і вислуховував.
– І я хотіла за тебе вийти заміж?! Ми ще не побралися, а ти вже мені зраджуєш! З ким ти був тут поки мене не було?
– А ти в Іспанії берегла мені вірність? Сумніваюсь. Там чоловіки люблять білявок. Давай розлучимося по-доброму? Я тебе не люблю. Вибач…
Віка сказала, що бачити Андрія не хоче і пішла, гримнувши дверима.
Він не засмутився. Йому було шкода тільки диван, який був не такий уже й поганий.
Він зберігав спогади, адже на ньому тоді спала Іра. Добре, що ремонт ще не розпочали. А диван він купить такий самий…
Після відходу Вікі Андрій одразу подзвонив Ірі, молячись, щоб вона не змінила номер.
І вона відповіла!
– Іро, це Андрій. Я знайшов твою сережку!
– Андрію, як я рада!
– Я привезу її. Скажи свою адресу, – попросив він.
– Краще скажи, яким поїздом приїдеш, а я зустріну тебе.
Ось і все, дороги назад немає…
Андрій в інтернеті дізнався розклад поїздів. Також пошукав новий диван. Він повернеться і замовить його.
Всю дорогу він думав про Іру, згадував ту ніч. Тепер він побачить її. А якщо нічого не вийде? Хвилювання та радість змінювалися сумнівами. Пройшов цілий рік. Раптом вона має нареченого?
На вокзалі він вийшов з вагона і одразу побачив її, таку, якою запам’ятав – маленьку, тендітну, з копицею кучерявого волосся. Та й що могло змінитись за рік? Та все!
Якийсь час вони дивилися один на одного, потім Іра підійшла і пригорнулася до нього. Так вони й стояли, поки платформа зовсім не спорожніла.
– Я знаю, що в тебе була наречена, – сказала вона.
– Звідки? І чому?
– Я приїжджала у твоє місто через три місяці. Твоя бабуся сказала. Ти не одружився, інакше не приїхав би до мене. Бабусю я попросила не говорити тобі.
– Весілля не буде. Я намагався тебе забути. А потім знайшов твою сережку. Дуже вчасно, треба сказати. Вона викотилася прямо до моїх ніг. Я зрозумів, що це знак. І ось я тут. Я хотів купити тобі такі самі сережки, а потім згадав, що це талісман.
Ось так сережка дуже вчасно знайшлась і врятувала Андрія від шлюбу з Вікою. Якийсь час вони з Ірою бачилися уривками. То Андрій їздив до неї, то вона до нього. Нарешті він наважився і переїхав у її місто, влаштувався на роботу.
На весілля Іра одягла ті самі сережки. Вони стали їхнім спільним талісманом. Мамі Іра сподобалася.
А потім закохані молодята переїхали у ту саму квартиру, де все й почалося…
